22 квітня 2026 рокуСправа №160/29441/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
09.10.2025р. (згідно відомостей Нова пошта) ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 та просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапорту позивача від 09 вересня 2025 року щодо його звільнення з військової служби за пп. г п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
- зобов'язати відповідача розглянути рапорт позивача від 09 вересня 2025 року щодо його звільнення з військової служби за пп. г п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та прийняти рішення по суті порушеного у рапорті питання.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 10.09.2025р. через офіційну електронну адресу відповідача він звернувся із рапортом від 09 вересня 2025р. до командира військової частини щодо його звільнення на підставі п.п. г п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ через сімейні обставини (у зв'язку із загибеллю рідного брата - ОСОБА_2 , який загинув під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф проти України) до якого були додані завірені відповідно до вимог чинного законодавства копії документів, що підтверджують родинні відносини та загибель його рідного брата. Натомість, як зазначив позивач у позові, відповідач досі не надав жодної відповіді на цей рапорт, а також і на раніше подані ним рапорти у червні 2025р., незважаючи на те, що норми чинного законодавства можливості та підстав для не розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення не передбачають, оскільки суб'єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття вмотивованого рішення по суті питання, що входить до його виключної компетенції. У зв'язку з наведеними обставинами, позивач вважає, що вищенаведена бездіяльність відповідача щодо не розгляду його рапорту є протиправною, свідчить про відмову у наданні йому права на звільнення з військової служби, тому просив зобов'язати відповідача розглянути його рапорт та прийняти рішення по суті порушеного у рапорті питання.
Ухвалою суду від 22.10.2025р. відкрито провадження у даній адміністративній справі, розгляд даної справи було призначено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 21 листопада 2025 року та зобов'язано відповідача протягом 15 днів після отримання цієї ухвали надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст.162,261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази правомірності бездіяльності відповідача у спірних правовідносинах, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зазначена ухвала суду разом із копією позову та доданими до нього документами була отримана відповідачем у його електронному кабінеті у системі «Електронний суд» 23.10.2025р., що є належним повідомленням відповідача про дату, час та місце розгляду справи згідно до вимог ст.ст.18,251 КАС України та підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявних у справі.
01.12.2025р. на виконання вимог зазначеної ухвали суду, через систему «Електронний суд» відповідачем подано відзив на позов, у якому останній просив у задоволенні позовних вимог позивачеві відмовити в повному обсязі посилаючись на те, що згідно витягу з наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 08.07.2023р. №189 позивача було зараховано у розпорядження командира з залишенням у списках підрозділів у зв'язку з самовільних залишенням частини з 04.07.2023р., а згідно з витягом з наказу від 27.08.2023р. №239 позивача було увільнено із займаної посади, призупинено його військову службу через самовільне залишення військової частини з 24.06.2023р., його облікові документи направлено до ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі наказу №173-РС від 26.08.2023, витягу з ЄДРДР від 09.08.2023р. №62023050010002676, відтак, відповідач зазначив, що оскільки військову служба позивача є призупиненою відповідно до наказу №239 від 27.08.2023р., то позивач не являється військовослужбовцем Збройних Сил України згідно до вимог ч.4 ст.24 Закону №2232-ХІІ. Також відповідач вказав і на те, що командуванням військової частини було розглянуто рапорт на звільнення позивача про що йому було повідомлено про відмову у звільненні в листі від 15.09.2025р. №15434.
Окрім того, у відзиві на позов, представник відповідача просив визнати строки пропуску подання відзиву поважними та поновити строк на подання відзиву на позов посилаючись на те, що в/ч НОМЕР_1 тривалий час приймає участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф на території Донецької області та постійно здійснює зміну місця дислокації, що, в свою чергу, обмежує представників військової частини користуватися відповідним зв'язком та технічними засобами, як наслідок, заважає своєчасній обробці відповідної інформації та документів.
Розглянувши вищенаведене клопотання, вивчивши наявні у матеріалах справи докази надані на його підтвердження, суд зазначає про наступне.
Відповідно до ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.
Суд за заявою учасника справи поновляє пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними - ч.1 ст.121 наведеного Кодексу.
Так, як встановлено судом згаданою вище ухвалою суду було зобов'язано відповідача надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст.162,261 КАС України протягом 15 календарних днів після її отримання.
Наведена ухвала суду була отримана відповідачем у його електронному кабінеті через систему «Електронний суд» 23.10.2025р. (у робочий день та час) згідно до вимог ст.ст.18, 251 КАС України.
