8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"13" квітня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/4347/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді ОСОБА_1
при секретарі судового засідання ОСОБА_2
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області, м. Харків
до 1. ІНФОРМАЦІЯ_1 , м. Харків , 2. ІНФОРМАЦІЯ_2 , м. Харків , 3. ОСОБА_3 , м. Харків,
про визнання недійсним договору, зобов'язання повернути майно
за участю :
прокурора - ОСОБА_4
представника відповідача 1 - не з'явився
представника відповідача 2 - не з'явився
представника відповідача 3 - не з'явився
Позивач, Керівник Салтівської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області (прокурор), звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (перший відповідач), ІНФОРМАЦІЯ_2 (другий відповідач) та ОСОБА_3 (третій відповідач) в якому просить суд:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 31.07.2013 № 5021-В-С, укладений між ІНФОРМАЦІЯ_2 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (код НОМЕР_1 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 і зареєстрований в реєстрі за № 2102;
- зобов'язати ОСОБА_3 (код НОМЕР_1 ) повернути ІНФОРМАЦІЯ_4 в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 116034763101, а саме - нежитлові приміщення першого поверху №16-:-23, 17а, загальною площею 151,6 кв.м, які розташовані в нежитловому будинку літ. “А-1» за адресою: АДРЕСА_1 , а ІНФОРМАЦІЯ_5 - прийняти у власність зазначені приміщення;
- судові витрати покласти на відповідачів та стягнути за такими реквізитами: ІНФОРМАЦІЯ_6 , код 02910108, банк отримувач: ІНФОРМАЦІЯ_7 , рахунок НОМЕР_3 , код класифікації видатків бюджету - 0901010.
В обґрунтування позову прокурор вказує, що у даному випадку ІНФОРМАЦІЯ_8 незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем, отже, відповідне рішення міської ради є незаконним, а договір купівлі-продажу суперечить вимогам законодавства та має бути визнаний недійсним.
Ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_3 від 16.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін, призначено підготовче засідання на 05.01.2026 о 11:15.
Ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_3 від 17.12.2025 було задоволено заяву Керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова про забезпечення позову (вх.№ 29172 від 15.12.2025); вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_9 , усім його структурним підрозділам та відділам, а також будь-яким суб'єктам державної реєстрації прав, а саме: виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській та ІНФОРМАЦІЯ_10 та Севастополі державним адміністраціям, державним реєстраторам, нотаріусам тощо, вчиняти будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна будь-які реєстраційні дії відносно приміщення (групи приміщень), нежитлові приміщення першого поверху №16-:-23, 17а, загальною площею 151,6 кв.м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 116034763101), які розташовані в нежитловому будинку літ. “А-1» за адресою: АДРЕСА_1 (к.н. Героїв Праці).
Процесуальний рух справи відображено у відповідних ухвалах суду.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачі про розгляд справи та про право подати відзив на позовну заяву були повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі не надання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Оскільки відповідачі, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надали, заяв та клопотань від них не надходило, враховуючи сплив процесуального строку, встановленого для розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши пояснення прокурора, суд встановив наступне.
Шевченківською окружною прокуратурою м. Харкова здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42023222060000064 від 22.03.2023 за ч.2 ст.364 КК України.
Під час досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.07.2023 у справі № 638/2612/23 в ІНФОРМАЦІЯ_1 отримано тимчасовий доступ до ряду приватизаційних справ, в тому числі щодо приватизації нежитлових приміщень першого поверху №16-:-23, 17а, загальною площею 151,6 кв.м, які розташовані в нежитловому будинку літ. «А-1» за адресою: АДРЕСА_1 (к.н. Героїв Праці), а саме: приватизаційна справа № 2481.
Вивченням зазначеної приватизаційної справи встановлено, що 05.05.2011 між орендодавцем КП « ІНФОРМАЦІЯ_11 » за попереднім узгодженням ІНФОРМАЦІЯ_2 та на момент вчинення правочину, фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 (на підставі Свідоцтва про шлюб від 05.11.2011 №1061, серія 1-ВЛ, реєстровий №171909, прізвище з ОСОБА_6 змінено на ОСОБА_3 ) укладено договір оренди нежитлових приміщень № 4390.
На підставі вказаного договору в строкове платне користування ФОП ОСОБА_6 було передано нежитлові приміщення загальною площею 147,1 кв.м, які належать до комунальної власності територіальної громади м. Харкова та розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (к.н. Героїв Харкова).
Пунктом 1.2. договору було визначено, що майно передається в оренду з метою використання: під перукарню.
Згідно п. 3.1. договору вартість об'єкту оренди станом на 31.01.2011 складає 218700,00 грн.
Пунктом 10.1. встановлено, що договір оренди від 05.05.2011 діє до 05.05.2014 року.
Відповідно до умов договору оренди орендар зобов'язувався: змінювати стан орендованого Майна виключно за письмовою згодою Орендодавця (п. 4.7.). Здійснювати поточний ремонт за письмовою згодою Орендодавця. За свій рахунок здійснювати капітальний ремонт за письмовою згодою Орендодавця при наявності узгодженої проектно-кошторисної документації та дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством. Здійснювати реконструкцію орендованого Майна за письмовою згодою Орендодавця за свій рахунок за окремими проектами, які розроблені спеціалізованими проектними організаціями і узгоджені з ІНФОРМАЦІЯ_12 до початку проведення робіт, при наявності дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством. Після проведення перепланування або реконструкції, згідно встановленого порядку, що потягли за собою заміну конструктивних елементів приміщення (будівлі), замовити за свій рахунок в КП « ІНФОРМАЦІЯ_13 » технічний паспорт на це приміщення (будівлю) і не пізніше 3-х місяців після закінчення ремонтних робіт надати його Орендодавцю з метою внесення змін до договору оренди (п. 4.8.).
Пунктом 5.2. договору оренди було передбачено право орендаря здійснювати капітальний ремонт, реконструкцію, улаштування окремих входів у встановленому порядку при наявності письмової згоди орендодавця, за окремими проектами, які розроблені спеціалізованими проектними організаціями і узгоджені з ІНФОРМАЦІЯ_12 до початку проведення робіт, а також за наявності відповідного рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 чи її виконкому.
Згідно з п. 5.3. договору оренди орендар має право за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід'ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід'ємні поліпшення майна зроблені за згодою орендодавця, орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат або зарахування їх вартості тільки у разі придбання об'єкта у власність.
В подальшому додатковою угодою № 3 до договору оренди від 05.05.2011 за №4390 сторонами було погоджено та внесено зміни до п. 1.1. основного договору в наступній редакції: Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення першого поверху №16-:-23, 17а, загальною площею 151,6 кв.м, (технічний паспорт КП « ІНФОРМАЦІЯ_13 » інвентарний №81437 від 20.07.2012), «Майно», яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (к.н. Героїв Праці) літ. «А-1» та відображається на обліку ІНФОРМАЦІЯ_2 . Право на оренду цього майна отримано Орендарем на підставі Протоколу №2 засідання комісії з проведення конкурсу не право укладення договору оренди на нежитлове приміщення від 22.04.2011. (п. 1.1. Договору). Ціна об'єкту оренди станом на 05.09.2012 складала 220 500 грн.
В подальшому додатковою угодою № 4 від 07.02.2013 до договору оренди від 05.05.2011 за № 4390 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ФОП ОСОБА_3 на підставі листа №1741 від 07.02.2013, виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 26.01.2012., свідоцтва про шлюб від 05.11.2011, до основного договору оренди від 05.05.2011 за №4390 внесено зміни, відповідно до яких орендарем по договору оренди нежитлового приміщення встановлено вважати ФОП ОСОБА_3 з 05.11.2011 року.
Пунктом 2 зазначеної додаткової угоди погоджено внести зміни до акту приймання-передачі до орендованого користування нежитлового приміщення від 05.12.2012 та прізвище « ОСОБА_7 » замінити на прізвище « ОСОБА_8 ».
З матеріалів приватизаційної справи, вбачається, що ФОП ОСОБА_3 звернулася з заявою від 29.12.2012 реєстровий №2510 до Управління (вх. № 22986 від 27.12.2012), у якій просила дозволити приватизацію нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, до вказаної заяви не було долучено жодних документів, які б надавали право на приватизацію майна шляхом викупу.
У подальшому, рішенням 21 сесії ІНФОРМАЦІЯ_1 6 скликання «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова» від 19.12.2012 № 975/12 було вирішено провести відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова шляхом викупу (згідно з додатком).
Пунктом 5 вказаного додатку передбачено, що приватизації (відчуженню) шляхом викупу Орендарем - ФОП ОСОБА_9 підлягають: - нежитлові приміщення першого поверху в нежитловій будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , літ. «А-1» площею 147,1 кв. метрів.
В подальшому рішенням 22 сесії ІНФОРМАЦІЯ_1 6 скликання «Про внесення змін до деяких рішень ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо приватизації комунального майна» від 27.02.2013 р. № 1020/13 на підставі додаткової угоди №3 до договору оренди №4390 від 05.05.2011 та свідоцтва про шлюб від 05.11.2011р., виданого ІНФОРМАЦІЯ_14 в додаток І до рішення 21 сесії ІНФОРМАЦІЯ_1 6 скликання від 19.12.2012 р. №975/12 «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» було внесено зміни в пункт 5, а саме, в графі «Площа, м2» цифри «147,1» змінено на цифри «151,6»; в графі «Назва» прізвище « ОСОБА_7 » на прізвище « ОСОБА_8 ».
Отже, зі змісту прийнятого ІНФОРМАЦІЯ_15 рішення вбачається, що розмір орендованого ОСОБА_3 нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , який в подальшому піддано приватизації з площі 147,1 кв.м., змінено на 151,6 кв.м, що відповідає змісту погодженого сторонами договору купівлі-продажу спірних нежитлових приміщень за №5021-В-С від 31.07.2013 та відомостям Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
ФОП ОСОБА_3 29.12.2012 до ІНФОРМАЦІЯ_16 було подано заяву № 2510 про приватизацію орендованого Майна.
На підставі заяви ІНФОРМАЦІЯ_17 наказом від 29.12.2012 № 4766 доручено ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_18 », як суб'єкту оціночної діяльності, провести оцінку Майна, з метою визначення вартості об'єкту для приватизації шляхом викупу.
Відповідно до наявного в матеріалах приватизаційної справи звіту про оцінку нежитлових приміщень першого поверху №16-:-23, 17а, загальною площею 151,6 кв.м, які розташовані в нежитловому будинку літ. «А-1» за адресою: АДРЕСА_1 , складеного 04.01.2013 суб'єктом оціночної діяльності ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_18 », висновки якого затверджено наказом начальника Управління від 13.02.2013 за №456, ринкова вартість згаданих приміщень станом на 31.12.2012 склала 160600,00 грн. (без ПДВ), що в свою чергу на 59900,00 грн., менше, ніж оцінка спірних нежитлових приміщень за договором оренди за №4390 від 05.05.2011 Розділом 3 пунктом 3.1. якого зазначено, що вартість об'єкту оренди станом на 05.09.2012 рік становить 220500,00 грн.
Зазначене свідчить про суттєве заниження ціни при продажу спірного об'єкта нерухомого майна нежитлових приміщень першого поверху №16-:-23, 17а, загальною площею 151,6 кв.м, які розташовані в нежитловому будинку літ. «А-1» за адресою: АДРЕСА_1 .
Окрім того, вивченням вказаного звіту встановлено, що у звіті відсутні будь-які відомості про те, що орендарем проводились будь-які ремонтні роботи або невід'ємні поліпшення, як того вимагає закон, у нежитлових приміщеннях першого поверху спірної нежитлової будівлі.
У подальшому 31.07.2013 між ФОП ОСОБА_3 та територіальною громадою м. Харкова в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 , від імені якої діяло Управління, укладено договір купівлі-продажу № 5021-В-С, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_5 (реєстровий № 2102).
Відповідно до умов зазначеного договору ФОП ОСОБА_3 приватизувала вказані нежитлові приміщення за 160600,00 грн. без ПДВ (разом з ПДВ за 192720,00грн).
На підставі даного договору, а також акту прийому-передачі нерухомого майна №5021-В-С від 13.07.2013, рішенням державного реєстратора - приватного нотаріуса ХМНО ОСОБА_5 № 36900332 від 17.09.2013 проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 нежитлових приміщень першого поверху №16-:-23, 17а, загальною площею 151,6 кв.м, які розташовані в нежитловому будинку літ. «А-1» за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 116034763101, номер запису про право власності: 2779276 дата державної реєстрації 17.09.2013).
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 25.11.2025, державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 за її рішенням відбулася 19.06.2019 року.
Як стверджує прокурор, у даному випадку ФОП ОСОБА_3 дозвіл на проведення невід'ємних поліпшення не отримувала та жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об'єкту нерухомого майна в оренді не здійснювала. У звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заяві ФОП ОСОБА_3 з проханням надати дозвіл на приватизацію, а також в усій приватизаційній справі, будь-які відомості про такі поліпшення відсутні. ФОП ОСОБА_3 до органу приватизації, тобто до Управління, не подавала документів передбачених п. 2.2. Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, які б містили відомості про невід'ємні поліпшення, здійснені за час оренди, під час приватизації, зокрема, погоджену орендодавцем проектно-кошторисну документацію на проведення поліпшень, підписані замовником і підрядником акти виконаних будівельних робіт, копії документів, що підтверджують проведені орендарем розрахунки за виконані поліпшення орендованого нерухомого майна, у тому числі придбані матеріали, конструкції; аудиторський висновок щодо підтвердження фінансування здійснених поліпшень орендованого нерухомого майна за рахунок коштів орендаря; довідку, видану орендарем та завірену аудитором, про суму витрат, понесених орендарем у зв'язку із здійсненням поліпшень, яка віднесена орендарем на збільшення вартості його необоротних активів, у розмірі, який перевищує встановлену законодавством з питань оподаткування частку витрат для включення їх до валових витрат.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
У відповідності до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтями 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно статей 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На підставі ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ст.1 Закону України “Про прокуратуру», прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави. За приписами ст. 24 Закону України “Про прокуратуру» право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.
За ч.ч.3, 4 ст.53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У постанові Верховного Суду у справі №910/11919/17 від 17.10.2018 зазначено, що існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі Менчинська проти Російської Федерації (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) Європейський суд з прав людини висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): “сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Крім цього, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття інтерес держави.
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст.2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття інтереси держави висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Саме до таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 08.02.2019 у справі №915/20/18.
Предметом позовних вимог у цій справі є визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 31.07.2013 № 5021-В-С, укладеного між ІНФОРМАЦІЯ_2 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 , та зобов'язання ОСОБА_3 повернути ІНФОРМАЦІЯ_4 в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 116034763101, а саме - нежитлові приміщення першого поверху №16-:-23, 17а, загальною площею 151,6 кв.м, які розташовані в нежитловому будинку літ. “А-1» за адресою: АДРЕСА_1 (к.н. Героїв Праці), а ІНФОРМАЦІЯ_5 - прийняти у власність зазначені приміщення.
У зв'язку з тим, що ІНФОРМАЦІЯ_8 та ІНФОРМАЦІЯ_2 , як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, виступають у даній справі відповідачами, прокурор звертається до суду за захистом державних інтересів самостійно і набуває статусу позивача, без визначення органу, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження щодо захисту інтересів держави.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 15.06.2021 у справі №908/1664/19 зазначив, що визначення прокурором свого правового статусу як самостійного позивача у справі, за наявності органу місцевого самоврядування, уповноваженого на здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, не нівелює його обов'язку щодо дотримання порядку представництва, дотримання процедури, встановленої частинами 3 і 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", та надання можливості такому органу самостійно звернутися до суду за захистом порушених прав держави.
Як зазначив прокурор, право власності на комунальне майно належить територіальним громадам, від імені та в інтересах яких діють відповідні органи місцевого самоврядування. Прийняття органом місцевого самоврядування рішень попри встановлену законом процедуру приватизації не буде відображати волю територіальної громади як власника комунального майна, оскільки її інтереси визначаються доцільністю, економністю та ефективністю використання майна.
В даному випадку прокурор звертається за захистом інтересів держави до суду як самостійний позивач, оскільки суб'єкт владних повноважень, до повноважень якого віднесені повноваження такого захисту, а саме ІНФОРМАЦІЯ_8 , є відповідачем за вказаним позовом, тому відповідне повідомлення про звернення до суду ІНФОРМАЦІЯ_19 не направлялось.
З урахуванням того, що ІНФОРМАЦІЯ_8 представляє інтереси міської громади, однак, у даному випадку вона є відповідачем у справі і саме вона вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, так само як і ІНФОРМАЦІЯ_2 , прокурор самостійно подає вказаний позов.
Звернення прокурора до суду спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про передачу комунального майна у власність.
Враховуючи викладене, з огляду на те, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив ІНФОРМАЦІЯ_5 та ІНФОРМАЦІЯ_2 співвідповідачами у справі, суд вважає, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та звернувся до суду як самостійний позивач.
Аналогічна правова позиція викладена також у висновках Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 у справі №698/119/18.
Таким чином, звертаючись до суду із позовною заявою, прокурором дотримано процедуру, встановлену ст.23 Закону України “Про прокуратуру».
При цьому, оцінка факту наявності чи відсутності порушеного інтересу держави, а також порушень норм чинного законодавства лежить у площині вирішення судом спору по суті позовних вимог.
За таких обставин, суд погоджується з доводами прокурора про необхідність у даній справі здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді в особі позивача.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.
Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами у відповідності до ст. 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Відповідно до ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
Згідно зі ст. 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції, встановленої законом.
Частиною 1 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, корпоративні права в юридичних особах, у тому числі банках, страхових компаніях чи інших господарських товариствах, майно житлового фонду, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.
Згідно із ч.5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках публічно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Відповідно до ч.4 ст. 3 Закону України "Про приватизацію державного майна (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування) відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного майна" приватизація державного майна - платне відчуження майна, що перебуває у державній власності, у тому числі разом із земельною ділянкою державної власності, на якій розташований об'єкт, що підлягає приватизації, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.
Статтею 15 наведеного Закону визначені способи приватизації, зокрема, шляхом: продажу об'єктів приватизації на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу об'єктів приватизації за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс); продажу на конкурсній основі єдиного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій акціонерного товариства при поданні покупцем документів, передбачених частиною першою статті 12 цього Закону; викупу об'єктів приватизації; іншими способами, які встановлюються спеціальними законами, що регулюють особливості приватизації об'єктів окремих галузей.
Згідно із ст. 16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна" викуп акцій (часток, паїв), що належать державі в статутному капіталі господарських товариств, інших господарських організацій та підприємств, заснованих на базі об'єднання майна різних форм власності, здійснюється відповідно до законодавства з питань приватизації та з урахуванням установчих документів таких товариств. Викуп об'єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію»).
За положеннями ч.ч.1,2 ст. 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна" об'єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об'єктами малої приватизації.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності, є відповідно: ІНФОРМАЦІЯ_20 , його регіональні відділення та представництва; органи приватизації, створені місцевими радами.
Статтею 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено способи малої приватизації. Приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс). Шляхом продажу за конкурсом може здійснюватися приватизація окремих єдиних майнових комплексів групи А та окремих об'єктів групи Ж.
За приписами ч.1 ст. 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктами малої приватизації є, зокрема, окреме індивідуально визначене майно, в тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано (група А).
Згідно ч. 6 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об'єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.
Таким чином, орган місцевого самоврядування, його виконавчий комітет, міський голова (в межах їх компетенції) у спірних правовідносинах реалізують права власника майна, що перебуває у комунальній власності, щодо володіння, користування та розпорядження таким майном на підставі та у порядку, визначеному чинним законодавством України.
Відповідно до частини 1 ст. 345 Цивільного кодексу України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.
Рішенням 12 сесії 6 скликання ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23.12.2011 №565/11, затверджено Програму приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016, що оприлюднена на сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визначає основні цілі, пріоритети, завдання, способи приватизації комунального майна, групи об'єктів, що підлягають приватизації, орієнтовні завдання щодо обсягів приватизації та надходження коштів від приватизації до бюджету міста Харкова, завдання щодо реалізації стратегії відносин власності в 2012-2016 роки та відповідні заходи щодо виконання цієї Програми.
Відповідно до п. 5.4. вказаної програми продаж об'єктів групи А здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та цієї Програми шляхом викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом.
При цьому, відповідно до п. 5.7. Програми приватизації орендар має переважне право на викуп орендованого майна, якщо ним за згодою орендодавця здійснені за рахунок власних коштів поліпшення, які неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, вартістю не менше 25 відсотків залишкової вартості майна (будинки, споруди, приміщення).
За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у відповідній редакції) викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об'єкта встановлюється ІНФОРМАЦІЯ_20 .
У статті 10 зазначеного Закону передбачено, що відповідний орган приватизації публікує в інформаційному бюлетені та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації, перелік об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу, який містить назву об'єкта приватизації та його місцезнаходження. Зазначений перелік публікується не пізніш як за 15 днів з дня прийняття рішення про затвердження переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу.
Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у відповідній редакції) приватизація об'єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
Порядок викупу встановлений ІНФОРМАЦІЯ_20 . На час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об'єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затверджений ІНФОРМАЦІЯ_20 від 02.04.2012 № 439.
Згідно з п. 8.1 зазначеного Порядку викуп об'єктів малої приватизації застосовується відповідно до п.3.3 розділу III та п.7.15 розділу VII цього Порядку щодо об'єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено чинним законодавством України.
Порядок оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації, затверджений наказом ІНФОРМАЦІЯ_21 від 27.02.2004 №377.
Відповідно до п. 2.1. Порядку, ідентифікацією поліпшень орендованого нерухомого майна (далі - ідентифікація поліпшень) є встановлення суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання факту відповідності підтверджувальних документів, наданих орендарем, про здійснені ним заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого нерухомого майна та (або) його споживчих якостей (далі - поліпшення), наявним поліпшенням, які неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди і які здійснені за рахунок коштів орендаря та за згодою орендодавця. Ідентифікуються поліпшення, що здійснені протягом строку дії договору оренди та наявні на дату оцінки.
Пунктом 2.2 Порядку, затверджено перелік підтверджувальних документів про здійснені орендарем поліпшення, що подаються ним до відповідного органу приватизації.
З урахуванням вищенаведених правових норм, суд дійшов висновку, що ІНФОРМАЦІЯ_8 має право прийняти рішення про продаж об'єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме ІНФОРМАЦІЯ_2 , має право укласти відповідний договір купівлі-продажу за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу орендарем об'єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25% ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
Тобто викуп орендарем орендованого ним приміщення, виходячи з положення ст.11, ст.18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" може бути лише за умови, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25% ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності суб'єктом господарювання для цілей оренди майна. В іншому разі приватизація такого приміщення повинна здійснюватися у загальному порядку за результатами проведення аукціону або конкурсу.
Аналогічна права позиція викладена у постанові ІНФОРМАЦІЯ_22 від 22.01.2021 у справі № 922/623/20.
Згідно звіту суб'єкта оціночної діяльності ТОВ “ ІНФОРМАЦІЯ_23 » про оцінку вартість майна станом на 31.12.2012 склала 160600,00 грн. (без ПДВ), що в свою чергу на 59900,00 грн. менше ніж оцінка спірних нежитлових приміщень за договором оренди за № 4390 від 05.05.2011.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що орендарем здійснювалися будь-які поліпшення орендованих ним приміщень за договором оренди нежитлових приміщень № 4390 від 05.05.2011 в період перебування нерухомого майна в оренді.
Зокрема, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження наявності будь-якого погодження, дозвільної документації та письмової згоди ІНФОРМАЦІЯ_16 на здійснення будівельних робіт, пов'язаних із здійсненням невід'ємних поліпшень спірної нерухомості, розроблення проектно-кошторисної документації чи укладення договорів на виконання будівельних робіт, а відтак суд приходить до висновку про те, що ІНФОРМАЦІЯ_8 як орган місцевого самоврядування не мала права самостійно обирати спосіб приватизації спірних нежитлових приміщень без урахування наведених вище законодавчих обмежень.
З огляду на зазначене, ІНФОРМАЦІЯ_8 незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем, а обраний спосіб приватизації не тільки є незаконним а й суперечить інтересам держави та територіальної громади, у зв'язку з тим, що він фактично свідчить про умисне не проведення конкурсного продажу цих об'єктів (аукціон або конкурс), що виключає можливість отримати за об'єкт приватизації більше ринкової вартості, адже на аукціон або конкурс такий об'єкт виставляється з початковою вартістю, що дорівнює ринкової та в ході їх проведення ціна продажу може збільшитись.
Крім того, суд зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_2 та орендар були обізнані про порушення процедури приватизації шляхом викупу орендарем, а не шляхом аукціону чи конкурсу, адже в договорі купівлі-продажу наявні посилання на Програму приватизації, у якій зазначено, що викуп застосовується щодо об'єктів комунальної власності, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими та нормативними шагами, а також щодо тих, які не продано на аукціоні, за конкурсом.
Подібна правова позиція також викладена у постановах Верховного Суду від 17.06.2020р. у справі №922/2593/19, від 17.06.2020р. у справі №922/1958/19, від 23.06.2020р. у справі №922/1970/19, від 07.07.2020р. у справі №922/2932/19, від 08.07.2020р. у справі №922/1969/19.
В свою чергу відповідачами не надано будь-яких належних доказів, які б підтверджували наявність у ІНФОРМАЦІЯ_1 права здійснювати приватизацію спірного майна шляхом викупу без урахування положень Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
При цьому суд зауважує, що невірне обрання способу приватизації є порушенням, допущеним не лише ІНФОРМАЦІЯ_15 та ІНФОРМАЦІЯ_2 , але й набувачем майна - фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 .
Так, відсутність поліпшень орендованого майна, як одна з необхідних умов для не застосування конкурсної процедури його приватизації, є подією (юридичним фактом), на яку має вплив виключно така особа, як орендар (покупець, набувач).
Згідно з ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Частинами 1 - 3, 5 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч.3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з ч.1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Оскільки договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 31.07.2013 № 5021-В-С, укладений між ІНФОРМАЦІЯ_2 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 , було укладено з порушенням спеціального законодавства щодо приватизації нежитлових приміщень, господарський суд приходить до висновку, що зміст вказаного Договору купівлі-продажу є таким, що суперечить ст.ст. 1, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст.ст. 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", що, в свою чергу, свідчить по його недійсність.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 31.07.2013 № 5021-В-С, укладеного між ІНФОРМАЦІЯ_2 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (код НОМЕР_1 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 і зареєстрований в реєстрі за № 2102.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує захист права володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими зазначене майно було набуте у власність.
Критерій законності означає втручання держави у право власності особи, яке повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад, чи сфер людської діяльності.
Верховним Судом у постанові від 20.02.2020 у справі №297/616/17 наголошено, що вищезазначені висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування ст.1 Першого протоколу, можуть бути пов'язані з протиправною поведінкою самого набувача майна.
Судом встановлено обставини порушення органами місцевого самоврядування умов та порядку приватизації, а також наявність протиправної поведінки самого покупця, який за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу у зв'язку з нездійсненням ним поліпшень майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, звернувся до органів місцевого самоврядування з такою заявою, що свідчить про недобросовісність дій орендаря. Отже, позбавлення такої особи майна не суперечитиме принципам, встановленим ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки такі наслідки обумовлені протиправною поведінкою самого набувача майна.
Крім того, суд вважає за необхідне відзначити, що повернення у власність територіальної громади майна (приміщення), незаконно відчуженого (шляхом викупу) юридичній особі органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке відчуження відбувалося у передбачений чинним законодавством спосіб та сприяло досягненню максимального економічного ефекту від продажу об'єкта комунальної власності.
У даному випадку позбавлення відповідача-3 майна не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право власності, оскільки викуп орендованого майна відповідачем-3 здійснено з порушенням вимог чинного на той час законодавства, а саме п.1 ч.1 ст.18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", внаслідок недобросовісних дій самого відповідача.
Враховуючи викладене, господарський суд приходить до висновку, що вимоги прокурора про зобов'язання ОСОБА_3 повернути ІНФОРМАЦІЯ_4 в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 116034763101, а саме - нежитлові приміщення першого поверху №16-:-23, 17а, загальною площею 151,6 кв.м, які розташовані в нежитловому будинку літ. “А-1» за адресою: АДРЕСА_1 (к.н. Героїв Праці), а ІНФОРМАЦІЯ_5 - прийняти у власність зазначені приміщення, є обґрунтованими, оскільки є похідними від вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 31.07.2013 № 5021-В-С.
При цьому, суд зазначає, що за змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Вказана правова позиція викладена в постанові ІНФОРМАЦІЯ_24 від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18.
Отже, прокурор, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що не припинились у зв'язку з втратою відповідачем-3 статусу ФОП.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що суд задовольнив позов, у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідачів.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 20, 73, 74, 76-80, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 31.07.2013 № 5021-В-С, укладений між ІНФОРМАЦІЯ_2 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_10 (код НОМЕР_1 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 і зареєстрований в реєстрі за № 2102.
Зобов'язати ОСОБА_3 (код НОМЕР_1 ) повернути ІНФОРМАЦІЯ_4 в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 116034763101, а саме - нежитлові приміщення першого поверху №16-:-23, 17а, загальною площею 151,6 кв.м, які розташовані в нежитловому будинку літ. “А-1» за адресою: АДРЕСА_1 (к.н. Героїв Праці), а ІНФОРМАЦІЯ_5 - прийняти у власність зазначені приміщення.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ІНФОРМАЦІЯ_25 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , банк отримувач: ІНФОРМАЦІЯ_7 , рахунок НОМЕР_3 , код класифікації видатків бюджету - 090101) 2018,66 грн. судового збору.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) на користь ІНФОРМАЦІЯ_25 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , банк отримувач: ІНФОРМАЦІЯ_7 , рахунок НОМЕР_3 , код класифікації видатків бюджету - 090101) 2018,67 грн. судового збору.
Стягнути з ОСОБА_3 (код НОМЕР_1 ) на користь ІНФОРМАЦІЯ_25 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , банк отримувач: ІНФОРМАЦІЯ_7 , рахунок НОМЕР_3 , код класифікації видатків бюджету - 090101) 2018,67 грн. судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.
Повне рішення складено "23" квітня 2026 р.
СуддяОСОБА_1