23 квітня 2026 року м. Київ справа №320/32111/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенка О.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку письмового провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 до Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій та зобов"язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_2 з позовом до Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" Державної прикордонної служби України, в якому просить суд:
визнати протиправними дії Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з ОСОБА_2 при звільненні;
стягнути з Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_2 середній розмір грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 10.10.2021 по 18.07.2022 (за весь період) та починаючи з 19.07.2022 за шість місяців (за період з 19.07.2022 по 19.01.2023), виходячи з середньоденного заробітку (грошового забезпечення), нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що з відповідача слід стягнути на її користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні відповідно до вимог ст. 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), оскільки відповідач протиправно не провів усі необхідні розрахунки, а відповідачем було затримано розрахунок. Позивач вказує на те, що на виконання рішення суду, відповідач 15.03.2024 перерахував позивачу виплати, однак не нарахував та не виплатив середнє грошове забезпечення за несвоєчасну виплату суми грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки та індексацію грошового забезпечення.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.07.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку письмового провадження).
До суду від позивача надійшла заява про зміну прізвища з ОСОБА_3 на ОСОБА_4 , в зв'язку з одруженням, до якої було додано копії паспорта, свідоцтва про одруження, копію РНОКПП.
25.03.2025 до суду від Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" Державної прикордонної служби України надійшов відзив на позовну заяву, в якому, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача зазначив про те, що індексація грошового забезпечення та компенсація за невикористані дні відпустки, не є складовою грошового забезпечення. Разом з тим, позивач проходила військову службу в Державній прикордонній службі України, а не працювала в даній службі на умовах трудового договору. У свою чергу, трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством. Крім того, відповідач вказує на те, що ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ні іншими нормативно-правовими актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не врегульовані питання порушення роботодавцем, строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Також, непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, з 13.10.2017 по 10.10.2021 позивач проходила військову службу за контрактом в Окремому контрольно-пропускному пункті « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України на посаді інспектора прикордонної служби.
Відповідно до наказу начальника Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України № 451-ос від 08.10.2021, позивача було звільнено з військової служби у запас за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з 10.10.2021.
Після звільнення позивач з'ясувала, що відповідач не провів у повному обсязі розрахунок по ряду виплат передбачених чинним законодавством.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18.07.2023 у справі № 320/6868/22 позов задоволено частково та вирішено: визнати протиправною бездіяльність Окремого контрольно пропускного пункту " ІНФОРМАЦІЯ_1 " Державної прикордонної служби України щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_2 при звільненні компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2017-2021 роки, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702; зобов'язати Окремий контрольно-пропускний пункт "Київ" нарахувати та виплатити ОСОБА_2 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2017-2021 роки, передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702; визнати протиправною бездіяльність Окремого контрольно пропускного пункту "Київ" щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_2 індексації грошового забезпечення за період з жовтня 2017 року по листопад 2018 року; зобов'язати Окремий контрольно-пропускний пункт "Київ" нарахувати та виплатити ОСОБА_2 індексацію грошового забезпечення за період з жовтня 2017 року по листопад 2018 року. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2024 рішення Київського окружного адміністративного суду від 18.07.2023 у справі № 320/6868/22 залишено в силі.
Позивач зауважує, що на виконання вищевказаного рішення суду, відповідач 15.03.2024 перерахував позивачу зазначені виплати, однак не нарахував та не виплатив середнє грошове забезпечення за несвоєчасну виплату суми грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки та індексацію грошового забезпечення, що і зумовило на звернення до суду з цим позовом.
При вирішенні спору, суд виходить з наступного.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України, передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно приписів ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому суд приходить до висновку про можливість застосування норм ст. ст. 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Згідно норм ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України, передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Стаття 116 та 117 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2352-IX від 01.07.2022.
Оскільки позовні вимоги стосуються нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення за період з 10.10.2021 по 15.03.2024, слід керуватись положеннями ст. ст. 116 та 117 КЗпП України в редакції, станом на 18.07.2022 - за період з 10.10.2021 по 18.07.2022, тобто до внесених змін згідно Закону № 2352 від 01.07.2022, та за період з 19.07.2022 упродовж 6 місяців (19.01.2023) положеннями статей 116 та117 КЗпП України в редакції станом на 19.07.2022 після внесених змін згідно Закону № 2352 від 01.07.2022.
Отже, не проведення з вини уповноваженого органу розрахунку з працівником у строк передбачений ст. 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за 6 місяців. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати (зокрема, індексації та компенсації відпустки) роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме, виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Водночас, встановлений ст. 117 КЗпП України, механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Оскільки, в день звільнення позивача, відповідачем не було здійснено з нею остаточного розрахунку, а саме не було виплачено в повному обсязі належним чином розрахованої суми індексації грошового забезпечення, позивач має право на застосування ст. 117 КЗпП України, в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Для розрахунку суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні судом враховується сума середньоденного грошового забезпечення позивача, кількість днів затримки, а також частка виплаченої суми позивачу в порівнянні із сумою, яка була виплачена під час звільнення позивача із служби.
У позовних вимогах позивач просить стягнути з відповідача середній розмір грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 10.10.2021 по 18.07.2022 (за весь період) та починаючи з 19.07.2022 за шість місяців (за період з 19.07.2022 по 19.01.2023), виходячи з середньоденного заробітку (грошового забезпечення), нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
При цьому, судом враховується, що за рішенням суду у справі № 320/6868/22 від 23.02.2024 (що і стало несвоєчасним розрахунком), позивачу виплачено 14028,81 грн.
Суд вважає, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, та інших обставин справи.
Вирішуючи питання щодо розміру суми компенсації середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд застосовує принцип співмірності, що узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 18.07.2018 у справі №825/325/16, від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19.
Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений ст. 117 КЗпП України, механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати наступне: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відтак, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
Суд, дослідивши обставини справи з урахуванням критеріїв та періоду затримки виплати, які слід враховувати, визначаючи розмір відшкодування, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, дійшов висновку про відповідність суми 8 000,00 грн, принципам розумності, справедливості та пропорційності встановлених заходів відповідальності, позаяк, за вимогами позивача, сума компенсації у рази перевищуватиме суму затримки, з приводу якої виник даний спір (платіжна інструкція № 668 від 12.03.2024 на суму 14028,81 грн), що не відповідає завданню компенсації.
Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими, знайшли своє підтвердження під час розгляду даного спору, та підлягають частковому задоволенню, з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності встановлених заходів відповідальності.
Підсумовуючи, суд зауважує, що стягнення з відповідача на користь позивача суми середнього заробітку, яка перевищує розмір фактично невиплачених позивачеві сум при звільненні, не відповідатиме завданням адміністративного судочинства та є неспівмірним з тією шкодою для законних прав, якої позивач зазнала, у зв'язку з протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню. Відповідач відзив на позовну заяву не подав, не навів обґрунтувань проти задоволення позову, не спростував обставин, повідомлених при зверненні до суду фактичних обставин справи.
Під час звернення з даним позовом до суду, позивач судовий збір не сплачувала, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір", тому, підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 77, 90, 241-247, 255, 293, 295-297 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України щодо не проведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні.
Стягнути з Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.10.2021 по 15.03.2024 в розмірі 8 000,00 грн (вісім тисяч гривень).
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Головенко О.Д.