ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.04.2026Справа № 910/1699/26
Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження
за позовом Акціонерного товариства «Укртелеком»
до Кабінету Міністрів України
про стягнення 610 619, 67 грн.
Без виклику представників сторін.
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із вказаною позовною заявою до відповідача про стягнення 610 619, 67 грн.
Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2025 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
16.03.2026 від Кабінету Міністрів України надійшов відзив на позовну заяву.
20.03.2026 від Акціонерного товариства «Укртелеком» надійшла відповідь на відзив.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
При цьому, оскільки до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
Акціонерне товариство «Укртелеком» (далі - Позивач), як оператор телекомунікації, на виконання вимог законодавчих актів надає телекомунікаційні послуги на пільгових умовах категоріям споживачів, які мають на це право.
Позивач зазначає, що в період з 01.01.2023 по 31.12.2024 ним надавались телекомунікаційні послуги на пільгових умовах особам, які проживають на території Фастівської територіальної громади.
На підтвердження наданих послуг позивачем долучено розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг з оплати послуг зв'язку, та акт звіряння розрахунків за період з 01.01.2023 по 31.12.2024 на загальну суму 581 581, 24 грн.
Позивачем надіслано Управлінню соціального захисту населення виконавчого комітету Фастівської міської ради претензію № 4 від 18.02.2025 (вих. № 80С30/СЦ/ ВИХ/150) на суму 249 102,09 грн. із пропозицією перерахувати на рахунок Позивача заборгованість за надані в період з 01.01.2024 по 31.12.2024 телекомунікаційні послуги пільговим категоріям населення Фастівської міської територіальної громади.
У відповідь на претензію № 4 від 18.02.2025 (вих. № 80С30/СЦ/ВИХ/150) листом № 180 від 19.02.2025 Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Фастівської міської ради посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 06.10.2023 у справі № 916/429/23 повідомило, що належним суб'єктом для звернення з приводу відшкодування витрат за надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах є безпосередньо Кабінет Міністрів України і тому Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Фастівської міської ради не має правових підстав для перерахування АТ «Укртелеком» претензійної суми.
У відповідь на адвокатський запит № 80С310/СЦ/ВИХ/988 від 25.09.2025 листом № 850 від 01.10.2025 Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Фастівської міської ради повідомило про відсутність програми та порядку фінансування пільг з послуг зв'язку окремим категоріям громадян Фастівської міської територіальної громади на протязі 2022-2025 років - рішень щодо фінансування зазначених пільг не приймалось.Пільги, щодо оплати послуг зв'язку та критерії їх надання визначаються виключно Законами України.
Позивачем для здійснення розрахунків за надані телекомунікаційні послуги на пільгових умовах мешканцям Фастівської міської територіальної громади, надіслано Відповідачу лист-вимогу № 80С914.012/118А від 30.05.2025 про відшкодування вказаних витрат у сумі 581 581,24 грн. з поіменними та зведеними розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг за кожний місяць спірного періоду окремо, які містять перелік осіб, яким були надані послуги на пільгових умовах, відомості, за якими можна ідентифікувати особупільговика (прізвище, ім'я, по-батькові, місце проживання такої особи, її ідентифікаційний номер), вид пільги та період її отримання, суму пільги по кожному окремому пільговику, загальну суму витрат тощо та актом звіряння розрахунків за надані телекомунікаційні послуги, на які надаються пільги, який Відповідач отримав 04.06.2025.
У відповідь на лист-вимогу № 80С914.012/118А від 30.05.2025 листом № 781302- 25/56 від 11.07.2025 Міністерство соціальної політики України повідомило, що питання відшкодування витрат за надання пільг на послуги зв'язку окремим категоріям громадян має вирішуватись за рахунок коштів місцевих бюджетів відповідно до чинного законодавства.
Позивач посилається на те, що Лист-вимога № 80С914.012/118А від 30.05.2025 про відшкодування витрат у сумі 581 581,24 грн. з поіменними і зведеними розрахунками видатків та актом звіряння розрахунків, в яких зазначена вартість послуг наданих пільговикам, є вимогою Позивача про оплату у розумінні ст.530 Цивільного кодексу України.
Всупереч вимогам чинного законодавства Відповідач не виконав обов'язок щодо відшкодування витрат, які понесені Позивачем в результаті надання послуг на пільгових умовах, внаслідок чого заборгованість за надані на пільгових умовах телекомунікаційні послуги мешканцям Фастівської міської територіальної громади становить 581 581,24 грн.
З огляду на те, що відповідач не здійснив компенсацію наданих позивачем послуг, останній звернувся до суду з даним позовом та просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 581 581, 24 грн., інфляційні втрати в розмірі 17 040, 33 грн. та 3% річних у розмірі 11 998, 10 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною 3 статті 63 Закону України «Про телекомунікації» телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.
Відповідно до пункту 63 «Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг», затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012, установлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначає Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".
Відповідно до статті 1 вказаного Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні гарантії - це встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, встановлені законами пільги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.
Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки.
Відповідно до ч.ч. 2 та 3 ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.
Відповідно до законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про жертви нацистських переслідувань", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про охорону дитинства" та ін. передбачено право окремих категорій громадян на пільги з оплати послуг зв'язку. Згідно положень вказаних законів фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією законів про соціальний захист, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.
Вказані норми законів закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовний обов'язок оператора телекомунікаційних послуг надавати пільгові послуги зв'язку визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.
Судом встановлено, що на виконання зазначених норм законодавства щодо надання пільг з оплати телекомунікаційних послуг окремим споживачам, позивачем на пільгових умовах було надано телекомунікаційні послуги мешканцям Фастівської територіальної громади у період з 01.01.2023 по 31.12.2024 на загальну суму 581 581, 24 грн.
Вказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи поіменними розрахунками, зведеними розрахунками та актами звіряння розрахунків.
Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання (стаття 20 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії").
Згідно з частиною першою статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Відповідно до Конституції України (стаття 143) та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (стаття 16) повноваження органів місцевого самоврядування поділяються на власні (самоврядні) та делеговані, тобто повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом.
До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення за рахунок власних коштів і благодійних надходжень додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення (пункт "а" частини першої статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Відповідно до підпункту "є" пункту 9 частини першої статті 87 Бюджетного кодексу України до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 5 частини другої статті 67-1 цього Кодексу) належать видатки на інші програми в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
На момент виникнення спірних правовідносин такий перелік не затверджений, що, однак, не змінює фактичного існування програм в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, та не звільняє державу від здійснення видатків для забезпечення реалізації таких програм.
Верховний Суд у постанові від 07.08.2023 у справі № 922/1418/22 зазначив, зокрема, що здійснення соціальних виплат за надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян відносяться саме до делегованих повноважень органу місцевого самоврядування і мають супроводжуватись відповідним фінансуванням з боку держави, як того вимагають положення частини третьої статті 142 Конституції України, відповідно до якої держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.
Встановлення органами місцевого самоврядування додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення є власними повноваженнями, які мають фінансуватися виключно з місцевого бюджету.
Положення пункту 6 статті 92 Конституції України та норм Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" у сукупності свідчить про те, що покладання обов'язків з відшкодування спірних витрат на послуги зв'язку пільговим категоріям громадян на органи місцевого самоврядування є помилковим, оскільки боржником у цих правовідносинах є держава, яка здійснює свої цивільні права через відповідні органи.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 28.09.2023 у справі №916/2523/22 та від 06.10.2023 у справі №916/429/23.
Належним представником держави у спірних правовідносинах є той суб'єкт, який визначений законом про державний бюджет головним розпорядником бюджетних коштів, прийнятим законодавцем у році, що відповідає спірному періоду, за який понесені позивачем витрати за надання послуг зв'язку пільговим категоріям громадян підлягають компенсації.
Якщо держава не визначила законом такого головного розпорядника видатків, у такому випадку саме Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем, адже відповідно до пункту 6 статті 116 Конституції України саме Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду (див. постанови від 20.01.2022 у справі № 904/138/21, від 01.02.2022 у справі № 904/141/20, від 27.07.2022 у справі № 904/7875/21, від 09.06.2023 у справі № 916/3938/21) та зводиться до того, що пільги, введені законами України, мають компенсуватися з державного бюджету з огляду на їх введення органом державної влади, і саме держава, як замовник послуг, є боржником у цих правовідносинах.
Отже стороною зобов'язання з компенсації витрат позивачеві за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян є держава в особі Кабінету Міністрів України, який є належним відповідачем у цьому спорі.
Законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, оскільки зобов'язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із законів України і не залежать від їх бажання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.01.2020 у справі № 911/1165/19).
Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Так, судом встановлено, що позивач звертався до відповідача з Листом-вимогою № 80С914.012/118А від 30.05.2025 про відшкодування витрат у сумі 581 581,24 грн.
Таким чином, з огляду на відсутність у вказаних листах встановленого строку виконання зобов'язання, відповідач зобов'язаний був виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.
Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Доказів відшкодування витрат позивача за надані послуги зв'язку на пільгових умовах відповідачем суду не надано, відтак позовна вимога про стягнення боргу в розмірі є обґрунтованою та такою що підлягає задоволенню.
У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки судом встановлено факт невиконання відповідачем своїх грошових зобов'язань, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за весь період прострочення.
Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, суд встановив правильність здійснених нарахувань.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Кабінету Міністрів України (Україна, 01008, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, буд. 12/2; ідентифікаційний код: 00031101) на користь Акціонерного товариства "Укртелеком" (Україна, 01601, м. Київ, бульв. Тараса Шевченка, буд. 8; ідентифікаційний код: 21560766) заборгованість у розмірі 581 581 (п'ятсот вісімдесят одну тисячу п'ятсот вісімдесят одну) грн. 24 коп., інфляційні втрати в розмірі 17 040 (сімнадцять тисяч сорок) грн. 33 коп., 3% річних у розмірі 11 998 (одинадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто вісім) грн. 10 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 7 327 (сім тисяч триста двадцять сім) грн. 44 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.В. Алєєва