23 квітня 2026 року
м. Київ
Справа № 286/1606/22
Провадження № 51-1774 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 04 березня 2026 року щодо
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Велика Чернігівка Овруцького району Житомирської області, мешканця АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Овруцького районного суду Житомирської області від 06 червня 2024 року ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки. Цивільні позови потерпілих місцевий суд залишив без задоволення, вирішивши питання щодо речових доказів, арешту майна та процесуальних витрат.
Згідно з вироком ОСОБА_5 17 липня 2021 року приблизно о 10:30., керуючи технічно справним автомобілем марки "Volkswagen Passat", р.н. НОМЕР_1 , на 5 км + 300 м автодороги сполученням Овруч - Велика Чернігівка між населеними пунктами Велика Чернігівка - Підруддя Овруцької територіальної громади Коростенського району, рухаючись в напрямку м. Овруч, в порушення вимог пункту 12.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), відповідно до якого у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди, виявивши попереду себе велосипедистку ОСОБА_6 , яка, рухаючись в зустрічному напрямку, почала переїжджати проїзну частину зліва направо; маючи технічну можливість запобігти наїзду шляхом своєчасного застосування гальмування для зупинки автомобіля, не зреагував належним чином на зміну дорожньої обстановки, не вжив негайних заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу і здійснив наїзд на ОСОБА_6 , внаслідок чого останній спричинено тілесні ушкодження, від яких вона померла на місці.
Спершу Житомирський апеляційний суд ухвалою від 27 лютого 2025 року апеляційну скаргу потерпілих ОСОБА_7 і ОСОБА_8 залишив без задоволення, а апеляційні скарги захисників ОСОБА_4 і ОСОБА_9 задовольнив.
Вирок Овруцького районного суду Житомирської області від 06 червня 2024 року щодо ОСОБА_5 в частині призначеного покарання змінив, на підставі положень ст. 75 КК України звільнив ОСОБА_5 від відбування призначеного йому основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки і поклав на нього обов'язки, передбачені ст. 76 КК України. В решті вирок суду залишив без зміни.
Верховний Суд постановою від 22 вересня 2025 року касаційні скарги представника потерпілих адвоката ОСОБА_10 в інтересах потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_7 задовольнив частково, ухвалу Житомирського апеляційного суду від 27 лютого 2025 року щодо ОСОБА_5 скасував і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 04 березня 2026 року апеляційні скарги захисників ОСОБА_5 адвокатів ОСОБА_4 і ОСОБА_9 , потерпілих ОСОБА_7 і ОСОБА_8 залишено без задоволення, а вирок Овруцького районного суду Житомирської області від 06 червня 2024 року щодо ОСОБА_5 - без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушенняі особі засудженого, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування своїх вимог захисник посилається на те, що апеляційний суд у порушення вимог ст. 65 КК України та ст. 370 КПК України не забезпечив всебічного, повного та неупередженого врахування всієї сукупності обставин, що пом'якшують покарання.
Зокрема, судом не взято до уваги повне визнання вини та щире каяття засудженого, вжиття реальних заходів до відшкодування шкоди, незадовільний стан здоров'я останнього, його похилий вік, відсутність обставин, які обтяжують покарання, та необережну форму вини, що у свою чергу призвело до неправомірного висновку апеляційного суду про відмову у застосуванні до ОСОБА_5 положень
ст. 75 КК України.
Захисник вважає, що апеляційний суд, формально погодившись із судом першої інстанції, неправильно витлумачив вказівки суду касаційної інстанції.
Крім того, зазначає, що суд апеляційної інстанції не вмотивував своє рішення, оскільки воно не містить оцінки медичних доказів, наданих стороною захисту щодо стану здоров'я засудженого, та оцінки особливих обставин, а саме проживання останнього у зоні активних бойових дій, його позитивної посткримінальної поведінки. Вбачає, що підзахисний не становить небезпеки для суспільства.
Мотиви суду
Перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, дослідивши додані до неї копію оскаржуваного судового рішення та інших документів, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити з огляду на таке.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення та кримінально-правова оцінка його дій за ч. 2 ст. 286 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.
Стосовно доводів захисника щодо суворості призначеного ОСОБА_5 покарання, можливості його звільнення від відбування покарання на підставі положень ст. 75 КК України, у зв'язку з чим доцільно скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий апеляційний розгляд, то вони, на думку колегії суддів, є безпідставними.
Відповідно до положень ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, але й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно з вимогами ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання.
При цьому суд наділений дискреційними повноваженнями обрати винній особі вид і розмір заходу примусу у межах санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинене правопорушення.
Статтею 75 КК України передбачено, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Вирішення судом питання про призначення ОСОБА_5 покарання, зокрема й в аспекті недоцільності звільнення його від відбування покарання з випробуванням, ґрунтується на наведених вимогах закону.
Місцевий суд, призначаючи ОСОБА_5 покарання, належним чином врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до положень ст. 12 КК України є тяжким злочином; особу засудженого, який позитивно характеризується, на обліку у нарколога та лікаря психіатра не перебуває, раніше не судимий, а також відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують його покарання.
Крім того, місцевим судом, при вирішенні питання про призначення покарання враховано також вчинення правопорушення та суть допущених порушень ПДР, поведінку ОСОБА_5 , зокрема те, що він після зіткнення з місця пригоди не втік, у стані алкогольного сп'яніння не перебував, намагався частково відшкодувати потерпілим завдані збитки на суму грошей, яку об'єктивно спроможний був зібрати.
Крім того, суд врахував, що обвинувачений постійно задіяний у перевезенні гуманітарних вантажів на території Близнюківської селищної ради Лозівського району Харківської області, що підтверджується відповідною довідкою.
Враховуючи зазначені обставини, а також те, що внаслідок дії ОСОБА_5 настала смерть людини; відсутність як пом'якшуючих, так і обтяжуючих обставин; думки сторони обвинувачення і сторони захисту, зокрема і думки потерпілих, місцевий суд дійшов висновку про можливість призначення ОСОБА_5 мінімального покарання, передбаченого санкцією ч.2 ст. 286 КК України, у виді позбавлення волі, яке належить відбувати реально.
Врахувавши вищенаведені обставини й дані про особу засудженого, суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення місцевого суду з урахуванням вказівок зазначених у постанові Верховного Суду від 22 вересня 2025 року, дав належну оцінку доводам апеляційних скарг у частині можливості звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням та застосування положень ст. 75 КК України, які здебільшого є аналогічними доводам касаційної скарги, та із зазначенням докладних мотивів ухваленого рішення обґрунтовано залишив апеляційні скарги в цій частині без задоволення.
Зокрема, судом апеляційної інстанції враховано обставини вчинення кримінального правопорушення, невідворотні наслідки злочину, думку потерпілих, які просили призначити максимальне покарання засудженому, а також вказали, що
ОСОБА_5 тривалий час навіть не намагався просити вибачення у них, не вживав своєчасних заходів для відшкодування завданих збитків, не проявляв каяття.
Крім того було враховано, що засуджений є пенсіонером, депутатом місцевої ради, має постійне місце реєстрації та проживання, не залишив місце ДТП, намагався допомогти потерпілій ОСОБА_6 , співпрацював зі слідством, у день події злочину була річниця смерті брата, у зв'язку з чим суд першої інстанції призначив мінімальне покарання в межах санкції інкримінованої статті.
Також апеляційний суд звернув увагу, на те, що залишення на місці ДТП, надання допомоги потерпілій відповідно до п. 2.10. г) ПДР є прямим обов'язком водія ОСОБА_5 , причетного до дорожньо-транспортної пригоди, а тому така його поведінка не є обставиною, яка пом'якшує покарання.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Таким чином, оскільки з касаційної скарги захисника, доданої до неї копії оскаржуваного судового рішення не убачається підстав для її задоволення, згідно з положеннями п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити.
Керуючись положеннями п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 04 березня 2026 року.
Ухвала є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3