Іменем України
24 січня 2011 року справа № 5020-3/178
За позовом Комунального підприємства Севастопольської міської Ради „Аррікон”,
ідентифікаційний код 20711909
(99011, м. Севастополь, вул. Адм. Октябрьського, 8, кв. 2)
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1,
ідентифікаційний номер НОМЕР_1
(99012, АДРЕСА_1)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради,
ідентифікаційний код 25750044
(99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5)
про розірвання договору оренди, звільнення приміщення та стягнення 26943,77 грн.,
Суддя Головко В.О.,
Представники учасників судового процесу:
позивач (КП СМР „Аррікон”) - Пшенична С.В., начальник юридичного відділу, довіреність № 1-д від 04.01.2011;
відповідач (ФОП ОСОБА_1) -не з'явилася;
третя особа (Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради) -явку уповноваженого представника не забезпечила.
Обставини справи:
05.11.2010 Комунальне підприємство Севастопольської міської Ради „Аррікон” (далі -позивач) звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі -відповідач) про розірвання договору оренди № 624 від 15.12.2009, звільнення приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2, та стягнення 26943,77 грн., з яких: 23242,50 грн. -заборгованість з орендної плати та технічного обслуговування, 1075,28 грн. -пеня, 2625,99 грн. -30% річних.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов Договору № 624 від 15.12.2009 оренди нерухомого майна в частині своєчасної і в повному обсязі оплати орендної плати та внесення інших платежів, пов'язаних із користуванням об'єктом оренди.
Ухвалою від 08.11.2010 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 5020-3/178, розгляд справи призначений на 23.11.2010.
Ухвалою від 23.11.2010 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача залучено Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради.
Розгляд справи неодноразово відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України через неявку в судові засідання відповідача та представника третьої особи.
У чергове засідання суду 24.01.2011 відповідач та третя особа явку уповноважених представників знову не забезпечили, про причини неявки суду не сповістили, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлені своєчасно та належним чином -рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за адресою, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців /арк. с. 20, 61 -зворотний бік, арк. с. 62/.
Частиною четвертою статті 27 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог, користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки сторін, крім права на зміну підстав і предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову або визнання позову.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Враховуючи те, що явка учасників процесу обов'язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.
Відповідач не скористався своїм процесуальним правом, передбаченим статтею 59 Господарського процесуального кодексу України, на надання відзиву на позов.
Третя особа також не надала будь-яких пояснень по суті спору.
Зважаючи на викладене, суд визнав за можливе розглянути справу у відсутність представників відповідача та третьої особи, за наявними у справі матеріалами (в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України).
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд -
15.12.2009 між Територіальною громадою м. Севастополя в особі Севастопольської міської Ради, від імені якої діяв власник комунального майна на праві оперативного управління -комунальне підприємство Севастопольської міської Ради „Аррікон” (Орендодавець) та суб'єктом підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Орендар) укладений договір № 624 оренди нерухомого майна -вбудованого нежитлового приміщення літ. „А”, площею 363,4 м2 з ґанком та сходами, що розташоване в окремій двоповерховій будівлі за адресою: АДРЕСА_2 (далі -Договір) /арк. с. 7-8/. Цільове призначення об'єкта -розміщення кафе-бару, кафетерію, що здійснює продаж товару підакцизної групи. Строк дії договору визначений сторонами -до 18.11.2014 (пункти 1.2, 7.1 Договору).
Вступ Орендаря в користування майном настає одночасно з підписанням сторонами акта приймання-передачі майна (пункт 2.5 Договору).
Відповідно до пунктів 3.1-3.3 Договору розмір орендної плати визначається відповідно до рішення конкурсної комісії з оренди комунального майна; орендна плата складає 4100,00 грн. з ПДВ за перший місяць оренди, а також технічне обслуговування в сумі 21,80 грн. (363,4 м2*0,06 грн.=21,80 грн.) і перераховується Орендарем Орендодавцеві не пізніше 20 числа поточного місяця. Орендна плата за період з моменту підписання цього договору оренди до 31.12.2009 становить 2870,00 грн. на місяць. З 01.01.2010 Орендар сплачує орендну плату, визначену абзацом першим пункту 3.2 цього Договору (4100,00 грн.), яка корегується на індекс інфляції за весь період. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом корегування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що відповідає попередньому місяцю. Орендна плата вноситься в повному обсязі незалежно від результатів господарської діяльності орендаря.
Пунктом 4.4.3 Договору встановлений обов'язок Орендаря своєчасно вносити орендну плату та інші платежі, пов'язані з користуванням об'єктом оренди.
Розділом 8 Договору визначена відповідальність сторін за порушення умов цього Договору.
Так, у випадку порушення строку внесення орендної плати, Орендар сплачує Орендодавцю понад збитки пеню у розмірі 200% від облікової ставки НБУ, яка діяла протягом періоду, за який буде нараховуватися пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочки.
У разі прострочення платежів більше 30 календарних днів Орендодавець вправі вимагати, а Орендар зобов'язаний сплатити на користь Орендодавця понад збитки 30% річних від простроченої суми за весь період прострочення (ст. 625 ЦК України) (пункт 8.6 Договору).
Орендодавець (позивач у справі) свої зобов'язання за Договором (передати об'єкт оренди Орендарю -пункт 4.2.1 Договору) виконав у повному обсязі, про що свідчить підписаний сторонами Акт приймання-передачі орендованого майна від 15.12.2009 /арк. с. 9/.
Натомість відповідач умови Договору порушив, а саме: орендну плату та плату за технічне обслуговування вносив несвоєчасно і не в повному обсязі, у зв'язку з чим станом на 31.10.2010 в нього перед позивачем виникла заборгованість в сумі 23 242,50 грн.; також позивачем нарахована пеня в сумі 1 075,28 грн. та 30% річних у сумі 2 625,99 грн., а разом -26 943,77 грн.
Невиконання відповідачем умов Договору в частині своєчасного і в повному обсязі внесення орендної плати та інших платежів, пов'язаних із користуванням об'єктом оренди, стало причиною для звернення КП СМР „Аррікон” до суду із даним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Приписами статей 13, 41 Конституції України визначено, що від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Відповідно до статей 142-143, 145 Конституції України, пунктів 3, 5 статті 16 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить нерухоме майно, що є у власності територіальних громад, управління яким здійснюють відповідні територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах отриманих повноважень. Права органів місцевого самоврядування захищаються у судовому порядку.
За змістом частин першої, п'ятої статті 60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, визначене відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, належить територіальним громадам сіл, селищ, міст та районів у містах.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, визначати в угодах та договорах умови використання об'єктів, що передаються у користування і оренду та ін.
Відповідно до пункту 1.2 Статуту Комунального підприємства Севастопольської міської Ради „Аррікон” /арк. с. 12-14/, засновником Підприємства є територіальна громада міста Севастополя в особі Севастопольської міської Ради. Форма власності -комунальна.
Предметом діяльності підприємства, зокрема, є: прийняття на баланс підприємства, передання на баланс інших підприємств будівель, будов, споруд, окремих приміщень нежитлового фонду, що є комунальною власністю, згідно з розпорядженнями Севастопольської міської державної адміністрації, передання в оренду за рішенням Севастопольської міської Ради; контроль за виконанням умов договорів оренди орендарями нежитлових будівель і приміщень, що є комунальною власністю, а також збирання орендної плати; контроль за своєчасністю внесення орендарями експлуатаційних зборів та орендної плати (пункти 2.2.1, 2.2.4-2.2.5 Статуту).
Статтею 10 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” унормовано, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно з частиною другою статті 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва -щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, -щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування -щодо майна, яке перебуває в комунальній власності.
Таким чином, органом, який уповноважений здійснювати функції держави в сфері управління комунальним майном є Севастопольська міська Рада, яка для здійснення цих функцій створила Комунальне підприємство Севастопольської міської Ради „Аррікон”.
Отже, подача даного позову Комунальним підприємством Севастопольської міської Ради „Аррікон” є правомірною.
Статтею 1 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” унормовано, що даний Закон регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.
Враховуючи, що об'єктом оренди є комунальне майно, застосуванню до спірних відносин сторін підлягають норми Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, а також норми спеціального законодавства в сфері оренди комунального майна, яким є Закон України „Про оренду державного та комунального майна”.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору (ст. 12 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”).
Водночас, згідно з частиною третьою статті 640 Цивільного кодексу України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації -з моменту державної реєстрації.
За приписами статей 793, 794 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше ніж на три роки, підлягає державній реєстрації.
Судом встановлено, що спірний договір укладено 15.12.2009 на строк до 18.11.2014, тобто майже на 5 років. Отже, цей Договір підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Як вбачається з матеріалів справи, Договір № 624 від 15.12.2009 нотаріально не посвідчений і державну реєстрацію не проходив, а тому в розумінні статті 640 Цивільного кодексу України є неукладеним через недотримання встановленої форми.
За викладених обставин, вимога позивача про розірвання Договору № 624 від 15.12.2009 оренди нерухомого майна задоволенню не підлягає, оскільки неможливо розірвати Договір, який не укладено (не вчинено).
Враховуючи те, що суд дійшов висновку про неукладеність Договору № 624 від 15.12.2009, вимога про зобов'язання відповідача повернути об'єкт оренди, як похідна від первісної вимоги, також не підлягає задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 23242,50 грн., пені в розмірі 1075,28 грн. та 30% річних в сумі 2625,99 грн. суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод). Також зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.
Крім того, відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
На підставі наданих до матеріалів справи доказів, а саме: Акта приймання-передачі нерухомого майна від 15.12.2009 /арк. с. 9/, виписок з особового рахунку позивача в банківській установі /арк. с. 63-69/ суд дійшов висновку, що дії сторін у справі з передачі-отримання в користування нерухомого майна та внесення відповідної плати за користування цим майном, в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов'язки, аналогічні зобов'язанням за договором оренди. Ці дії згідно зі статтями 11, 759 Цивільного кодексу України є підставою виникнення у відповідача обов'язку сплатити заборгованість за користування орендованим майном.
Обов'язок щодо внесення орендної плати своєчасно і у повному обсязі встановлений частиною третьою статті 18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” та частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України.
Розмір орендної плати визначений рішенням конкурсної комісії від 17.11.2009, протокол № 16 (14)-09 і становить 4100,00 грн. за перший (базовий) місяць оренди.
До того ж, укладаючи спірний Договір, сторони дійшли згоди щодо всіх його істотних умов, в тому числі й щодо розміру орендної плати з урахуванням її індексації, плати за технічне обслуговування та строків їх внесення (пункти 3.1-3.3 Договору).
За змістом частини третьої статті 762 Цивільного кодексу України, -договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.
Частиною 2 статті 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” унормовано, що методика розрахунку, пропорції розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем та порядок використання орендної плати визначаються: Кабінетом Міністрів України -для об'єктів, що перебувають у державній власності; органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим, -для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим; органами місцевого самоврядування -для об'єктів, що перебувають у комунальній власності.
Відповідно до рішення Севастопольської міської Ради № 1617 від 18.03.2007 „Про розрахунок орендної плати за оренду майна, що є власністю територіальної громади м. Севастополя, і пропорції розподілу плати за оренду майна, що є власністю територіальної громади м. Севастополя”, розрахунок розміру орендної плати здійснюється згідно з Методикою розрахунку орендної плати, визначеною для розрахунку розміру орендної плати за використання державного майна, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України № 786 від 04.10.1995 (з наступними змінами та доповненнями).
Пунктом 13 Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна встановлено, що розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.
Як вбачається з розрахунку, наданого позивачем /арк. с. 11/, при визначенні розміру місячної орендної плати позивач застосовує саме вказану Методику.
Згідно з частиною п'ятою статті 762 Цивільного кодексу України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Протягом квітня-серпня 2010 року відповідач здійснював оплату за користування майном, проте не в повному обсязі, а починаючи з вересня 2010 року -взагалі припинив, що є порушенням наведених вище норм.
Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині першій статті 193 Господарського кодексу України.
Виходячи з фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про те, що у визначені законом і домовленістю сторін строки відповідач взяті на себе зобов'язання щодо сплати орендної плати та технічного обслуговування не виконав, тобто є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
За приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідач не надав суду доказів погашення наявної заборгованості з орендної плати.
Розрахунок суми основного боргу, наданий позивачем /арк. с. 11/, перевірений судом і є вірним, отже вимога про стягнення основного боргу в сумі 23 242,50 грн. є обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.
Звертаючись до суду з позовом, позивач, серед іншого, заявив вимогу про стягнення з відповідача 30% річних в сумі 2 625,99 грн.
Суд вважає дану вимогу такою, що підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки, як встановлено судом, Договір між сторонами не укладено, застосування позивачем іншого розміру процентів річних (30%), ніж визначено законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України -3%), є необґрунтованим.
За таких обставин стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 3% річних в сумі 262,60 грн. (2625,99/10=262,60). В частині стягнення процентів річних в розмірі 2363,39 грн. (2625,99-262,60) в позові слід відмовити.
Також позивачем заявлена до стягнення з відповідача пеня у розмірі 1 075,28 грн.
Суд вважає, що ця вимога не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 ЦК України).
Тобто заявлена позивачем до стягнення з відповідача пеня є одним з видів забезпечення виконання зобов'язання щодо внесення плати за користування майном, яке є основним зобов'язанням. Виходячи зі змісту частини першої статті 548 Цивільного кодексу України забезпечення виконання зобов'язання щодо внесення плати за користування майном має бути встановлено договором.
Втім, суд дійшов висновку про неукладеність Договору оренди, а отже -про відсутність встановленого договором забезпечення виконання основного зобов'язання.
За таких обставин, вимога позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 1 075,28 грн. є необґрунтованою і задоволенню не підлягає.
Підсумовуючи вищевикладене, у зв'язку з несвоєчасним виконанням ФОП ОСОБА_1 зобов'язань щодо внесення плати за користування комунальним майном, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 23 505,10 грн., з яких: основний борг -23 242,50 грн. та 3% річних -262,60 грн.
Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 1 075,28 грн. та процентів річних в розмірі 2 363,39 грн. задоволенню не підлягають. Також не підлягають задоволенню позовні вимоги КП СМР „Аррікон” щодо розірвання договору оренди № 624 від 15.12.2009 та звільнення (повернення) орендованого майна.
За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито в розмірі 235,05 грн. (23505,10/26943,77*269,43 або 1% від 23505,10 грн.) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 205,88 грн. (23505,10/ 26943,77*236,00) підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 75, 82, 84-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_1, 99012; відомості про рахунки в установах банку в матеріалах справи відсутні) на користь Комунального підприємства Севастопольської міської Ради „Аррікон” (ідентифікаційний код 20711909, вул. Адм. Октябрьського, 8, кв. 2, м. Севастополь, п/р 26005945571701 в КРФ ПАТ „Укрсоцбанк”, м. Сімферополь, МФО 324010) 23 505,10 грн. (двадцять три тисячі п'ятсот п'ять грн. 10 коп.), з яких: 23 242,50 грн. -основний борг; 26,60 грн. -3% річних, а також судові витрати: державне мито в розмірі 235,05 грн. (двісті тридцять п'ять грн. 05 коп.) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 205,88 грн. (двісті п'ять грн. 88 коп.).
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. В частині стягнення пені в сумі 1075,28 грн., процентів річних в розмірі 2363,39 грн., розірвання договору оренди № 624 від 15.12.2009 та зобов'язання повернути об'єкт комунальної власності, який розташований за адресою: АДРЕСА_2, та передати його за актом приймання-передачі Комунальному підприємству Севастопольської міської Ради „Аррікон” -в позові відмовити.
Суддя підпис В.О. Головко
Повне рішення в порядку
статті 84 ГПК України
оформлено і підписано
31.01.2011.