22 квітня 2026 року Справа № 160/5858/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калугіної Н.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом (з урахуванням ухвали від 23.03.2026 про повернення позовної заяви в частині позовних вимог), в якому просить суд:
- визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо обмеження розміру виплати нарахованої суми пенсії ОСОБА_1 з 10 вересня 2025 року;
- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити виплату ОСОБА_1 заборгованості з пенсійних виплат з 10 вересня 2025 року у сумі, що виникла внаслідок обмеження максимальним розміром пенсії, та здійснювати подальшу виплату пенсії у повному нарахованому розмірі без застосування обмеження максимальним розміром.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області як отримувач пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV. Вказує, що відповідач обмежив його пенсію десятьма прожитковими мінімумами, встановлених для осіб, які втратили працездатність. Наголошує, що має право на отримання пенсійних виплат без обмеження десятьма прожитковими мінімумами, встановлених для осіб, які втратили працездатність. Позивач, вважає дії відповідача щодо обмеження розміру пенсії максимальним розміром протиправними, та такими, що порушують його права.
Ухвалою від 23 березня 2026 року Дніпропетровський окружний адміністративний суд у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду - відмовив.
Позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог стосовно:
- визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо обмеження розміру виплати нарахованої суми пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2025 року по 09 вересня 2025 року;
- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити виплату ОСОБА_1 заборгованості з пенсійних виплат з 01 квітня 2025 року по 09 вересня 2025 року у сумі, що виникла внаслідок обмеження максимальним розміром пенсії, та здійснювати подальшу виплату пенсії у повному нарахованому розмірі без застосування обмеження максимальним розміром - повернув позивачеві.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 березня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.
Роз'яснено відповідачу про необхідність подати до суду відзив на позов, а також всі письмові та електронні докази - у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, дотримуючись, вимог ст. 162 КАС України.
Витребувано від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у термін, що встановлений для подачі відзиву на позовну заяву, засвідчені належним чином копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 , у тому числі первинний протокол призначення пенсії.
Відповідач 20.04.2026 надав до суду витребувані судом докази, проте, правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Згідно ч. 3, 4 ст. 263 КАС України, справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
У справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та отримує пенсію за віком з 17.03.2025, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
05.02.2026 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив здійснити перерахунок та виплату пенсії з 01.04.2025 без обмеження пенсії максимальним розміром.
За результатами розгляду заяви листом від 06.03.2026 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомлено позивача, зокрема, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду в Дніпропетровській області. Відповідно до матеріалів електронної пенсійної справи позивач отримує пенсію за віком з 17.03.2025 відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі- Закон №1058). Згідно з частиною третьою статті 27 Закону України №1058 максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність (у 2026 році розмір прожиткового мінімуму становить 2595 грн).
Не погоджуючись з вказаним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст. 2 Закону України від 08.07.2011 № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» визначено, що максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Приписами ч.3 ст. 27 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що пенсіонер за віком має право на отримання призначеної пенсії, при цьому, максимальний розмір такої пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Згідно із Законом України від 19 листопада 2024 року №4059-ІХ «Про Державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 01.01.2025 залишено на рівні 2361,00грн.
Згідно із Законом України від 03.12.2025 № 4695-IX «Про Державний бюджет України на 2026 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 01.01.2026встановлено на рівні 2595,00 грн.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачу призначено пенсію за віком з 17.03.2025 року, а отже на спірні правовідносини поширюються приписи ч.3 ст. 27 Закону № 1058-IV та ст. 2 Закону № 3668-VI.
Так, як встановлено судом з матеріалів справи, пенсія позивачеві була призначена з 17.03.2025 із застосуванням обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність, та її розмір склав 23610,00 грн., що підтверджується копією відповідного перерахунку пенсії позивача, наявною у справі.
Отже, з урахуванням аналізу вищенаведених норм та встановлених судом обставин щодо проведених пенсійним органом перерахунку пенсії позивачеві у зв'язку зі зміною прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, із обмеженням максимальним розміром пенсії відповідно до приписів ч.3 ст.27 Закону №1058, які є чинними та неконституційними не визнавалися, суд приходить до висновку, що такий перерахунок було проведено пенсійним органом з дотриманням положень Закону №1058.
Таким чином, пенсійним органом правомірно застосовано до спірних правовідносин приписи ч.3 ст. 27 Закону № 1058-IV та ст. 2 Закону № 3668-VI щодо обмеження пенсії позивача десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність.
Відтак, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання протиправними дій відповідача щодо обмеження виплати пенсії позивачу максимальним розміром. Зворотні доводи позивача свого підтвердження не знайшли.
При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).
Частиною 2 ст. 2 КАС України, передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для відмови у задоволенні позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України лише при задоволенні позову судові витрати покладаються на суб'єкта владних повноважень.
Отже, з урахуванням того, що у адміністративного суду відсутні підстави для задоволення позову, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд не вбачає підстав для їх розподілу у порядку, встановленому ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст. 2, 5, 14, 241-246, 255, 263, 295 КАС України суд, -
У задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складено 22.04.2026.
Суддя Н.Є. Калугіна