ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.04.2026Справа № 910/9414/24
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Ліпіної В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Контракт Продрезерв 5"
до Міністерства оборони України
про стягнення 234 652 947,32 грн
За участю представників сторін:
від позивача: Науменко С.Б.
від відповідача: Овчинников О.В.
До Господарського суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Контракт Продрезерв 5" з позовом до Міністерства оборони України про стягнення 234 652 947,32 грн.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що 29.01.2024 року між Позивачем та Міністерством оборони України укладено договір за № 220/14/2/24/38 на закупівлю продуктів харчування та сушених продуктів різних (15890000-3) продукти харчування (комплект продуктів харчування за Каталогом продуктів) для особового складу (годування штатних тварин) військових частин (установ) та військових навчальних закладів Збройних Сил України в стаціонарних та польових умовах на 2024 рік. Позивач зазначає, що 27.05.2024 сторонами - позивачем (Постачальником) та відповідачем (Замовником) складено Акт звіряння розрахунків між ТОВ "КОНТРАКТ ПРОДРЕЗЕРВ 5" та Міністерством оборони України за період з 01.01.2024 по 31.03.2024 р., за договором від 29.01.2024 № 220/14/2/24/38. Вказаним актом сторони підтвердили, що у вказаний період Постачальником (позивачем) надані документи, які підтверджують фактичне постачання продуктів харчування (комплектів продуктів) за Договором № 220/14/2/24/38 на загальну суму 575 101 279,60 грн. Також сторони підтвердили, що у вказаний період Замовником (відповідачем) було здійснено на користь Постачальника платежів за Договором № 220/14/2/24/38 на загальну суму 340 448 332,28 грн. Актом звіряння розрахунків від 27.05.2024 р., складеним сторонами, підтверджується розходження між вартістю фактично поставлених продуктів харчування (комплектів продуктів) та сумою сплачених коштів на загальну суму 234 652 947, 32 грн.
Господарський суд міста Києва рішенням від 12.02.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2025, у задоволенні позову відмовив повністю.
Постановою від 26.11.2025 Верховного Суду по справі №910/9414/24 рішення від 12.02.2025 Господарського суду міста Києва та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2025 у справі №910/9414/24 скасовано; справу направлено на новий розгляд.
Скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій Верховним Судом наголошено, що відсутність у боржника необхідних коштів або взяття ним зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень не звільняє його від обов'язку виконати господарські зобов'язання. Судом наголошено, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що з огляду на положення п.6.1 Договору та статей 46, 48 Бюджетного кодексу України відсутність бюджетного фінансування позбавляє права на оплату обсягу постачання товару на суму 234 652 947,32 грн. Суди попередніх інстанцій не дослідили питання щодо порядку, у якому замовник здійснював контролю обсягу зроблених замовлень, з урахуванням встановлених у Договорі лімітів на рівні 340 449 060,42 грн та фактичного прийняття товару на суму 575 101 279,60 грн, тобто з перевищенням на значну суму - понад 230 000 000,00 грн. У постанові вказано, що суди попередніх інстанцій не оцінили поведінку позивача та відповідача на відповідність засадам добросовісності, послідовності, та передбачуваності, враховуючи, що позивач поставляв товар, а представник відповідача його приймав відповідно до умов Договору (якими допускалося збільшення обсягу постачання в односторонньому порядку замовником у залежності від настання обставин, про які відомо самому замовнику).
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа №910/9414/25 передана на розгляд судді Князькову В.В.
Ухвалою від 06.01.2026 справу прийнято до свого провадження суддею Князьковим В.В., призначено підготовче засідання на 04.02.2026.
У зв'язку із перебуванням судді Князькова В.В. на лікарняному, судове засідання 04.02.2026 не відбулось.
Ухвалою від 09.02.2026 розгляд справи було призначено на 04.03.2026.
04.03.2026 судом було відкладено підготовче засідання на 25.03.2026.
25.03.2026 судом було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 22.04.2026.
