про відмову в забезпеченні позову
23 квітня 2026 року 320/11648/26
Суддя Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, буд. 4-А, код ЄДРПОУ 42552598), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про відмову ОСОБА_1 в оформленні посвідки на тимчасове проживання;
- зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо оформлення посвідки на тимчасове проживання.
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Київського окружного адміністративного суду справа №320/11648/26 передана до розгляду судді Парненко В.С.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.03.2026 заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі повернуто заявнику без розгляду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.03.2026 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків позову.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.03.2026 заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову повернуто заявнику без розгляду з підстав несплати судового збору.
Представником позивача на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху від 17.03.2026 подано заяву про усунення недоліків позовної заяви, до якої долучено докази сплати судового збору у розмірі 1064,96 грн.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.04.2026 заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову повернуто заявнику без розгляду з підстав несплати судового збору.
20.04.2026 року позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову, яка зареєстрована судом 23.04.2026 року та передана до розгляду судді Парненко В.С.
У вказаній заяві позивач просить суд забезпечити позов шляхом зупиненням дії рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області від 10.02.2026 року про відмову ОСОБА_1 в оформленні посвідки на тимчасове проживання до набрання законної сили рішенням суду у даній справі, а також заборонити Центральному міжрегіональному управлінню Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області та іншим органам державної влади вчиняти будь-які дії щодо примусового повернення ОСОБА_1 за межі України до остаточного вирішення справи судом.
В обґрунтування заяви зазначено, що необхідність вжиття заходів забезпечення позову обумовлена наявністю реальної загрози істотного порушення прав та законних інтересів позивача до моменту розгляду справи по суті та ухвалення судового рішення. Незважаючи на подані документи та фактичні обставини справи, відповідач прийняв рішення про відмову у видачі посвідки на тимчасове проживання, посилаючись на нібито не підтвердження фактичного проживання подружжя. Разом з тим така позиція відповідача є необґрунтованою та не відповідає реальним обставинам справи. Унаслідок прийняття такого рішення позивач фактично опинився у правовій ситуації, коли його законне перебування на території України може бути поставлене під сумнів. Наявність рішення про відмову у видачі посвідки на тимчасове проживання створює реальну загрозу втрати позивачем законних підстав перебування в Україні та застосування до нього заходів адміністративного примусу. Зокрема, позивач може бути притягнутий до адміністративної відповідальності за порушення правил перебування іноземців на території України, а також щодо нього може бути прийняте рішення про примусове повернення або примусове видворення за межі України. Застосування таких заходів до моменту розгляду справи по суті фактично унеможливить виконання можливого рішення суду у разі задоволення адміністративного позову.
На переконання позивача, застосування заходів забезпечення позову у даній справі є співмірним із заявленими позовними вимогами, має тимчасовий характер та спрямоване виключно на забезпечення ефективного судового захисту. Вжиття таких заходів не порушує прав та законних інтересів відповідача, проте дозволить запобігти істотному порушенню прав позивача до моменту розгляду справи судом.
Розглянувши дану заяву, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з частиною 2 статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (пункт 1); або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (пункт 2).
Відповідно до частини 1 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено шляхом: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Частиною 2 статті 151 КАС України передбачено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
При цьому, співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
Таким чином, зі змісту приписів статті 150 КАС України випливає, що обов'язковими підставами для вжиття заходів забезпечення позову є обставини, за якими невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за заявою позивача.
При розгляді заяви про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову суд зважає на обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з врахуванням: розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу; наявності зв'язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення позову забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення; імовірності виникнення утруднень для виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; наявності зв'язку із вжиттям заходів запобігти порушенню прав та інтересів інших осіб, в тому числі, й осіб, які не приймають участь у розгляді справи.
Інститут забезпечення позову за своєю сутністю та з урахуванням європейського досвіду є інститутом попереднього судового захисту порушеного права. На цій стадії процесу суд не констатує факт порушення права, однак забезпечує можливість виконання рішення суду, яке може бути прийнято на користь позивача.
Предметом спору у цій справі є рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про відмову позивачу в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_2 від 10.02.2026 року.
Згідно з оскаржуваним рішенням позивачу відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання на підставі підпункту 9 пункту 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322 (далі - Порядок №322).
Відповідно підпункту 9 пункту 61 Порядку №322 територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли встановлено факт подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів або встановлено факт визнання недійсною відповідно до вимог пункту 72 цього Порядку посвідки, яка подана для оформлення у порядку обміну.
Територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки також у разі, коли іноземець або особа без громадянства перебувають на території України з порушенням встановленого строку перебування або щодо них діє невиконане рішення уповноваженого державного органу про примусове повернення, примусове видворення або заборону в'їзду відповідно до підпункту 2 пункту 61 Порядку №322.
Пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону України від 22.09.2011 року № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773-VI) установлено, що іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Пунктом 10 частини 1 статті 1 Закону № 3773-VI надано визначення поняття іноземця та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні, як іноземця та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, якщо інше не встановлено законом.
Своєю чергою, посвідка на тимчасове проживання - це документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні (пункт 18 частини 1 статті 1 цього Закону).
Частина 3 статті 5-1 Закону № 3773-VI передбачає, що строк дії посвідки на тимчасове проживання може бути продовжено необмежену кількість разів, за наявності підстав, передбачених законом.
Згідно зі статтею 17 Закону № 3773-VI визначено, що іноземцю або особі без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування (за наявності законних підстав).
Стаття 26 Закону № 3773-VI передбачає підстави та порядок примусового повернення іноземців та осіб без громадянства. Так, іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України). У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України.
Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду (пункт 4 статті 26 Закону № 3773-VI).
Верховний Суд у постанові від 25.02.2026 року у справі № 932/4626/23 вказує, що аналіз норм міграційного законодавства України дає підстави для висновку, що іноземець або особа без громадянства, які перебувають в Україні можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну у разі:
- якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;
- суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку;
- якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України.
При чому суд зауважує, що примусове повернення іноземців та осіб без громадянства передбачає прийняття та оформлення відповідного рішення уповноваженим суб'єктом владних повноважень, яке може бути оскаржене до суду особами, стосовно яких воно прийнято.
Обґрунтовуючи підстави для забезпечення позову позивач вказує, що наявність рішення про відмову у видачі посвідки на тимчасове проживання створює реальну загрозу втрати позивачем законних підстав перебування в Україні та застосування до нього заходів адміністративного примусу. Зокрема, позивач може бути притягнутий до адміністративної відповідальності за порушення правил перебування іноземців на території України, а також щодо нього може бути прийняте рішення про примусове повернення або примусове видворення за межі України.
Суд звертає увагу, що зупинення рішення про відмову позивачу в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання не рівнозначне продовженню строку тимчасового проживання іноземця або особи без громадянства на певний період, оскільки фактично не передбачає задоволення відповідної заяви позивача.
Поряд з цим, позивач не оскаржує у даній справі рішення про примусове повернення чи примусове видворення останнього, такі рішення відповідача не є предметом заявленого спору.
Пунктом 5 частини 3 статті 151 КАС України визначено, що не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.
Таким чином, обраний заявником спосіб забезпечення позову за своїм змістом є фактично забороною вчиняти дії, які випливають з рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, що відповідно до пункту 5 частини 3 статті 151 КАС України, не допускається.
При цьому, суд зазначає, що заява обґрунтовується фактично упередженням можливих дій притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил перебування іноземців на території України, а також прийняття рішення про примусове повернення або примусове видворення за межі України.
В той же час, жодних доказів на підтвердження наявності у відповідача намірів, або вжиття ним дій щодо видворення, примусового повернення тощо до суду надано не було.
Таким чином, наведені в заяві про забезпечення позову обґрунтування не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.
Верховний Суд у справі №909/243/18 акцентував увагу на відмінностях між поняттями «предмет спору» та «предмет позову». Зокрема, предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів, а предметом спору є об'єкт спірних правовідносини, матеріально-правовий об'єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.
В даному ж випадку, предметом позову є правомірність рішення відповідача щодо відмови в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання на території України.
Таким чином, предметом судового спору, що поданий на розгляд суду, є виключно питання дотримання відповідачем процедури та наявність підстав для винесення рішення про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання на території України позивачу, а не питання правомірності рішення щодо примусового видворення з території України.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що обрані позивачем заходи забезпечення позову, з урахуванням мети їх застосування, не відповідають предмету даного спору.
За таких обставин відсутні підстави вважати, що у разі невжиття заходів забезпечення позову істотно ускладниться чи унеможливиться виконання рішення суду або ефективний захист та поновлення порушених прав чи інтересів позивача.
При цьому, у випадку прийняття відповідачем рішення про видворення чи повернення позивача, останній не обмежений правом на оскарження вказаних рішень в адміністративному чи судовому порядку.
Верховний Суд у постанові від 07.04.2023 року (справа №140/17441/20) зазначив, що заходи забезпечення мають вживатися лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватися поважними підставами й підтверджуватися належними доказами.
Також, Верховний Суд вказав, що розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані заявником для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода в такому виконанні, а також в очевидності ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
У контексті наведеного суд зазначає, що обов'язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є достатнє обґрунтування того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
На переконання суду обставини правомірності/протиправності оскаржуваного рішення, у даному випадку, можуть бути встановлені лише за результатами розгляду справи по суті та дослідженні усіх доказів, наданих як позивачем так і відповідачем у даній справі.
В той же час, вирішення питання оформлення посвідки на тимчасове проживання в Україні належить до компетенції органів ДМС України, до яких належить відповідач, внаслідок чого відсутні підстави стверджувати про очевидну протиправність його рішень.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення даного позову, відтак, у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 150, 151, 153 155, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя Парненко В.С.