Відтак, відповідач мав обов'язок подати до суду відзив на позов у строк з 24.10.2025р. до 07.11.2025р. включно.
Разом з тим, відзив на позов відповідачем був поданий 29.11.2025р.(згідно відомостей із системи «Електронний суд»), тобто, з пропуском строку на його подання, встановленого ч.1 ст.261 КАС України, який було пропущено на 22 дні.
Відтак, враховуючи те, що станом на момент розгляду даної справи в Україні введений військовий стан, тривають бойові дії, у яких безпосередньо беруть участь та задіяні всі військові формування держави, у тому числі і в/ч НОМЕР_1 , що є загальновідомим фактом та не потребує доведення будь-якими доказами, тому суд вважає за можливе визнати наведені судом причини пропуску цього строку поважними та поновити відповідачеві строк для подання відзиву на позов у цій справі.
10.12.2025р. засобами поштового зв'язку від представника позивача до канцелярії суду надійшла відповідь на відзив, у якій останній просив відхилити заперечення відповідача, викладені ним у відзиві на позов посилаючись на ті ж самі обставини, які наведені у позові, додатково зазначив, що лист №15434 від 15.09.2025р. позивач не отримував і не міг отримати, оскільки у ньому зазначено неправильний поштовий індекс -« НОМЕР_2 », який не відноситься до місця реєстрації та фактичного проживання позивача; позивач не звільнений з військової служби і на сьогодні проходить військову службу не за контрактом, займає посаду водія-механіка 1 відділення 2 евакуаційного взводу евакуаційної роти ремонтно-відновлювального батальйону в/ч НОМЕР_1 і вважається таким, що відсторонений від займаної посади, тобто не виконує свої службові обов'язки згідно з наданими відповідачем витягами із наказів, вказав на те, що позивач вжив максимально доступні заходи для подання рапорту його безпосередньому керівництву, проте в/ч отримавши рапорт не розглянула рапорт у строки та порядку встановленому законом, а саме: не прийняла по ньому будь-якого рішення, а у своїх відповідях обмежилася лише інформацією, хронологією проходження позивачем військової служби з моменту його мобілізації та по теперішній час.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 22.04.2026р. у зв'язку з перебуванням судді Конєвої С.О. у щорічній відпустці, великим навантаженням справ та, як наслідок, об'єктивну неможливість здійснення адміністративного судочинства та прийняття судових рішень у даний період, на підставі ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України строк розгляду цієї справи було продовжено до 22.04.2026р.
Враховуючи викладене, дана справа вирішується 22.04.2026р., тобто у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до вимог ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Із наявних в матеріалах справи копій документів, судом встановлені наступні обставини у даній справі.
Позивача у справі - громадянина України ОСОБА_1 було зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всі види забезпечення, про що свідчить копія паспорту позивача серії НОМЕР_3 від 26.04.2016р. та копія Витягу з наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.09.2022 №278, копія якого наявна у справі.
Згідно відомостей, які містяться у копії Витягу із наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.06.2023р. №175 позивача було знято з усіх видів забезпечення в зв'язку з самовільним залишенням частини з 24.06.2023р.
08.07.2023р. позивача було увільнено від займаної посади та зараховано у розпорядження командира із залишенням у списках підрозділів, у зв'язку з самовільним залишенням частини, якщо військовослужбовці відсутні більше десяти днів, до повернення військовослужбовців у військову частину, з 04.07.2023р., що підтверджується змістом копії Витягу із наказу від 08.07.2023р. №189.
Надалі, згідно копії Витягу із наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.08.2023р. №239 позивача було увільнено від займаної посади, призупинено його військову службу з 09.08.2023р. на підставі наказу командира в/ч № НОМЕР_4 від 26.08.2023р., витягу з ЄДРДР від 09.08.2023р. №62023050010002676.
10.09.2025р. через офіційну електронну адресу військової частина НОМЕР_1 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом від 09 вересня 2025 року щодо його звільнення з військової служби на підставі п.п. г п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ через сімейні обставини (у зв'язку із загибеллю рідного брата - ОСОБА_2 , який загинув під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф проти України), що підтверджується змістом копії наведеного рапорту, відомостями із електронної адреси представника позивача про надіслання рапорту з додатками, наявних у справі.