22.04.2026 представником позивача було надано усні пояснення по суті спору, згідно яких позов підтримано в повному обсязі.
Представником відповідача проти задоволення позову заперечено.
В судовому засіданні 22.04.2026 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
29.01.2024 між Міністерством оборони України (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Контракт Продрезерв 5" (постачальник) було укладено договір №220/14/2/24/38 на закупівлю продуктів харчування та сушених продуктів різних (15890000-3) продукти харчування (комплект продуктів харчування за Каталогом продуктів) для особового складу (годування штатних тварин) військових частин (установ) та військових навчальних закладів Збройних Сил України в стаціонарних та польових умовах на 2024 рік, предметом якого згідно п.1. є продукти харчування та сушені продукти різні (15890000-3) продукти харчування (комплект продуктів харчування за Каталогом продуктів) для особового складу (годування штатних тварин) військових частин (установ) та військових навчальних закладів Збройних Сил України в стаціонарних та польових умовах.
Постачальник зобов'язується у 2024 році здійснити постачання замовнику у зумовлені строки комплектів продуктів, а замовник прийняти та оплатити вказані комплекти продуктів відповідно до умов договору (п.1.1 договору №220/14/2/24/38 від 29.01.2024)
Пунктом 1.2 договору №220/14/2/24/38 від 29.01.2024 визначено перелік військових частин, дислокованих у Миколаївській та Херсонській областях, у тому числі військових частини (установи, заклади) та підрозділів Збройних Сил України, прикріплених до них на продовольче забезпечення, для особового складу та штатних тварин яких будуть постачатися комплекти продуктів. У разі потреби, харчові продукти можуть постачатися в інші місця, визначені представником замовника відповідно до його заявки.
Згідно п.1.3 договору №220/14/2/24/38 від 29.01.2024 комплекти продуктів одержує представник замовника.
У п.1.4 договору №220/14/2/24/38 від 29.01.2024 визначено, що кількість комплектів продуктів та строки їх постачання визначаються представником замовника заявкою в розрізі асортименту харчових продуктів відповідно до Каталогу продуктів (Додаток 15.1). Заявки оформлюються, встановленим порядком (Додаток 15.3) та у строки, встановлені умовами цього Договору, та надаються на електронну адресу постачальника, зазначену у Договорі, в форматі xml. Постачальник, після отримання заявки надсилає повідомлення наступного змісту: "Заявку отримано. ПІБ. Дата прийняття заявки" на електрону адресу, з якої надійшла заявка. У разі неможливості надання заявки у вищезазначений спосіб, заявка надається в інший зручний спосіб (із зазначенням інформації про її отримання постачальником/представником постачальника). Відсутність підтвердження від постачальника про отримання заявки не звільняє його від відповідальності за невиконання заявки.
Пунктом 1.5 договору №220/14/2/24/38 від 29.01.2024 визначено, що замовник має право змінювати обсяг закупівлі за договором залежно від фактичного фінансування видатків.
Пунктом 1.6 договору №220/14/2/24/38 від 29.01.2024 визначено, що загальна вартість продуктів харчування (комплект продуктів за Каталогом продуктів) з ПДВ становить: 340 449 060 (триста сорок мільйонів чотириста сорок дев'ять тисяч шістдесят) гри 42 коп;
Постачальник повинен поставити харчові продукти за цим Договором, якість, маркування та тара (упаковка) яких повинні відповідати вимогам законодавства України, нормативно-правовим актам, керівним документам Міноборони, Збройних Сил України які врегульовують питання у цій сфері. Якісні та кількісні показники харчових продуктів, порядок їх постачання повинні відповідати вимогам законодавства України, стандартам, технічним регламентам, технічним умовам, що регулюють питання у сфері безпечності та окремих показників якості, придатності та відповідності (ДСТУ, ГОСТ, ЕСТУ, СОУ, ТУ У. а також Описів до продуктів харчування до Каталогу продуктів харчування (Додаток 15.2.)) (п.2.1 договору №220/14/2/24/38 від 29.01.2024).
У п.3.1 договору №220/14/2/24/38 від 29.01.2024 вказано, що комплекти продуктів у розрізі продуктів харчування згідно з Каталогом продуктів постачаються на умовах DDP - на склад представника замовника визначеного у заявці відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню термінів "Інкотермс" у редакції 2020 року згідно з положеннями Договору, встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує збереження продуктів харчування під час їх транспортування, вантажно - розвантажувальних робіт і зберігання в межах термінів, установлених діючими стандартами.
Згідно п.3.2 укладеного між сторонами правочину постачальник здійснює постачання харчових продуктів на підставі заявки відповідно до асортименту Каталогу продуктів, оформленої відповідно пункту 1.4 цього Договору.
Заявка на постачання продуктів харчування терміном на 7 діб постачальнику подається представником замовника, відповідно до Додатку 15.3. у наступні терміни:
- при замовленні комплектів продуктів в розрізі харчових продуктів згідно Каталогу продуктів - за 7 (сім) діб до поставки;
- у разі зміни кількості необхідних комплектів продуктів в розрізі харчових продуктів та/або місць постачання, а також у разі зміни асортименту (відповідно до специфіки виконання завдань) - за 5 (п'ять) днів до поставки, визначеною у заявці.
Після підписання договору (у тому числі після укладання додаткових угод щодо включення військових частин до п.1.2 Договору) постачальник здійснює першу поставку комплектів продуктів у п'ятиденний термін згідно з заявкою представника замовника на відповідний період постачання.
Місце поставки харчових продуктів визначає представник замовника в заявці. Поставка харчових продуктів здійснюється з суворим дотриманням асортименту, кількості та якості харчових продуктів (п.3.4 договору №220/14/2/24/38 від 29.01.2024).
Розрахунки за цим Договором проводяться шляхом оплати за фактично постачені постачальником та прийняті представником замовника комплекти продуктів за умови надходження коштів з Державного бюджету України, передбачені на зазначені цілі, протягом 30 календарних днів з дня надходження до замовника належним чином оформлених наступних документів:
а) зведених актів на оплату (додаток №15.7.1. та/або додаток №15.7.2.), які складаються на підставі Зведених(ого) актів(у) приймання-передачі комплектів продуктів для особового складу та/або штатних тварин військових частин, які є їх(його) невід'ємною частиною. Зведений акт на оплату складається постачальником у двох примірниках; перший примірник - замовнику, другий примірник - постачальнику;
б) рахунків-фактур до Зведених актів на оплату, які постачальник надає замовнику на і підставі Зведених(ого) актів (у) приймання-передачі комплектів продуктів для особового і складу та/або штатних тварин військових частин (п.6.1 договору №220/14/2/24/38 від 29.01.2024).
Зазначені у п.6.1 документи надаються замовнику постачальником. Без належним чином оформлених документів, що зазначені у п.6.1. Договору та відсутності в них обов'язкових реквізитів, оплата за комплекти продуктів не здійснюється. Оплата здійснюється лише за фактично прийняті комплекти продуктів. А у разі виявлення порушень оплата здійснюється за умови оплати постачальником у добровільному порядку штрафних санкцій згідно з Актом про порушення договірних зобов'язань суб'єктом господарювання (до моменту виставлення замовником претензії) або відповідно до виставленої замовником претензії та наданням підтверджуючих документів про оплату штрафних санкцій (п.6.2 договору (п.6.1 договору №220/14/2/24/38 від 29.01.2024).
Замовник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі оплачувати за поставлені та прийняті комплекти продуктів згідно Каталогу продуктів, крім випадку, зазначеного в п.8.2.4; повідомляти постачальника про зменшення (або збільшення) обсягу постачання харчових продуктів та ціни цього Договору не менше як за 15 днів до дати такого зменшення (п.8.1 договору (п.6.1 договору №220/14/2/24/38 від 29.01.2024);
У п.8.2 договору №220/14/2/24/38 від 29.01.2024 вказано, що замовник мас право: здійснювати контрольні заходи за станом виконання договірних зобов'язань постачальником у порядку визначеному Договором. В односторонньому порядку зменшувати (або збільшувати) обсяг постачання харчових продуктів та ціну цього Договору залежно від реального фінансування видатків, зменшення (збільшення) чисельності особового складу, яким постачаються комплекти продуктів за цим Договором за рішенням замовника; змінювати кількість комплектів продуктів та відповідно коригувати загальну вартість комплектів продуктів без збільшення ціни одного комплекту продуктів, тощо.
Постачальник зобов'язаний: постачати харчові продукти згідно Каталогу продуктів, визначені у заявках представника замовника разом з усіма документами, які підтверджують походження, безпечність, придатність та якість харчових продуктів, нормативну документацію, згідно якої виготовлена продукція та іншими документами, необхідними для того, щоб прийняти харчові продукти на умовах Договору (п.8.5.4 договору №220/14/2/24/38 від 29.01.2024).
Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2024, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення, за умови надання платіжних документів у межах дії Договору. Після закінчення терміну дії цього Договору звіряння взаєморозрахунків здійснюється на підставі підписаних обома сторонами актів звіряння. Істотні умови договору можуть бути змінені у випадках, передбачених законодавством України (п.12.1 договору №220/14/2/24/38 від 29.01.2024).
Зміни та доповнення до цього Договору вносяться тільки у письмовій формі шляхом укладення додаткових угод, які підписуються сторонами цього Договору та додаються до тексту як невід'ємні його частини. У разі зміни реквізитів сторона протягом трьох діб повідомляє про цю обставину іншу сторону у письмовій формі. Зміна або розірвання цього Договору допускається лише за письмовою згодою сторін (пункти 13.1, 13.2 договору №220/14/2/24/38 від 29.01.2024).
Як свідчать матеріали справи, на виконання договору №220/14/2/24/38 від 29.01.2024 позивач поставив, а представник відповідача прийняв товар на загальну суму 575 101 279,60 грн, що підтверджується Актом від 27.05.2024 звіряння розрахунків між Товариством з обмеженою відповідальністю "Контракт Продрезерв 5" та розпорядником коштів державного бюджету Міністерством оборони України за період з 01.01.2024 по 31.03.2024. Приміткою до цього Акту зазначено, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Контракт Продрезерв 5" були надані документи понад суму договору на 2024 рік, які підтверджують постачання продуктів харчування (комплектів продуктів за Каталогом продуктів) у 2024 році.
Згідно змісту акту поставлений позивачем товар був оплачений відповідачем на суму 340 449 060,42 грн.
Поставка товару підтверджуються наданими позивачем та підписаними представниками замовника Зведеними актами приймання-передачі комплектів продуктів за період з за період з 05.02.2024 по 11.02.2024; за період з 12.02.2024 по 18.02.2024; за період з 19.02.2024 по 25.02.2024; за період з 26.02.2024 по 03.03.2024; за період з 04.03.2024 по 10.03.2024; за період з 11.03.2024 по 17.03.2024; за період з 18.03.2024 по 24.03.2024.
Факт оплати підтверджується платіжними інструкціями від 29.02.2024 №14/2/347 на суму 15 501 889,86 грн, від 05.03.2024 №14/2/387 на суму 11 202 511,72 грн, від 07.03.2024 №14/2/423 на суму 29 510 379, 85 грн, від 15.03.2024 №14/2/504 на суму 28 758 926, 64 грн, від 20.03.2024 №14/2/567 на суму 12 100 254,57 грн, від 29.03.2024 №14/2/697 на суму 20 392,90 грн, від 29.03.2024 №14/2/695 на суму 24 895 903,79 грн, від 01.04.2024 №и14/2/709 на суму 70 556 791,67 грн, від 03.04.2024 №14/2/757 на суму 56 823 103,15 грн, від 08.04.2024 №14/2/832 на суму 43 439,22 грн, від 05.04.2024 №14/2/812 на суму 60 783 394,12 грн, від 09.04.2024 №14/2/835 на суму 22 537 095,38 грн, від 24.04.2024 №14/2/1084 на суму 5 331,65 грн, від 23.05.2024 №14/2/1302 на суму 148 426,56 грн, від 23.05.2024 №14/2/1303 на суму 29 184,43 грн, від 23.02.2024 №14/2/267 на суму 7 531 306,77 грн.
