23 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 587/1860/21
провадження № 51-1471ск26
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого
ОСОБА_5 на ухвалу Сумського апеляційного суду від 20 січня 2026 року
у кримінальному провадженні № 12021200480000164 щодо
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1
ст. 119 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Сумського районного суду Сумської області від 20 серпня 2024 року
ОСОБА_5 визнано винуватим і засуджено до покарання за ч. 1 ст. 119 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Вирішено питання щодо долі речових доказів, процесуальних витрат та цивільні позови у кримінальному провадженні.
За вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим у тому, що він через необережність скоїв вбивство потерпілого ОСОБА_6 за таких обставин.
Так, 22 січня 2021 року приблизно о 14:00 ОСОБА_5 разом зі своїми знайомими ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , маючи всі необхідні дозвільні документи Українського товариства мисливців та рибалок, вирушили з м. Києва на полювання
на кабана до Державного підприємства «Мисливське господарство Суми» Могрицького лісництва, розташованого у с. Могриця Сумського району Сумської області, попередньо домовившись із знайомими ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , які вирушили на спільне полювання з м. Сум.
Прибувши на місце 23 січня 2021 року приблизно об 11.00 згідно розподілу ролей
на полюванні ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , перебуваючи в загоні № 3, стали на позиції стрілка, тобто чекали на звіра, якого виганяв загонщик ОСОБА_12 .
В подальшому цього ж дня приблизно об 11:30 ОСОБА_5 , перебуваючи на своїй позиції «номері (2)», дістав належну йому гладкоствольну двоствольну рушницю
НОМЕР_1 та почав споряджати її патронами типу картеч діаметром 8,6 мм, що є порушенням п. 1.3 «Положення про правила проведення полювання, поводження
зі зброєю та порядок видачі ліцензій на добування мисливських тварин»,
затверджених Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України
№ 549 від 17 жовтня 2011 року, у відповідності з яким полювання на парнокопитних тварин дозволяється лише набоями, спорядженими кулями. Забороняється полювання на таких тварин з використанням малокаліберної гвинтівки під патрон кільцевого запалювання або набоїв, споряджених круглими кулями, картеччю чи шротом. У цей час ОСОБА_6 перебував на своїй позиції стрілка «номері (3)»,
в діапазоні видимості для ОСОБА_5 , а сектор обстрілу ОСОБА_5 був по ліву сторону
від центральної дороги, біля якої його поставили.
Згідно п. 3.7 зазначених положень полювання проводиться лише в умовах повної видимості; п. 3.10 передбачає, що стрільбу мисливець має вести із особливою обережністю і попередньо переконавшись у тому, що в напрямку пострілу немає людей.
У цей час в секторі полювання ОСОБА_5 на відстані приблизно 25 м з лісового пагорбу ліворуч між «2» ( ОСОБА_5 ) та «3» ( ОСОБА_6 ) номером почав направлятися в бік дороги та на протилежну сторону лісового пагорбу кабан. Після цього ОСОБА_5 , вивівши зброю у бойову готовність, з метою вцілити в дичину,
в порушення вказаних норм «Положення про правила проведення полювання, поводження зі зброєю та порядок видачі ліцензій на добування мисливських тварин», внаслідок злочинної недбалості, не передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді смерті людини, хоча повинен був і міг це передбачити, якби діяв
з більшою обачністю, не переконавшись у відсутності людей в зоні пострілу, здійснив один постріл з мисливської рушниці НОМЕР_2 калібру, як він вважав, у бік
дикого звіра (кабана), однак внаслідок цього пострілу влучив набоями типу картеч
у ОСОБА_6 , в результаті чого останній отримав тяжкі тілесні ушкодження,
від яких помер.
Ухвалою Сумського апеляційного суду від 20 січня 2026 року вирок Сумського районного суду Сумської області від 20 серпня 2024 року щодо ОСОБА_5 залишено без змін.
Вимоги та узагальнені доводи, викладені в касаційній скарзі
У касаційній скарзі захисник, покликаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржене судове рішення і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Вважає, що постановлена ухвала не відповідає вимогам ст. 419 КПК щодо повноти та вмотивованості. Зазначає, що суд апеляційної інстанції не розкрив у своєму рішенні,
з яких саме підстав відхилив конкретні доводи апеляційної скарги щодо меж категоричності експертних висновків щодо джерела пострілу та боєприпасу, наявності обґрунтованого сумніву в частині причинно-наслідкового зв'язку, встановлення суб'єктивної сторони (критерій «повинен був і міг передбачити») при кваліфікації за ч. 1 ст. 119 КК. Стверджує, що апеляційним судом не тільки не усунуто неповноту судового розгляду в суді першої інстанції, але й допущено аналогічні порушення - не перевірено належним чином викладених вище та наведених в апеляційній скарзі доводів, допит експертів проведено поверхнево та без участі сторони захисту, не встановлено фактичних обставин кримінального провадження та не проведено оцінку доказів згідно з вимогами процесуального закону; порушено право обвинуваченого на захист шляхом здійснення допиту (перехресного допиту) в суді апеляційної інстанції. Зауважує про немотивовану відмову у задоволенні клопотання про повторний допит експертів
у присутності сторони захисту. Наголошує на тому, що суд апеляційної інстанції грубо порушив право обвинуваченого на захист та справедливий суд, обмеживши захисників ОСОБА_17 та ОСОБА_4 у часі на ознайомлення з матеріалами справи та взагалі не надав такого часу і можливості ознайомитися захиснику ОСОБА_18 . Крім того, вказує на те, що апеляційний суд порушив право обвинуваченого на особисту участь
у судовому розгляді та неналежно оцінив поважність причини неприбуття.
Мотиви Суду
Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку,
що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з такого.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.
При цьому касаційний суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено
в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з приписами ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
За змістом касаційної скарги захисник стверджує про порушення апеляційним судом права обвинуваченого на захист та справедливий суд, яке убачає у тому, що захисників ОСОБА_17 та ОСОБА_4 було обмежено у часі на ознайомлення з матеріалами справи, а захиснику ОСОБА_18 взагалі не надано такого часу і можливості ознайомитися; крім того, вказує на те, що апеляційний суд порушив право обвинуваченого на особисту участь у судовому розгляді та неналежно оцінив поважність причини неприбуття.
Водночас, як убачається зі змісту постановленої ухвали, колегія суддів, приймаючи рішення про продовження розгляду в апеляційному порядку кримінального провадження щодо ОСОБА_5 за його відсутності, а також враховуючи усі подані захисниками клопотання впродовж всього часу після надходження матеріалів цього провадження до апеляційного суду, в тому числі і про неодноразові відкладення розгляду поданої апеляційної скарги у зв'язку із необхідністю захисникам ознайомитися з матеріалами справи, не залишила без уваги вказані питання, а навпаки - розглянувши вищенаведені обставини, навела докладні мотиви такого рішення.
Згідно ч. 3 ст. 21 КПК кожен має право на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції справи, що стосується його прав та обов'язків, у порядку, передбаченому цим Кодексом.
За ст. 405 КПК апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених главою 31 цього Кодексу. Неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження
не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.
Суд апеляційної інстанції зобов'язаний ретельно перевірити не лише, чи були учасники провадження належним чином поінформовані про дату та час апеляційного розгляду, але й з'ясувати причини неприбуття цих учасників у судове засідання та вирішити питання про можливість продовження розгляду без учасників, які не з'явилися
в судове засідання, або про відкладення судового розгляду, зокрема у разі визнання поважними причин їх не прибуття, перелік яких визначено в ст. 138 КПК.
Як зазначила колегія суддів, з матеріалів кримінального провадження убачається,
що апеляційний розгляд цього провадження триває з вересня 2024 року. Судові засідання відповідно вимог статей 111, 405 КПК неодноразово призначалися та відкладалися з різних причин, у тому числі за ініціативою сторони захисту та
з підстав, що об'єктивно не залежали від суду.
Так, судові засідання призначалися на 26 березня 2025 року (від захисника надійшло клопотання про відкладення у зв'язку з перебуванням ОСОБА_5 за кордоном),
02 липня 2025 року (суддя-доповідач, хоч й перебував на лікарняному, але учасники судового провадження не з'явилися), 10 вересня 2025 року (від захисника надійшло клопотання про відкладення у зв'язку з перебуванням обвинуваченого в госпіталі
за кордоном; при цьому суд, розпочавши апеляційний розгляд без участі сторони захисту, одночасно задовольнив клопотання захисника про повторне дослідження доказів та відклав судове засідання), 22 жовтня 2025 року (дослідження доказів
за участю захисника), 29 жовтня та 05 листопада 2025 року (дослідження доказів
за відсутності сторони захисту, за наявності клопотань захисника про відкладення),
03 грудня 2025 року (обвинувачений не з'явився, залучив нового захисника ОСОБА_19 , який заявив клопотання про відкладення для ознайомлення
з матеріалами кримінального провадження), а 10 грудня 2025 року (апеляційний розгляд відкладено за клопотанням захисника ОСОБА_19 з тієї ж підстави).
Наступне судове засідання було призначено на 07 січня 2026 року з урахуванням часу, який просив захисник ОСОБА_19 . Від обвинуваченого ОСОБА_5 03 січня
2026 року надійшло клопотання про здійснення апеляційного розгляду в режимі відеоконференції, яке було задоволено, а 04 січня 2026 року ОСОБА_5 надіслав заяву про відмову під захисника ОСОБА_19 та залучення захисника ОСОБА_17 .
У судовому засіданні 07 січня 2026 року брав участь захисник ОСОБА_17 , при цьому обвинувачений ОСОБА_5 до підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС
не під'єднався. Після вирішення заявлених колегії суддів відводів судове засідання було відкладено за клопотанням захисника ОСОБА_17 про ознайомлення
з матеріалами кримінального провадження на 14 січня 2026 року. Від обвинуваченого 12 січня 2026 року надійшло клопотання про відмову під захисника ОСОБА_17 та залучення захисника ОСОБА_4 . У судовому засіданні 14 січня
2026 року обвинувачений ОСОБА_5 приймав участь та надав пояснення щодо поданої апеляційної скарги, але судове засідання було відкладено у зв'язку
з клопотанням захисника ОСОБА_4 про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження. У наступному судовому засіданні 20 січня 2026 року обвинувачений також виявив бажання приймати участь в режимі відеоконференції, подавши 18 січня 2026 року відповідне клопотання. Обвинувачений 19 січня 2026 року залучив нового захисника ОСОБА_18 , який цього ж дня звернувся до апеляційного суду з клопотанням про забезпечення його участі в режимі відеоконференції та ознайомлення з матеріалами кримінального провадження. Обвинувачений 19 січня 2026 року подав заяву про неможливість участі в судовому засіданні на 14:30 у зв'язку з призначеним цього дня на 15:50 післяопераційним обстеженням. Також 19 січня
2026 року від захисника ОСОБА_4 надійшло клопотання про відкладення судового розгляду у зв'язку із зайнятістю в інших судових засіданнях та браком часу для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.
Як вказав апеляційний суд, під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строк, якими вважаються строки, що є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Проведення судового провадження у розумні строки забезпечує суд, а критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є: 1) складність кримінального провадження, яка визначається
з урахуванням кількості обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо; 2) поведінка учасників кримінального провадження; 3) спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень. Кожен має право, щоб обвинувачення щодо нього в найкоротший строк або стало предметом судового розгляду, або щоб відповідне кримінальне провадження щодо нього було закрите (ст. 28 КПК).
Також суд зазначив в ухвалі про «Роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними» (п. 28 рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Шульга проти України», заява
№ 16652/04; рішення від 30 листопада 2006 року у справі «Красношапка проти України») і «запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін
у процесі є завданням саме державних органів» (п. 24 рішення ЄСПЛ від 20 січня
2011 року у справі «Мусієнко проти України», заява № 26976/06), оскільки саме поведінка учасників кримінального провадження істотно впливає на проведення судового провадження у розумні строки, а «…неможливість суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи
є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України», заява № 36655/02; рішення від 27 квітня 2000 року у справі «Фрідлендер проти Франції» (Frydlender v. France), заява № 30979/96). Крім того,
у іншому своєму рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» (Uniуn Alimentaria Sanders S. A. v. Spain), ЄСПЛ зазначив, що «заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати
всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання».
З огляду на викладене, колегія суддів вважала за можливе здійснити апеляційний розгляд у відсутності ОСОБА_5 , оскільки це не суперечить положенням ст. 405 КПК, зазначивши, що обвинуваченому було надано більш ніж достатньо можливостей реалізувати своє право на доступ до суду, брати участь в апеляційному розгляді, так
як судові засідання призначалися достатню кількість разів (кількість визначених дат становить 11) протягом тривалого періоду часу, ініціатором відкладення яких була саме сторона захисту.
При цьому колегія суддів зауважила, що такі дії неодмінно перешкоджають справедливому розгляду справи протягом розумного строку та спрямовані на свідоме затягування судового процесу, що є проявом зловживання процесуальним правом, хоча положення КПК на відміну від інших процесуальних кодексів і не містять серед засад кримінального провадження неприпустимість зловживання процесуальними правами, однак заборона зловживання процесуальними правами є загальноправовим принципом і поширюється на всі галузі права.
Виходячи із загальних засад, зловживання, зокрема, можна визначити як дію або бездіяльність під час реалізації учасником кримінального провадження своїх процесуальних прав без мети досягнення правомірного результату і всупереч змісту та призначенню цих прав, спрямовані на перешкоджання виконання завдань кримінального провадження. Отже, гарантовані процесуальним законом права
не повинні використовуватися недобросовісно, як інструмент для зловживання і перешкоджання досягненню завдань кримінального провадження, визначених ст. 2 КПК. Як передбачено вказаною нормою, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Як вказала колегія суддів апеляційного суду, підтвердженням зловживання обвинуваченим правом на захист в цій справі є й те, що починаючи з 03 грудня
2025 року жоден із залучених ОСОБА_5 захисників так і не ознайомився
з матеріалами кримінального провадження та навіть не розпочав фактичне ознайомлення. Водночас, колегія суддів звернула увагу на те, що в апеляційній скарзі захисника в інтересах ОСОБА_5 ставиться питання про покращення становища обвинуваченого, зважаючи на що його участь згідно вимог ч. 4 ст. 405 КПК не є обов'язковою.
Апеляційний суд, як убачається з ухвали, дійшов висновку про те, що нехтування всіма результатами процесуальних дій, виконаних колегією суддів у встановленому законом порядку, з метою дотримання самої лише процедури судового розгляду призведе
до невиправданого порушення розумного строку розгляду справи як однієї з основної засади кримінального провадження, а також порушення прав інших учасників процесу, зокрема прав потерпілих.
З огляду на наведене, колегія суддів касаційного суду не вбачає у діях колегії суддів апеляційного суду тих порушень кримінального процесуального закону, на які вказує захисник у касаційній скарзі, як стосовно ненадання можливості ознайомлення
з матеріалами кримінального провадження, так і щодо можливості участі засудженого
у апеляційному розгляді цього провадження.
Як передбачено ст. 370 КПК, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, встановлених цим Кодексом, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вимогами кримінального процесуального закону передбачено, що рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності й обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону, фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.
Окрім додержання цих вимог, в судовому рішенні слід проаналізувати і зіставити
з наявними у провадженні матеріалами всі доводи, наведені в апеляції, і дати на кожен із них вичерпну відповідь.
Згідно зі ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу,
й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.
Як убачається з оскарженого судового рішення, суд апеляційної інстанції вказаних вимог дотримався.
Так, апеляційний суд, переглянувши вирок місцевого суду щодо ОСОБА_5
за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_20 , ствердив про правильність прийнятого рішення та обґрунтовано залишив вказаний вирок без змін, зазначивши
в ухвалі підстави постановлення такого судового рішення.
Зокрема, суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновками місцевого суду,
в ухвалі вказав, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК, за обставин, встановлених судом, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджується сукупністю зібраних
у кримінальному провадженні та досліджених у судовому засіданні доказів, які суд оцінив у сукупності з іншими доказами і на підставі яких прийняв законне та обґрунтоване рішення.
Статтею 119 КК передбачена відповідальність за вбивство, вчинене через необережність.
Специфіка вбивства з необережності полягає в його суб'єктивній стороні: воно має місце лише при необережній формі вини, яка може виступати у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості (ст. 25 КК). Необережність є формою вини, для якої характерне поєднання усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії чи бездіяльності) та недбалого або самовпевненого ставлення до настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння.
Як вказала колегія суддів, згідно визнаного місцевим судом доведеним обвинувачення, яке сформульовано в мотивувальній частині вироку, суд встановив,
що ОСОБА_5 внаслідок злочинної недбалості, не передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді смерті людини, хоча повинен був і міг це передбачити, якби діяв з більшою обачністю, не переконавшись у відсутності людей в зоні пострілу, здійснив один постріл з мисливської рушниці (як він вважав, у бік дикого звіра).
Однак внаслідок цього пострілу обвинувачений влучив набоями типу картеч
у ОСОБА_6 , в результаті чого останній отримав тілесні ушкодження, від яких помер.
