23 квітня 2026 року ЛуцькСправа № 140/541/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Шепелюка В.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Любомльського районного суду Волинської області, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Любомльського районного суду Волинської області (відповідач 1), Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області (далі - ТУ ДСА України в Волинській області, відповідач 2) про визнання протиправним та скасування наказу керівника апарату Любомльського районного суду Волинської області від 01 січня 2025 року №01-2/02-05 “Про визначення державним службовцям суду стажу державної служби та встановлення надбавки за вислугу років» в частині встановлення позивачу надбавки за вислугу років на державній службі у розмірі 30 відсотків посадового окладу, та зобов'язання ТУ ДСА України в Волинській області здійснити перерахунок та виплату позивачу надбавки за вислугу років державної служби з 01 січня 2025 року, відповідно до частини першої статті 52 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII “Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII), а саме: на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу, з урахуванням раніше виплачених сум.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 працює в Любомльському районному суді Волинської області на посаді секретаря судового засідання та наказом Любомльського районного суду Волинської області від 10 лютого 2020 року №04-2/02-05 “Про встановлення надбавки за вислугу років державної служби ОСОБА_2 » їй з 08 лютого 2020 року встановлено надбавку за вислугу років в розмірі 50 відсотків посадового окладу (за стаж роботи 17 років). Натомість на виконання приписів Закону України від 19 листопада 2024 року №4059-IX “Про Державний бюджет України на 2025 рік» (далі - Закон №4059-IX) наказом керівника апарату Любомльського районного суду Волинської області від 01 січня 2025 року №01-2/02-05 “Про визначення державним службовцям суду стажу державної служби та встановлення надбавки за вислугу років» ОСОБА_1 з 01 січня 2025 року встановлено надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 30 відсотків.
Наказ відповідача щодо встановлення надбавки за вислугу років на державній службі у розмірі 30 відсотків позивач вважає протиправним. Зазначила, що за змістом пункту 4 частини першої статті 7, статей 50, 52 Закону №889-VІІІ держава гарантує державним службовцям належний рівень оплати праці, а надбавка за вислугу років встановлюється у розмірі 3 відсотки посадового окладу за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу. Натомість пунктом 13 розділу “Прикінцеві положення» Закону №4059-IX передбачено інший порядок визначення розміру надбавки за вислугу років - 2 відсотки посадового окладу за кожний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу, що фактично звужує зміст і обсяг прав державних службовців, визначених спеціальним законом, та суперечить Конституції України. На переконання позивача, у спірних правовідносинах підлягають застосуванню положення спеціального закону - Закону №889-VIII (зміни до якого в частині оплати праці не вносилися), а не положення Закону №4059-IX, оскільки законом про Державний бюджет не можуть змінюватися чи обмежуватися гарантії, встановлені іншими законами.
З наведених підстав позивач просила позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, її судовий розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
У відзиві на позов Любомльський районний суд Волинської області позовні вимоги заперечив, у задоволенні позову просив відмовити (а.с.23-28), зазначивши, що у 2025 році особливості оплати праці державних службовців визначено Законом №4059-IX, на виконання приписів якого і прийнято оскаржуваний наказ, а тому він є правомірним і підстави для його скасування відсутні. Між тим 09 грудня 2024 року ОСОБА_1 повідомлено про зміну істотних умов праці та згідно із заявою від 09 грудня 2024 року позивач погодилася працювати за новими умовами оплати праці.
У відзиві на позовну заяву (а.с.33-36) відповідач - ТУ ДСА України в Волинській області позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що 19 листопада 2024 року Верховна Рада України прийняла Закон №4059-IX, пунктом 13 розділу “Прикінцеві положення» якого передбачено встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям не більше 30 відсотків.
Відповідач 2 вказав, що положення пункту 13 розділу “Прикінцеві положення» Закону №4059-IX, на підставі яких і був прийнятий наказ Любомльського районного суду Волинської області від 01 січня 2025 року №01-2/02-05, в судовому порядку не скасовані, неконституційними не визнавалися та є чинними, а ТУ ДСА України, реалізовуючи свої повноваження розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня, у спірних правовідносинах позбавлене можливості надавати оцінку будь-якому закону на предмет його якості та/або конституційності. Відтак, при нарахуванні та виплаті позивачу розміру надбавки за вислугу років на державній службі ТУ ДСА України в Волинській області діяло на підставі та в межах, передбачених Конституцією України, Бюджетним кодексом України та законами України.
Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 року провадження у справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду в зразковій справі №240/7215/24.
У зв'язку з відрахуванням зі штату Волинського окружного адміністративного суду 23 березня 2026 року судді Димарчук Т.М. на підставі наказу голови суду від 25 лютого 2026 року №02-07/4/26, за результатами повторного автоматизованого розподілу справи суддю Шепелюка В.Л. визначено для розгляду вказаної справи.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року справу прийнято до провадження суддею Шепелюком В.Л.; провадження у справі поновлено ухвалою суду від 19 березня 2026 року.
Перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази у справі, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 призначена на посаду секретаря Любомльського районного суду з 06 жовтня 2002 року тимчасово; 27 лютого 2004 року звільнена з займаної посади секретаря суду; 21 червня 2004 року призначена по посаду секретаря суду тимчасово; 15 січня 2008 року переведена по посаду секретаря суду на постійній основі; 04 лютого 2014 року призначена на посаду секретаря судових засідань, що підтверджено відомостями трудової книжки позивач серії НОМЕР_1 (а.с.6-10).
Наказом Любомльського районного суду Волинської області від 10 лютого 2020 року №04-2/02-05 “Про встановлення надбавки за вислугу років державної служби ОСОБА_1 » з 08 лютого 2020 року позивачу встановлено надбавку за вислугу років 50 відсотків посадового окладу (а.с.14).
Наказом Любомльського районного суду Волинської області від 01 січня 2025 року №01-2/02-5 “Про визначення державним службовцям суду стажу державної служби та встановлення надбавки за вислугу років» на підставі пункту 13 “Прикінцеві положення» Закону №4059-IX ОСОБА_1 з 01 січня по 31 грудня 2025 року встановлено надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 30 відсотків посадового окладу, стаж державної служби становить 21 рік 10 місяців 22 дні (а.с.12-13).
Не погодившись із наказом в частині, яка її стосується, позивач звернулася до суду із цим позовом.
При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.
За приписами статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Згідно із частинами першою, четвертою статті 148 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів» фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
Правовий статус державного службовця та коло його основних прав, гарантій і обов'язків визначено у Законі №889-VIII (далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
У статті 1 цього Закону визначено поняття “державний службовець»; ним є громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону №889-VIII державний службовець має право, зокрема, на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).
Держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов'язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи (частина перша статті 50 Закону №889-VIII).
Згідно із частиною другою статті 50 Закону №889-VIII заробітна плата державного службовця складається, зокрема, з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 6) премії (у разі встановлення).
Тож заробітна плата державного службовця має обов'язкову (сталу) складову, яка є фіксованою виплатою та, по суті, основною винагородою за виконання посадових обов'язків, а також факультативну (необов'язкову) складову, яка залежить від особистого внеску державного службовця в загальний результат роботи державного органу, є винагородою за ініціативну роботу, своєчасне і якісне виконання завдань, виконання додаткового обсягу завдань.
Надбавка за вислугу років є складовою обов'язкової частини заробітної плати державного службовця та згідно із частиною першою статті 46 Закону №889-VIII обумовлена досягненням особою певного стажу державної служби.
Розмір такої надбавки за приписами частини першої статті 52 Закону №889-VIII визначається на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.
Водночас 01 січня 2025 року набрав чинності Закон №4059-IX, пунктом 3 розділу “Прикінцеві положення» якого зупинено на 2025 рік дію частини першої статті 52 Закону України “Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 2016 р., №4, ст. 43; 2019 р., №43, ст. 250) в частині встановлення надбавки за вислугу років на державній службі державним службовцям державних органів, які здійснюють оплату праці на основі класифікації посад.
Також у пункті 11 розділу “Прикінцеві положення» Закону №4059-IX законодавець визначив установити, що у 2025 році оплата праці державних службовців здійснюється на основі класифікації посад, з урахуванням класифікації посад, проведеної у 2024 році, крім державних органів, зазначених у пунктах 16 та 17 цього розділу та частині сьомій статті 50 Закону України “Про державну службу».