Не отримавши повної оплати за фактично поставлені продукти харчування (комплекти продуктів), позивач звернувся до відповідача з проханнями оплатити заборгованість.
У відповідь листом №220/14/925 від 11.07.2024 Міністерство оборони України повідомило, що згідно п.1.6 договору загальна вартість поставки продуктів харчування склала 340 449 060,42 грн. 27.05.2024 між Міноборони та ТОВ "Контракт Продрезерв 5" було проведено звіряння розрахунків за Договором, про що було складено Акт за період із 01.01.2024 по 31,03.2024, згідно якого вбачається, що ТОВ "Контракт Продрезерв 5" було надано комплектів продуктів харчування на загальну суму 575 101 279, 60 грн з ПДВ. Із вказаної суми Міноборони здійснило часткову оплату продуктів харчування в розмірі 340 448 332,28 грн з ПДВ. Відповідно до п.6.1 Договору розрахунки за цим договором проводяться шляхом оплати за фактично поставлені постачальником та прийняті представником замовника комплекти продуктів за умови надходження коштів з Державного бюджету України, передбачені на зазначені цілі, протягом 30 календарних днів з дня надходження до замовника належним чином оформлених відповідних документів, а саме - зведених актів та рахунку-фактури.
Обставини не здійснення відповідачем оплати фактично замовленого за заявками та прийнятого товару на загальну суму 234 652 947,32 грн і стали підставою для звернення позивача до суду з розглядуваним позовом.
Судом вище вказувалось, що Постановою від 26.11.2025 Верховного Суду по справі №910/9414/24 рішення від 12.02.2025 Господарського суду міста Києва та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2025 у справі №910/9414/24 скасовано; справу направлено на новий розгляд.
Скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій Верховним Судом наголошено, що відсутність у боржника необхідних коштів або взяття ним зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень не звільняє його від обов'язку виконати господарські зобов'язання. Судом наголошено, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що з огляду на положення п.6.1 Договору та статей 46, 48 Бюджетного кодексу України відсутність бюджетного фінансування позбавляє права на оплату обсягу постачання товару на суму 234 652 947,32 грн. Суди попередніх інстанцій не дослідили питання щодо порядку, у якому замовник здійснював контролю обсягу зроблених замовлень, з урахуванням встановлених у Договорі лімітів на рівні 340 449 060,42 грн та фактичного прийняття товару на суму 575 101 279,60 грн, тобто з перевищенням на значну суму - понад 230 000 000,00 грн. У постанові вказано, що суди попередніх інстанцій не оцінили поведінку позивача та відповідача на відповідність засадам добросовісності, послідовності, та передбачуваності, враховуючи, що позивач поставляв товар, а представник відповідача його приймав відповідно до умов Договору (якими допускалося збільшення обсягу постачання в односторонньому порядку замовником у залежності від настання обставин, про які відомо самому замовнику).
Під час нового розгляду справи, судом враховано, що за приписами ч.1 ст.316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Враховуючи вказівки суду касаційної інстанції, суд зазначає таке.
Частиною 1 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти (п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України). Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ч.3 ст.11 Цивільного кодексу України).
Судом врахований той факт, що 28.08.2025 Господарський кодекс України втратив чинність, водночас, відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Закріплений у наведеній нормі принцип незворотності дії закону та інших нормативно-правових актів у часі (lex ad praeterian non valet) полягає в тому, що дія їх не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання ними чинності, за винятком випадку коли закон або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
З огляду на вказане, беручи до уваги, що спірні правовідносини виникли до 28.08.2025, суд дійшов висновку про регламентування спірних правовідносин приписами Господарського кодексу України.
Відповідно до ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами статей 525, ст.526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (ст.626 Цивільного кодексу України). Договір є обов'язковим до виконання сторонами (ст.629 Цивільного кодексу України).
Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.610 Цивільного кодексу України).
Судом вище вказувалось, що згідно умов укладеного сторонами Договору загальна вартість продуктів харчування (комплект продуктів за Каталогом продуктів) з ПДВ становить: 340 449 060 (триста сорок мільйонів чотириста сорок дев'ять тисяч шістдесят) гри 42 коп. (п.1.6).
Постачальник здійснює постачання харчових продуктів на підставі заявки відповідно до асортименту Каталогу продуктів, оформленої відповідно пункту 1.4 цього Договору (п.3.2).
Розрахунки за цим Договором проводяться шляхом оплати за фактично постачені постачальником та прийняті представником замовника комплекти продуктів за умови надходження коштів з Державного бюджету України, передбачені на зазначені цілі, протягом 30 календарних днів з дня надходження до замовника належним чином оформлених наступних документів (п.6.1):
а) зведених актів на оплату (додаток №15.7.1. та/або додаток №15.7.2.), які складаються на підставі Зведених(ого) актів(у) приймання-передачі комплектів продуктів для особового складу та/або штатних тварин військових частин, які є їх(його) невід'ємною частиною. Зведений акт на оплату складається постачальником у двох примірниках; перший примірник - замовнику, другий примірник - постачальнику;
б) рахунків-фактур до Зведених актів на оплату, які постачальник надає замовнику на і підставі Зведених(ого) актів (у) приймання-передачі комплектів продуктів для особового і складу та/або штатних тварин військових частин.
Зазначені у п.6.1 документи надаються замовнику постачальником. Без належним чином оформлених документів, що зазначені у п.6.1 Договору та відсутності в них обов'язкових реквізитів, оплата за комплекти продуктів не здійснюється. Оплата здійснюється лише за фактично прийняті комплекти продуктів (п.6.2).
Замовник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі оплачувати за поставлені та прийняті комплекти продуктів згідно Каталогу продуктів, крім випадку, зазначеного в п.8.2.4; повідомляти постачальника про зменшення (або збільшення) обсягу постачання харчових продуктів та ціни цього Договору не менше як за 15 днів до дати такого зменшення (п.8.1).
Замовник має право в односторонньому порядку зменшувати (або збільшувати) обсяг постачання харчових продуктів та ціну цього Договору залежно від реального фінансування видатків, зменшення (збільшення) чисельності особового складу, яким постачаються комплекти продуктів за цим Договором за рішенням замовника; змінювати кількість комплектів продуктів та відповідно коригувати загальну вартість комплектів продуктів без збільшення ціни одного комплекту продуктів, тощо (п.8.2).
Постачальник зобов'язаний: постачати харчові продукти згідно Каталогу продуктів, визначені у заявках представника замовника разом з усіма документами, які підтверджують походження, безпечність, придатність та якість харчових продуктів, нормативну документацію, згідно якої виготовлена продукція та іншими документами, необхідними для того, щоб прийняти харчові продукти на умовах Договору (п.8.5.4 договору №220/14/2/24/38 від 29.01.2024).
Наразі, дослідивши зміст вказаних вище умов договору №220/14/2/24/38 від 29.01.2024, суд вважає за доцільне окремо зупинитись на їх системному тлумаченні.
Наразі, суд зазначає, що при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.
Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.
Правила тлумачення змісту правочину, які умовно можна поділити на три рівні.
Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значень термінів.
Другим рівнем тлумачення (у разі якщо за першим підходом не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також із чого вони виходили при його виконанні.
Третім рівнем тлумачення (у разі безрезультатності перших двох) є врахування: а) мети правочину; б) змісту попередніх переговорів; в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою); г) звичаїв ділового обороту; ґ) подальшої поведінки сторін; д) тексту типового договору; е) інших обставин, що мають істотне значення (аналогічні висновки містять постанови великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 753/22010/14-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 916/2500/15, постанови об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19).