Також зі змісту копії згаданого рапорту видно, що до нього були долучені наступні копії завірених документів: паспорт громадянина України; РНОКПП; свідоцтва про народження ОСОБА_1 , свідоцтва про народження ОСОБА_2 ; сповіщення сім'ї №314 від 09.06.2023р.; свідоцтва про смерть ОСОБА_2 .
Листом за № НОМЕР_5 від 15.09.2025р. військовою частиною НОМЕР_1 повідомлено позивача про те, що військова частина НОМЕР_1 отримана його рапорт стосовно звільнення з військової служби та з урахуванням того, що з боку позивача мало місце самовільне залишення військової частини, що стало наслідком увільнення його з посади, зняття з усіх видів грошового забезпечення та призупинення його військової служби, позивачу потрібно поновитися на військові службі та повернутися в розташування військової частини для здачі посади та подати рапорт у відповідності до Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» з відповідними додатками.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача щодо не розгляду його рапорту про звільнення з військової служби від 09 вересня 2025р., протиправною, з метою захисту його порушеного права, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, виходячи з наступного.
Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
В силу статті 65 Основного Закону України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України Про військовий обов'язок і військову службу від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 6 статті 2 Закону №2232-ХІІ визначено такі види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
- військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Згідно з ч.1, ч.3 ст.24 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу початком проходження військової служби вважається: 4) день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який діє дотепер.
Так, підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.
Відповідно до підпункту «г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ (у редакції, чинній на час звернення позивача із рапортом - 10.09.2025р.) передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, зокрема, під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначаються частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не виловили бажання продовжувати військову службу).
Приписами ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ визначено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, зокрема, під час дії воєнного стану: якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат та сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
При цьому, відповідно до ч. 7 ст. 26 Закону №2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений Положенням Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 (далі - Положення 1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Відповідно до абз.2 п.12 Положення №1153/2008 право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Згідно з п.2 п.225 Положення №1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Відповідно до п.233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
- підстави звільнення з військової служби;
- думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
- районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 (далі - Інструкція №170) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Відповідно до пункту 1.5 Інструкції №170 для встановлення, зміни, призупинення, або припинення правових відносин з громадянами України, які реалізуються наказами посадових осіб по особовому складу, у Генеральному штабі Збройних Сил України, Командуванні об'єднаних сил Збройних Сил України, видах Збройних Сил України, окремих родах сил Збройних Сил України, окремих родах військ Збройних Сил України, органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах, організаціях, (далі - військові частини), оформляються: 1) Подання (додаток 1), рішення колегіальних органів, утворених і діючих відповідно до законодавчих актів і актів Міністерства оборони України, Резерв кандидатів для просування по службі (додаток 2), План переміщення військовослужбовців на посади номенклатури посад (далі - План переміщення на посади) (додаток 16): на військовослужбовців крім тих, які проходять базову військову службу, зокрема щодо звільнення з військової служби.
Додатком 19 Інструкції №170 (пункт 12.11 розділу ХІІ) передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Зокрема за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ, подаються: копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме: якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат та сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану:
- документи, що підтверджують родинні зв'язки (свідоцтво про шлюб, свідоцтва про народження тощо), або копія посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці, або копія посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни, в якому проставляється відмітка про норму Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на підставі якої особі надано статус, або витяг із Єдиного державного реєстру ветеранів війни;
- копія свідоцтва про смерть особи;
- документи, які підтверджують факт загибелі (смерті) під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, або копія рішення суду про оголошення особи померлою у порядку, визначеному Цивільним кодексом України, або витяг із Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин або рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою чи оголошення померлою у порядку, визначеному Цивільним кодексом України.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (далі - Статут).
Статтею 14 Статуту обумовлено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником (ст. 31 Статуту).
Відповідно до Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, з метою впорядкування та належної організації роботи з рапортами військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, наказом Міністерства оборони від 06.08.2024 № 531 затверджено Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерстві оборони України (далі - Порядок №531).
Цей Порядок визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту. (п.1 розділ І Порядку №531)
Пунктом 2 розділу І Порядку №531 передбачено, що з питань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання, - до наступного прямого командира (начальника).
Рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації. (п.1 розділу ІІ Порядку №531).
Розділом III Порядку №531 визначені особливості подання та розгляду рапортів у паперовій формі.
У паперовому рапорті військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок «Рапорт»; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім'я та прізвище; дату; особистий підпис.
Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.
Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку
Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку.
Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.
Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.
Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).
Усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов'язково реєструються службою діловодства.
Початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства.
Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу.
У разі направлення рапорту засобами поштового зв'язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.
Розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:
1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов'язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров'я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;
2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.
Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці ЗСУ, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", зокрема за сімейними обставинами. Військовослужбовець, який бажає звільнитися з військової служби, подає по команді рапорт та документи, які підтверджують наявність підстав для звільнення зі служби. Подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає його своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Права посадових осіб щодо звільнення з військової служби та видання наказів по особовому складу про звільнення військовослужбовців у період дії воєнного стану наведені у пп.2 п.225 Положення №1153/2008.
Рапорт про звільнення з військової служби подається військовослужбовцем у письмовій формі (паперовій або електронній). Рапорт у паперовій формі може бути направлений засобами поштового зв'язку, а також через територіальний центр комплектування та соціальної підтримки. Подання такого рапорту в усній формі не допускається. Рапорт військовослужбовця про звільнення з військової служби реєструється службою діловодства військової частини і передається для попереднього вивчення до служби персоналу та юридичної служби, які повинні вивчити рапорт та підтвердні документи, оцінити законність підстав для звільнення з військової служби. Рішення по суті рапорту (про задоволення рапорту чи відмову у його задоволенні) приймає посадова особа, визначена пп.2 п.225 Положення №1153/2008, зокрема командир бригади, у військовому званні полковника і вище. Рішення по суті рапорту повинно бути прийняте у строк не більше 14 днів з дня подання рапорту. Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою, містити правову підставу та обґрунтування такого рішення.
Окрім того, і Верховний Суд у постанові від 02 квітня 2025р. у справі №280/7446/24 вказав, що за результатами розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби, посадові особи, зобов'язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту (заяви). Розглянутим вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення (відповідь) доведена до військовослужбовця належним чином.
Як встановлено судом із матеріалів справи, 10.09.2025р. позивачем через засоби офіційної електронної адреси військової частини НОМЕР_1 до командира військової частини НОМЕР_1 було подано рапорт від 09.09.2025р. про звільнення з військової служби на підставі п.п. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ (за сімейними обставинами), що не заперечується та підтверджено відповідачем у відзиві на позов.
Згаданий вище рапорт позивача про звільнення з військової служби від 09.09.2025р. був розглянутий військовою частиною НОМЕР_1 та за результатами його розгляду було прийняте рішення про відмову у задоволенні рапорту позивача про його звільнення, яке оформлене листом №15434 від 15.09.2025р.
Зміст дослідженого судом рішення про відмову у задоволенні рапорту позивача про його звільнення, яке оформлене листом №15434 від 15.09.2025р., містить підстави, які перешкоджають звільненню позивача з військової служби за його рапортом від 09.09.2025р. та повідомлено про порядок дій, які має вчинити позивач, з метою звільнення його з військової служби, зокрема, зазначено, про необхідність поновлення на військовій службі шляхом повернення до розташування військової частини після самовільного її залишення, що свідчить про його обґрунтованість та вмотивованість.
Враховуючи наведене та встановлені судом обставини, які підтверджують факт розгляду рапорту позивача від 09.09.2025р. та прийняття відповідачем за таким рапортом вмотивованого рішення про відмову у звільненні з військової служби, оформленого листом за №15434 від 15.09.2025р. у строки, встановлені Порядком №531, суд приходить до висновку, що такий рапорт вважається розглянутим, а відтак, протиправна бездіяльність, яка полягає у не розгляді рапорту позивача щодо його звільнення з військової служби за п.п. «г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ з боку відповідача, у даних правовідносинах відсутня.
Тому обґрунтованих підстав для визнання спірної бездіяльності відповідача протиправною у адміністративного суду не має.
Аналогічне правозастосування міститься і у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 24.03.2026р. у справі №160/2419/25.
У відповідності до вимог ч.1, ч.4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання - ст.76 наведеного Кодексу.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
В той же час, ч.1 ст.77 наведеного Кодексу, покладає обов'язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.
Разом з тим, протиправність бездіяльності відповідача щодо не розгляду його рапорту про звільнення з військової служби від 09.09.2025р., з урахуванням встановлених судом обставин щодо розгляду відповідачем рапорту позивача про його звільнення з військової служби від 09.09.2025р. та прийняття за даним рапортом вмотивованого рішення про відмову у звільненні з військової служби, оформлене листом за №15434 від 15.09.2025р. жодними належними, достатніми і допустимими доказами позивачем та його представником не доведена.
