73000, м. Херсон, вул. Горького, 18
25.01.2011 Справа № 8/47-10
Господарський суд Херсонської області у складі судді Остапенко Т.А. при секретарі Литовській Ю. В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, смт. Каланчак Херсонської області,
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, смт. Каланчак Херсонської області,
про стягнення 134000 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 - паспорт № НОМЕР_3, виданий Каланчацьким РВ УМВС України у Херсонській області 10.06.1997 р.;
від відповідача: ОСОБА_3 - представник, посвід. № НОМЕР_5 від 07.10.2010 р., свідоцтво № НОМЕР_5 від 07.10.2010 р., договір про надання консультаційних та ін. прав. послуг № 1 від 05.01.2011 р., ОСОБА_2 - паспорт № НОМЕР_4 виданий Каланчацьким РВ УМВС України в Херсонській області 14.03.2001 р.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (відповідач) грошові кошти в сумі 134000 грн., обґрунтовуючи свої позовні вимоги тією обставиною, що ці кошти перераховані відповідачу помилково, останній зберігає їх без достатньої правової підстави.
Заявами від 11.01.2011 р. та 24.01.2011 р. позивачем змінено підставу позову та уточнено позовні вимоги, які обґрунтовано укладеним між сторонами договором купівлі-продажу за усною домовленістю, в порушення умов якого відповідачем зобов'язання щодо поставки товару не виконані, на підставі чого позивач вимагає від відповідача повернення суми попередньої оплати (а.с. 45, 53-56).
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі - в сумі стягнення заборгованості - 134000 грн.
Відповідач позовні вимоги не визнає, посилаючись на безпідставність претензій позивача: матеріали на загальну суму 134000 грн., оплачені позивачем, отримані позивачем зі складу відповідача. Документи бухгалтерської звітності, які підтверджують зазначені обставини, відповідачем знищені за закінченням терміну зберігання (а.с. 39, 59-61).
Статтями 42, 43 ГПК України встановлено, що господарський судовий процес здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень; вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.
З огляду на приписи статті 77 ГПК України, у разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, за умови неможливості вирішення спору в даному засіданні.
Згідно зі ст. 22 ГПК України сторони мають як права (брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду і т.п.), так і обов'язки (зокрема, добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи).
В силу статті 28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Представниками юридичних осіб можуть бути керівники та інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації.
Матеріали справи свідчать, що сторони знаходилися у рівних умовах перед судом, мали достатню свободу в можливості подання доказів і доведенні їх переконливості.
Відповідно до розділу V ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі.
Господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Питання про належність доказів вирішується судом. Належними визнаються докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування. Письмовими доказами, в розумінні статті 36 ГПК України, є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору і повинні містити відомості, що мають значення для справи та виконані у формі, який дає змогу встановити достовірність документу.
Ухвалами господарського суду від 16.12.2010, 11.01.2011 р. розгляд справи відкладався в зв'язку з неявкою представника відповідача, необхідністю витребування нових доказів. Ухвалою суду від 11.01.2011 р. строк розгляду спору продовжено за клопотанням представника відповідача (а.с. 29). В судовому засіданні після закінчення розгляду справи оголошено вступну та резолютивну частини рішення з роз'ясненням процедури оскарження рішення та набрання ним законної сили, повідомлено про дату підготовки повного рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд:
12.11.2007 р. відповідно до платіжного доручення №3 позивачем на розрахунковий рахунок відповідача перераховано грошові кошти в сумі 110000 грн. за комплект матеріалів для виготовлення металопластикових вікон в кількості 100 шт. відповідно до рахунку №17 від 12.11.2007 р. (а.с. 10, 16).
11.12.2007 р. відповідно до платіжного доручення №10 позивачем на розрахунковий рахунок відповідача перераховано грошові кошти в сумі 10000 грн. за комплект матеріалів відповідно до рахунку без номера від 10.12.2007 р. (а.с. 10, 17).
17.12.2007 р. відповідно до платіжного доручення №3 позивачем на розрахунковий рахунок відповідача перераховано грошові кошти в сумі 4000 грн. за матеріали відповідно до договору без номеру від 14.11.2007 р. (а.с. 11, 18).
26.12.2007 р. відповідно до платіжного доручення №21 позивачем на розрахунковий рахунок відповідача перераховано грошові кошти в сумі 10000 грн. за матеріали відповідно до рахунку без номера від 24.12.2007 р. (а.с. 11, 19).
25.12.2009 р. позивач звернувся до відповідача з листом, в якому повідомляє останнього, що не отримав матеріалів та товарів, кошти за які були позивачем перераховані на розрахунковий рахунок відповідача в загальній сумі 134000 грн., та вимогою про повернення перерахованих коштів в місячний термін. Лист з додатками згідно опису отриманий відповідачем 28.12.2009 р. залишений без відповіді (а.с. 12).
Позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 134000 грн. попередньої оплати за 100 комплектів матеріалів для виготовлення металопластикових вікон та інших матеріалів стали предметом судового розгляду у даній справі.
Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 509 ЦК України зобов'язання визначається як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Аналогічна норма міститься і в статті 526 Цивільного кодексу України.
Вимогами ст. 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зазначені обставини, з урахуванням положень абзацу 5 пункту 1 статті 174 Господарського кодексу України, свідчать про існування між сторонами господарських зобов'язальних правовідносин.
Таким чином, факт виникнення господарських зобов'язань відповідача з поставки 100 комплектів матеріалів для виготовлення металопластикових вікон та інших матеріалів та факт виникнення господарських зобов'язань позивача з оплати зазначеного товару у загальній сумі 134000 грн. підтверджено документами: платіжними дорученнями №3 від 12.11.2007 р., №10 від 11.12.2007 р., №3 від 17.12.2007 р., №21 від 26.12.2007 р. за якими на розрахунковий рахунок відповідача позивачем перераховано грошові кошти в загальній сумі 134000 грн., виписками з розрахункового рахунку позивача про перерахування грошових коштів (а.с. 10-11, 16-23). Відповідачем не заперечується факт виставлення позивачеві рахунків на придбання 100 комплектів матеріалів для виготовлення металопластикових вікон та інших матеріалів №17 від 12.11.2007 р., без номерів від 10.12.2007 р., 14.12.2007 р., 24.12.2007 р. (а.с. 59).
Факт перерахування позивачем грошових коштів в сумі 134000 грн. за господарські матеріали встановлений рішенням Каланчацького районного суду Херсонської області по справі №2-140/10 від 12.11 2010 р. за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення сплаченого авансу за договором купівлі-продажу що не відбувся (а.с. 31-34).
Положеннями ч. 6, 8 ст. 193 ГК України передбачене право зобов'язаної сторони відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання, управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов'язання, на вимогу зобов'язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов'язання повністю або його частини.
Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Частиною 2 ст. 693 ЦК України встановлено право покупця на повернення суми попередньої оплати при умові, що продавець не передав товар у встановлений строк.
На підтвердження факту звернення до відповідача з повідомленням про невиконання останнім обов'язку поставити оплачений товар та вимогою про повернення перерахованих коштів в місячний термін позивачем суду надано лист від 25.12.2009 р., який відповідачем отримано 28.12.2009 р., про що свідчить відмітка останнього на повідомленні про вручення (а.с. 15).
Відповідно до ст.. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Відповідачем суду не надані докази на підтвердження виконання зобов'язання з поставки позивачу 100 комплектів матеріалів для виготовлення металопластикових вікон та інших матеріалів.
Твердження відповідача про знищення документів, які підтверджують здійснення господарської операції, за закінченням терміну зберігання не ґрунтуються на законі.
Відповідно до Указу Президента України від 03.07.1998 р. № 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" суб'єкт малого підприємництва - юридична особа зобов'язана вести книгу обліку доходів та витрат і касову книгу. Порядок ведення Книги обліку доходів і витрат суб'єкта малого підприємництва - юридичної особи, яка застосовує спрощену систему оподаткування, обліку та звітності затверджений наказом Державної податкової адміністрації від 13.10.1998 р. № 477 "Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат суб'єкта малого підприємництва - юридичної особи та Порядку її ведення".
Частиною 3 статті 8 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.
Наказом Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України від 20.07.1998 р. № 41 "Про затвердження Переліку типових документів" затверджено відповідний перелік документів, який є основним нормативним актом, призначеним для використання всіма організаціями під час відбору на зберігання і для знищення типових документів, зокрема за з бухгалтерського обліку та звітності - графа 315 розділу 4.2., тобто загальних для всіх або більшості організацій. Відповідно до п. 2.9. зазначеного документу обчислення строків зберігання документів проводиться з 1 січня року, який іде за роком завершення їх діловодством.
Отже, книга обліку доходів та витрат відповідача закінчена в квітні 2008 року та інші документи, які містять відомості про факт реалізації товару позивачу (а.с. 61), знищенню не підлягали.
Суд, проаналізувавши зазначені норми матеріального права, фактичні обставини справи, оцінивши докази, надані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень, зазначає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 134000 грн. є доведеними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України зі сплати державного мита та витрати зі сплати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відносяться на відповідача, з вини якого спір доведено до врегулювання в судовому порядку.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 47, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, ідентифікаційний код - НОМЕР_2, адреса: АДРЕСА_2, Херсонська область, р/рахунок - 260065001286 в ВАТ "Ощадбанк", МФО 342188, на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, ідентифікаційний код - НОМЕР_1, адреса - АДРЕСА_1, Херсонська область, р/рахунок - не відомий, 134000 грн. боргу, 1340 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну і резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України ( вступна, описова, мотивувальна і резолютивна частини).
Суддя Т.А. Остапенко
Повне рішення складено 31.01.2011 р.