22 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 569/6460/22
провадження № 51 - 839 ск 26
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 на вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 11 березня 2024 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 27 січня 2026 року,
встановив:
Завироком Рівненського міського суду Рівненської області від 11 березня 2024 року ОСОБА_5 засуджено за ч. 1ст. 286-1 Кримінального кодексу України (далі - КК) та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 27 січня 2026 року відмовлено у задоволенні апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_5 . Вирок місцевого суду скасовано.
На підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) закрито кримінальне провадження №12021181010002235 за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК у зв'язку зі смертю обвинуваченого.
Відповідно до обставин, встановлених у вироку, ОСОБА_5 02 листопада 2021 року близько 12:00, у світлу пору доби, керуючи технічно справним автомобілем Renault Dokker, реєстраційний номер НОМЕР_1 , перебуваючи в стані наркотичного сп'яніння, рухаючись заднім ходом дворовою територією будинку № 8 по вул. Кулика і Гудачика (Макарова) у м. Рівне, проявив неуважність до дорожньої обстановки, не впевнився, що перед початком руху та будь-якою зміною напрямку руху це не створить небезпеки чи перешкоди іншим учасникам руху, для забезпечення безпеки руху не звернувся за допомогою до інших осіб, в результаті чого задньою частиною транспортного засобу здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_6 , яка стояла позаду автомобіля.
Своїми діями ОСОБА_5 грубо порушив вимоги пунктів 10.1 та 10.9 Правил дорожнього руху України, внаслідок чого пішохід ОСОБА_6 отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 просить скасувати оскаржувані судові рішення відносно ОСОБА_5 та призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.
В обґрунтування своїх доводів захисник посилається на те, що його підзахисний ОСОБА_5 під час дорожньо-транспортної пригоди не перебував у стані наркотичного сп'яніння. Про результати дослідження на стан сп'яніння він дізнався лише під час відкриття матеріалів досудового розслідування. У зв'язку з несвоєчасним інформуванням, він був позбавлений можливості ініціювати проведення відповідної експертизи чи підтверджувального дослідження із використанням контрольного зразка біологічного матеріалу, строк зберігання якого на той момент уже сплив. На зазначені обставини суди попередніх інстанцій належної уваги не звернули.
Крім того, захисник у касаційній скарзі акцентує увагу на тому, що ОСОБА_5 у ході досудового розслідування та під час судового розгляду повністю визнав свою вину, відшкодував витрати на лікування потерпілої та взагалі не вживає наркотичних засобів.
Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи та дослідивши долученідо скарги копії судових рішень, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з наступних підстав.
За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він уповноважений лише перевіряти правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених попередніми судами.
Основна частина доводів захисника зводиться до того, що він не погоджується з наданою судами оцінкою доказів, при цьому скаржник не врахував, що на підставі статей 433, 438 КПК вказане не є предметом перевірки суду касаційної інстанції, а тому доводи щодо цього не перевіряються.
Разом із тим, висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК, зроблено на підставі доказів, безпосередньо досліджених у судовому засіданні, яким суд першої інстанції надав належну оцінку.
Зокрема, з метою встановлення факту перебування ОСОБА_5 у стані наркотичного сп'яніння під час вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення місцевий суд дослідив висновок щодо результатів медичного огляду від 02 листопада 2021 року, проведеного з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування особи під впливом лікарських препаратів, із якого вбачається, що станом на 13:36 зазначеної дати ОСОБА_5 на час огляду перебував у стані наркотичного сп'яніння.
Судом першої інстанції звернуто увагу і на акт медичного огляду №968 від 02 листопада 2021 року, у якому були зафіксовані ознаки наркотичного сп'яніння ОСОБА_5 .
Для підтвердження відомостей, зазначених у вказаних медичних документах, місцевим судом було допитано спеціалістів лікаря-нарколога КП «Рівненський обласний центр психічного здоров'я населення» РОР ОСОБА_7 та працівника лабораторії цього ж закладу ОСОБА_8 .
