23 квітня 2026 року
м. Київ
cправа № 914/1251/25
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Студенця В.І.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Головного управління ДПС у Львівській області
на рішення Господарського суду Львівської області
(суддя - Коссак С.М.)
від 16.10.2025
та постанову Західного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Якімець Г.Г., судді: Бойко С.М., Бонк Т.Б.)
від 10.03.2026
у справі № 914/1251/25
за позовом Головного управління ДПС у Львівській області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-Виробнича Компанія "Волді", Товариства з обмеженою відповідальністю "Сторі Спейс"
про визнання правочину недійсним,
Рішенням Господарського суду Львівської області від 16.10.2025 у справі №914/1251/25 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.03.2026 рішення Господарського суду Львівської області від 16.10.2025 у справі №914/1251/25 залишено без змін.
Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Львівської області від 16.10.2025 та постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.03.2026 у справі №914/1251/25, Головне управління ДПС у Львівській області подало касаційну скаргу на зазначені судові рішення.
Перевіривши матеріали касаційної скарги Головного управління ДПС у Львівській області, судом встановлено, що вона не відповідає вимогам статті 290 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
Відповідно до частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні, та скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування вказаного висновку (п. 5 ч.2 ст. 290 Господарського процесуального кодексу України).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування конкретної норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (п. 5 ч.2 ст. 290 Господарського процесуального кодексу України).
При поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник повинен чітко зазначити норму права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією правовідносин, в яких цей висновок відсутній.
У разі оскарження судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, касаційна скарга має містити зазначення обставин, наведених у частинах 1, 3 статті 310 ГПК. Якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Крім того заявник касаційної скарги повинен враховувати, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України відкриття касаційного провадження через недослідження зібраних у справі доказів можливе лише за умови наявності у касаційній скарзі інших обґрунтованих підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є вичерпним, тому суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Головне управління ДПС у Львівській області зазначає, що касаційна скарга подається на підставах, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки під час ухвалення оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій допущено неправильне застосування норм матеріального права та істотні порушення норм процесуального права, які в сукупності призвели до прийняття незаконних та необґрунтованих судових рішень. Вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано положення статей 16, 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, а також підпункту 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, що призвело до хибних висновків щодо правової природи спірних правовідносин, способу захисту та наявності підстав для визнання правочину недійсним.
Оскільки скаржник підставою касаційного оскарження зазначає п. 3 ч. 2 статті 287 ГПК України у касаційній скарзі має бути зазначено щодо якої конкретної, чітко визначеної норми матеріального або процесуального права (пункт, абзац, частина тощо якої статті та якого нормативно-правового акту, і в першу чергу Кодексу чи Закону України), на думку скаржника, відсутній висновок Верховного Суду.
Головне управління ДПС у Львівській області посилається на порушення судами норм процесуального та матеріального права, проте лише посилання скаржника, як на підставу для відкриття касаційного провадження, на порушення норм процесуального та матеріального права, неврахування висновків Верховного Суду, без зазначення конкретних норм права (пункт, частина, стаття), які, на думку скаржника, неправильно чи з порушенням застосовано судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень, не можна вважати таким, що відповідає вимогам пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК України.
Разом з тим, у касаційній скарзі Головним управлінням ДПС у Львівській області не зазначено інших підстав касаційного оскарження рішення судів попередніх інстанцій, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України, у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Відповідно до частини 2 статті 174 Господарського процесуального кодексу України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
З огляду на викладене, оскільки заявником чітко не зазначено конкретної підстави касаційного оскарження рішення судів попередніх інстанцій, передбачених частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України з відповідним обґрунтуванням, то така касаційна скарга вважається поданою без додержання відповідних вимог процесуального законодавства, і підлягає залишенню без руху на підставі частин 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 174, 234, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Суд, -
1. Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Господарського суду Львівської області від 16.10.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.03.2026 у справі №914/1251/25 залишити без руху та надати строк для усунення недоліків, що не перевищує десять днів з дня вручення ухвали.
2. Головному управлінню ДПС у Львівській області усунути недоліки, встановлені в даній ухвалі у такий спосіб:
- зазначити підстави касаційного оскарження рішення судів попередніх інстанцій, які передбачено частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України з відповідним обґрунтуванням;
- зазначити щодо якої конкретної, чітко визначеної норми матеріального або процесуального права (пункт, абзац, частина тощо якої статті та якого нормативно-правового акту, і в першу чергу Кодексу чи Закону України), на думку скаржника, відсутній висновок Верховного Суду.
3. Роз'яснити, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали скарга вважатиметься неподаною та буде повернута скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Суддя-доповідач В. Студенець