Тобто, враховуючи наведені вище правила тлумачення змісту правочину, виходячи з системного аналізу умов укладеного між сторонами договору вбачається, що обов'язок постачальника поставити харчові продукти згідно Каталогу продуктів залежить від змісту заявок представника замовника. Умовами спірного договору постачальника не наділено повноваженнями контролю за змістом вказаних заявок на предмет відповідності кількості товару, що замовляється умовам договору, оскільки фактично відповідні права передбачено саме для замовника товару.
Судом встановлено, що поставка товару за договором №220/14/925 від 11.07.2024 здійснювалась на підставі заявок, копії яких додано до пояснень позивача, які надійшли до суду 18.10.2024 (під час первісного розгляду справи). Обставини направлення заявок на поставку продуктів харчування на спірну суму фактично відповідачем протягом розгляду справи заперечено не було.
При цьому, суд акцентує увагу сторін на тому, що у п.3.4 договору №220/14/925 від 11.07.2024 вказано, що поставка харчових продуктів здійснюється із суворим дотримання кількості та якості харчових продуктів, що згідно п.3.3 договору визначається у заявці представника замовника.
Означене додаткового підтверджує вірність наведеного вище тлумачення умов договору - командирів військових частин, яких фактично саме відповідач, діючи як замовник, визначило своїми представниками (представниками замовника) та уповноважив на вчинення відповідних дій - подання заявок, прийняття фактично поставлених продуктів та складення зведених актів прийняття-передачі продуктів. У даному випадку слід звернути увагу відповідача на правову природу представництва, що фактично полягає у вчиненні уповноваженою особою дій від імені та в інтересах довірителя в межах наданих повноважень.
До того ж, враховуючи обов'язковість вказівок Верховного Суду під час нового розгляду справ, суд акцентує увагу на змісті п.4.4 договору, яким визначено, що приймання харчових продуктів у вигляді комплектів продуктів згідно каталогу продуктів за кількістю та якістю оформлюється зведеним актом приймання-передачі забезпечення комплектами продуктів для особового складу та/або штатних тварин військових частин, який складає представник замовника щотижнево. Зведений акт складається в чотирьох примірниках: перший примірник - замовнику; другий - представнику замовника, третій - постачальнику.
Наразі, зі змісту долучених до матеріалів справи зведених актів вбачається, що останні містять графу «відповідальність кількості поставлених харчових продуктів до їх кількості у заявці, наданій представником замовника», в якій вказано «відповідає».
У даному випадку, враховуючи, що вказані зведені акти складаються саме представником замовника та у трьох екземплярах, суд доходить висновку про наявність у відповідача можливості здійснювати контроль за кількістю замовлених до військових частин харчових продуктів представниками замовника.
В контексті перевищення обсягів замовлень представника замовника над обсягами поставки, що визначені в договорі суд також вважає за доцільне звернути увагу на те, що відповідно до ст.669 Цивільного кодексу України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.
Згідно з частинами 2, 3 ст.670 Цивільного кодексу України якщо продавець передав покупцеві більшу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець зобов'язаний повідомити про це продавця. Якщо в розумний строк після одержання такого повідомлення продавець не розпорядиться товаром, покупець має право прийняти весь товар, якщо інше не встановлено договором. Якщо покупець прийняв більшу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, він зобов'язаний оплатити додатково прийнятий товар за ціною, встановленою для товару, прийнятого відповідно до договору, якщо інша ціна не встановлена за домовленістю сторін.
Суд зауважує, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
У ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України вказано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч.2 ст.73 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У ст.77 Господарського процесуального кодексу України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд зауважує, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Однак, відповідачем не надано до матеріалів справи жодного доказу здійснення замовником контролю обсягу зроблених замовлень, з урахуванням встановлених у договорі лімітів на рівні 340 449 060,42 грн та фактичного прийняття товару на суму 575 101 279,60 грн, тобто з перевищенням на значну суму - понад 230 000 000,00 грн.