Лікар-нарколог ОСОБА_7 зазначила, що на момент огляду ОСОБА_5 з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування особи під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, нею були виявлені клінічні ознаки наркотичного сп'яніння, а саме: ін'єкція склер (почервоніння очей), розширення зіниць, млява фотореакція на світло, хитка поза Ромберга та нечітке виконання пальце-носової проби, що стало підставою для направлення його на лабораторне дослідження, яке і підтвердило наявність у сечі ОСОБА_5 наркотичного засобу- «ФАА», яке відноситься до наркотичних речовин, що містить похідні стимулятори (амфетамін, метамфетамін).
Спеціаліст ОСОБА_8 за направленням лікаря-нарколога, на підставі огляду обстежуваної особи та наявної клінічної картини, проводила дослідження біологічного середовища (сечі) ОСОБА_5 на наявність амфетаміну та метамфетаміну. Зазначене дослідження здійснювалося методом тонкошарової хроматографії (ТШХ) та імуннохроматографічного аналізу (ІХА), у ході якого встановлено наявність у сечі ОСОБА_5 - ФАА (феніл алкід аміни), зокрема метамфетаміну. Також вона зазначила, що вказана речовина тримається в сечі близько 24 годин.
Також вина ОСОБА_5 підтверджується іншими письмовими доказами, зібраними у кримінальному провадженні та безпосередньо дослідженими судом першої інстанції, на підставі яких місцевий суд, всебічно, повно та об'єктивно дослідивши кожен доказ у справі, надавши їм належну оцінку з точки зору належності, допустимості й достовірності, а їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв'язку, дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК.
Як убачається з матеріалів провадження за касаційною скаргою, обвинувачений ОСОБА_5 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 11 березня 2024 року, в якій не погоджувався з призначеним йому покаранням та просив застосувати до нього покарання, не пов'язане з позбавленням волі, наполягав на тому, що не перебував у стані наркотичного сп'яніння під час вчинення дорожньо-транспортної пригоди.
В ході апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання бойового завдання у населеному пункті Дорожнє Покровського району Донецької області (копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 .
Переглядаючи вирок в апеляційному порядку, суд перевірив доводи апеляційної скарги обвинуваченого в межах ст. 404 КПК, заслухав думку сторони захисту та прокурора, і дійшов висновку про відмову в задоволенні скарги та постановив скасувати вирок Рівненського міського суду Рівненської області стосовно ОСОБА_5 , а кримінальне провадження закрити на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК.
Відповідно до приписів ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Щодо доводів захисника ОСОБА_4 на підтримання апеляційної скарги обвинуваченого, який оспорював своє перебування у стані наркотичного сп'яніння під час вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, суд апеляційної інстанції вказав, що клопотань про повторне дослідження доказів у порядку ч. 3 ст. 404 КПК захисник та інші учасники кримінального провадження не заявляли.
За таких обставин колегія суддів виходила з доказів, безпосередньо досліджених судом першої інстанції, не надаючи їм іншої оцінки, ніж ту, яку надав місцевий суд, і дійшла обґрунтованого висновку про доведеність факту перебування обвинуваченого ОСОБА_5 у стані наркотичного сп'яніння під час вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Як убачається з оскаржуваних судових рішень, дослідження на стан сп'яніння проведено уповноваженою установою з дотриманням установленого порядку, а отриманий висновок використано судом як доказ у сукупності з іншими доказами.
Посилання сторони захисту на те, що про результати зазначеного дослідження стало відомо лише під час відкриття матеріалів досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК, у зв'язку з чим ОСОБА_5 не мав можливості ініціювати проведення відповідної експертизи чи підтверджувального дослідження із використанням контрольного зразка біологічного матеріалу, строк зберігання якого на той момент уже сплив, не свідчить про порушення його права на захист.
Відповідно до вимог кримінального процесуального закону, сторона захисту не була обмежена у реалізації процесуальних прав і мала можливість проявляти належну процесуальну активність, зокрема цікавитися ходом проведення процесуальних дій, заявляти клопотання та перевіряти отримані докази в установленому законом порядку.
Щодо тверджень захисника ОСОБА_4 про те, що його підзахисний взагалі не вживає наркотичних засобів, слід зазначити, що такі доводи самі по собі не спростовують обставин, що були встановлені судом у ході розгляду цього кримінального провадження.
Таким чином, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, а тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Верховний Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 на вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 11 березня 2024 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 27 січня 2026 року щодо ОСОБА_5 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_9 ОСОБА_2 ОСОБА_3