Згідно з пунктом 13 розділу “Прикінцеві положення» Закону №4059-IX у 2025 році оплата праці державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з: 1) сталої заробітної плати - посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за ранг державного службовця, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, інших доплат, передбачених законами України; 2) варіативної заробітної плати - премій, компенсацій за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків тимчасово відсутнього державного службовця та за вакантною посадою державної служби, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.
Грошова допомога, що виплачується державному службовцю під час надання щорічної основної відпустки, визначається у розмірі суми посадового окладу, надбавки за вислугу років та надбавки за ранг державного службовця станом на останній день місяця, що передує першому дню такої відпустки, незалежно від фактично відпрацьованого часу в місяці.
Норми Закону України “Про державну службу» щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Суд додатково зазначає, що Законом України від 11 березня 2025 року №4282-IX “Про внесення змін до деяких законів України щодо впровадження єдиних підходів в оплаті праці державних службовців на основі класифікації посад», який набрав чинності 01 квітня 2025 року, статтю 52 Закону №889-VIII викладено у новій редакції, зокрема частину першу названої статті сформульовано так: “Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотки посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу».
За обставин цієї справи оскаржуваним наказом, прийнятим на виконання наведених положень Закону №4059-IX, позивачу з 01 січня 2025 року на 2025 рік визначено виплату надбавки за вислугу років на державній службі у розмірі 30 відсотків посадового окладу, виходячи зі стажу державної служби 21 рік.
На переконання позивача, з набранням 01 січня 2025 року чинності Законом №4059-IX (зокрема, пунктом 13 розділу “Прикінцеві положення») указаний закон та Закон №889-VIII по-різному врегульовують питання визначення розміру надбавки за вислугу років державним службовцям, чим створено колізію в національному законодавстві, й у такому випадку для її подолання слід застосовувати спеціальні норми, тобто приписи Закону №889-VIII.
У цьому контексті необхідно зазначити, що за наявності колізії норм у законодавстві зміст однієї норми права повністю чи частково заперечує зміст іншої, що призводить до ситуації, за якої правовідносини по-різному регулюються окремими нормами; її різновидом є змістовна колізія (між загальними і спеціальними нормами права).
Розрізняють також конкуренцію правових норм, не пов'язану з колізією в законодавстві, яка виникає тоді, коли норми права прямо не суперечать одна одній. Така конкуренція правових норм має місце в ситуації, коли на врегулювання одного і того ж аспекту суспільних відносин претендують одночасно дві або більше правові норми, які за своїм змістом не суперечать одна одній, мають тісний взаємний зв'язок і залежність.
Суд зауважує, що пізніше прийнятим Законом №4059-IX визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотки посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу. Одночасно у цьому Законі обумовлено, що норми раніше прийнятого Закону №889-VIII про умови та порядок оплати праці державних службовців застосовуються лише в тій частині, що не суперечить цьому Закону.
З наведеного логічно випливає, що норми Закону №889-VIII щодо оплати праці державних службовців, які суперечать закону про Державний бюджет, не застосовуються, бо їхню дію зупинено на період чинності відповідних приписів Закону №4059-IX.
Таке тлумачення дозволяє зробити висновок, що у спірних правовідносинах немає колізії, а відтак немає потреби у пошуку механізму її подолання, оскільки є пряма норма Закону №4059-IX, яка зупинила дію норми Закону №889-VIII та чітко врегульовує особливості оплати праці певних категорій державних службовців.
Щодо конкуренції правових норм, яка не пов'язана з колізією у законодавстві, то варто враховувати те, що частина перша статті 52 Закону №889-VIII з 01 січня 2025 року з огляду на пряму вказівку в пункті 13 розділу “Прикінцеві положення» Закону №4059-IX не застосовується на період чинності останнього. Тобто дія однієї конкуруючої норми фактично зупинена, а інша норма, запроваджена новішим законом, діє та регулює спірні відносини.
Тож визначення механізму обчислення надбавки за вислугу років та її граничного розміру з 01 січня 2025 року врегульоване Законом №4059-IX, а ситуації, за якої одні й ті ж правовідносини по-різному впорядковуються окремими нормами права, не спостерігається. Регулювання спірних суспільних відносин є однозначним, передбачуваним і чітким, що забезпечує дотримання принципу правової визначеності в питанні нарахування та виплати державним службовцям надбавки за вислугу років.
Необхідно зазначити, що питання визначення порядку обчислення надбавки за вислугу років державним службовцям та її максимального розміру вже вирішувалося Верховним Судом у зразковій справі №240/7215/24 у подібних правовідносинах: спір стосувався оскарження наказу місцевого загального суду в частині встановлення на 2024 рік щомісячної надбавки за вислугу років на державній службі на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу згідно з пунктом 12 розділу “Прикінцеві положення» Закону України від 09 листопада 2023 року №3460-IX “Про Державний бюджет України на 2024 рік» (далі - Закон №3460-IX), положення якого є такими самими, як і пункт 13 розділу “Прикінцеві положення» Закону №4059-IX.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що нарахування та виплата державним службовцям надбавки за вислугу років у відповідному бюджетному періоді має здійснюватися з урахуванням спеціальних положень закону про Державний бюджет України на відповідний рік, якими тимчасово зупинено дію положень Закону України “Про державну службу», а тому такі приписи підлягають застосуванню суб'єктами владних повноважень до моменту їх визнання неконституційними у встановленому законом порядку.
Предметом розгляду у цій справі теж є перевірка правомірності дій відповідача як суб'єкта владних повноважень при застосуванні чинного законодавства. Натомість питання відповідності Конституції України положень закону про Державний бюджет України на відповідний рік не належить до повноважень адміністративних судів, оскільки вирішення питання про конституційність законів віднесено до виключної компетенції Конституційного Суду України. Відтак адміністративний суд при вирішенні спору виходить із презумпції конституційності закону та застосовує чинні норми законодавства.
У розглядуваній справі, відносини у якій між сторонами є подібними як у зразковій справі №240/7215/24, суд враховує, що пункт 13 розділу “Прикінцеві положення» Закону №4059-IX не визнаний неконституційним у встановленому законом порядку, а отже відповідачі діяли відповідно до вимог чинного законодавства.
Крім того, суд зауважує, що згідно з частиною четвертою статті 43 Закону №889-VIII позивач письмово повідомлена про зміну істотних умов державної служби з 01 січня 2025 року та у заяві від 09 грудня 2024 року надала згоду на продовження проходження державної служби в умовах зміни оплати праці, передбачених пунктом 13 розділу “Прикінцеві положення» Закону №4059-IX на 2025 рік, починаючи з 01 січня 2025 року (а.с.29).
Отже, позивач була належним чином повідомлена про зміну істотних умов державної служби та, усвідомлюючи характер таких змін, добровільно погодилася на продовження проходження державної служби на запропонованих умовах.
Крім того, у згаданій вище постанові від 19 лютого 2026 року у справі №240/7215/24 Велика Палата Верховного Суду в узагальнених висновках зазначала, що зміни щодо розміру надбавки за вислугу років на державній службі в сукупності зі збільшенням посадового окладу не є проявом очевидного свавілля та в кінцевому результаті не призвели до реального порушення будь-яких прав позивачки як державного службовця. Саме лише зменшення розміру надбавки за вислугу років на державній службі не спричинило звуження соціальних гарантій і зменшення загального розміру грошової винагороди, а є складовим елементом послідовного та виваженого підходу держави до поступового підвищення конкурентоспроможності заробітних плат на посадах державної служби.
Зважаючи на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, перевіривши фактичну та юридичну обґрунтованість доводів сторін, суд дійшов висновку, що підстави для задоволення позову відсутні.
Керуючись статтями 2, 72-77, 243-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Любомльського районного суду Волинської області (44301, Волинська область, місто Любомль, вулиця І. Франка, будинок 1, ідентифікаційний код юридичної особи 02890529), Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області (43025, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Сенаторки Левчанівської, будинок 1, ідентифікаційний код юридичної особи 26276277) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В. Л. Шепелюк