79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
22.04.2026 Справа № 914/4127/21
Львів
за позовом: Керівника Львівської обласної прокуратури, м. Львів, в інтересах держави в особі
позивача-1: Кабінету Міністрів України, м. Київ;
позивача-2: Національної академії наук України, м. Київ (Постановою Західного апеляційного господарського суду від 23.02.2023р. позов залишено без розгляду в частині позовних вимог керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі НАН України);
позивача-3: Львівської обласної державної адміністрації, м. Львів;
до відповідача-1: Карпатського відділення Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна НАН України, м. Львів;
до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Едбуд-Львів», м. Львів;
третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів: Міністерство культури та інформаційної політики України, м. Київ;
третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів: Національна академія наук України, м. Київ;
про визнання недійсним договору та додаткових угод до цього договору.
Суддя Олена ЩИГЕЛЬСЬКА
Секретар с/з Надія ВАШКЕВИЧ
За участю представників сторін:
від прокуратури: Кульчицький Євгеній Геннадійович;
від позивача-1: Семен Ігор Романович;
від позивача-3: не з'явився;
від відповідача-1: Сапужак Олег Ярославович;
від відповідача-2: Лазор Андрій Олегович;
від третьої особи-1: не з'явився;
від третьої особи-2: Овчинніков Денис Валерійович.
Суть спору: постановою Верховного Суду від 21.05.2024р. у справі № 914/4127/21 касаційну скаргу керівника Львівської обласної прокуратури задоволено частково, рішення Господарського суду Львівської області від 12.09.2023р. та постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.01.2024р. у справі № 914/4127/21 скасовано, справу № 914/4127/21 за позовом Керівника Львівської обласної прокуратури, м. Львів, в інтересах держави в особі позивача-1: Кабінету Міністрів України, позивача-2: Національної академії наук України, позивача-3: Львівської обласної державної адміністрації до відповідача-1: Карпатського відділення Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна НАН України, до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Едбуд-Львів», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів: Міністерство культури та інформаційної політики України про визнання недійсним договору та додаткових угод до цього договору передано на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.06.2024р. справу № 914/4127/21 передано судді Іванчук С.В.
Процесуальний хід розгляду справи відображено в попередніх ухвалах суду та протоколах судових засідань.
Відповідно до розпорядження керівника апарату Господарського суду Львівської області № 87 від 02.03.2026, призначено повторний автоматизований розподіл справи №914/4127/21, оскільки Указом Президента України №162/2026 від 24.02.2026 суддю Іванчук С.В. призначено на посаду судді Західного апеляційного господарського суду.
Внаслідок повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 914/4127/21 передано на розгляд судді Щигельській О.І.
Рух справи відображено у відповідних ухвалах та протоколах судового засідання, зокрема ухвалою суду від 25.03.2026 відкладено підготовче засідання 22.04.2026.
В підготовче засідання 22.04.2026 з'явилися прокурор та представник позивача, заперечили проти задоволення заяви відповідача-2 про залишення позову без розгляду.
В підготовче засідання 22.04.2026 представник відповідача-2 з'явився, підтримав заяву про залишення позову розгляду від 24.02.2026 (вх.№5342/26.) з врахуванням доповнення до заяви від 24.03.2026 (вх.№8455/26).
Представник третьої особи-1 в підготовче засідання 22.04.2026 з'явився, підтримав заяву відповідача-2 про залишення позову без розгляду.
Представники позивача та третьої особи-1 в підготовче засідання 22.04.2026 не з'явилися.
Розглянувши заяву відповідача-2 про залишення позову без розгляду, суд зазначає таке.
Свою заяву представник відповідача-2 обґрунтовує тим, що у Рішенні Конституційного Суду України від 03.12.2025 у справі №6-рп(ІІ)/2025 викладено висновок про те, що окремі приписи абзацу 1 частини 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» в тім, що вони надають прокурору можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв'язку із нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, суперечать статтям 6, 8 пункту 3 частини 131-1 Конституції України. У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України вирішив, що окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність з 1 січня 2027 року.
Разом із тим, відповідно до частин 2 та 6 ст. 11 ГПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Заявник твердить, що суд при розгляді справи, керуючись ст. 11 ГПК України не має застосовувати положення абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Оскільки прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, який, за його доводами, не здійснює або неналежним чином здійснює захист своїх інтересів, а приписи зазначеної норми в частині «не здійснює або неналежним чином здійснює» суперечать Конституції України, позовна заява підписана особою, яка не має права її підписувати, що є підставою для залишення позову без розгляду.
Прокурор заперечує проти задоволення вказаного клопотання та твердить, що прокурор звернувся до суду з позовом у справу із дотриманням чинного законодавства, позаяк у Рішенні Конституційного Суду України від 03.12.2025 у справі №6-рп(ІІ)/2025 вказано, що Рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.
Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках (пункт третій частини першої статті 131-1 Конституції України).
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 2 Закону України «Про прокуратуру» на прокуратуру покладаються, зокрема, функції представництва інтересів громадянина або держави в суді. Відповідно до частини 1 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
За приписами частин 3, 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Згідно з частиною 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Тобто частина третя статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року N 1697-VII «Про прокуратуру» визначає виключні випадки такого представництва прокурором інтересів держави в суді:
- у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
- у разі відсутності такого органу.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. При цьому бездіяльність не обмежується лише незверненням до суду - вона включає також невжиття будь-яких інших належних заходів для усунення порушення, відновлення порушених прав чи запобігання настанню негативних наслідків.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону «Про прокуратуру» прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
У такому разі прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Подібну правову позицію сформулювала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави.
У пункті 76 постанови від 26.05.2020 у справі N 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття "компетентний орган" у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (див. пункт 27 зазначеної постанови).
Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про те, що прокурор, звертаючись з позовом, достатньо обґрунтував підстави для представництва прокурором інтересів держави, визначив орган, який з точки зору прокуратури у спірних правовідносинах має здійснювати захист інтересів держави, належним чином завчасно повідомив вказаний орган надавши необхідну повну інформацію, чим надав вказаному органу достатньо часу відреагувати на стверджуване порушення, відтак дотримався процедури ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та вимог ст.53 ГПК України, у зв'язку з чим підстави для залишення позову прокурора у справі №914/4127/21 без розгляду підставі пункту 2 частини 1 ст. 226 ГПК України відсутні.
Суд бере до уваги та погоджується з тим, що Конституційний Суд України Рішенням від 03 грудня 2025 року N 6-р (II)/2025, визнав неконституційними окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону N 1805-III в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв'язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
Однак, у пунктах 3 та 4 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України також зазначено, що окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону N 1805-III, які визнано неконституційними, втрачають чинність із 01 січня 2027 року, та що це Рішення не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів частини третьої статті 23 Закону N 1805-III, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.
Крім того, у мотивувальній частині цього Рішення Суд також наголосив, що представництво інтересів держави в суді, передбачене пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, має винятковий та субсидіарний характер. Прокурор може здійснювати таке представництво лише у випадках, коли цього вимагає захист конституційно значущих інтересів держави та коли компетентний орган не забезпечує такого захисту належним чином. Законодавче регулювання цієї функції повинно відповідати принципам, закріпленим у Конституції України, зокрема принципам верховенства права, рівності сторін у судовому процесі та заборони надмірного втручання держави у сферу прав і свобод людини.
Конституційний Суд України також зазначив, що в умовах правового режиму воєнного стану особливої ваги набуває всебічне забезпечення захисту інтересів держави Україна, а неперервність виконання прокуратурою визначених Конституцією України функцій є важливою передумовою належного функціонування держави в цей період (пункт 9 мотивувальної частини). Такий конституційний підхід підтверджує правомірність здійснення прокурором представництва інтересів держави у спірних правовідносинах до моменту втрати чинності відповідними нормами або до їх законодавчого врегулювання, за умови наявності визначених законом підстав для такого представництва.
З цього приводу суд звертає увагу учасників справи на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 18.12.2025 у справі №160/4161/24.
З огляду на викладене, суд залишає без задоволення заяву відповідача-2 про залишення позову без розгляду.
В підготовчому засіданні представником відповідача-2 заявлено усне клопотання про відкладення підготовчого засідання для надання можливості подати інші клопотання по справі.
В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ст. 177 ГПК України, завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з'ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.
Суд відкладає підготовче засідання в межах визначеного цим Кодексом строку підготовчого провадження у випадках: 1) визначених частиною другою статті 202 цього Кодексу; 2) залучення до участі або вступу у справу третьої особи, заміни неналежного відповідача, залучення співвідповідача; 3) в інших випадках, коли питання, визначені частиною другою статті 182 цього Кодексу, не можуть бути розглянуті у даному підготовчому засіданні (ч. 2 ст. 183 ГПК України).
Враховуючи наведене вище, з метою дотримання прав всіх учасників справи та надання сторонам, передбаченого ст. ст. 42-46 ГПК України, рівного права на захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів, дотриманням принципу змагальності, суд вважає за необхідне задовольнити усне клопотання представника відповідача-2 та відкласти підготовче засідання.
Керуючись ст.ст. 2, 183, 226, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Відмовити в задоволенні заяви відповідача-2 про залишення позову без розгляду.
2. Відкласти підготовче засідання на 18.05.2026 на 12:00 год.
Засідання відбудеться в приміщенні господарського суду Львівської області за адресою: вул. Личаківська, 128, зал судових засідань (ІІ-й поверх).
3. Ухвала набирає законної сили в порядку ст.235 ГПК України.
Суддя Щигельська О.І.