Зазначив суд і про те, що обвинувачений, як безпосередній користувач мисливської вогнепальної зброї, був зобов'язаний самостійно та неухильно дотримуватися встановлених правил безпеки поводження зі зброєю, діяти обачно й уважно, оцінювати можливі наслідки своїх дій та утримуватися від будь-яких дій, що могли створити небезпеку для життя і здоров'я інших осіб. Зазначений обов'язок покладався на нього незалежно від наявності дозволу на полювання, участі чи дій інших осіб, а також
умов, у яких здійснювалося використання зброї. Водночас, діючи на власний
розсуд, обвинувачений здійснив постріл, не проявивши належної обережності та
не переконавшись у відсутності людей у напрямку пострілу, чим грубо порушив вимоги техніки безпеки поводження з вогнепальною зброєю, з якими був ознайомлений
під підпис під час проведення відповідного інструктажу. Такі дії свідчать про порушення встановлених правил безпеки та перебувають у прямому причинному зв'язку з настанням суспільно небезпечних наслідків.
Не залишив апеляційний суд без уваги і посилання в апеляційній скарзі на те,
що порушення обвинуваченим п. 3.10 «Положення про правила проведення полювань, поводження зі зброєю та порядок видачі ліцензій на добування мисливських тварин» (стрільбу мисливець має вести із особливою обережністю і попередньо переконавшись у тому, що в напрямку пострілу немає людей чи домашніх тварин) нібито ставить під сумнів правильність кваліфікації його дій за ст. 119 КК, а вказавши на їх неспроможність, зазначив, що встановлені судом порушення правил безпеки
під час поводження з мисливською вогнепальною зброєю перебувають у прямому причинному зв'язку з настанням суспільно небезпечних наслідків у вигляді смерті потерпілого та свідчать про необережну форму вини обвинуваченого. Сам по собі факт порушення ОСОБА_5 правил, що регламентують безпечне поводження зі зброєю, не змінює правової природи вчиненого діяння та не виключає відповідальності
за необережне заподіяння смерті, а навпаки - є обов'язковою ознакою складу злочину, передбаченого ст. 119 КК, тому висновок місцевого суду про правильність правової кваліфікації дій обвинуваченого є законним та обґрунтованим.
Ствердив апеляційний суд і про безпідставність аргументів захисника про те, що надані суду докази не доводять того, що картеч, яка влучила у загиблого, була вистріляна
зі зброї ОСОБА_5 .
Як зазначила колегія суддів, вказаний факт об'єктивно підтверджується тим, що
на місці мисливця № 2 під час огляду місця події була виявлена гільза 12 калібру, стріляна в лівому стволі мисливської рушниці 12 калібру, належної ОСОБА_5 . Сам обвинувачений пояснив, що зробив тільки один постріл у ліву сторону, де знаходилася позиція мисливця № 3 (загиблий ОСОБА_6 ). Одразу після цього ОСОБА_5 побачив, що ОСОБА_6 почав падати на землю. У подальшому з тіла загиблого була вилучена картеч, вистріляна з гладкоствольної зброї 12 калібру. Також встановлено, що інших мисливців, які могли б здійснити постріл у напрямку позиції мисливця № 3 із гладкоствольної зброї 12 калібру, не було. Зокрема, на позиці мисливця № 1 перебував свідок ОСОБА_16 , але який пострілів не здійснював, що встановлено як з його показань, так і з показань обвинуваченого, який в ході слідчого експерименту вказав на те, що пострілів з правої сторони відносно нього
не було. Ця обставина також підтверджується тим, що під час огляду місця події
на позиції мисливця № 1 стріляних гільз виявлено не було. На позиції мисливця № 4 перебував свідок ОСОБА_7 , у якого було вилучено карабін калібру «.338 Win Mag»
№ НОМЕР_3 , а відповідно висновку експерта № 3139/9088/9089 від 25 травня
2021 року, складеного за результатами судової експертизи зброї, картеч, вилучена
з тіла загиблого, з указаного карабіна не вистрілювалася. Починаючи з позиції мисливця № 4, інші мисливці розташовувалися на позиціях № 5-8 на відстані не менше 89 м один від одного, за поворотом місцевості та природним підвищенням рельєфу, вкритим щільними насадженнями, що об'єктивно унеможливлювало прямий постріл
у напрямку позиції мисливця № 3. Зазначені обставини підтверджуються показаннями свідків та протоколом огляду місця події від 23 січня 2021 року.
З огляду на наведене, апеляційний суд ствердив про обґрунтованість висновку місцевого суду про відсутність реальної можливості здійснення пострілу у напрямку позиції мисливця № 3 будь-яким іншим мисливцем, окрім обвинуваченого.
