м. Вінниця
23 квітня 2026 р. Справа № 120/12083/25
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення.
Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю прийнятого органом Пенсійного фонду рішення про відмову у призначенні пенсії. Зокрема, позивачка зауважує, що нею дотримано усіх необхідних законодавчих підстав для призначення їй обраного виду пенсії.
Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області скористався своїм правом на подання відзиву, у якому заперечив проти задоволення позову. Серед іншого зауважує, що передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а тому невідповідність будь-яких записів у ній унеможливлює врахування всіх (деяких) записів у ній.
До суду від Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області подано відзив, у якому представник зауважує, що не є належним відповідачем у цій справі, оскільки розгляд заяви здійснювався іншим органом Пенсійного фонду. Щодо суді спору зауважує про відсутність підстав для зарахування позивачеві оскаржуваного стажу, з огляду на наявні недоліки документів.
Ознайомившись з матеріалами справи, судом встановлено такі обставини.
Позивачка, досягнувши 63-річного віку, звернулася до територіального органу Пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Вказану заяву за принципом екстериторіальності було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.
За результатами розгляду прийнято рішення № 025650012118 від 13.08.2025 року про відмову у призначенні пенсії, з огляду на відсутність необхідного страхового стажу.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивачка звернулася за захистом своїх прав до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд керується таким.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14.09.2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов'язаннями України.
Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-XII (далі - Закон № 1788), Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі - Закон № 1058).
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-ІV пенсією є щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Частиною 1 статті 9 Закону № 1058-ІV визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком.
Відповідно до частини 2 статті 26 Закону № 1058-ІV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 31 року.
Відповідно до оскаржуваного рішення страховий стаж позивача складає 20 років 29 днів.
До страхового стажу позивачки не зараховано періоди зазначені у трудовій книжці від 24.06.1985 року НОМЕР_1 з 08.07.1986 по 30.09.1986, оскільки дата при прийнятті на роботу не відповідає даті в наказі на прийняття на роботу, а саме: від 12.09.1985 та період з 22.12.1986 по 26.07.1988, оскільки дата в наказі про прийняття на роботу не відповідає даті прийняття на роботу, а саме: від 23.12.1987.
Згідно частини 1 статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону №1058-IV).
Згідно зі статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У пунктах 1 та 2 Порядку № 637 зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Суд зауважує, що відповідальність за можливі помилки у трудовій книжці, довідках не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.
Недотримання правил ведення трудової книжки, іншої документації якщо є такі факти, може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Окремо суд зауважує, що помилка у зазначенні наказу про прийняття роботу не спотворює інформації щодо працевлаштування позивача.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року у справі №677/277/17.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Подібна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 року у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 року у справі № 638/18467/15-а.
У постанові від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки та видачі довідок.
Посилання відповідача на підстави у відмові у призначенні пенсії, суд розцінює як прояви надмірного формалізму з боку останнього, оскільки такі висновки жодним чином не впливають на факт роботи позивачки.
Таким чином, відповідач завідомо безпідставно не зарахував періоди працевлаштування позивачки з 08.07.1986 року по 20.09.1986 року та з 22.12.1986 року по 26.07.1988 року.
Судом враховано, що протиправно незараховані періоди у сукупності складають 1 рік 9 місяців 28 днів.
Суд звертає увагу, що період працевлаштування з 01.10.1986 року по 09.12.1986 року зараховано позивачці до страхового стажу, що підтверджується розрахунком.
Таким чином, наявний у позивачки страховий стаж є недостатнім для призначення їй пенсії.
Відтак, належним способом відновлення порушеного права є скасування оскаржуваного рішення в частині незарахування стажу та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду в Донецькій області зарахувати спірний стаж.
Принагідно суд зауважує, що поновлення права має відбуватися тим територіальним органом Пенсійного фонду України, яким порушено відповідне право. Відтак, вимоги до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області є безпідставними.
Підставі для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (вул. Надії Алексєєнко, буд. 106, м. Дніпро, Дніпропетровська обл., код ЄДРПОУ 13486010), Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 025650012118 від 13.08.2025 року в частині відмови у зарахуванні ОСОБА_1 до страхового стажу періодів працевлаштування з 08.07.1986 по 30.09.1986 та з 22.12.1986 по 26.07.1988.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди працевлаштування з 08.07.1986 по 30.09.1986 та з 22.12.1986 по 26.07.1988.
В іншій частині позову - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович