21 квітня 2026 року Київ справа №320/7254/26
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у місті Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо обмеження з 01.01.2026 року розміру пенсії (пенсійних виплат) позивачу на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 року № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану»;
- зобов'язати відповідача шляхом перерахунку відновити позивачу з 01.01.2026 виплату пенсії (пенсійних виплат) за вислугу років, призначеної відповідно до частини 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року№ 1697-VII в розмірі 90 % від 68158,74 грн. - суми усіх складових заробітку, зазначених у довідці Київської міської прокуратури від 03.10.2022 року № 21/162, без обмеження граничного розміру пенсії, без застосування коефіцієнтів, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2026 року № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану», у щомісячному розмірі 61 342,87 грн, з урахуванням фактично виплачених сум і з виплатою різниці між фактично отриманою та перерахованою сумою пенсії, починаючи з 01.01.2026.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачу призначено пенсію відповідно до частини 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року№ 1697-VII в розмірі 90 % від 68158,74 грн. - суми усіх складових заробітку, зазначених у довідці Київської міської прокуратури від 03.10.2022 року № 21/162. Проте, в січня 2026 року, відповідачем було обмежено виплату пенсії максимальним розміром на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2026 року № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану».
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.і
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
З 1 грудня 2008 року позивач вийшов на пенсію за вислугою років в розмірі 90 відсотків від місячної заробітної плати слідчого в особливо важливих справах прокуратури міста Києва, яка призначена на підставі ч. 1 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-XII в редакції Закону України від 12 липня 2001 року № 2663-III (далі - Закон України № 1789-XII), і з того ж часу перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач).
Стаття 50-1 Закон України №1789-XII в редакції, яка діяла на час призначення позивачу пенсії, окрім умов та порядку призначення пенсій прокурорам та слідчим прокуратури, установлювала умови та порядок перерахунку раніше призначеної пенсії у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій працівників прокуратури.
У подальшому, до ст. 50-1 Закону України №1789-XII вносились певні зміни, які, усупереч Конституції України, звужували соціальні гарантії прокурорів-пенсіонерів у питаннях розміру та перерахунку пенсій.
Так, 14 жовтня 2014 року прийнято Закон України «Про прокуратуру» № 1697-VІІ (набрав чинності 15.07.2015; далі також - Закон України № 1697-VІІ), яким умови та порядок перерахунку пенсії для пенсіонерів прокуратури унормовувалися ч. 20 ст. 86 і залишались фактично тотожними відповідним положенням ст. 50-1 Закону України №1789-XII.
Однак, 28 грудня 2014 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII (набрав чинності 01.01.2015; далі - Закон № 76-VIII), яким, зокрема, змінила редакцію ч. 18 ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ та ч. 20 ст. 86 Закону України № 1697-VII, делегувавши усупереч статті 6, пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України свої законодавчі функції щодо визначення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури, Кабінету Міністрів України.
Від часу набрання чинності Закону № 76-VIII та Закону України № 1697-VII, Кабінетом Міністрів України не було прийнято нормативно-правового акту щодо умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури.
Отже, склалася ситуація, коли позивач, маючи право на перерахунок пенсії, внаслідок тривалої бездіяльності держави, не міг у позасудовий спосіб реалізувати це право, що грубо порушувало не тільки Конституцією та інше законодавство України, а й суперечило ратифікованим Україною актам європейського законодавства, зокрема, Першому протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практиці Європейського суду з прав людини (далі також - ЄСПЛ; Суд).
Водночас заробітна плата працівників прокуратури зростала. Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури», яка набрала чинності 06.09.2017 року, затверджено нову схему посадових окладів працівників прокуратури і таким чином підвищено їхній заробіток.
Ураховуючи вказані зміни оплати праці працівників прокуратури, позивач звернувся до відповідача із заявою щодо перерахунку пенсії, який, посилаючись на відсутність нормативно-правового акту Уряду, відмовив позивачу у перерахунку пенсії, у зв'язку з чим позивач звернувся з відповідною позовною заявою до Окружного адміністративного суду м. Києва, який рішенням від 23.10.2018 у справі № 826/6220/18 відмовив у задоволенні позову з мотивів втрати чинності ч. 18 ст. 50-1 Закону № 1789-XII, а також неприйняття Кабінетом Міністрів України нормативного акту щодо умов та порядку перерахунку пенсій працівникам прокуратури.
Не погоджуючись з рішенням від 23.10.2018 Окружного адміністративного суду м. Києва, позивач звернувся до Шостого апеляційного адміністративного суду, який постановою від 28.01.2020, ураховуючи Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2019 року № 7-р(ІІ)/2019 (далі також - Рішення № 7-р(ІІ)/2019), скасував рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.10.2018 і зобов'язав відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу раніше призначеної пенсії за вислугу років, відповідно до вимог ч. 20 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII в розмірі 90% від суми усіх складових заробітку без обмеження граничного розміру пенсії з виплатою різниці між фактично отриманою та перерахованою сумою пенсії з 13.12.2019 року (далі - постанова від 28.01.2020; посилання на рішення суду: https://reyestr.court.gov.ua/Review/87203374).
Ухвалою Верховного Суду від 24.03.2020 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача на постанову від 28.01.2020 (посилання на рішення суду: https://reyestr.court.gov.ua/Review/87203374).
Через тривале невиконання відповідачем постанови від 28.01.2020, Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 04.10.2022 (далі - ухвала від 04.10.2022) встановив такий порядок та спосіб виконання постанови від 28.01.2020: «Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії за вислугу років, відповідно до вимог ч. 20 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» в розмірі 90% від суми усіх складових заробітку зазначених у довідці Київської міської прокуратури від 03.10.2022 року № 21/162 про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховуються для перерахунку пенсії, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за нормами, чинними на 06.09.2017 року за відповідною (прирівняною посадою - слідчий в особливо важливих справах), без обмеження граничного розміру пенсії з виплатою різниці між фактично отриманою та перерахованою сумою пенсії з 13.12.2019 року» (посилання на рішення суду: https://reyestr.court.gov.ua/Review/106620077).
У подальшому, у зв'язку з неналежним виконанням постанови від 20.01.2020 та ухвали від 04.10.2022, в тому числі через протиправне обмеження пенсії максимальною величиною бази нарахування єдиного соціального внеску до 37 890 грн., Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 04.04.2023 (далі - ухвала від 04.04.2023) встановив судовий контроль за їх виконанням (посилання на рішення суду: https://reyestr.court.gov.ua/Review/110038097).
При цьому, в ухвалі від 04.04.2023 зазначено, що постановою від 20.01.2020 та ухвалою від 04.10.2022 відповідача зобов'язано здійснити перерахунок та виплату пенсію позивачу виходячи із розміру 90 % від суми усіх складових заробітку зазначених у довідці Київської міської прокуратури від 03.10.2022 року № 21/162 про розмір заробітної плати, тобто, на виконання рішень судів, після перерахунку розмір пенсії ОСОБА_1 повинен був скласти 61 342,87 грн. (68 158,74 грн. х 90%), у той час як відповідачем у листах вказано, що після перерахунку пенсії її розмір склав 37 890 грн., що не відповідає тому розміру, який повинен був бути виплачений після здійсненого перерахунку.
Колегія суддів також наголосила, що відповідачем довільно трактуються резолютивні частини рішень Шостого апеляційного адміністративного суду в межах спірних правовідносин, що призводить до того, що протягом трьох років, після ухвалення рішення, останнє не виконано належним чином, що фактично порушує права позивача.
Лише після встановлення судового контролю, відповідач врешті-решт у повному обсязі виконав судові рішення Шостого апеляційного адміністративного суду: постанову від 20.01.2020, ухвали від 04.10.2022 та від 04.04.2023. Рішенням № 930020836752 від 27.04.2023 відповідач перерахував позивачу пенсію до розміру 61 342,87 грн. та у липні 2023 року виплатив позивачу заборгованість, що виникла з 13.12.2019. У рішенні 27.04.2023 зазначено, що пенсію у розмірі 61 342,87 грн. призначено на підставі Закону України «Про прокуратуру» та «За рішенням суду» ДОВІЧНО.
У подальшому, до 31.12.2024 позивачу виплачувалась пенсія у розмірі 61 342,87 грн. Однак, починаючи з 01.01.2025 відповідач зменшив виплати перерахованої ним же ДОВІЧНОЇ пенсії і замість 61 342,87 грн. протягом поточного року (дата виплати 19 число кожного місяця) виплачує 32 577,49 грн., тобто на 28 765,38 грн. менше (61342,87 грн. - 32577,49 грн. = 28765,38 грн.).
Рішенням Київського окружного адміністративного суду у справі № 320/21940/25 від від 22.08.2025 (електроне посилання: https://reyestr.court.gov.ua/Review/129725334) позов задоволено:
- визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження з 01.01.2025 розміру пенсії (пенсійних виплат) ОСОБА_1 на підставі постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2025 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану»;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві шляхом перерахунку відновити ОСОБА_1 з 01.01.2025 виплату пенсії (пенсійних виплат) за вислугу років, призначеної відповідно до частини 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII в розмірі 90% від 68 158,74 грн. - суми усіх складових заробітку, зазначених у довідці Київської міської прокуратури від 03.10.2022р. № 21/162, без обмеження граничного розміру пенсії, а також без застосування коефіцієнтів, визначених постановою Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2025 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025р. у період воєнного стану», у щомісячному розмірі 61 342,87 грн., з урахуванням фактично виплачених сум і з виплатою різниці між фактично отриманою та перерахованою сумою пенсії, починаючи з 01.01.2025;
- стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 320/21940/25 від 12.12.2025 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишено без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 22.08.2025 - без змін (електроне посилання: https://reyestr.court.gov.ua/Review/132680870).
Починаючи з 01.01.2026 відповідач знову було зменшено виплату перерахованої ним же ДОВІЧНОЇ пенсії і замість 61 342,87 грн. позивач отримав 35 198,29 грн., тобто на 28 765,38 грн. менше (61342,87 грн. - 35 198,29 грн. = 26 144, 58 грн.).
Представник позивача звернувся до відповідача із заявою про здійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 з 01 січня 2026 року пенсію за вислугу років, яка призначена відповідно до частини 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 р. №1697-VII в розмірі 90% від 68 158,74 грн. з урахуванням сум усіх складових заробітку, зазначених у довідці Київської міської прокуратури від 03 жовтня 2022 р. № 21/162, без урахування коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 30 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року № 1778 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану".
Листом відповідач повідомив, що позивач не відноситься до осіб, зазначених у п. 2 Постанови КМУ №1778 розмір пенсії до виплати з урахуванням пункту 1 Постанови №1778 становить 35 198,29 грн.
Не погоджуючись з діями відповідача щодо обмеження пенсії, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд бере до уваги таке.
Україна є соціальною, правовою державою, що закріплено статтею 1 Конституції України. В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії (стаття 8 Основного Закону України); органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Основного Закону України).
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Положеннями частини другої статті 64 Конституції України встановлено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ (далі - Указ №64/2022), у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Таким чином, у період дії в Україні воєнного стану, введеного Указом №64/2022, не обмежені конституційні права і свободи людини і громадянина, які встановлені статтею 46 Конституції України.
Статтею 30 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" від 03 грудня 2025 року № 4695-IX установлено, що у 2026 році у період дії воєнного стану в Україні пенсії, призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України" (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" Кабінетом Міністрів України прийнято постанову "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану" від 30 грудня 2025 року № 1778 (далі Постанова №1778), яка набрала чинності 01 січня 2026 року та застосовується з 1 січня 2026 року.
Пунктом 1 Постанови №1778 установлено, що у період воєнного стану у 2026 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, Законів України “Про державну службу», “Про прокуратуру», “Про статус народного депутата України», “Про Національний банк України», “Про Кабінет Міністрів України», “Про дипломатичну службу», “Про службу в органах місцевого самоврядування», “Про судову експертизу», “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», “Про наукову і науково-технічну діяльність», “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 р. № 379/95-ВР “Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,5;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,4;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,3;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,2;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,1.
Для осіб, які отримують пенсії (пенсійні виплати) у розмірі, визначеному в абзаці першому цього пункту, та мають право на пенсію відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і в яких розмір пенсії, обчисленої відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, коефіцієнти застосовуються до відповідних сум перевищення пенсії, призначеної (перерахованої) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, понад суму пенсії, обчислену відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Пунктом 2 Постанови №1778 установлено, що у період воєнного стану у 2026 році коефіцієнти, визначені пунктом 1 цієї постанови, не застосовуються до пенсій (пенсійних виплат) осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім'ї загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру ветеранів війни, отриманими Пенсійним фондом України у порядку інформаційної взаємодії з Міністерством у справах ветеранів.
З такого правового регулювання слідує, що у період воєнного стану у 2026 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням встановлених коефіцієнтів до відповідних сум перевищення пенсії. При цьому такі коефіцієнти не застосовуються до осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім'ї загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб.
Законом України «Про прокуратуру» врегулювано питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури.
Рішенням Конституційного Суду України №7-р(ІІ)/2019 було визнано неконституційним положення частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України та встановлено, що частина двадцята статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII підлягає застосуванню в первинній редакції.
Отже, з 13 грудня 2019 року частина двадцята статті 86 Закону, відповідно до якої Кабінет Міністрів України мав встановити певний порядок перерахунку пенсії, не діє, а діє її первинна редакція, яка автоматично надає пенсіонерам право на перерахунок пенсії.
Конституційний Суд України констатував, що питання пенсійного забезпечення прокурорів, у тому числі умови та порядок перерахунку призначених їм пенсій, має визначати Верховна Рада України законом, а не Кабінет Міністрів України підзаконним актом.
До того ж, слід зазначити, що Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 зазначав, що предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007). Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Отже, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Тому, враховуючи неодноразово викладену Конституційним Судом України юридичну позицію стосовно того, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони (зокрема, абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини рішення від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008), суд зазначає, що Закон № 4059-IX не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року № 5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori), «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali), «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Водночас зазначений бюджетний закон фактично обмежує розмір пенсії позивача, що порушує гарантії, закріплені у статті 46 Конституції України.
Закон України про Державний бюджет України не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.
Суд вкотре наголошує, що відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; форми і види пенсійного забезпечення.
За приписами статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (статті 46 Конституції України).
Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили щодо інших законів.
Водночас, Закон про Державний бюджет України - закон, який затверджує Державний бюджет України та містить положення щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного періоду (пункт 24 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України).
Тобто існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати якими можливо, застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (lex specialis derogat generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону України «Про прокуратуру», а положення Закону № 4059-IX вважати загальними нормами (lex generalis).
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Суд звертає увагу, що відповідно до частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Повноваження суду не застосовувати нормативно-правовий акт у разі висновку про його суперечність Конституцій України закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту кореспондує з принципом верховенства права.
При цьому, дотримання принципу верховенства права можливе лише за умови застосування судами під час розгляду та вирішення справ законодавчого акта, який відповідає критерію «якості закону».
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі нормативно-правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19).
При цьому, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Вирішуючи питання правомірності застосування пенсійним органом коефіцієнтів зменшення, встановлених статтею 30 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" від 03 грудня 2025 року № 4695-IX та Постановою Кабінетом Міністрів України прийнято постанову "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану" від 30 грудня 2025 року № 1778, до перерахованої в січні 2026 року пенсії, суд зазначає, що застосування при обчисленні (перерахунку) розміру пенсій громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі та інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, положень статті 30 Закону 4695-IX та Постанови № 1778, якими передбачено виплату таких пенсій, із застосуванням коефіцієнтів до суми пенсії, яка перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність (що фактично призводить до обмеження розміру таких пенсій), є протиправним та таким, що обмежує гарантоване право на належний соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України.
Відтак, застосовуючи такий підхід до спірних правовідносин, дії відповідача щодо застосування з 01 січня 2026 року до виплати пенсії позивача обмежуючих коефіцієнтів, визначених пунктом 1 Постанови № 1778, не відповідають приписам статей 19, 92 Конституції України та статті 2 КАС України, у зв'язку із чим є протиправними.
Щодо доводів відповідача про те, що розмір пенсії позивача підлягає обмеженню максимальним розміром, то суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що спір щодо цього питання вже був вирішений судами у справі № 826/6220/18, у якій рішення набрало законної сили, а тому не піддається сумніву. У свою чергу, у справі, що розглядається, спір пов'язаний із неправомірним застосуванням відповідачем обмежуючих коефіцієнтів, визначених пунктом 1 Постанови №1778, а спосіб захисту спрямований на відновлення становища позивача щодо отримуваної ним пенсії до моменту неправовірного застосування згаданих коефіцієнтів.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем. Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що суд вирішує питання щодо судом встановлено, що позивач сплатив за подання цієї позовної заяви судовий збір у сумі 1331,20 грн.
Відтак, суд на підставі частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та беручи до уваги результат вирішення спору щодо задоволення позовних вимог, присуджує позивачу 1331,20 грн понесених витрат з оплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73 - 78, 90, 139, 143, 159, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження з 01.01.2026 року розміру пенсії (пенсійних виплат) ОСОБА_1 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 року № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві шляхом перерахунку відновити ОСОБА_1 з 01.01.2026 виплату пенсії (пенсійних виплат) за вислугу років, призначеної відповідно до частини 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року№ 1697-VII в розмірі 90 % від 68158,74 грн. - суми усіх складових заробітку, зазначених у довідці Київської міської прокуратури від 03.10.2022 року № 21/162, без обмеження граничного розміру пенсії, без застосування коефіцієнтів, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2026 року № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану», у щомісячному розмірі 61 342,87 грн, з урахуванням фактично виплачених сум і з виплатою різниці між фактично отриманою та перерахованою сумою пенсії, починаючи з 01.01.2026.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, місцезнаходження: вул. Бульварно - Кудрявська, 16, м. Київ, 04053) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) судові витрати у вигляді судового збору в сумі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.