Також суд апеляційної інстанції вказав на те, що невиявлення експертом слідів міді
в каналах ствола рушниці, наданої на дослідження та яка належала обвинуваченому, саме по собі не свідчить про неможливість здійснення пострілу обмідненою картеччю з цієї зброї та не може розцінюватися як безумовний і достатній доказ того, що такий постріл фактично не відбувався. Відсутність зазначених слідів не є категоричним підтвердженням невикористання відповідного виду боєприпасів, а лише відображає стан каналу ствола на момент проведення експертного дослідження. Висновок експертизи № 3141/7590/7591/7854/7855 від 13 квітня 2021 року, так само як і показання експертів ОСОБА_21 та ОСОБА_22 , лише констатують факт відсутності слідів міді у каналі ствола під час проведення дослідження та не містять категоричного твердження про неможливість використання обмідненої картечі або іншого конкретного виду боєприпасів із зазначеної рушниці.
Крім того, колегія суддів зазначила і про те, що бере до уваги той факт, що на характер і збереження слідів у каналі ствола впливають, зокрема, технічний стан зброї, ступінь її зношеності та очищення, конструктивні й фізико-хімічні властивості боєприпасів, кількість здійснених пострілів, інтервал часу між пострілом і дослідженням, а також умови, за яких здійснювався постріл, тому відсутність слідів міді не може розглядатися як вирішальний доказ на користь доводів сторони захисту.
Як вказала колегія суддів, згідно з висновком експерта № 3142/6365 від 30 березня 2021 року на поверхні картечі, вилученої з тіла загиблого, виявлено сліди контакту
з відносно щільною перешкодою та характерні контактні плями, які свідчать
про застосування зазначеної картечі у складі множинного снаряду. Такі дані узгоджуються з версією обвинувачення щодо характеру використаних боєприпасів та не спростовуються результатами дослідження каналу ствола. Тобто, відсутність слідів міді у каналі ствола не виключає можливості використання обвинуваченим обмідненої картечі та не спростовує встановлених іншими доказами у кримінальному провадженні обставин застосування конкретного виду боєприпасів, так як наявність або відсутність таких слідів не може самостійно й ізольовано визначати факт їх використання.
Відповідно до вимог кримінального процесуального закону, зокрема принципів оцінки доказів, висновок експерта не має наперед установленої доказової сили та підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами у справі - показаннями свідків, результатами огляду місця події, висновками інших експертиз та матеріалами кримінального провадження, які у своїй сукупності та взаємозв'язку дають підстави для обґрунтованого висновку щодо характеру та виду використаних боєприпасів.
Як ствердив апеляційний суд, наведені в апеляційній скарзі обґрунтування того, що
для обвинуваченого були відсутні природні чи штучні перешкоди, які б обмежували йому видимість під час пострілу як в зону полювання, так і в бік місця полювання № 3, у зв'язку з чим він не міг не побачити ОСОБА_6 , є не прийнятними, оскільки суть визнаного судом обвинувачення як раз таки і зводиться до того, що він, здійснюючи постріл, не передбачав можливості настання суспільно небезпечного наслідку свого діяння у виді смерті людини. Обвинувачений мав реальну можливість передбачити наслідки своїх дій, а його поведінка характеризується необережністю, яка полягала
у відсутності необхідної уваги та контролю за напрямком пострілу, незважаючи
на наявні знання правил безпечного поводження зі зброєю. При цьому наявність або відсутність перешкод для видимості не знімає з нього відповідальності, оскільки ключовим у цьому випадку є обов'язок мисливця передбачати і уникати небезпеки для життя та здоров'я інших осіб, що обвинувачений не виконав.
Вчинення злочину саме ОСОБА_5 , як зазначила колегія суддів в ухвалі, суд першої інстанції встановив на підставі усієї сукупності наведених належних і допустимих доказів, які з урахуванням обставин цього кримінального провадження та висунутої
на свій захист версії захисту щодо обставин події, що не узгоджувалася із вказаними доказами, дозволило суду встановити винуватість ОСОБА_5 у вчиненні вбивства через необережність відповідно до стандарту доказування поза розумним сумнівом.
На переконання колегії суддів касаційного суду, перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку за апеляційною скаргою захисника здійснено відповідно
до вимог кримінального процесуального закону, постановлена ухвала відповідає приписам статей 370, 419 КПК, а тому доводи захисника про порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону та закону України
про кримінальну відповідальність є безпідставними. Дії ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 119 КК кваліфіковані правильно.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які могли бути безумовними підставами для скасування судового рішення, Судом не встановлено.
Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Враховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК
у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника слід відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд,
постановив:
Відмовити захиснику ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на ухвалу Сумського апеляційного суду від 20 січня 2026 року
у кримінальному провадженні щодо засудженого ОСОБА_5 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3