Іменем України
23 квітня 2026 року м. Чернігівсправа № 927/112/26
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Кузьменко Т.О. за участю секретаря судового засідання Заєць І.М., розглянувши у порядку загального позовного провадження справу
за позовом: Чернігівської окружної прокуратури (код ЄДРПОУ 0291011426), вул. Шевченка, 1, м. Чернігів, 14000
в інтересах держави в особі
позивача: Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації (код ЄДРПОУ 00022674), вул. Шевченка, 7, м. Чернігів, 14000
до відповідача: Городнянської міської ради (код ЄДРПОУ 04061731), вул. Троїцька, 13, м. Городня, Чернігівський район, Чернігівська область, 15100
про усуненні перешкод у користуванні земельної ділянки
за участю представників учасників справи:
від прокуратури: Драшпуль Н.О.;
від позивача: Носовець В.А., представник;
від відповідача: не з'явився
Суть спору. Позиції учасників справи, їх заяви і клопотання та процесуальні дії суду щодо розгляду справи.
Чернігівська окружна прокуратура звернулась до Господарського суду Чернігівської області з позовом в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації до Городнянської міської ради про усунення перешкоди (власнику) - державі в особі Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації - у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою кадастровий номер 7421487600:03:000:2655 шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Городнянською міською радою на земельну ділянку з кадастровим номером 7421487600:03:000:2655 площею 25,4648 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 3144919274214).
Позов обґрунтований тим, що запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права комунальної власності на об'єкт з обмеженою оборотоздатністю за територіальною громадою, яка протиправно його набула у комунальну власність, є перешкодою для реалізації державою в особі позивача прав на зазначений об'єкт.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 17.02.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче провадження призначено на 17.03.2026, встановлено сторонам строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечень, письмових пояснень.
Прокурору, позивачу та відповідачу ухвала суду від 17.02.2026 була доставлена до їх електронних кабінетів в ЄСІТС 17.02.2026 о 11:17 год., що підтверджується довідками про доставку електронного листа.
Отже, сторони в розумінні ст. 242 ГПК України належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи в суді, а також про встановлені строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечень.
Відповідач своїм правом на подання відзиву у визначений судом відповідно до господарського процесуального закону строк не скористався, проти позовних вимог не заперечив, хоча і був своєчасно та належним чином повідомлений.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач мав достатньо часу та можливості надати свої заперечення з приводу предмета спору та докази, які мають значення для розгляду справи по суті. Через несправність (неналежне функціонування) системи відеоконференцзв'язку, підготовче засідання у справі 927/112/26, призначене на 17.03.2026 об 11:30 год., не відбулось.
Ухвалою суду від 17.03.2026 судом повідомлено сторін про те, що підготовче засідання у справі №927/112/26 відбудеться 25.03.2026 о 09:30.
У підготовчому засіданні 25.03.2026 судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду по суті та призначено судове засідання на 15.04.2026, 10:30, про що сторін повідомлено ухвалою.
У судовому засіданні 15.04.2026 суд оголосив про перехід до ухвалення рішення та на підставі ст. 219 ГПК України з урахуванням складності справи відклав проголошення рішення до 23.04.2026, про що присутніх учасників процесу повідомив під розпис, а тих, хто не з'явився - ухвалою суду від 15.04.2026.
Будь-яких інших заяв та клопотань від сторін не надходило.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позиції у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень учасникам судового процесу створені усі належні умови для реалізації їх процесуальних прав.
У судовому засіданні 23.04.2026 на підставі статті 240 ГПК України суд оголосив скорочене рішення.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Рішенням виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів від 30.08.1991 № 193 взято під державну охорону пам'ятники історії та культури, археології, архітектури, розташовані на території області згідно з додатками № 1-2.
У додатку №1 до згаданого рішення під № 28 значиться нерухома пам'ятка археології Чернігівської області місцевого значення - поселення “Зарванщина» VII-III ст. до н.е., розташована в с. Дібрівне, Смичинської с/ради, 2,5 км на пд.-сх. від південної околиці села.
Згідно з паспортом пам'ятника - поселення “Зарванщина», складеного 14.04.1990 (місцезнаходження: Чернігівська обл., Городнянський р-н, Смичинська с/рада, с. Дібровне, за 2,5 км на південний схід від південної околиці с. Дібровне, в ур. Зарванщина, охоронний номер 3753-Чр), поселення залишене племенами милоградської та юхнівської культур /VII-III ст. до н.е./ відкрите розвідниками Жарова та Пильника А.Г. в 1989 р., звіт в НА ІА АН УРСР. Знахідка в фонді ЧІМ.
Поселення займає понижений мис лівого берега р. Крюкова. Площа поселення біля 6 га. Товщина культурного шару 0,4-0,6 м. В підйомному матеріалі кераміка, що з'єднує в собі риси милоградської та юхнівської культур/VII-III ст. до н.е./.
У матеріалах справи міститься облікова картка пам'ятника - поселення “Зарванщина», до якої додано схематичний план поселення та фото фрагменту, на якому графічно зображено розташування пам'ятки археології.
У матеріалах справи наявний схематичний план поселення “Зарванщина» (охоронний номер 3753-ЧР) з відображенням топонімів, відповідно до яких здійснено прив'язку місця розташування поселення “Зарванщина».
При погодженні проекту роздержавлення земель КСП “Добробут» територія пам'ятки археології “Зарванщина-1» позначена на карті землекористування.
Відповідний об'єкт нанесено на карту землекористування, сформовану у складі графічної частини Плану роздержавлення КСП “Добробут». Відповідно до умовних позначень на карті з плану роздержавлення земель територія вказаної археологічної заштрихована синіми косими лініями на жовтому фоні. Під номером 22 на даній земельній ділянці знаходиться частина пам'ятка археології місцевого значення поселення “Зарванщина-1» (Стрілки) (с. Дібровне), охоронний № 3753-Чр.
Крім того, відповідно до листа № 43 від 17.02.1995, адресованого директором музею начальнику відділу земельних ресурсів Городнянського району, повідомлено, що на карту землекористування КСП “Добробут» с. Дібрівне Городнянського району нанесені пам'ятки археології із зазначенням їх площі, охоронної зони і номеру за державним обліком станом на 15.02.1995. Всі види земельних робіт, пов'язані з переміщенням ґрунту на їх території заборонені; вилучення земель, на яких розташовані археологічні пам'ятки недопустиме.
На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області №25-7562/14-18-сг від 27.09.2018 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» Городнянській міській раді Городнянського району Чернігівської області передано у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 7408,6605 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Городнянської міської об'єднаної територіальної громади згідно з актом приймання- передачі земельних ділянок.
Згідно акту приймання-передачі від 27.09.2018 Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області відповідно до зазначеного наказу передало із державної власності, а Городнянська міська рада прийняла у комунальну власність громади земельні ділянки, в тому числі (№350 додатку до акту) земельну ділянку площею 32,4648 га, кадастровий номер 7421487600:03:000:2196.
Згідно технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель земельна ділянка з кадастровим номером 7421487600:03:000:2196 площею 32,4648 га відноситься до земель сільськогосподарського призначення та в межах вказаної земельної ділянки наявне обмеження у використанні у вигляді охоронної зони навколо об'єкта культурної спадщини (площею 6,3626 га).
Довідкою від 03.10.2018 № 239-П Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації погодив Головному управлінню Держгеокадастру у Чернігівській області технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Городнянської міської ОТГ Городнянського району Чернігівської області з урахуванням Перспективного плану формування території Чернігівської області, затвердженого розпорядженням КМУ від 12 серпня 2015 № 899 (в редакції розпорядження КМУ від 1 лютого 2017 № 57-р) із змінами, внесеними відповідно до розпорядження КМУ № 555-р від 09.08.2017) за наступних умов: упродовж місяця з моменту отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку укладення охоронного договору на пам'ятку археології місцевого значення - частину поселення “Зарванщина-1»(Стрілки) (с. Дібровне).
Крім того, згідно з вищевказаною довідкою зазначається, що на земельній ділянці, яка знаходиться на території Смичинської сільської ради - ділянка № 20 площею 19,4893 га, розташовані пам'ятки археології місцевого значення поселення “Зарванщина-1» (Стрілки) (с. Дібрівне), VII-I ст. до н.е., III-V ст., № 3753-Чр взятого на облік рішенням виконкому Чернігівської обласної ради народних депутатів від 30.08.1991 № 193 та частина поселення “Заварщина-2» (с. Смичин), ХІ-ІХ ст. до н.е., І тис. до н.е. (№ 5125-ЧР, взятого на облік розпорядженням Представника Президента України від 08.10.1993, № 459).
Також у довідці Департаментом культури і туризму національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації попереджено ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області про те, що відповідно до частин 2, 5 ст. 17 Закону України “Про охорону культурної спадщини», пункту 2 частини 1 ст. 83 Земельного кодексу України та роз'яснень центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини пам'ятки археології та земельні ділянки, на яких вони розташовані, є державною власністю, і не підлягають передачі у приватну та комунальну власність.
Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру з прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна державним реєстратором Городнянської міської ради Чернігівської області Ткаченко О.О. 07.02.2019 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7421487600:03:000:2196 площею 32,4648 га за Городнянською міською радою (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1762930474214, номер відомостей про речове право - 30244349).
Листом № 03-09/119 від 21.01.2025 Городнянська міська рада повідомила, що в результаті виготовлення документації із землеустрою, земельна ділянка сільськогосподарського призначення кадастровий номер 7421487600:03:000:2196 площею 32,4648 га була поділена, в результаті чого сформувалась земельна ділянка площею 25,4648 га кадастровий номер 7421487600:03:000:2655, на яку накладено обмеження у вигляді зони охорони пам'ятки культурної спадщини та про що здійснено запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 17.06.2025 у справі №927/372/25 встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 7421487600:03:000:2655 площею 25,4648 га накладається на земельну ділянку, на якій розташована пам'ятка археології - поселення «Зарванщина-1», охоронний № 3753-Чр, взята на державний облік згідно рішення виконавчого комітету Чернігівської обласної Ради народних депутатів від 30.08.1991 № 193.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 17.06.2025 у справі №927/372/25 позов прокурора задоволено повністю, ухвалено скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 7421487600:03:000:2655 площею 25,4648 га. Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області листом від 30.10.2025 № 10-25-0.2-6128/2-25 щодо виконання рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.06.2025 у справі №927/372/25 повідомило, що програмне забезпечення блокує перенесення земельної ділянки з кадастровим номером 7421487600:03:000:2655 до архівного шару і закриття Поземельної книги, оскільки відсутні відомості про скасовані речові права на вказану земельну ділянку.
Згідно з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру з прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №463746932 державним реєстратором Корюківської міської ради Яковець С.М. прийнято рішення індексний номер №79086375 від 24.05.2025 про державну реєстрацію за Городянською міською радою права комунальної власності на земельну ділянку площею 25,4648 га кадастровий номер 7421487600:03:000:2655, про що вчинено запис про право власності від 20.05.2025 за №60026710 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 3144919274214).
За твердженням прокурора з урахуванням положень статей 53, 54 Земельного кодексу України, статей 17, 34 Закону України “Про охорону культурної спадщини» земельна ділянка з кадастровим номером 7421487600:03:000:2655, площею 25,4648 га не може вибувати із державної власності, а також не підлягає передачі з державної до комунальної або іншої форми власності. Проте, як зазначає прокурор, обраний прокурором спосіб захисту не призвів до повного поновлення порушеного права держави через недобросовісну поведінку відповідача, і спірна земельна ділянка продовжує існувати в реєстрі зі статусом земель сільськогосподарського призначення.
Державна реєстрація за Городянською міською радою права комунальної власності на спірну земельну ділянку унеможливлює виконання рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.06.2025 у справі №927/372/25 щодо скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7421487600:03:000:2655 та повернення спірної земельної ділянки державі, у зв'язку з чим з метою ефективного захисту порушених інтересів володільця земельної ділянки в особі держави Чернігівська окружна прокуратура звернулась до суду з позовною заявою щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 7421487600:03:000:2655 шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Городнянською міською радою на спірну земельну ділянку.
Щодо представництва прокурором Чернігівської обласної державної адміністрації.
Відповідно до частин 3, 4 статті 23 Закону України “Про прокуратуру» № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
За частиною 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: в чому полягає порушення інтересів держави (1); необхідність їх захисту (2); визначені законом підстави для звернення до суду прокурора (3); а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах (4).
За статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Вказаною нормою гарантований захист права на мирне володіння майном тільки тій особі, яка законним шляхом набула його в власність, у зв'язку з чим для оцінки додержання “справедливого балансу» в питаннях позбавлення особи майна мають значення обставини, за яких майно було набуте в власність.
Відтак виправданість втручання в право власності особи напряму корелюється із законністю набуття нею майна, поведінкою під час його придбання та наявності суспільного інтересу, з метою задоволення якого здійснюється втручання держави.
При цьому, Європейський суд з прав людини також дотримується позиції, що в демократичному суспільстві право на справедливий суд є основою правової держави, а гарантіями справедливого судочинства є доступ до суду (справи “Delcourtv.Belgium», “Belletv.France»). Ураховуючи вказаний принцип, суди не повинні обмежувати право держави на доступ до суду.
У рішеннях Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (рішення в справах “Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, “Новоселецький проти України» від 11.03.2003, “Федоренко проти України» від 01.06.2006).
У своїй практиці Європейський суд з прав людини зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення в справах “Хендісайд проти Сполученого Королівства» від 07.12.1976, “Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.01.1986).
Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні в справі “Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив: “правильне застосування законодавства незаперечно становить “суспільний інтерес».
Правовідносини, пов'язані з вибуттям із державної чи комунальної власності майна, становлять суспільний, публічний інтерес.
Випадки протиправного вибуття земель історико-культурного призначення з державної власності порушують інтереси держави, як власника, щодо реалізації, передбаченого частиною 1 статті 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) права вільно володіти, користуватися та розпоряджатися таким майном через уповноважений орган виконавчої влади і є підставою для застосування органами прокуратури заходів цивільно-правого характеру.
У постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що в судовому процесі держава бере участь у справі, як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями в спірних правовідносинах.
Відповідно до частини 2 статті 84 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
За частиною 5 статті 122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами 3, 4 і 8 цієї статті, в власність або в користування в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або в випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
З огляду на те, що спірна земельна ділянка перебуває за межами населеного пункту та належить до земель історико-культурного призначення, повноваженнями на розпорядження ділянкою, а також і на захист інтересів держави наділена Чернігівська обласна державна адміністрація.
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган (1); у разі відсутності такого органу (2).
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Прокурор, звертаючись до суду із позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку передбаченому статтею 23 Закону України “Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом належних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Листом від 04.11.2025 № 55-72-8313вих-25 Чернігівська окружна прокуратура повідомила Чернігівську ОДА. що у ході виконання судового рішення №927/372/25 встановлено, що державним реєстратором Корюківської міської ради під час судового розгляду справи №927/372/25 прийнято рішення (індексний номер №79086375) від 24.05.2025 про державну реєстрацію за Городянською міською радою права комунальної власності на земельну ділянку площею 25,4648 га з кадастровим номером 7421487600:03:000:2655 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а тому наявні підстави для вжиття цивільно-правових заходів та усунення перешкоди власнику у користуванні та розпорядженні вказаною земельною ділянкою. Цим же листом просила повідомити окружну прокуратуру про вжиті обласною державною адміністрацією заходи та такі, що планується вжити.
Чернігівська обласна військова адміністрація листом від 03.12.2025 № 01-01-32/13268/вих повідомила прокуратуру, що не вживала та не планує вживати будь-яких заходів з огляду на відсутність законодавчих підстав.
Отже, підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача, який є уповноваженими органами у спірних правовідносинах, і у разі виявлення порушень законодавства має право звернутись за захистом порушених інтересів держави, однак цього не зробив.
У порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Чернігівської обласної військової адміністрації про усунення перешкоди власнику у користуванні та розпорядженні вказаною земельною ділянкою шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Городнянською міською радою на земельну ділянку з кадастровим номером 7421487600:03:000:2655 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 3144919274214) (лист від 11.02.2025 № 55-72-1277вих-26).
За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Чернігівської обласної військової адміністрації, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду.
Нормативно-правове обґрунтування та оцінка аргументів.
Відповідно до частини 2 статті 78 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Відповідно до частини 1 статті 79 ЗК України земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
За приписами статті 79-1 цього Кодексу формування земельної ділянки і набуття нею статусу об'єкта цивільних прав пов'язується законодавством з визначенням її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Відповідно до частини 1 статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
За приписами статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Суб'єктом права на землі державної власності за статтею 80 ЗК України є держава, яка реалізує це право на землі державної власності через відповідні органи державної влади.
Виходячи зі змісту статей 53, 54 ЗК України (в редакції чинній на момент прийняття ГУ Держгеокадастр у Чернігівській області наказу), до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.
Землі історико-культурного призначення можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності.
Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам'яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) установлюються зони охорони пам'яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.
Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.
Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини в сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини в суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь врегульовані положеннями Закону України “Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 № 1805-ІІІ (далі - Закон № 1805-ІІІ).
Законом № 1805-ІІІ закріплено, що охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
За дефініцією, наведеною у статті 1 Закону №1805-ІІІ, пам'ятка культурної спадщини (далі - пам'ятка) - об'єкт культурної спадщини, який занесений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, або об'єкт культурної спадщини, який взятий на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (не включення) об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України "Про охорону культурної спадщини" археологічний об'єкт культурної спадщини - рештки життєдіяльності людини (нерухомі об'єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов'язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації.
Нерухомий об'єкт культурної спадщини - об'єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності (абзац 4 статті 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини").
Пунктом 3 розділу X Прикінцеві положення Закону України "Про охорону культурної спадщини" визначено, що об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону Української PCP "Про охорону і використання пам'яток історії та культури", визнаються пам'ятками відповідно до цього Закону.
Судом установлено, що пам'ятка археології - поселення «Зарванщина-1» (Стрілки) (с. Дібрівне), VII-I ст. до н.е., III-V ст., № 3753-Чр взято на облік рішенням виконкому Чернігівської обласної ради народних депутатів від 30.08.1991 № 193, а відтак набула статусу пам'ятки культурної спадщини.
Статтею 17 Закону України “Про охорону культурної спадщини» №1805-ІІІ врегульовані питання суб'єктів права власності на пам'ятки. За частинами 1, 2 цієї статті пам'ятка, крім пам'ятки археології, може перебувати в державній, комунальній або приватній власності. Суб'єкти права власності на пам'ятку визначаються згідно із законом. Усі пам'ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов'язані з ними рухомі предмети, є державною власністю.
У свою чергу частина 6 цієї статті визначає, що землі на яких розташовані пам'ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) в державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам'ятки археології - поля давніх битв.
Зазначені правові норми спрямовані на забезпечення належної охорони пам'яток археології, оскільки пам'ятки археології як нерухомі об'єкти культурної спадщини не можуть бути перенесені на інше місце без втрати їх цінності.
Суд враховує, що пам'ятки археології зазвичай знаходяться безпосередньо у глибині земної поверхні, в зв'язку з чим нерозривно пов'язані з земельними ділянками, на яких вони розташовані. Правовий режим земельної ділянки, на якій розташована пам'ятка археології, не має відрізнятися від правового режиму самої пам'ятки, яка згідно із Законом України "Про охорону культурної спадщини" не може перебувати в приватній чи комунальній власності.
Статтею 17 згаданого Закону гарантовано право державної власності на пам'ятки археології. Відчуження з державної власності земельної ділянки, на якій розташовані пам'ятки археології, фактично унеможливлює здійснення державою права користування та розпорядження цими пам'ятками археології, у зв'язку з невіддільністю пам'ятки археології від земельної ділянки, на якій вона розташована.
Отже, діюче законодавство безальтернативно визначає для пам'яток археології та земель, на яких вони розташовані, єдину форму власності - державну, а у випадку, якщо така земельна ділянка не перебуває в державній власності, - остання підлягає обов'язковому вилученню або викупу державою.
Суд зауважує, що частина 1 статті 54 ЗК України, яка передбачає, що землі історико-культурного призначення можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності встановлює загальне правило відносно форм власності земель, віднесених за цільовим призначенням до категорії земель історико-культурного призначення. Натомість спеціальна норма, закріплена в статті 17 Закону України “Про охорону культурної спадщини», передбачає виключення із загального правила, за змістом якої землі, на яких розміщені пам'ятки археології перебувають виключно в державній власності.
За таких обставин, до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме положення спеціального нормативно-правового акту, зокрема, Закону України “Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 № 1805-ІІІ.
Наведене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду в постановах від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21, від 04.03.2026 у справі № 922/264/24.
Згідно зі статтею 34 Закону України “Про охорону культурної спадщини» території пам'яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.
Землі історико-культурного призначення віднесені до особливо цінних земель (частина 1 статті 150 ЗК України).
Як встановлено рішенням Господарського суду Чернігівської області від 17.06.2025 у справі №927/372/25 спірна земельна ділянка з кадастровим номером 7421487600:03:000:2655 площею 25,4648 га накладається на земельну ділянку, на якій розташована пам'ятка археології - поселення «Зарванщина-1», що згідно зі ст. 53 Земельного кодексу України і ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» свідчить про приналежність цієї земельної ділянки (під пам'яткою) за основним цільовим призначенням на день видання наказу до земель історико-культурного призначення державної форми власності.
За приписами ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
З огляду на наведені обставини, земельна ділянка площею 25,4648 га кадастровий номер 7421487600:03:000:2655 протиправно вибула із державної власності, оскільки земельна ділянка, на якій знаходиться пам'ятка археології, не підлягає передачі з державної до комунальної або приватної власності, та належить до категорії земель історико-культурного призначення.
Відповідно до частини 1 статті 32 Закону України “Про охорону культурної спадщини» (в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного наказу) з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам'яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають установлюватися зони охорони пам'яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару. Межі та режими використання зон охорони пам'яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини. Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам'яток та внесення змін до них установлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики в сфері охорони культурної спадщини.
Водночас, відсутність затвердженої науково-проектної документації з встановлення цільового призначення за категорією земель історико-культурного призначення, визначення меж та режимів використання пам'ятки археології національного значення та зон її охорони, за висновком суду, не спростовує факту розташування на спірній земельній ділянці вказаної пам'ятки, що знаходиться під охороною держави.
Щодо належності обраного прокурором способу захисту порушеного права держави.
За твердженням прокурора, державна реєстрація за Городянською міською радою права комунальної власності на спірну земельну ділянку унеможливлює виконання рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.06.2025 у справі №927/372/25 щодо скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7421487600:03:000:2655 та повернення спірної земельної ділянки державі, у зв'язку з чим просить скасувати державну реєстрацію спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні за змістом висновки наведені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).
У рішенні від 31.07.2003 у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний спосіб захисту має забезпечити ефективне поновлення порушених прав та охоронюваних законом інтересів, або попередити їх порушення на майбутнє.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, визначених частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України є відновлення становища, що існувало до порушення, що узгоджується з приписами частин другої та третьої статті 152 Земельного кодексу України, за якими власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється з-поміж іншого шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав тощо.
Відповідно до частини 13 статті 79-1 ЗК України та частини 10 статті 24 Закону України “Про Державний земельний кадастр» земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується, зокрема, в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.
Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон).
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону).
Зі змісту наведеної норми слідує, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає (висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17, постановах Верховного Суду від 24.01.2020 №910/10987/18, від 27.02.2018 у справі №925/1121/17, від 17.04.2019 у справі №916/675/15, від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20) та ін.).
Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.
Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка з кадастровим номером 7421487600:03:000:2655 площею 25,4648 га перебуває у комунальній власності.
На переконання суду, державна реєстрація права комунальної власності на спірну земельну ділянку здійснена протиправно, адже належним розпорядником спірної земельної ділянки відповідно до статті 122 Земельного кодексу України є Чернігівська обласна військова адміністрація.
Водночас відповідний запис про речове право в Державному реєстрі речових прав формально наділяє Городнянську міську раду певними юридичними правами щодо земельної ділянки й одночасно позбавляє відповідних прав законного власника - державу.
Звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі позивача спрямоване на реалізацію права власника на формування земельної ділянки історико-культурного призначення, на якій розташована пам'ятка археології, та використання земельної ділянки за її цільовим призначенням, зумовленим особливим статусом землі.
Разом з тим суд зауважує, що реєстрація спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі з визначенням її меж, площі та цільовим призначенням як землі сільськогосподарського призначення порушує право держави в особі Чернігівської обласної військової адміністрації на використання земельної ділянки за її цільовим призначенням з урахуванням встановлених законом обмежень на використання земель історико-культурного призначення.
Під час обрання ефективного способу захисту щодо спірної земельної ділянки необхідно враховувати, що її вибуття з державної власності супроводжувалося незаконною зміною цільового призначення, що було вже предметом розгляду та оцінки судом у рішенні Господарського суду Чернігівської області від 17.06.2025 у справі №927/372/25, яке набрало законної сили, та яким позовні вимоги, спрямовані на скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі задоволено в повністю.
Вимоги про скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки та державної реєстрації речових прав на неї є елементами єдиного юридичного механізму захисту, спрямованого на досягнення реального результату у вигляді усунення законному власнику усіх перешкод щодо належного користування та розпорядження спірною земельною ділянкою.
За встановлених судом обставин земельна ділянка з кадастровим номером 7421487600:03:000:2655 площею 25,4648 га, право власності на яку зареєстровано за Городнянською міською радою, належить до земель державної власності та не вилучалась у встановленому порядку, відтак позовна вимога про скасування судом державної реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку є окремим належним та ефективним способом захисту прав держави, спрямованим на відновлення первісного стану, що існував до відповідної (незаконної) державної реєстрації.
Враховуючи викладене, для забезпечення державі реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки необхідно усунути перешкоди в користуванні нею шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Городнянською міською радою на спірну земельну ділянку, що забезпечить ефективний спосіб захисту порушених прав держави, оскільки усуне стан юридичної невизначеності щодо дійсного власника та цільового призначення спірної ділянки.
Скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації спірної земельної ділянки з припиненням речових прав на неї та припинення існування такого об'єкту цивільних прав, створить передумови для позивача для формування як нового об'єкту цивільних прав земельної ділянки в межах території пам'ятки археології.
Наведені висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 04.03.2026 у справі № 922/264/24, в пунктах 161, 184 якої зазначено, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на яких розташовані пам'ятки археології (перехід до них права володіння цими землями), є неможливим. Розташування таких земель вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця. Відтак зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам'ятка археології, слід розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. Ефективним способом захисту прав держави на земельну ділянку історико-культурного призначення, на якій розташована пам'ятка археології, є негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.
Дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що вимоги прокурора ґрунтуються на належних, допустимих, достовірних доказах, у розумінні статей 76-78 ГПК України.
Отже, з урахуванням обґрунтованості позовних вимог, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог прокурора у повному обсязі.
Розподіл судових витрат.
Згідно з пунктом 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує питання, зокрема, про розподіл між сторонами судових витрат.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на задоволення позову у повному обсязі, судовий збір в сумі 2662,40 грн покладається на відповідача - Городянську міську раду.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за Городнянською міською радою на земельну ділянку з кадастровим номером 7421487600:03:000:2655 площею 25,4648 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 3144919274214).
3. Стягнути з Городнянської міської ради Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04061731, вул. Троїцька, 13, м. Городня, Чернігівський район, Чернігівська область, 15100) на користь Чернігівської обласної прокуратури, (рахунок UA248201720343140001000006008, банк - Державна казначейська служба України м. Київ, отримувач - Чернігівська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02910114) судовий збір в сумі 2662,40 грн.
4. Наказ видати після набрання рішення законної сили.
Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду згідно зі статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України подається безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повне рішення складено 23.04.2026.
Суддя Т.О.Кузьменко