Судом критично надається оцінка доводам представника позивача з приводу того, що позивач не отримував вказаного листа в/ч НОМЕР_1 за №15434 від 15.09.2025р. через те, що відповідачем у листі неправильно було зазначено поштовий індекс позивача, з огляду на те, що ці обставини не спростовують факту розгляду відповідачем його рапорту 15.09.2025р.
Окрім того, судом враховується і те, що із аналізу вищенаведених приписів слідує, що подання рапорту військовослужбовцем із використанням засобів офіційної електронної адреси військової частини (що мало місце у спірних правовідносинах) вказаними приписами Порядку №531 взагалі не передбачено.
Відтак, при поданні вищезгаданого рапорту про звільнення з військової служби від 09.09.2025р. - 10.09.2025р. із використанням офіційної електронної адреси відповідача, позивач вказаної процедури не дотримався.
З метою з'ясування наведених обставин щодо дотримання позивачем описаної вище процедури подання рапорту, ухвалою суду від 22.10.2025р. позивачу було запропоновано протягом 15 календарних днів після отримання цієї ухвали суду надати докази направлення позивачем особисто (за підписом позивача за допомогою КЕП) на адресу відповідача рапорту на звільнення від 09.09.2025р.; навести обґрунтування з приводу того, що надіслання представником позивача (адвокатом) рапорту позивача на електронну адресу відповідача без накладення на нього ЕЦП) є дотриманням порядку і способу подання рапорту позивачем у встановленому законодавством порядку.
Проте, станом на момент розгляду даної справи, позивачем та його представником наведені вимоги ухвали суду були проігноровані, жодних пояснень та доказів суду не надано, про причини їх не подання суд не повідомлено.
Разом з тим, як встановлено судом, незважаючи на порушення позивачем процедури подання рапорту, яка досліджена судом вище, відповідач виконав свій обов'язок, поданий через офіційну електронну адресу позивачем рапорт про звільнення з військової служби від 09.09.2025р. розглянув по суті із прийняттям по ньому вмотивованого рішення, оформленого листом за №15434 від 15.09.2025р., тобто, у спосіб та у строки, визначені Порядком №531, що свідчить про відсутність бездіяльності відповідача у спірних правовідносинах.
За таких обставин, суд вважає, що право позивача на розгляд його рапорту про звільнення з військової служби та прийняття за ним вмотивованого рішення, оформленого листом №15434 від 15.09.2025р., у спосіб та у строки, визначені Порядком №531 відповідачем порушено не було, а відтак, відсутність порушеного права, виключає можливість його судового захисту, виходячи з вимог ст.5 КАС України.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність бездіяльності відповідача щодо не розгляду рапорту позивача про його звільнення з військової служби від 09.09.2025р., суд приходить до висновку, що, в даному випадку, бездіяльність відповідача щодо не розгляду його рапорту спростовується вмотивованим рішенням, прийнятим за результатами розгляду цього рапорту, оформленим листом №15434 від 15.09.2025р., а, відповідно, у суду не має жодних правових підстав вважати, що відповідач діяв не у межах повноважень, не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, з урахуванням того, що протиправна бездіяльність відповідача, яка полягає у не розгляді рапорту позивача про його звільнення з військової служби від 09.09.2025р. судом не встановлена, позивачем та його представником не доведена належними доказами та спростована фактом розгляду відповідачем рапорту позивача та прийняття по ньому рішення про відмову у звільненні з військової служби, оформленого листом за №15434 від 15.09.2025р., тому у задоволенні даних позовних вимог позивачеві слід відмовити.
Виходячи з того, що у адміністративного суду відсутні обґрунтовані правові підстави для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не розгляду рапорту позивача про звільнення його з військової служби від 09.09.2025р., а, отже, за таких обставин і будь-яких правових підстав для задоволення похідних вимог позивача про зобов'язання відповідача розглянути рапорт позивача від 09 вересня 2025 року щодо його звільнення з військової служби за пп. г п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та прийняти рішення по суті порушеного у рапорті питання, також у суду не має.
Враховуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, у зв'язку з чим у задоволенні даного позову позивачеві слід відмовити повністю.
При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України лише при задоволенні позову судові витрати покладаються на суб'єкта владних повноважень.
За викладених обставин та враховуючи те, що суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення даного позову, всі понесені позивачем судові витрати слід покласти на позивача.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 52, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Всі понесені судові витрати у цій справі покласти на позивача згідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва