13 квітня 2026 року м. Київ № 320/45272/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання Любенко Д.І.,
за участю представників сторін:
від позивача - Кацалап А.А.,
від відповідача - Ліщук О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕВЕРЕСТ БМ"
до Головного управління ДПС у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕВЕРЕСТ БМ" з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві № 0077841/0706 від 22.08.2025 за формою "ПН";
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві № 0077816/0706 від 22.08.2025 за формою "Р";
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві № 0077844/0706 від 22.08.2025 за формою "В4".
Позивач обґрунтовує заявлені вимоги тим, що висновки акта документальної позапланової виїзної перевірки від 18.07.2025 року є передчасними, необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам господарської діяльності товариства. На переконання позивача, контролюючим органом безпідставно зроблено висновок про відсутність у нього залишків товарно-матеріальних цінностей та, як наслідок, про їх використання поза межами господарської діяльності, що стало підставою для застосування положень пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України. Позивач зазначає, що будівельні матеріали обліковуються ним на рахунку 205 «Будівельні матеріали» за місцезнаходженням об'єктів будівництва, а не за податковою адресою у місті Києві, при цьому такі матеріали після їх придбання фактично передаються безпосередньо на будівельні майданчики та використовуються у процесі виконання робіт. Списання матеріалів на витрати здійснюється лише після підписання із замовниками актів виконаних робіт за формами КБ-2в та КБ-3, що відповідає як вимогам бухгалтерського обліку, так і обліковій політиці підприємства. Позивач наголошує, що відсутність складських приміщень у місті Києві зумовлена специфікою його діяльності та не свідчить про відсутність активів як таких. Також зазначає, що повідомляв контролюючий орган про фактичне місцезнаходження матеріалів та неможливість проведення інвентаризації виключно за податковою адресою, водночас не відмовлявся від її проведення взагалі. На думку позивача, непроведення інвентаризації у визначеному контролюючим органом місці не може розцінюватися як доказ відсутності товарів чи їх використання поза господарською діяльністю, а тому застосування до нього податкових зобов'язань з ПДВ є безпідставним. Окремо позивач вказує, що всі господарські операції підтверджені належними первинними документами, ведення бухгалтерського обліку здійснюється відповідно до вимог законодавства, а висновки податкового органу базуються виключно на припущеннях, а не на встановлених фактах.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.10.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду, призначено підготовче засідання.
Відповідач заперечує проти задоволення позову та вважає прийняті податкові повідомлення-рішення правомірними і такими, що відповідають вимогам податкового законодавства. На думку контролюючого органу, у ході проведення перевірки встановлено порушення позивачем вимог податкового та бухгалтерського обліку, що полягали у неналежному підтвердженні наявності залишків товарно-матеріальних цінностей та відсутності документального підтвердження їх використання у господарській діяльності. Відповідач зазначає, що на підставі направленого на адресу позивача листа було організовано проведення інвентаризації станом на 08.07.2025 року у присутності працівників податкового органу, однак така інвентаризація проведена не була, у зв'язку з чим складено відповідний акт про ненадання документів та інформації. За твердженням відповідача, відсутність результатів інвентаризації унеможливлює підтвердження фактичної наявності запасів, а отже свідчить про їх відсутність на момент перевірки. Виходячи з цього, контролюючий орган дійшов висновку, що товари, при придбанні яких було сформовано податковий кредит, фактично не використовуються у господарській діяльності, що є підставою для нарахування податкових зобов'язань відповідно до пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України. Крім того, відповідач вказує на відсутність у позивача належних доказів, які б спростовували встановлені перевіркою порушення, та вважає, що визначення податкових зобов'язань здійснено правомірно на підставі наявних у контролюючого органу даних.
Протокольною ухвалою від 05.02.2026 суд на місці ухвалив закрити підготовче судове засідання та призначити справу по суті заявлених позовних вимог.
У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи позовної заяви та просив суд позов задовольнити. Представник відповідача проти позов заперечував та просив суд відмовити у його задоволенні.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з такого.
Судом встановлено, що на підставі направлень Головного управління ДПС у м. Києві від 03.07.2025 №18735/26-15-07-06-01-18 та від 07.07.2025 №18880/26-15-07-06-01-18, виданих уповноваженим посадовим особам контролюючого органу на виконання наказів від 30.06.2025 №4594-п та від 08.07.2025 №4865-п, прийнятих відповідно до положень пункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 75.1.2 статті 75 та підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, у період з 03.07.2025 по 11.07.2025 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ЕВЕРЕСТ БМ» з питань законності декларування від'ємного значення з податку на додану вартість за травень 2025 року, яке визначене з урахуванням від'ємного значення з податку на додану вартість, задекларованого у попередньому звітному періоді за квітень 2025 року (податкова декларація з податку на додану вартість від 20.06.2025 №9179312370).
За результатами проведеної перевірки складено Акт від 18.07.2025 №61431/Ж5/26-15-07-06-01-20/41842151.
Перевіркою встановлені порушення Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕВЕРЕСТ БМ" :
- п.44.1 ст.44, п.189.1 ст. 189, пп. «г» п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями), п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV, зі змінами та доповненнями, в результаті чого завищено суму від?ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 21 декларації) на загальну суму 1 114 186 грн., в т.ч. за травень 2025 року на суму 1 114 186 гривень, занижено податок на додану вартість (позитивне значення різниці між сумою податкового зобов?язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (рядок 18 декларації), яке сплачується до державного бюджету на загальну суму 6 282 811 грн., в т.ч. за травень 2025 року на суму 6 282 811 гривень;
- п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, ТОВ «ЕВЕРЕСТ БМ» не складено та не зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних зведену податкову накладну на вартість товарів, які були придбані з ПДВ (ввезені на митну територію України з відповідною сплатою ПДВ, нарахованим митним органам), та по яких встановлено факт їх відсутності (використання в операціях, що не пов?язані з господарською діяльністю) на загальну суму 44 381 979,65 грн., в тому числі ПДВ 7 396 996,61 гривень.
Не погоджуючись із висновками акта перевірки, позивач подав до контролюючого органу заперечення, за результатами розгляду яких, повідомлено про залишення висновків акта перевірки без змін, а заперечень без задоволення.
На підставі акта перевірки від 18.07.2025 винесені податкові повідомлення-рішення:
- від 22.08.205 №0077841/0706 за формою «ПН», яким застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 3 400 грн за відсутність реєстрації податкової накладної в ЄРПН;
- від 22.08.2025 №0077816/0706 за формою «Р», яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 7 853 514 грн, з яких 6 282 811 грн становить основний платіж та 1 570 703 грн штрафні санкції;
- від 22.08.2025 №0077844/0706 за формою «В4», яким зменшено від'ємне значення суми податку на додану вартість за травень 2025 року на суму 1 114 486 грн.
Вважаючи протиправними податкові повідомлення-рішення, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Положеннями статті 62 Податкового кодексу України встановлено, що податковий контроль здійснюється шляхом, зокрема, перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Види документальних перевірок, порядок планування, проведення та оформлення їх результатів, що проводяться контролюючим органом, визначеним підпунктом 41.1.2 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, встановлюються Митним кодексом України.
Відповідно до підпункту 75.1.2. пункту 75.1. статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.
Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.
Згідно з підпунктом 78.1.8 пункту 78.1. статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, якщо платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу, та/або з від'ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.
Відповідно до пункту 78.4. статті 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.
Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків (крім перевірок, передбачених підпунктом 78.1.22 пункту 78.1 цієї статті) надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.
За змістом пункту 78.5 статті 78 ПК України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:
направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;
копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;
службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Так, відповідно до підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.
За правилами підпункту «в» пункту 185.1 статті 185 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку із ввезення товарів на митну територію України.
Згідно із пунктом 187.8 пункту 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення.
Відповідно до підпункту «ґ» пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За правилами абзаців першого, другого пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Пункт 200.1 статті 200 ПК України передбачає, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Відповідно до пункту 200.4 статті 200 ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:
а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -
б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;
в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Як вбачається з акта перевірки, податковий орган виходив з того, що основним джерелом формування від'ємного значення ПДВ за травень 2025 року були показники попередніх звітних періодів, відображені у рядку 16.1 декларації, а показник рядка 17 декларації за травень 2025 року сформовано у сумі 1 844 127 грн з урахуванням від'ємного значення попереднього звітного періоду у сумі 1 132 382 грн.
Разом з тим, у пункті 3.1 акта перевірки контролюючий орган дійшов висновку про заниження позивачем податкових зобов'язань з ПДВ у загальній сумі 7 396 996,61 грн за травень 2025 року, посилаючись на те, що показники рядка 1.1 декларації щодо операцій, оподатковуваних за основною ставкою, були занижені саме на цю суму.
Суд звертає увагу, що такий висновок податкового органу був безпосередньо пов'язаний не з встановленням факту відсутності первинних документів, не з виявленням недостовірності облікових даних як таких, а насамперед із тим, що 08.07.2025 року представники ГУ ДПС у м. Києві, прибувши за податковою адресою позивача у місті Києві, не провели інвентаризацію залишків товарно-матеріальних цінностей, після чого було складено акт про ненадання документів та інформації щодо проведення інвентаризації.
Саме з огляду на непроведення інвентаризації станом на 08.07.2025 року контролюючий орган зробив подальший висновок про неможливість підтвердити наявність залишків запасів та факт їх використання у господарській діяльності підприємства, а відтак про наявність підстав для застосування підпункту «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України.
Оцінюючи такі доводи, суд виходить з того, що відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарською діяльністю є діяльність, пов'язана з виробництвом, реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу.
За змістом пункту 44.1 статті 44 ПК України платники податків зобов'язані вести облік показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування та податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності та інших документів, передбачених законом.
Водночас, пунктами 198.1, 198.3 та підпунктом «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України врегульовано умови віднесення сум податку до податкового кредиту та випадки, коли у платника виникає обов'язок нарахувати податкові зобов'язання у разі використання товарів або послуг в операціях, що не є господарською діяльністю.
Отже, сам по собі факт включення певних сум до податкового кредиту не свідчить про порушення платником податків податкового законодавства. Для застосування положень пункту 198.5 статті 198 ПК України контролюючий орган має довести, що товари, при придбанні яких суми ПДВ були віднесені до податкового кредиту, фактично почали використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника, або що за результатами належно проведеної інвентаризації встановлено їх нестачу.
Такий висновок не може ґрунтуватися на припущенні чи формальному посиланні лише на те, що інвентаризація не була проведена саме за юридичною адресою платника податку в один конкретний день.
Суд враховує, що відповідно до пункту 20.1.9 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючий орган має право вимагати під час проведення перевірки проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів та зняття залишків товарно-матеріальних цінностей.
При цьому частинами першою та другою статті 10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено обов'язок підприємства проводити інвентаризацію активів та зобов'язань для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку і фінансової звітності.
Положенням про інвентаризацію активів та зобов'язань, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 02.09.2014 № 879, визначено як мету інвентаризації, так і порядок її проведення, зокрема обов'язок створення інвентаризаційної комісії, проведення інвентаризації повним складом комісії та у присутності матеріально відповідальної особи.
Разом із цим, як правильно зазначено позивачем із посиланням на Положення № 879, зазначений нормативний акт не містить правила, за яким інвентаризація є правомірною виключно у день, вказаний у вимозі контролюючого органу, і тільки за участю посадових осіб такого органу.
Належним є проведення інвентаризації у строк та в обсязі, визначених відповідним документом, із дотриманням процедурних вимог щодо створення комісії, участі матеріально відповідальних осіб, складання актів та описів.
Отже, сам по собі факт того, що на момент виходу представників податкового органу на податкову адресу позивача 08.07.2025 року інвентаризаційні описи та акти ще не були в наявності у керівника товариства, не свідчить ані про відмову від інвентаризації, ані про її непроведення взагалі.
Судом встановлено, що після отримання листа ГУ ДПС у м. Києві від 03.07.2025 № 18688/ж12/26-15-07-06-01-07, директором ТОВ «ЕВЕРЕСТ БМ» було видано наказ № 2/ІНВ від 03.07.2025 року про проведення повної інвентаризації залишків будівельних матеріалів із перевіркою їх фактичної наявності та документального підтвердження.
Вказаним наказом були створені робочі інвентаризаційні комісії окремо по кожному об'єкту, визначено склад таких комісій, матеріально відповідальних осіб, строки проведення інвентаризації (з 04.07.2025 по 08.07.2025), а також обов'язок передати інвентаризаційні матеріали на затвердження керівникові у триденний строк після її завершення. Тобто платник податків не лише не проігнорував вимогу контролюючого органу, а, навпаки, видав внутрішній розпорядчий документ і розпочав її виконання у встановлений строк.
Суд бере до уваги і те, що позивач послідовно вказував: будівельні матеріали обліковуються на рахунку 205 «Будівельні матеріали» не за юридичною адресою товариства у місті Києві, а за місцезнаходженням відповідних об'єктів будівництва.
Такий порядок обліку прямо узгоджується з Положенням про організацію бухгалтерського обліку і облікову політику № 17-Б від 03.01.2025 року, згідно з яким будівельні матеріали обліковуються за місцезнаходженням, що відповідає адресам або найменуванням об'єктів будівництва, а їх списання з рахунку 205 на рахунок 903 здійснюється лише після фактичного використання у виконаних роботах, підтверджених підписаними формами КБ-2 та КБ-3.
Залишок на рахунку 205, за змістом цього положення, є залишком матеріалів, які ще не були остаточно спожиті у процесі виконання робіт і не списані на собівартість реалізації.
Отже, саме по собі існування залишку на рахунку 205 свідчить не про негосподарське використання запасів, а про їх перебування у процесі виконання договірних будівельних робіт.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач повідомив контролюючий орган листом від 08.07.2025 року про місця знаходження матеріальних цінностей, які обліковуються на рахунках 2 класу, а саме: на об'єктах у м. Чернігові, в межах Шегинівської територіальної громади Яворівського району Львівської області, у м. Вінниці та м. Фастові.
Також були вказані відповідні замовники робіт та реквізити договорів, у межах яких такі запаси використовувались.
Отже, позивач не приховував місцезнаходження активів, а прямо повідомив контролюючому органу, що складів із відповідними залишками у м. Києві не має, а тому проведення інвентаризації саме за київською адресою не дає можливості перевірити фактичну наявність будівельних матеріалів.
Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що позивач не провів інвентаризацію у відповідь на вимогу податкового органу, оскільки позивачем надано наказ про проведення інвентаризації, акти інвентаризації матеріалів на складах та інвентаризаційні описи по кожному об'єкту, складені у період з 04.07.2025 по 08.07.2025.
Зокрема, судом враховано надані документи щодо об'єктів у Чернігові, Мостиській громаді, Вінниці та Фастові, в яких зафіксовано конкретні суми залишків станом на дати проведення інвентаризації.
Таким чином, твердження відповідача про непідтвердження залишків виключно з підстав неуспішного виїзду на податкову адресу у місті Києві не може бути визнане належним і достатнім доказом відсутності товарно-матеріальних цінностей у позивача.
Суд також бере до уваги правову позицію Верховного Суду, у постанові якого від 06.02.2020 у справі № 807/1556/17 Верховний Суд дійшов висновку, що проведення інвентаризації на вимогу контролюючого органу є єдиним встановленим законом засобом доказування нестачі чи наявності товарів у платника податків, а також відповідно їх використання чи невикористання в операціях, що не є господарською діяльністю.
Аналогічний підхід викладено у постанові Верховного Суду від 26.09.2023 у справі № 640/19859/21.
Відтак, для висновку про нестачу товару або його використання поза межами господарської діяльності недостатньо самого припущення контролюючого органу; необхідні результати належно проведеної інвентаризації.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 18.11.2021 у справі № 640/5213/19 зазначено, що податковий орган має право направити належним чином оформлений документ із вимогою про проведення інвентаризації, а юридична особа, яка отримала таку вимогу, зобов'язана її провести.
У постанові від 13.02.2019 у справі № 820/817/17 Верховний Суд вказав, що присутність посадових осіб органу, який відповідно до закону має право вимагати проведення інвентаризації, не є обов'язковою.
Отже, неприбуття або непроведення податковим органом інвентаризаційних дій безпосередньо за місцезнаходженням об'єктів не може бути перекладене на платника податків як негативний наслідок і саме по собі не свідчить про відсутність запасів.
Суд погоджується з доводами позивача, що вимога контролюючого органу фактично зводилася до проведення інвентаризації 08.07.2025 року у присутності працівників ДПС, тоді як місця знаходження запасів були розташовані у чотирьох різних населених пунктах України.
За таких обставин висновок відповідача про те, що саме непроведення інвентаризації у місті Києві 08.07.2025 року підтверджує використання усіх матеріалів не в господарській діяльності, є формальним і не ґрунтується на належному дослідженні фактичних обставин.
Також суд не приймає до уваги посилання відповідача на відсутність наказів про проведення інвентаризації або відомостей щодо її результатів на момент виходу податкових інспекторів за податковою адресою.
Як встановлено судом, відповідний наказ № 2/ІНВ був виданий 03.07.2025 року, а акти та описи складались до 08.07.2025 року включно.
З огляду на пункт 5 наказу, за яким інвентаризаційні матеріали мали передаватися на затвердження керівникові у триденний строк після завершення інвентаризації, відсутність усіх підсумкових документів саме в момент перебування працівників ДПС у м. Києві не свідчить про те, що інвентаризація не проводилася або що позивач відмовився її проводити.
Суд також враховує, що в ході перевірки позивач надав контролюючому органу первинні документи, регістри бухгалтерського та податкового обліку за квітень і травень 2025 року щодо придбання та постачання товарів і послуг, а також оборотно-сальдову відомість по рахунку 205, згідно з якою станом на 08.07.2025 року на рахунку «Будівельні матеріали» обліковувалися залишки в обсязі 36 984 983,04 грн за об'єктами у Чернігові, Мостиській громаді, Вінниці та Фастові.
Отже, у розпорядженні відповідача були документи, які підтверджували існування обліку, наявність залишків та їх розподіл за об'єктами будівництва.
Щодо встановленої податковим органом розбіжності між загальною оборотно-сальдовою відомістю у сумі 36 984 983,04 грн та оборотно-сальдовими відомостями по об'єктах зберігання у сумі 36 895 487,46 грн, суд виходить із того, що сама по собі наявність розбіжності у 89 495,58 грн не доводить відсутності обліку чи недостовірності всіх показників.
Позивач надав пояснення, що одна з відомостей була надана інспекторам раніше, а загальна оборотно-сальдова відомість сформована пізніше на той самий день, після часткового оприбуткування будівельних матеріалів по об'єкту Фастів.
Таке пояснення є логічним, узгоджується з характером господарської діяльності позивача та не було спростоване належними доказами відповідачем.
Окремо суд звертає увагу що стосується доводів позивача щодо об'єкта «Будинок 3» у м. Чернігові.
Актом перевірки зафіксовано, що на цьому об'єкті обліковувались залишки на суму 30 098 474,90 грн.
Водночас, акт інвентаризації матеріалів на складі № 1 від 08.07.2025 зафіксував залишки у сумі 23 950 433,61 грн, різниця у сумі 6 148 041,29 грн, за доводами позивача, пояснюється тим, що відповідна частина матеріалів була передана виконробу для виконання будівельних робіт, що підтверджується накладними-вимогами на відпуск матеріалів.
Таким чином, навіть наведені самим позивачем відомості не свідчать про нестачу чи втрату матеріалів, а вказують на їх переміщення всередині господарської діяльності та використання на відповідному будівельному об'єкті.
Суд погоджується, що за таких обставин висновок відповідача про обов'язок позивача скласти і зареєструвати зведену податкову накладну та нарахувати податкові зобов'язання за пунктом 198.5 статті 198 ПК України ґрунтується не на встановленому факті використання товарів поза господарською діяльністю.
Суд також бере до уваги, що перевіркою не встановлено завищення чи заниження показників рядка 10.1 декларації щодо придбання за основною ставкою та рядка 16 декларації щодо від'ємного значення, яке включається до складу податкового кредиту поточного звітного періоду.
Водночас, висновки про завищення рядка 19 декларації на суму 1 114 186 грн, завищення рядка 21 декларації на ту ж суму та заниження рядка 18 декларації на 6 282 811 грн є похідними від головного висновку акта перевірки про необхідність нарахування позивачем податкових зобов'язань за пунктом 198.5 статті 198 ПК України.
Оскільки сам цей висновок суд визнає необґрунтованим, похідні від нього розрахунки також не можуть вважатися правомірними.
Посилання відповідача на те, що посадовими особами ТОВ «ЕВЕРЕСТ БМ» не було надано пояснень та документів, які б спростовували вину або доводили наявність обставин, що пом'якшують чи виключають відповідальність, судом до уваги не приймаються.
Матеріали справи свідчать про надання позивачем документів бухгалтерського та податкового обліку, внутрішнього наказу про проведення інвентаризації, актів інвентаризації та інвентаризаційних описів, а також додаткових актів приймання виконаних будівельних робіт.
Отже, твердження відповідача про відсутність пояснень та документального підтвердження не узгоджується з фактичними обставинами справи.
Крім того, подані позивачем акти приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2025 року до договору № 17/4-1 від 17.04.2025, укладеного з ТОВ «КОНТЕЙНЕРНИЙ ТЕРМІНАЛ «ФАСТІВ», хоча і складені після спірного податкового періоду, однак у сукупності з іншими доказами підтверджують спрямованість на виконання будівельних робіт у межах укладених договорів.
Це також у свою чергу, узгоджується з доводами позивача про господарське призначення відповідних запасів.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач не довів належними та допустимими доказами наявність передбачених підпунктом «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України обставин, за яких товари можуть вважатися використаними в операціях, що не є господарською діяльністю платника податків.
Сам факт неможливості провести інвентаризацію за юридичною адресою позивача у місті Києві, за відсутності складів за такою адресою та за наявності доказів проведення інвентаризації по місцезнаходженню об'єктів будівництва, не підтверджує відсутності запасів, не доводить їх нестачі та не створює достатньої правової підстави для донарахування податкових зобов'язань з ПДВ.
Суд також враховує правові позиції Верховного Суду, наведені позивачем, а саме у постановах від 06.02.2020 у справі № 807/1556/17, від 26.09.2023 у справі № 640/19859/21, від 18.11.2021 у справі № 640/5213/19 та від 13.02.2019 у справі № 820/817/17, і приходить до висновку, що вони підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки підтверджують необхідність саме належного доказування нестачі товарів результатами інвентаризації, а також відсутність вимоги про обов'язкову присутність представників контролюючого органу під час її проведення.
З огляду на викладене, суд вважає, що висновки акта перевірки від 18.07.2025 року № 61431/Ж5/26-15-07-06-01-20/41842151 в частині порушення позивачем пункту 189.1 статті 189, підпункту «г» пункту 198.5 статті 198, а також пунктів 201.1, 201.10 статті 201 ПК України не знайшли свого належного підтвердження.
Відповідач не довів правомірності висновку про заниження податкових зобов'язань з ПДВ за травень 2025 року, завищення від'ємного значення ПДВ та наявність обов'язку щодо складання і реєстрації зведеної податкової накладної.
Відтак, нарахування позивачу податкових зобов'язань з ПДВ, застосування штрафної санкції та зменшення від'ємного значення ПДВ є безпідставними, а відповідні податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.
Дослідивши наявні у справі докази, а також проаналізувавши наведені законодавчі норми, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог та про наявність правових підстав для їх задоволення.
Доводи відповідача не спростовують встановлену під час розгляду справи відсутність підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення за результатами проведення податкової перевірки.
Решта тверджень та посилань податкового органу судом не приймається до уваги та не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.
Податковим органом під час судового розгляду справи, не наведено переконливих та підтверджених доводів та не надано належних доказів, які б ставили під сумнів ведення позивачем обліку, та/або свідчили б про наявність інших обставин що підтверджують недобросовісність позивача, як платника податків.
Наведені у відзиві на позовну заяву доводи є загальними, відображають зміст акта перевірки, проте не містять належно обґрунтованої правової позиції податкового органу, з чітким посиланням на докази, що мають бути прийнятими до уваги судом, а також, не спростовують покладених в основу позовної заяви доводів.
Згідно з приписами ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд вважає, що відповідачем не доведено, а позивачем спростовано правомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, з огляду на що, таке податкове повідомлення-рішення прийняте Головним управління Державної податкової служби у Київській області є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги - задоволенню.
Згідно із ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до норм ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові виграти, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 30280,00 грн, з огляду на що, судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 241-247, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві № 0077841/0706 від 22.08.2025.
3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві № 0077816/0706 від 22.08.2025.
4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві № 0077844/0706 від 22.08.2025.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (ідентифікаційний код 44116011; місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕВЕРЕСТ БМ» (код ЄДРПОУ: 41842151, місцезнаходження: 03067, м. Київ, пр. Берестейський, 53-А, 4 поверх) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 30 280 (тридцять тисяч двісті вісімдесят) грн 00 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Панова Г. В.
Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 23 квітня 2026 р.