про відмову у вжитті заходів забезпечення позову
22 квітня 2026 року 320/16405/26
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши заяву про забезпечення позову ОСОБА_1 у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, у якому просить суд:
-Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ігнорування документів про надання відстрочки ОСОБА_1 , поданих Національним військово-медичним клінічним центром «Головний військовий клінічний госпіталь» через систему СЕДО (вх. № 3137 від 08.04.2026).
-Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо вручення ОСОБА_1 14.04.2026 року повістки про виклик на 28.04.2026 року під час перебування на опрацюванні його документів про відстрочку від призову.
-Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 оформити ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 21 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (відповідно до документів НВМКЦ «ГВКГ», вх. № 3137 від 08.04.2026) та внести відповідні відомості про надану відстрочку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Оберіг»
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю - Вісьтак М. Я.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.04.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (виклику) сторін.
Окрім цього, 21.04.2026 року сторона позивача подала письмову заяву про забезпечення позову, у якій просила суд:
-Вжити заходів забезпечення адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 до набрання рішенням суду законної сили.
-Зупинити дію повістки від 14.04.2026 року про виклик для уточнення даних ОСОБА_1 на 28.04.2026 року, виданої ІНФОРМАЦІЯ_2 .
-Заборонити ІНФОРМАЦІЯ_4 вчиняти стосовно ОСОБА_1 будь-які дії, спрямовані на його призов на військову службу під час мобілізації (у тому числі направлення на військово-лікарську комісію), до моменту ухвалення остаточного рішення у цій справі.
Вказану заяву про вжиття заходів забезпечення позову зареєстровано у КП «Діловодство спеціалізованого суду» 21.04.2026 року та того ж дня передано судді Вісьтак М. Я. для розгляду.
В обґрунтування вжиття заходів забезпечення позову позивач зазначає, що відповідач, отримавши 08.04.2026 року (СЕДО, вх. № 3137) пакет документів, зобов'язаний був протягом трьох робочих днів внести відомості про відстрочку до реєстру «Оберіг», однак цього не зробив, у зв'язку з чим станом на 14.04.2026 року перебував у стані протиправної бездіяльності. Незважаючи на це, відповідачем вручено позивачу повістку для уточнення облікових даних, що, на думку позивача, є штучним приводом для обходу заборони призову до прийняття рішення про відстрочку та свідчить про намір його незаконної мобілізації. Позивач вказує на наявність реального ризику примусового призову 28.04.2026 року, що унеможливить виконання можливого рішення суду про зобов'язання відповідача опрацювати документи щодо відстрочки. Додатково зазначає, що є лікарем-анестезіологом НВМКЦ «ГВКГ», а тому його мобілізація може завдати шкоди функціонуванню системи військової медицини.
Вирішуючи питання щодо дотримання заявником вимог Кодексу адміністративного судочинства України стосовно змісту та форми заяви про забезпечення позову, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову.
У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.
Оцінивши зміст заяви про забезпечення позову та наведені в обґрунтування для вжиття відповідних заходів підстави в їх сукупності, суд не вбачає необхідності для повідомлення учасників справи про виклик у судове засідання, отже розгляд такої заяви здійснюється судом без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали заяви про забезпечення позову, суд зазначає таке.
Частиною 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Відповідно до частини 2 статті150 Кодексу адміністративного судочинства України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Тому, суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, наявних в справі, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно із частиною 1 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути забезпечено:1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина 2 статті Кодексу адміністративного судочинства України).
Суд зазначає, що забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання судового рішення в разі задоволення позовних вимог.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Частиною 1 статті 152 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
З аналізу наведених норм вбачається, що обов'язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі й з зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов'язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому, ознаки протиправності повинні бути пов'язані саме з порушеними правами, свободами чи інтересами.
Відтак, забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень є очевидно протиправними.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 826/10936/18, від 30.09.2019 у справі № 420/5553/18 та від 13.07.2023 у справі №640/16003/22.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими (репутаційними, службовими, іншими) наслідками.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Кодексу адміністративного судочинства Касаційного адміністративного суду від 21.09.2023 у справі № 580/244/23.
При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
При розгляді заяви про забезпечення позову суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 10.04.2019 у справі № 826/16509/18 щодо «очевидності» ознак протиправності рішення та порушення прав позивача, та попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх «якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом. Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому, застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
В контексті наведеного, оцінюючи доводи та аргументи заявника, суд зауважує, що вони не є достатніми та переконливими для висновку про наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову за правилами, встановленими статтями 150-151 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, предметом спору у цій справі є правомірність бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невнесення відомостей про відстрочку на підставі документів, поданих Національним військово-медичним клінічним центром «Головний військовий клінічний госпіталь» через систему СЕДО (вх. № 3137 від 08.04.2026), а також правомірність дій відповідача щодо вручення позивачу 14.04.2026 року повістки про виклик на 28.04.2026 року під час перебування зазначених документів на опрацюванні, та пов'язане з цим питання зобов'язання відповідача оформити позивачу відстрочку від призову і внести відповідні відомості до Єдиного державного реєстру «Оберіг».
Водночас у заяві про забезпечення позову позивач просить зупинити дію повістки від 14.04.2026 року про виклик для уточнення даних ОСОБА_1 на 28.04.2026 року, виданої ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Суд зазначає, що заявлена позивачем вимога про зупинення дії повістки від 14.04.2026 року не узгоджується з її правовою природою та не підлягає задоволенню в порядку адміністративного судочинства.
Так, відповідно до правової позиції, викладеної у Постанова Верховного Суду від 8 вересня 2022 року у справі № 300/1263/22, повістка не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, а виступає лише засобом оповіщення військовозобов'язаної особи про необхідність її прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для виконання обов'язків, передбачених законом.
Форма повістки визначена Постанова Кабінету Міністрів України № 921 від 7 грудня 2016 року, і її вручення саме по собі не породжує обов'язку укладення контракту чи безпосереднього направлення для проходження військової служби.
За таких обставин повістка не є індивідуальним актом, який може бути оскаржений або зупинений судом, а тому вимога позивача про зупинення її дії не підлягає задоволенню.
Окрім цього, вимоги позивача щодо заборони ІНФОРМАЦІЯ_4 вчиняти стосовно ОСОБА_1 будь-які дії, спрямовані на його призов на військову службу під час мобілізації (у тому числі направлення на військово-лікарську комісію), до моменту ухвалення остаточного рішення у цій справі, фактично спрямовані на запобігання діям у майбутньому та передчасно вирішують спір по суті. Такий підхід суперечить суті інституту забезпечення позову, який має тимчасовий, допоміжний характер і не може підміняти остаточне судове вирішення спору.
Позивачем не доведено, що існує реальна, безпосередня та очевидна загроза заподіяння шкоди його правам, свободам чи інтересам, яка б унеможливила їх захист у загальному порядку без вжиття таких заходів. Крім того, позивач не надав належних і допустимих доказів, які б свідчили про наявність обставин, що потребують негайного втручання суду до вирішення спору по суті.
Разом з тим, доводи позивача щодо неправомірності дій відповідачів та їх оцінка є предметом дослідження під час розгляду справи по суті, а тому вжиття заходів забезпечення позову на цьому етапі є передчасним та необґрунтованим.
Із матеріалів справи не вбачається, що існує реальна та підтверджена загроза заподіяння шкоди правам або інтересам позивача. Відсутні докази того, що невжиття заходів забезпечення позову ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду або захист прав позивача.
Таким чином, суд не вбачає достатніх та належних підстав для забезпечення позову саме у запропонований позивачем спосіб. Не доведено, що без вжиття таких заходів захист прав стане неможливим або потребуватиме значних витрат чи зусиль для їх поновлення.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, з огляду на положення пункту 3 частини 1 статті 152 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні обставини для вжиття заходів забезпечення позову, тому подана заява є такою, що не підлягає задоволенню.
Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне відмовити у задоволені заяви про забезпечення позову.
З огляду на наведене та керуючись статтями 150-157 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ухвалив:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Роз'яснити, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Вісьтак М.Я.