21 квітня 2026 року
м. Харків
справа №639/6476/24
провадження № 22-ц/818/164/26
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря: Шнайдер Д.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 31 березня 2025 року, постановленого під головуванням судді Труханович В.В., -
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири, в якому просила стягнути з відповідача на свою користь відшкодування матеріальних збитків в розмірі 90 372,48 грн. та моральної шкоди у розмірі 50 000,00 грн. та стягнути судові витрати.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 31 березня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завдану внаслідок залиття квартири, у розмірі 94 372,48 грн., яка складається з вартості матеріальних збитків, що виникли внаслідок залиття житлових приміщень у розмірі 90 372,48 грн. та вартості виготовлення звіту про оцінку вартості матеріальних збитків, що виникли внаслідок залиття житлових приміщень у розмірі 4 000,00 грн. Стягнуто з Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» на користь ОСОБА_1 , в якості відшкодування моральної шкоди, 10 000,00 грн. Стягнуто з Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» на користь держави судовий збір у розмірі 1 042, 36 грн.
В апеляційній скарзі Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповноту з'ясування обставин, що мають значення для справи, у зв'язку з цим рішення суду є неправомірним та підлягає скасуванню. Зазначає, що наданий позивачем акт від 15.02.2024 року не містить висновків про винну особу та обсяги робіт, необхідні для усунення наслідків залиття та не може бути належним доказом заподіяння майнової шкоди. Вважає, що відповідальність за матеріальну та моральну шкоду, завдану внаслідок залиття квартири позивача, повинно нести Комунальне підприємство «Жилкомсервіс» як управитель та балансоутримувач житлового будинку, де відбулося залиття.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України- в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що залиття квартири, сталося внаслідок бездіяльності КП «Харківські теплові мережі», що полягала у незабезпеченні належного стану систем центрального опалення у будинку, технічне обслуговування яких було покладено на КП «Харківські теплові мережі», а тому, враховуючи обставини, за яких сталося залиття квартири, саме з КП «Харківські теплові мережі» підлягає стягненню на користь позивача сума завданої майнової шкоди та моральної шкоди. Крім того відповідач не скористався наданою процесуальним законом можливістю доведення перед судом відсутності своєї вини у заподіянні шкоди позивачу та не заявляв клопотання про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи.
Такий висновок суду першої інстанції відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду від 13 липня 1998 року, Свідоцтва про право власності на спадщину за законом від 29 березня 2024 року, Свідоцтва про право власності на спадщину за законом від 26 квітня 2024 року (а. с. 6, 7,8).
13.02.2024 квартиру позивача за адресою: АДРЕСА_2 було затоплено через прорив трубопроводу центрального опалення, розташованого на горищі вказаного будинку, над квартирою АДРЕСА_3 .
Факт залиття зафіксовано актом від 15.02.2024 працівниками Новобаварської філії КП «ХТМ», згідно якого залиття трапилось в горищному приміщенні на ділянці трубопроводу системи центрального опалення.
Зі змісту вищевказного акту вбачається, що 13.02.2024 в будинку АДРЕСА_2 , комісією встановлено сліди залиття в двох кімнатах на стелі та стінах. В житловій кімнаті АДРЕСА_4 на стелі було встановлено сліди залиття та осип штукатурки приблизною площею 3 кв. м. Сліди залиття у вигляді рудих плям є на стелі та стінах. В житловій кімнаті №2 зафіксовано осип штукатурки на площі 3 кв. м., руйнування підвісу стелі (гіпсокартон) на площі біля 8 кв. м., руйнування стінового гіпсокартону на площі біля 1,5 кв.м., розрив шпалер стелі на площі біля 8 кв.м., пошкоджено шпалери стінові на площі біля 2 кв.м., відірвався пластиковий плінтус на стелі біля 2 м, сталося здуття підлогового покриття (лінолеум) на площі біля 4 кв. м. На зазначеному акті мається запис: «причиною залиття є: утворився свищ на лежаку системи опалення, у лежаку діаметром 32 на технічному поверсі» (а.с. 10).
Згідно звіту №22082024 про оцінку вартості матеріальних збитків, що виникли внаслідок залиття житлових приміщень за адресою: АДРЕСА_2 , вартість матеріальних збитків становить 90 372,48 грн.
Вартість виготовлення вказаного звіту складає 4000 грн.
Як на підставу позовних вимог ОСОБА_1 посилалась на те, що, позивач, є власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 . 13.02.2024 квартиру було затоплено через прорив трубопроводу центрального опалення, розташованого на горищі вказаного будинку, над квартирою АДРЕСА_3 . Факт залиття квартири позивача встановлено актом б/н від 15.02.2024 про залиття житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 . В результаті аварії у позивача в квартирі були пошкоджені меблі, стіни та стеля в двох житлових кімнатах. Для оцінювання матеріального збитку, завданого внаслідок залиття квартири ОСОБА_1 звернулася до фахівця-оцінювача, який зробив огляд квартири та надав Звіт №22082024 з визначення вартості матеріального збитку, пошкоджених внаслідок залиття водою станом на 13.02.2024. Вартість відновлювального ремонту квартири внаслідок залиття визначена відповідно до висновку ФОП ОСОБА_2 , проведеного за заявою позивача ОСОБА_1 , складає 90 372,48 грн. Вартість виготовлення цього Звіту про оцінку матеріального збитку в наслідків за залиття квартири складає 4 000,00 грн. і була сплачена позивачем в повному обсязі. Для можливості до судового врегулювання питання сплати коштів ОСОБА_1 офіційно письмово звернулася до КП «ХТП» (претензія від 16.04.2024 ). На її досудову претензію вона отримала офіційну відповідь від 17.05.2024, згідно якої КП «ХТМ» відмовило їй у добровільній виплаті коштів за нанесений матеріальний збиток в наслідок залиття квартири 13.02.2024 з системи теплових мереж. Крім того, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн., оскільки після кожного затоплення позивач вимушена була самостійно відновлювати квартиру та проводити ремонт. Постійні залиття квартири, відсутність капітального ремонту труб теплопостачання, необхідність відновлення квартири і нарешті нове затоплення призвело її до морального зриву. ОСОБА_1 вкотре отримала стрес і вимушена була звертатися до лікаря щодо відновлення морального стану. Відсутність належного ремонту систем теплопостачання і наслідки протікання цих систем в її квартиру порушило її нормальний життєвий стан, принизило її честь та гідність. Вказані обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.(ч.3 ст. 12 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За загальним правилом ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Правовідносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є споживачі (індивідуальні та колективні), управитель, виконавці комунальних послуг.
Виконавцями комунальних послуг зокрема є послуг з постачання теплової енергії - теплопостачальна організація.
Рішенням Харківської міської ради від 20 грудня 2006 № 1186 визначено виконавців житлово-комунальних послуг у житловому фонді комунальної власності територіальної громади міста Харкова: з управління будинком, спорудою або групою будинків - КП «Жилкомсервіс», з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, зокрема, КП «Харківські теплові мережі».
Отже, вказаним рішенням, прийнятим органом місцевого самоврядування в межах своєї компетенції, визначено статус КП «Жилкомсервіс» як управителя будинків, а КП «Харківські теплові мережі» як виконавця послуг з їх утримання.
Відповідно до п. 3 Порядку обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання, водопостачання, водовідведення та постачання гарячої води, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 15 серпня 2018 року № 219 точка приєднання внутрішньобудинкової системи теплопостачання багатоквартирного будинку до житлового (нежитлового) приміщення - відгалуження від стояків у межах приміщення для вертикальної розводки, перша запірна арматура на відгалуженні від стояка за межами приміщення для горизонтальної розводки (запірна арматура не належить до внутрішньобудинкової системи).
Відповідно до п. 4 вказаного Порядку обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання, водопостачання, водовідведення та постачання гарячої води багатоквартирного будинку (далі - внутрішньобудинкові системи) здійснюється виконавцем та включає комплекс робіт з технічного обслуговування та проведення поточного ремонту внутрішньобудинкових систем від зовнішньої поверхні стіни будинку до точки приєднання житлового (нежитлового) приміщення протягом усього періоду їх експлуатації.
13 лютого 2012 року між КП «Жилкомсервіс» (управитель) та КП «Харківські теплові мережі» (виконавець) було укладено договір №15/1, відповідно до пункту 1.1 якого управитель доручає, а виконавець приймає на себе обов'язок надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій в частині технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем центрального опалення та гарячого водопостачання: мережі, арматура на них прилади та обладнання, які розміщені в межах будинку та виконання робіт з усунення аварійних ушкоджень на внутрішньобудинкових системах, управитель зобов'язується прийняти та оплатити виконавцю надані послуги.
Пунктами 2.3.2 та 2.3.5 вказаного договору сторони передбачили, що виконавець зобов'язаний здійснювати контроль за технічним станом інженерного обладнання будинків, квартир, приміщень, утримувати в належному технічному стані, здійснювати технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем, вживати заходів щодо ліквідації аварійних ситуацій, усунення порушень якості послуг у терміни, встановлені цим договором.
Згідно з пунктом 5.4 договору № 15/1 виконавець несе відповідальність, перед споживачами, які мешкають або розташовані в житлових будинках комунальної власності територіальної громади м. Харкова, за ненадання або неналежне надання виконавцем послуг, внаслідок яких було заподіяно шкоду життю, здоров'ю, майну споживача або третіх осіб, майну управителя, майну територіальної громади, яке передано на обслуговування управителю, або навколишньому природному середовищу згідно діючого законодавства.
Згідно з приписами ст. 1166 ЦК України, яка встановлює загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до частини другої статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, обчислюється, виходячи із реальної вартості втраченого майна або вартості виконаних робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі на момент розгляду справи.
Факт наявності шкоди майну позивача повинен підтверджуватися належними та допустимими доказами, позивачем доведено та обґрунтовано розмір спричиненої майнової шкоди.
В постанові Верховного Суду від 24.06.2021 у справі №242/4773/17 міститься наступний висновок: "цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини, тому, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Позивач не зобов'язаний доводити вину відповідача у заподіянні шкоди. Особа, якій спричинено шкоду, подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір спричиненої шкоди, а також докази того, що саме відповідач її спричинив або є особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду".
Статтею 1192 ЦК України визначено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
За змістом положень ч.3 ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової і моральної шкоди.
З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди та її розмір.
Аналогічний висновок зроблено Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 13 листопада 2019 року у рамках розгляду цивільної справи №757/31418/15-ц.
За приписами ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно з пунктами 3, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому ця шкода полягає, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду від 13 липня 1998 року, Свідоцтва про право власності на спадщину за законом від 29 березня 2024 року, Свідоцтва про право власності на спадщину за законом від 26 квітня 2024 року (а. с. 6, 7,8).
13.02.2024 квартиру позивача за адресою: АДРЕСА_2 було затоплено через прорив трубопроводу центрального опалення, розташованого на горищі вказаного будинку, над квартирою АДРЕСА_3 .
Факт залиття зафіксовано актом від 15.02.2024 працівниками Новобаварської філії КП «ХТМ», згідно якого залиття трапилось в горищному приміщенні на ділянці трубопроводу системи центрального опалення.
Зі змісту вищевказного акту вбачається, що 13.02.2024 в будинку АДРЕСА_2 , комісією встановлено сліди залиття в двох кімнатах на стелі та стінах. В житловій кімнаті №1 на стелі було встановлено сліди залиття та осип штукатурки приблизною площею 3 кв. м. Сліди залиття у вигляді рудих плям є на стелі та стінах. В житловій кімнаті №2 зафіксовано осип штукатурки на площі 3 кв. м., руйнування підвісу стелі (гіпсокартон) на площі біля 8 кв. м., руйнування стінового гіпсокартону на площі біля 1,5 кв.м., розрив шпалер стелі на площі біля 8 кв.м., пошкоджено шпалери стінові на площі біля 2 кв.м., відірвався пластиковий плінтус на стелі біля 2 м, сталося здуття підлогового покриття (лінолеум) на площі біля 4 кв. м. На зазначеному акті мається запис: «причиною залиття є: утворився свищ на лежаку системи опалення, у лежаку діаметром 32 на технічному поверсі» (а.с. 10).
Враховуючи, що залиття квартири позивача сталося з причини утворення свища на лежаку системи опалення, у лежаку діаметром 32 на технічному поверсі, тому саме КП «ХТМ» має нести відповідальність, оскільки КП “ХТМ» є теплопостачальною організацією, яка зобов'язана забезпечувати надійне постачання теплової енергії відповідно до умов договорів та стандартів.
Доказів того, що залиття квартири позивача сталося саме з вини КП «Жилкомсервіс», як управителя будинку матеріали справи не містять
Згідно ст. ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Доводи апелянта щодо складення акту про залиття квартири з порушенням вимог законодавства є необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції. Відповідачем не надано жодних належних і допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги. Натомість поданий до суду акт про залиття квартири відповідає вимогам статті 95 ЦПК України, є письмовим доказом, належним і допустимим, а тому підлягає врахуванню судом при вирішенні спору.
Задовольняючи частково позовні вимоги про відшкодування шкоди завданої внаслідок залиття квартири суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення матеріальної шкоди у розмірі 94 372,48 грн., яка складається з вартості матеріальних збитків у розмірі 90372, 48 грн. та вартості виготовлення звіту у розмірі 4000 грн. а також моральної шкоди у розмірі 10000 грн..
Доказів на спростування зазначеного розміру шкоди відповідачем суду не надано.
Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст.367,368,369,375,381,382,383,384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 31 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова