Рішення від 11.09.2025 по справі 921/234/25

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11 вересня 2025 року м. ТернопільСправа № 921/234/25

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Боровця Я.Я.

за участю секретаря судового засідання Крутіної Ю.С.

Розглянув справу в порядку загального позовного провадження

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України", пр. Любомира Гузара, 44, м. Київ

до відповідача Приватного акціонерного товариства "Тернопільміськгаз", вул. Митрополита Шептицького, 20, м. Тернопіль

про стягнення заборгованості у розмірі 1 026 984,22 грн.

За участю учасників судового процесу:

від позивача: Панченко Ю.В. - адвокат (участь у режимі відеоконференції).

від відповідача: Вийванко Н.П. - адвокат.

Судові процедури.

Судом роз'яснено форму і стадії судового провадження, що здійснюється у межах справи згідно до вимог ГПК України.

Фіксування судового засідання технічними засобами здійснюється відповідно до статті 222 ГПК України.

Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених ст. ст. 35-37 ГПК України не надходило.

Суть справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідача Приватного акціонерного товариства "Тернопільміськгаз" про стягнення заборгованості у розмірі 1 026 984,22 грн, з яких 908 343,73 грн борг, 8 321,13 грн 3% річних, 74 848,44 грн пені, 35 470,92 грн інфляційні втрати, що виникла внаслідок неналежного виконання умов договору транспортування природного газу №1910000201 від 31.12.2019.

Відкриття провадження у справі.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.04.2025, для розгляду справи №921/234/25 визначено суддю Боровця Я.Я.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 21.04.2025 відкрито провадження у справі №921/234/25 за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 20.05.2025.

Розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження.

Підготовче провадження.

Підготовче засідання вперше призначено на 20.05.2025.

Протокольною ухвалою від 20.05.2025 підготовче засідання відкладено на 03.06.2025.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 03.06.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу №921/234/25 до судового розгляду по суті на 17.06.2025.

Розгляд справи по суті.

У судовому засіданні - 17.06.2025 розпочато розгляд справи по суті.

Протокольними ухвалами від 17.06.2025 та від 19.08.2025 судове засідання відкладено відповідно на 19.08.2025 та на 11.09.2025.

При розгляді справи по суті, суд з'ясував обставини справи, дослідив докази у справі, заслухав обґрунтування позовних вимог представника позивача, вступне та заключне слово; часткове заперечення представника відповідача, його вступне та заключне слово.

Після з'ясування обставин справи та дослідження доказів у справі, проведення судових дебатів, суд перейшов до стадії ухвалення рішення та 11.09.2025 оголосив скорочене рішення (вступна та резолютивна частини).

Інші процесуальні дії.

Ухвалами суду від 02.05.2025, від 19.05.2025, від 03.06.2025 та від 10.09.2025 заяви представників позивача про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, задоволено.

Ухвалою суду від 19.08.2025 у задоволенні заяви представника позивача - адвоката Горбача А.М. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, відмовлено.

Аргументи сторін.

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору транспортування природного газу №1910000201 від 31.12.2019, зокрема в частині здійснення несвоєчасної оплати послуг із транспортування природного газу за період з липня місяця по грудень місяць 2024 року, внаслідок чого у відповідача виник борг на суму 908 343,73 грн.

У зв"язку з порушенням строків оплати, відповідно до умов Договору, позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі 74 848,44 грн.

Також, згідно вимог статті 625 Цивільного кодексу України, позивачем нараховано відповідачу 3% річних в розмірі 8 321,13 грн та інфляційні втрати в розмірі 35 470,92 грн.

У судовому засіданні 11.09.2025 представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просить суд позов задоволити.

Заперечення відповідача.

Відповідач у відзиві на позов (вх. №3430 від 12.05.2025) підтверджує наявність заборгованості у розмірі 908 343,73 грн, визнав позовні вимоги в цій частині.

Щодо заявлених позовних вимог в частині пені, 3% річних та інфляційних втрат заперечує повністю з підстав, викладених у відзиві.

Одночасно в прохальній частині відзиву просить суд зменшити розмір неустойки, трьох річних та інфляційних втрат на 90 % від заявлених позовних вимог, застосувавши приписи статті 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України.

Зазначає, що ПрАТ "Тернопільміськгаз" є підприємством критичної інфраструктури, від безперебійної роботи якого безпосередньо залежить можливість отримання природного газу населенням, лікарнями, дитячими садками, закладами освіти, військовими частинами, рятувальними службами, правоохоронними органами підприємствами, установами. Вказує, що покладення на товариство надмірного фінансового тягаря може призвести до погіршення його матеріального становища та неможливості виконання ним своїх основних зобов'язань. Зауважує, що основною метою інституту неустойки є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання. Неустойка не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків. Інтереси позивача додатково захищено шляхом пред'явлення вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

У судовому засіданні 11.09.2025 представник відповідача підтримала наведене у відзиві, просить суд зменшити розмір заявленої до стягнення суми пені, 3% річних та інфляційні витрати.

Відповідь на відзив.

14.05.2025 позивачем надіслано відповідь на відзив (вх. №3530) відповідно до статті 166 ГПК України, згідно якого доводи відповідача вважає безпідставними. Також, заперечує щодо зменшення розміру пені з підстав, викладених у відповіді на відзив. Вважає, що заявлена до стягнення сума пені, з огляду на розмір основної заборгованості, є справедливою та обґрунтованою, а підстав для її зменшення відсутні. Просить суд врахувати, що запроваджений у державі воєнний стан, активні бойові дії на територіях країни, не ставлять ТзОВ "Оператор газотранспортної системи України" у краще становище порівняно з відповідачем. Стверджує, що ПрАТ "Тернопільміськгаз" не наведено доводів та не надано належних доказів, за наявності яких суд міг би застосувати положення статті 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України.

Крім того, заперечує щодо зменшення 3% річних та інфляційних втрат.

Фактичні обставини, встановлені судом.

31.12.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (як, Оператором/позивачем) та Приватним акціонерним товариством "Тернопільміськгаз" (як, Замовником/відповідачем) укладено Договір транспортування природного газу за №1910000201 (Договір), відповідно до умов якого Оператор надає Замовнику послугу транспортування природного газу (послуга) на умовах, визначених у цьому Договорі, а Замовник сплачує Оператору встановлені в цьому Договорі вартість такої послуги та плат (за їх наявності), які виникають при його виконанні (п.2.1 Договору).

Пунктом 2.2 Договору передбачено, що послуги надаються на умовах, визначених у Кодексі, з урахуванням особливостей, передбачених цим Договором. Замовник погоджується з тим, що обов'язковою умовою надання послуги є доступ Замовника до інформаційної платформи на підставі Правил надання доступу до інформаційної платформи, розміщених на вебсайті Оператора. Підписанням цього Договору Замовник підтверджує, що він ознайомлений із Правилами надання доступу до інформаційної платформи, розміщеними на вебсайті Оператора, та надає згоду на їх застосування та дотримання. Замовник усвідомлює, що порушення ним зазначених Правил позбавляє його права пред'являти претензії до Оператора з приводу якості послуги та покладає на нього зобов'язання із відшкодування Оператору шкоди або збитків, завданих такими діями або бездіяльністю Замовника.

Згідно з пунктом 2.3 Договору обсяг послуги, що надається за цим Договором, визначається підписанням додатка 1 до цього Договору (розподіл потужності) та/або додатка 2 (розподіл потужності з обмеженнями), крім надання доступу до потужності на період однієї газової доби.

Приймання-передача газу, документальне оформлення та подання звітності Оператору здійснюються відповідно до вимог Кодексу (п. 2.4 Договору).

Відповідно до п.2.5 Договору Замовник має виконувати вимоги, визначені в Кодексі, подавати газ у точках входу та/або приймати газ у точках виходу в обсягах, встановлених цим Договором, протягом погоджених термінів, а також оплачувати послуги на умовах, зазначених у Договорі.

Пунктом 2.6 Договору визначено, що Оператор має виконувати вимоги, визначені в Кодексі, приймати газ у точках входу та/або передавати газ у точках виходу в обсягах, встановлених цим Договором, протягом погоджених термінів.

Додаток 1 є невід'ємною частиною цього Договору у випадку, коли Замовнику надається право використання гарантованої та/або переривчастої потужності, крім випадку замовлення потужності на добу наперед. Додаток 2 є невід'ємною частиною цього Договору у випадку, коли Замовнику надається право використання потужності з обмеженнями, крім випадку замовлення потужності на добу наперед. Додаток 3 є невід'ємною частиною цього Договору у випадку, коли Замовником є оператор газорозподільної системи, прямий споживач, газодобувне підприємство або виробник біогазу (п. 2.7 Договору).

Відповідно до пункту 2.8 Договору взаємовідносини між Замовником та Оператором при забезпеченні (замовленні, наданні, супроводженні) послуг транспортування за цим Договором здійснюються сторонами через інформаційну платформу Оператора відповідно до вимог Кодексу. Замовник набуває права доступу до інформаційної платформи з моменту підписання цього Договору, а його уповноважені особи з моменту їх авторизації, що оформлюється наданим Замовником повідомленням на створення облікового запису уповноважених осіб користувача платформи за формою, визначеною Кодексом. Після набуття права доступу до інформаційної платформи Замовник зобов'язується дотримуватися порядку взаємодії з інформаційною платформою, визначеного Кодексом.

Згідно з пунктом 3.2 Договору Оператор має право, зокрема, своєчасно отримувати від Замовника плату за надані послуги; стягувати із Замовника додаткову плату у разі перевищення розміру договірної потужності, в порядку, визначеному цим Договором.

Замовник зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі оплачувати вартість наданих йому послуг; не перевищувати замовлені потужності, визначені в цьому Договорі; здійснити своєчасну та повну оплату додаткової плати у разі перевищення розміру договірної потужності, у порядку, визначені цим Договором та Кодексом (пункт 4.1 Договору).

Пунктом 5.1 Договору сторони визначили, що порядок комерційного обліку природного газу (у тому числі приладового) та перевірки комерційних вузлів обліку, а також порядок приймання-передачі природного газу в точках входу/виходу до/з газотранспортної системи та визначення і перевірки параметрів якості в цих точках здійснюються сторонами відповідно до вимог Кодексу та з урахуванням цього Договору.

Відповідно до пункту 6.3 Договору надання номінацій (реномінацій) для отримання транспортування здійснюється в порядку, встановленому Кодексом. Форми номінацій і реномінацій оприлюднюються оператором на його офіційному вебсайті.

Пунктами 7.1-7.2 Договору передбачено, що вартість послуг розподілу потужності розраховується за тарифами, які встановлюються Регулятором. Оператор розміщує інформацію про чинні тарифи та базову ціну газу на своєму вебсайті www.tsoua.com.

Вартість послуг договірної потужності визначається виходячи з обсягу замовленої потужності Замовника згідно з додатком 1 до цього Договору (розподіл потужності) та/або додатком 2 до цього Договору (розділ потужності з обмеженнями), та/або обсягу підтвердженої номінації у випадку замовлення потужності на період однієї газової доби (пункт 8.1 Договору).

Згідно з пунктом 8.4 Договору вартість замовленої потужності Замовника (суб'єкта, на якого в установленому порядку рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до ст. 11 Закону України "Про ринок природного газу" покладено спеціальні обов'язки з постачання природного газу, у межах виконання ним таких спеціальних обов'язків, або оператора газорозподільної системи) на період газового місяця (Р) визначається як сума вартості замовлених потужностей за кожен день газового місяця.

Замовник, на якого в установленому порядку рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до ст. 11 Закону України "Про ринок природного газу" покладено спеціальні обов'язки з постачання природного газу, у межах виконання ним таких спеціальних обов'язків, здійснює оплату за послуги транспортування (у томі числі доступу до потужності) з поточного рахунку із спеціальним режимом використання замовника на поточний рахунок оператора газотранспортної системи кожного банківського дня, що зараховується як плата за замовлену потужність у тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться Замовником до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

Замовник, який є оператором газорозподільної системи, здійснює остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг.

Звіт Оператора про використання замовленої потужності Замовником, який надається до чотирнадцятого числа місяця, наступного за газовим місяцем, на його електронну адресу, містить розрахунок перевищення розміру договірних потужностей та рахунок на оплату або повідомлення про зарахування надмірно сплачених коштів у рахунок плати за використання договірної потужності на наступні періоди.

Згідно з пунктом 11.1 Договору послуги, які надаються за цим Договором, за винятком послуг балансування, оформлюються Оператором і Замовником актами наданих послуг.

Оператор до п'ятнадцятого числа місяця, наступного за звітним, направляє Замовнику два примірника акта наданих послуг за газовий місяць, підписані уповноваженим представником і скріплені печаткою Оператора (п.11.2 Договору).

Замовник протягом двох днів з дати одержання акта наданих послуг зобов'язується повернути Оператору один примірник оригіналу акта наданих послуг, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою замовника, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта наданих послуг. У випадку відмови від підписання акта наданих послуг розбіжності підлягають урегулюванню відповідно до умов цього Договору або в судовому порядку. До прийняття рішення судом вартість послуг визначається за даними Оператора (п.11.3 Договору).

Відповідно до пункту 11.5 Договору Оператор і Замовник зобов'язуються здійснювати звірку розрахунків щокварталу до двадцять п'ятого числа місяця, наступного за кварталом. Звірка розрахунків оформлюється сторонами актом звірки.

Пунктом 13.1 Договору передбачено, що у випадку невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством та цим Договором.

У разі порушення Замовником строків оплати, передбачених цим Договором, Замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п.13.5 Договору).

Відповідно до пункту 17.1 Договору останній набирає чинності з дня його укладення, а в частині транспортування природного газу з 7:00 години 01 січня 2020 року (включно) та діє до 31.12.2022, а в частині розрахунків - до їх повного виконання. Цей Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо не менше ніж за місяць до закінчення строку дії цього Договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Усі зміни та доповнення до цього Договору оформлюються письмово та підписуються уповноваженими особами сторін (п. 17.2 Договору).

У пункті 19.1 Договору сторони визначили, що вони обмінюються інформацією, що стосується надання послуг, відповідно до порядку і в строки, передбачені Кодексом.

Будь-яке повідомлення, вимога, звіт або інша інформація, що мають бути надані за цим Договором, повинні бути письмово оформлені і вважаються наданими, якщо їх надіслано на адреси, вказані в цьому договорі, рекомендованим листом зі сплаченим поштовим збором, вручено кур'єром особисто уповноваженій особі Сторони або у погоджених Сторонами випадках направлено електронною поштою ( п.19.2 Договору).

У Додатку № 3 до Договору сторонами погоджено перелік комерційних вузлів обліку газу, фактично встановлених у пунктах приймання-передачі газу.

Також, між сторонами укладено ряд додаткових угод до спірного правочину, а саме: №1 від 22.06.2020, №2 від 24.07.2020, №3 від 04.03.2021, №4 від 09.11.2022, №5 від 23.05.2023, №6 від 04.07.2023 та №7 від 12.12.2024 відповідно до яких внесено зміни, змінено редакцію зокрема, п. 2.2, п. 2.3, п.2.7, п.2.8, п. 3.1, п. 3.2, п. 4.1., п. 6.3, п. 7.1, п. 8.1,п.8.2, п.8.3, п. 8.4 , п.8.5, п. 8.6, п. 9.3, п. 9.4, п. 10.1, п. 10.6, п. 11.1, п. 15.3, п. 15.4, п.19.4, п. 19.5 Договору.

Так, Додатковою угодою №4 від 09.11.2022 сторони змінили редакцію пункту 8.4 Договору та передбачили, що "Вартість замовленої потужності Замовника (суб'єкта, на якого в установленому порядку рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до ст. 11 Закону України "Про ринок природного газу" покладено спеціальні обов'язки з постачання природного газу, у межах виконання ним таких спеціальних обов'язків, або оператора газорозподільної системи та замовника послуг транспортування, який виконує функції постачальника "останньої надії" у рамках виконання цих функцій) на період газового місяця (Р) визначається як сума вартості замовлених потужностей за кожен день газового місяця.

Замовник, на якого в установленому порядку рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до статті 11 Закону України "Про ринок природного газу" покладено спеціальні обов'язки з постачання природного газу, у межах виконання ним таких спеціальних обов'язків, здійснює оплату за послуги транспортування (у томі числі доступу до потужності) з поточного рахунку зі спеціальним режимом використання замовника на поточний рахунок оператора газотранспортної системи кожного банківського дня, що зараховується як плата за замовлену потужність у тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться Замовником до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів

Замовник, який є оператором газорозподільної системи або виконує функції постачальника "останньої надії", у рамках виконання цих функцій, здійснює остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг.

Звіт оператора про використання замовленої потужності Замовником, який надається до чотирнадцятого числа місяця, наступного за газовим місяцем, на його електронну адресу, містить розрахунок перевищення розміру договірних потужностей та рахунок на оплату або повідомлення про нарахування надмірно сплачених коштів у рахунок плати за використання договірної потужності на наступні періоди.

Зазначений правочин та Додаткові угоди до нього підписані уповноваженими представниками Оператора і Замовника та скріплені печатками юридичних осіб.

Відповідач надав право доступу до інформаційної платформи оператора газотранспортної системи Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" своїм представникам (уповноваженим особам) за довіреностями: Рольському О. М., Гапонюк А. В., Миколишин Л. Л., Сікорі В. М., Філіпу О. О., Білецькій Н. М., Дем'яненко Г. К., Губишу С. І., Бігун О. Б., та інші. До зазначених довіреностей додані повідомлення на створення (видалення або коригування) облікового запису уповноважених осіб користувача інформаційної платформи.

На виконання умов договору позивач у період з липня місяця по грудень місяць 2024 року надав, а відповідач прийняв послуги з транспортування природного газу.

Як стверджує позивач, що під час дії Договору відповідачем замовлено потужність відповідно до номінацій, а саме:

- у липні 2024 року обсяг замовленої потужності склав 769,21100 тис. куб. м;

- у серпні 2024 року обсяг замовленої потужності склав 768,95400 тис. куб. м;

- у вересні 2024 року обсяг замовленої потужності склав 769,08200 тис. куб. м;

- у жовтні 2024 року обсяг замовленої потужності склав 965,16800 тис. куб. м;

- у листопаді 2024 року обсяг замовленої потужності склав 1 296,13300 тис. куб. м;

- у грудні 2024 року обсяг замовленої потужності склав 1 495,29600 тис. куб. м.

За результатами остаточної алокації відборів та подач відповідача, позивачем виявлені обсяги перевищення договірної (замовленої) потужності у листопаді 2024 року в розмірі 32,75000 тис. куб. м.

На виконання умов пункту 8.4. Договору позивачем направлено в інформаційній платформі відповідачу:

- рахунок № 07-2024-1910000201/9990000 від 31.07.2024 на оплату замовленої (договірної) потужності за липень 2024 року на загальну суму 114 606,29 грн;

- рахунок № 08-2024-1910000201/9990000 від 31.08.2024 на оплату замовленої (договірної) потужності за серпень 2024 року на загальну суму 114 568,00 грн;

- рахунок № 09-2024-1910000201/9990000 від 30.09.2024 на оплату замовленої (договірної) потужності за вересень 2024 року на загальну суму 114 587,06 грн;

- рахунок № 10-2024-1910000201/9990000 від 31.10.2024 на оплату замовленої (договірної) потужності за жовтень 2024 року на загальну суму 143 802,31 грн;

- рахунок № 11-2024-1910000201/9990000 від 30.11.2024 на оплату замовленої (договірної) потужності за листопад 2024 року на загальну суму 193 113,44 грн;

- рахунок № 12-2024-1910000201/9990000 від 31.12.2024 на оплату замовленої (договірної) потужності за грудень 2024 року на загальну суму 222 787,14 грн.

- рахунок № 11-2024-1910000201/1001124 від 30.11.2024 на оплату перевищення замовленої (договірної) потужності за листопад 2024 року на загальну суму 4 879,49 грн та звіт про перевищення замовленої потужності ПрАТ "Тернопільміськгаз" за листопад місяць 2024 року, про що свідчить Реєстр відправлених файлів з Інформаційної платформи ТОВ "Оператор ГТС України".

На виконання пункту 11.2 Договору позивач направив відповідачу Акти наданих послуг замовленої (договірної) потужності на загальну суму 903 464,24 грн, зокрема: №07-2024-1910000201/9990000 від 31.07.2024 за липень 2024 року на суму 114 606,29 грн, №08-2024-1910000201/9990000 від 31.08.2024 за серпень 2024 року на суму 114 568,00 грн, №09-2024-1910000201/9990000 від 30.09.2024 за вересень 2024 року на суму 114 587,06 грн, №10-2024-1910000201/9990000 від 31.10.2024 за жовтень 2024 року на суму 143 802,31 грн, №11-2024-1910000201/9990000 від 30.11.2024 за листопад 2024 року на суму 193 113,44 грн, №12-2023-1910000201/9990000 від 31.12.2024 за грудень 2024 року на суму 222 787,14 грн. Також, позивачем направлено відповідачу Акт наданих послуг (перевищення замовленої (договірної) потужності №11-2024-1910000201/1001124 від 30.11.2024 за листопад 2024 року на суму 4 879,49 грн.

Акти наданих послуг відповідачем підписано без зауважень.

Однак, у строки встановлені Договором відповідач не оплатив вартість замовленої (договірної) потужності та вартість перевищення замовленої (договірної) потужності, чим порушив п. 2.5, п. 8.4 Договору.

Як стверджує позивач, що відповідач порушив умови договору, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виник борг у розмірі 908 343,73 грн, про що свідчить розрахунок позову.

Позивачем, у зв"язку з порушенням строків оплати, нараховано відповідачу пеню у розмірі 74 848,44 грн.

Також, на підставі положень ст. 625 ЦК України, зважаючи на неналежне виконання відповідачем зобов'язань по оплаті за товар позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3 % річних у розмірі 8 321,13 грн та інфляційні втрати у розмірі 35 470,92 грн.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, узв"язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Норми права, застосовані при вирішенні спору та мотиви, з яких виходив суд при ухваленні рішення.

Всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши у сукупності усі докази, суд дійшов таких висновків.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Тобто, право на судовий захист у суб'єкта господарювання виникає у разі порушення або оспорювання його права або охоронюваного законом інтересу.

Суд врахував, що з 28.08.2025 втратив чинність Господарський кодекс України, згідно ст. 17 Закону України № 4196-IX "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб", який визначає правові та організаційні засади діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб, але на час звернення позивача з позовом у квітні 2025 році був чинний.

Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (стаття 509 Цивільного кодексу України).

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (частина 1 статті 173 Господарського кодексу України).

У відповідності до вимог статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 175 Господарського кодексу України визначено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (стаття 193 Господарського кодексу України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Договір виконує функцію безпосередньої правостворюючої підстави виникнення зобов'язання. Це означає, що права та обов'язки сторін, які становлять зміст зобов'язання, виникають із самого договору і не потребують інших факторів.

У відповідності до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Отже правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки.

Здійснення правочину законодавчо може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення.

Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №911/2768/20, від 30.06.2021 у справі №910/3140/19.

Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов'язків, передбачено статтею 205 Цивільного кодексу України.

Із змісту частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України випливає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (статті 629 Цивільного кодексу України).

Взаємовідносини, які виникають у процесі укладення договорів транспортування природного газу, регулюються Законом України "Про ринок природного газу", Кодексом газотранспортної системи (Кодекс ГТС, Кодекс), Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України.

Закон України "Про ринок природного газу" визначає правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу.

За змістом статті 32 Закону України "Про ринок природного газу" транспортування природного газу здійснюється на підставі та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому кодексом газотранспортної системи та іншими нормативно-правовими актами. За договором транспортування природного газу оператор газотранспортної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги транспортування природного газу на період та умовах, визначених у договорі транспортування природного газу, а замовник зобов'язується сплатити оператору газотранспортної системи встановлену в договорі вартість послуг транспортування природного газу (ч.1).

Типовий договір транспортування природного газу затверджується Регулятором (ч.2).

Кодекс газотранспортної системи є регламентом функціонування газотранспортної системи України та визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газотранспортної системи України. Дія цього Кодексу поширюється на всіх суб'єктів ринку природного газу України: операторів суміжних систем, газовидобувні підприємства, у тому числі виробників біометану, замовників, споживачів та постачальників природного газу незалежно від підпорядкування та форми власності.

Пункт 5 глави 1 розділу І Кодексу ГТС визначає, договір транспортування - договір, укладений між оператором газотранспортної системи та замовником послуг транспортування природного газу на основі типового договору транспортування природного газу, затвердженого Регулятором, згідно з яким оператор газотранспортної системи надає замовнику одну чи декілька складових послуг транспортування природного газу на період та умовах, визначених у такому договорі, а замовник послуг транспортування оплачує оператору газотранспортної системи вартість отриманих послуг (послуги).

Таким чином, укладений між сторонами правочин за змістом та своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Договір транспортування природного газу за №1910000201 від 31.12.2019 є чинним. Відомості про визнання його недійсним у суду відсутні.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 ЦК України).

Закон України "Про ринок природного газу" та Кодекс газотранспортних систем визначають предмет договору транспортування як надання послуг, які можуть включати: надання доступу до потужності (розподіл потужності); послуги транспортування; послуги балансування.

Згідно з пунктом 5 глави 1 розділу 1 Кодексу газотранспортних систем, договір транспортування - договір, укладений між оператором газотранспортної системи та замовником послуг транспортування природного газу на основі типового договору транспортування природного газу, затвердженого Регулятором, згідно з яким оператор газотранспортної системи надає замовнику одну чи декілька складових послуг транспортування природного газу на період та умовах, визначених у такому договорі, а замовник послуг транспортування оплачує оператору газотранспортної системи вартість отриманих послуг (послуги).

Як слідує з матеріалів справи, 31.12.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (як, Оператором/позивачем) та Приватним акціонерним товариством "Тернопільміськгаз" (як, Замовником/відповідачем) укладено Договір транспортування природного газу за №1910000201 (Договір), відповідно до умов якого Оператор надає Замовнику послугу транспортування природного газу (послуга) на умовах, визначених у цьому Договорі, а Замовник сплачує Оператору встановлені в цьому Договорі вартість такої послуги та плат (за їх наявності), які виникають при його виконанні (п.2.1 Договору).

Згідно з пунктом 5 глави 1 розділу 1 Кодексу газотранспортних систем розподіл потужності - частина договору транспортування, яка визначає порядок та умови надання і реалізації права на користування договірною потужністю, яке надається замовнику транспортування у визначеній точці входу або точці виходу. Розподілена (договірна) потужність - частина технічної потужності газотранспортної системи, яка розподілена замовнику послуг транспортування згідно з договорами транспортування.

Абзацом 2 пункту 1 глави 1 розділу ІХ Кодексу газотранспортних систем визначено, що розмір потужності, що надається замовнику послуг транспортування в точці входу/виходу, визначається відповідно до положень цього Кодексу та договору транспортування природного газу.

Згідно з пунктом 15 глави 1 розділу IX Кодексу газотранспортних систем величина використаних замовником послуг транспортування обсягів потужності точок входу/виходу дорівнює величинам остаточних алокацій щодобових подач та відборів замовника послуг транспортування природного газу у відповідних точках входу/виходу. Відповідальність за перевищення замовлених потужностей несуть замовники послуг транспортування відповідно до договору транспортування природного газу.

Доступ до потужності надається лише замовникам послуг транспортування, які уклали з оператором газотранспортної системи договір транспортування (пункт 1 глави 2 розділу ІХ Кодексу газотранспортних систем).

Доступ до потужності точок входу/виходу на добу наперед надається на підставі укладеного договору транспортування та номінації, підтвердженої оператором газотранспортної системи (пункт 1 глави 6 розділу ІХ Кодексу газотранспортних систем).

Відповідно до частини 5статті 19 Закону України "Про ринок природного газу" оператор газотранспортної системи, оператор газорозподільної системи, оператор газосховища, оператор установки LNG зобов'язані надавати один одному інформацію, необхідну для забезпечення безпечного та економного руху природного газу між об'єктами газової інфраструктури, операторами яких вони є, на підставі нормативно-правових актів, визначених цим Законом, або відповідних договорів.

Пунктами 1, 2 глави 3 розділу IV Кодексу газотранспортних систем передбачено, що для забезпечення електронної взаємодії та документообігу між суб'єктами ринку природного газу, у тому числі для організації замовлення та супроводження послуг транспортування природного газу в умовах добового балансування газотранспортної системи, а також між суб'єктами ринку природного газу та операторами торгових платформ оператор газотранспортної системи зобов'язаний створити та підтримувати функціонування інформаційної платформи.

Суб'єкти ринку природного газу, які уклали (переуклали) з оператором газотранспортної системи договір транспортування, набувають права доступу до інформаційної платформи та статусу користувача платформи з моменту укладення (переукладення) договору. Оператор газотранспортної системи присвоює кожному такому суб'єкту ринку природного газу код користувача платформи та створює на інформаційній платформі інтерфейс такого користувача відповідно до його статусу суб'єкта ринку природного газу (постачальник, оператор газорозподільної системи, оптовий продавець/покупець, оператор газосховищ тощо), про що має повідомити останнього. При цьому додатком до договору визначаються уповноважені особи суб'єкта ринку природного газу (користувача платформи), які будуть мати право доступу до інформаційної платформи від імені користувача платформи (зазначаються їхні адреси електронної пошти та контактні дані), для їх електронної реєстрації, що оформлюється у вигляді повідомлення на створення облікового запису уповноважених осіб користувача платформи за формою, наведеною в додатку 1 до цього Кодексу, до якого додаються у письмовій формі довіреності користувача платформи на кожну уповноважену особу.

Пунктом 7 глави 1 розділу ХІ Кодексу газотранспортних систем визначено, що номінація/реномінація надається через інформаційну платформу оператора газотранспортної системи.

Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 18.02.2022 у справі №918/450/20 та Верховним Судом у постанові від 31.05.2022 у справі № 903/775/20 висловлено позицію про те, що Оператор ГТС виконує процедуру алокації виключно на підставі інформації про обсяги подачі та/або відбору природного газу, яка надається самим оператором ГРМ.

Згідно п.8.4 Договору визначено, що Звіт Оператора про використання замовленої потужності Замовником, який надається до чотирнадцятого числа місяця, наступного за газовим місяцем, на його електронну адресу, містить розрахунок перевищення розміру договірних потужностей та рахунок на оплату або повідомлення про зарахування надмірно сплачених коштів у рахунок плати за використання договірної потужності на наступні періоди.

Так, відповідачем замовлено потужність відповідно до номінацій, а саме:

- у липні 2024 року обсяг замовленої потужності склав 769,21100 тис. куб. м;

- у серпні 2024 року обсяг замовленої потужності склав 768,95400 тис. куб. м;

- у вересні 2024 року обсяг замовленої потужності склав 769,08200 тис. куб. м;

- у жовтні 2024 року обсяг замовленої потужності склав 965,16800 тис. куб. м;

- у листопаді 2024 року обсяг замовленої потужності склав 1 296,13300 тис. куб. м;

- у грудні 2024 року обсяг замовленої потужності склав 1 495,29600 тис. куб. м.

На виконання умов пункту 8.4. Договору позивачем направлено в інформаційній платформі відповідачу:

- рахунок № 12-2024-1910000201/9990000 від 31.12.2024 на оплату замовленої (договірної) потужності за грудень 2024 року на загальну суму 222 787,14 грн

Також, на виконання пункту 11.2 Договору позивач направив відповідачу Акти наданих послуг замовленої (договірної) потужності на загальну суму 903 464,24 грн, зокрема: №07-2024-1910000201/9990000 від 31.07.2024 за липень 2024 року на суму 114 606,29 грн, №08-2024-1910000201/9990000 від 31.08.2024 за серпень 2024 року на суму 114 568,00 грн, №09-2024-1910000201/9990000 від 30.09.2024 за вересень 2024 року на суму 114 587,06 грн, №10-2024-1910000201/9990000 від 31.10.2024 за жовтень 2024 року на суму 143 802,31 грн, №11-2024-1910000201/9990000 від 30.11.2024 за листопад 2024 року на суму 193 113,44 грн, №12-2023-1910000201/9990000 від 31.12.2024 за грудень 2024 року на суму 222 787,14 грн. Крім того, позивачем направлено відповідачу Акт наданих послуг (перевищення замовленої (договірної) потужності №11-2024-1910000201/1001124 від 30.11.2024 за листопад 2024 року на суму 4 879,49 грн.

Додатковою угодою №4 від 09.11.2022 сторони змінили редакцію пункту 8.4 Договору та передбачили, що "Вартість замовленої потужності Замовника (суб'єкта, на якого в установленому порядку рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до ст. 11 Закону України "Про ринок природного газу" покладено спеціальні обов'язки з постачання природного газу, у межах виконання ним таких спеціальних обов'язків, або оператора газорозподільної системи та замовника послуг транспортування, який виконує функції постачальника "останньої надії" у рамках виконання цих функцій) на період газового місяця (Р) визначається як сума вартості замовлених потужностей за кожен день газового місяця.

Отже у відповідача виник обов'язок здійснити оплату вартості послуг у встановлений договором строк.

Положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічне положення містить стаття 193 Господарського кодексу України.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Отже, однією із основних умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Таким чином, матеріалами справи підтверджуються доводи позивача стосовно того, що відповідачем у встановлені договором строки вартість замовленої (договірної) потужності та вартість перевищення замовленої (договірної) потужності не сплачена, що є порушенням умов договору, ст.527 ЦК України та ст.193 ГК України.

Підстави припинення зобов'язання передбачені ст.ст. 202 - 205 ГК України, ст.ст. 599 - 601, 604 - 609 ЦК України, зокрема заст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Отже, спір між сторонами виник внаслідок неналежного виконання відповідачем, як Замовником, своїх договірних зобов'язань в частині несвоєчасної оплати за отримані послуги.

Матеріали справи свідчать, що позивачем надано, а відповідачем отримано послуги на суму 908 343,73 грн.

Проте, відповідачем вартість замовленої (договірної) потужності та вартість перевищення замовленої (договірної) потужності не оплачено.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем станом на дату прийняття рішення становить 908 343,73 грн.

Враховуючи викладене та приймаючи до уваги, що згідно статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а тому позовні вимоги в частині щодо стягнення основного боргу у розмірі 908 343,73 грн, підлягають до задоволення як обґрунтовано заявлені, підтверджені матеріалами справи та визнані відповідачем.

Укладаючи Договір, сторони погодили всі його істотні умови, зокрема і обсяг відповідальності.

Як визначено статтею 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 74 848,44 грн, суд зазначає таке.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

В силу вимог статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються з приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Згідно частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до положень частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При цьому, суд звертає увагу на те, що розмір пені законодавством обмежений.

Так, стаття 343 Господарського кодексу України зазначає, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, і цивільним, і господарським законодавством допускається можливість забезпечувати виконання зобов'язань таким способом, як пеня.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Отже, в силу наведених положень законодавства, пеня може бути стягнута у передбачених в письмовому договорі випадках (встановлено за згодою сторін).

Оскільки відповідачем не оплачено вартість послуг замовленої (договірної) та вартість перевищеної замовленої (договірної) потужності, на підставі положень ст.ст. 546-551 ЦК України, ст. ст. 217-230 ГК України та умов договору, позивачем нараховано пеню у розмірі 74 848,44 грн.

Судом, перевірено розрахунок пені та вважає вірно обрахованим.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені, викладене у відзиві на позовну заяву, суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (пеня), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.

Також, при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.

Неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України, має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.

Завданням неустойки, як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності, є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Однак, згідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору, тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов'язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об'єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.

Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин. Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.

Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.

Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов'язання, тобто, укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов'язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб'єктів зобов'язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов'язання дії щодо належного виконання зобов'язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов'язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов'язків, яка б виключала необ'єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов'язання стосовно одна одної.

Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21.

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20.

Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Згідно з частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.

Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №904/5645/19, від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 20.10.2021 у справі №910/8396/20.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19.

Також суд враховує правовий висновок, який викладений у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, згідно з яким розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду. Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням ст. 233 ГК України і ч. 3 ст. 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку ст.ст. 86, 210, 237 ГПК України.

Відповідач обґрунтовуючи наявність підстав для зменшення пені, посилається на такі обставини:

- ПрАТ "Тернопільміськгаз" є єдиним оператором газорозподільної системи на території м. Тернопіль та Тернопільського району, що підтверджується відповідними ліцензійними документами та є загальновідомим фактом;

- відповідач є підприємством критичної інфраструктури, від стабільної роботи якого безпосередньо залежить безперебійне газопостачання всім категоріям споживачів - від побутових до промислових;

- інтереси позивача додатково захищено (компенсовано негативні наслідки прострочення боржника) шляхом пред'явлення вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за весь період прострочення;

- пеня не має перетворюватися на засіб збагачення кредитора чи бути каральним заходом, а повинна слугувати стимулом для належного виконання зобов'язань.

Крім того, зазначає, що ПрАТ "Тернопільміськгаз" є на 100 % тарифним підприємством, всі роботи здійснюються оператором газорозподільної системи за рахунок коштів тарифної виручки. При цьому, витратна частина по обслуговуванню газорозподільної системи у воєнний час не тільки не зменшилась, але й збільшилась за рахунок росту числа аварійних викликів та потреби додаткового обстеження газопроводів не предмет їх ймовірного пошкодження ворожими диверсійними групами. З огляду на особливості діяльності оператор газорозподільної системи обмежений територією власної ліцензованої території та позбавлений можливості здійснювати пошук нових клієнтів на території інших областей задля забезпечення покриття дефіциту коштів. Внаслідок негативних економічних процесів у державі, кризи неплатежів призводить до неможливості вчасно та в повному обсязі виконувати грошові зобов'язання. Внаслідок цього фінансовий стан Товариства є вкрай тяжким, що ставить під загрозу його нормальне функціонування та надання послуг з безперебійного газопостачання. За таких умов додаткове покладання на підприємство надмірних економічних санкцій призведе до ускладнення і без того тяжкого матеріального становища та фактичної неплатоспроможності і нездатності вести господарську діяльність та виконувати свої функції. Особливості господарської діяльності Товариства, які не дозволяють йому впливати на цінову політику в газовій сфері та стан розрахунків споживачів за надані послуги, його суспільно-економічне значення, вкрай незадовільний фінансовий стан підприємства, обумовлений в першу чергу, низьким рівнем розрахунків за спожитий природний газ, обумовлюють складність, неможливість сплати значної суми штрафних санкцій;

Враховуючи дискреційність наданих суду повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій, а також виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів обох сторін в умовах воєнного стану, з огляду на те, що розмір нарахованої пені, окрім якого нараховано ще 3% річних та інфляційні втрати, є значним, з метою дотримання таких основних засад цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність, встановлених у ст.3 Цивільного кодексу України, у цьому конкретному випадку суд вважає за доцільне зменшити розмір пені на 50% - до 37 424,22 грн.

А тому, позовні вимоги щодо стягнення пені у розмірі 37 424,22 грн в цій частині підлягають задоволенню.

В іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 37 424,22 грн, слід відмовити, у зв'язку зі зменшенням розміру пені.

Одночасно, суд вважає, що наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 3% річних у розмірі 8 321,13 грн, суд встановив таке.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Так, матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем строків оплати за отримані послуги, у зв'язку з чим позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 8 321,13 грн, відповідно до вимог статті 625 ЦК України.

Судом, перевірено розрахунок 3% річних та вважає вірно обрахованим, а тому позовні вимоги щодо стягнення 3% річних у розмірі 8321,13 грн, такими, що підлягають до задоволення, як правомірно заявлені.

Щодо позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрату розмірі 35 470,92 грн, суд встановив таке.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Отже, зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен місяць щодо якого обчислюється відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальність передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18, від 30.01.2019 у справі № 922/175/18.

У зв"язку з порушенням відповідачем строків оплати вартості послуг, позивачем нараховано інфляційні втрати у розмірі 35 470,92 грн.

Судом, перевірено розрахунок інфляційних втрат та вважає вірно обрахованим, а тому позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 35 470,92 грн, такими, що підлягають до задоволення, як правомірно заявлені.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає таке.

Як уже зазначалося, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України).

Оскільки сторони не встановлювали в Договорі іншого розміру процентів річних, то у цій справі до спірних правовідносин щодо нарахування процентів річних на заборгованість слід застосовувати положення частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.

Суд зазначає, що інфляційні втрати та проценти річних є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов'язання і входять до складу такого зобов'язання.

Законодавець в главі 24 Господарського кодексу України врегулював загальні засади відповідальності учасників господарських відносин таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.

Отже, у справі № 902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави для такого зменшення процентів річних суд повинен установлювати в кожному конкретному випадку.

Законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов'язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи.

Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи, має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.

Також при вирішенні питання про зменшення процентів річних суд має враховувати принципи розумності, справедливості, пропорційності та дотримуватись балансу між інтересами боржника і кредитора.

До того ж у постанові від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.

З огляду на зазначені правові висновки Верховного Суду та наведені в цій постанові висновки Великої Палати Верховного Суду, враховуючи правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, їх розмір може бути зменшено.

При цьому суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.

Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.

Отже, розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №903/602/24.

Щодо можливості зменшення інфляційних втрат суд зазначає таке.

Інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги.

Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, вони об'єктивно виникають унаслідок знецінення грошових коштів, а їх стягнення є компенсацією за понесені втрати.

Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями частини другої статті 625 Цивільного кодексу України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг.

Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов'язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.

Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат - висновки про це викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року у справі № 904/4334/22, від 24 січня 2024 року у справі № 917/991/22, від 01 жовтня 2024 року у справі № 910/18091/23 та від 05 листопада 2024 року у справі № 902/43/24, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 712/4975/22, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №903/602/24.

За таких обставин, клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат задоволенню не підлягає.

Позивач, стверджуючи про існування певної обставини подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення.

Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

При аналізі доводів сторін, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, який у рішенні "Трофимчук проти України" зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід (рішення від 28.10.2010, заява № 4241/03).

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Правова позиція, наведена у постановах Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновок суду.

Згідно статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві, що вимагає від держави його втілення в правотворчу та правозастосовчу діяльність, зокрема в закони, зміст яких має відповідати критеріям соціальної справедливості, рівності тощо.

Справедливість - одна з основних засад права - є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальних вимірів права.

Принципи права - це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.

Верховний Суд у справі № 521/17654/15-ц (постанова від 16 січня 2019 року) при вирішенні спору застосував загальні засади цивільного права - принцип справедливості, добросовісності та розумності, а також керувався однією з аксіом цивільного судочинства: "Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem", що означає: "У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права".

При цьому Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.

Статтею 3 Цивільного кодексу України визначено, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність.

Отже, дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю й повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Так, згідно статті 13 Цивільного кодексу України встановлено, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Частиною 1 статті 2 ГПК України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 4 статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Суд наголошує, що призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов'язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Отже, правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення є вимоги позивача про стягнення з відповідача 908 343,73 грн основного боргу, 8 321,13 грн 3% річних, 37 424,22 грн пені та 35 470,92 грн інфляційних втрат. У решті частин позову, суд відмовляє.

Судові витрати.

При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами (пункт 5 частини 1 статті 237 ГПК України).

Як передбачено пунктом 2 частини 5статті 238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Щодо судового збору у розмірі 15 404,76 грн.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про судовий збір" суд перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Факт зарахування сплаченого позивачем при зверненні до суду з позовом судового збору в сумі 15 404,76 грн до спеціального фонду державного бюджету України підтверджується Випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України, сформованою Господарським судом Тернопільської області.

В силу приписів статті 129 ГПК України, судовий збір у розмірі 15 404,76 грн покладається на відповідача.

Керуючись статтями 7, 13, 42, 86, 123, 126, 129, 210, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Судові витрати у складі судового збору у розмірі 15 404,76 грн покласти на відповідача.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Тернопільміськгаз", вул. Митрополита Шептицького, 20, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 21155959 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" , пр.Любомира Гузара, 44, м. Київ, код ЄДРПОУ 42795490 - 908 343,73 грн основного боргу, 8 321,13 грн 3% річних, 37 424,22 грн пені, 35 470,92 грн інфляційних втрат та 15 404,76 грн судового збору.

4. У решті позовних вимог, відмовити.

5. Видати наказ стягувачеві після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті 256-257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Примірник рішення надіслати сторонам у справі до електронного кабінету в електронній формі із застосуванням ЄСІТС в порядку, визначеному ГПК України.

Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повне рішення складено та підписано "23" квітня 2026 року.

Суддя Я.Я. Боровець

Попередній документ

135925874

Наступний документ

135925876

Інформація про рішення:

№ рішення:	135925875
№ справи:	921/234/25
Дата рішення:	11.09.2025
Дата публікації:	24.04.2026
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Тернопільської області
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів (крім категорій 201000000-208000000), з них; поставки товарів, робіт, послуг, з них; енергоносіїв

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено склад суду (04.05.2026)
Дата надходження:	04.05.2026
Предмет позову:	стягнення заборгованості

Розклад засідань:

Минулі засідання (4)

20.05.2025 12:00	Господарський суд Тернопільської області
03.06.2025 11:30	Господарський суд Тернопільської області
19.08.2025 14:30	Господарський суд Тернопільської області
11.09.2025 12:00	Господарський суд Тернопільської області