Наведені вище обставини фактично вказують на вчинення з боку замовника збільшення обсяг постачання харчових продуктів, в контексті чого, суд вважає за доцільне зауважити таке.
Договір № 220/14/2/24/38 від 29.01.2024 укладено відповідно до приписів Закону України "Про оборонні закупівлі".
Так, Закон України "Про оборонні закупівлі" визначає загальні правові засади планування, порядок формування обсягів та особливостей здійснення закупівель товарів, робіт і послуг оборонного призначення для забезпечення потреб сектору безпеки і оборони, а також інших товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб безпеки і оборони, а також порядок здійснення державного і демократичного цивільного контролю у сфері оборонних закупівель.
Відповідно до частини 2 статті 2 вказаного Закону закупівля товарів, робіт і послуг здійснюється державними замовниками відповідно до Закону України "Про публічні закупівлі" з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2022 №1275 затверджено Особливості здійснення оборонних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану (далі - Особливості).
Пунктом 1 Особливостей передбачено, що вони встановлюють порядок та умови здійснення оборонних закупівель (далі - закупівлі) для державних замовників у сфері оборони, служб державного замовника, а також військових частин, організацій (установ, закладів), що уповноважуються рішенням державного замовника у сфері оборони на здійснення закупівель та укладення державних контрактів (договорів), (далі - державні замовники) із забезпеченням захищеності державних замовників від воєнних загроз на період дії правового режиму воєнного стану.
Згідно з пунктом 4 Особливостей державні замовники здійснюють закупівлі товарів, робіт і послуг у період дії правового режиму воєнного стану відповідно до цих особливостей.
Приписи пункту 8 Особливостей визначають, що придбання державними замовниками товарів, робіт і послуг (крім закупівель товарів, робіт і послуг оборонного призначення, що становлять державну таємницю, а також закупівлі озброєння, військової і спеціальної техніки, боєприпасів та їх складових частин та послуг із розроблення, ремонту, модернізації озброєння, військової і спеціальної техніки, боєприпасів та їх складових частин) може здійснюватися в порядку проведення спрощених закупівель, визначених Законом України "Про публічні закупівлі", в електронній системі закупівель.
Згідно зі статтею 14 Закону України "Про публічні закупівлі" спрощена закупівля проводиться замовником із застосуванням електронного аукціону відповідно до статті 30 цього Закону. Спрощена закупівля складається з таких послідовних етапів: 1) оприлюднення оголошення про проведення спрощеної закупівлі; 2) уточнення інформації, зазначеної замовником в оголошенні про проведення спрощеної закупівлі; 3) подання пропозицій учасниками; 4) проведення електронного аукціону відповідно до статті 30 цього Закону; 5) розгляд на відповідність умовам, визначеним в оголошенні про проведення спрощеної закупівлі та вимогам до предмета закупівлі, пропозиції учасника; 6) визначення переможця спрощеної закупівлі та укладення договору про закупівлю; 7) розміщення звіту про результати проведення закупівлі відповідно до статті 19 цього Закону.
Договір про закупівлю укладається згідно з вимогами статті 41 цього Закону.
Згідно зі статтею 41 цього Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (частина 1).
Умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі (частина 4).
Частиною 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" встановлено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:
1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника;
2) збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/ внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії;
3) покращення якості предмета закупівлі, за умови що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;
4) продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;
5) погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг), у тому числі у разі коливання ціни товару на ринку;
6) зміни ціни в договорі про закупівлю у зв'язку зі зміною ставок податків і зборів та/ або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування - пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування;
7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни;
8) зміни умов у зв'язку із застосуванням положень частини шостої цієї статті.
Виключенням є абзац 10 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", згідно якого у зв'язку з необхідністю забезпечення потреб оборони, під час дії правового режиму воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, можуть бути змінені істотні умови договору про закупівлю (після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі) замовником, визначеним у Законі України "Про оборонні закупівлі", а саме: обсяг закупівлі, сума договору, строк дії договору та виконання зобов'язань щодо передання товару, виконання робіт, надання послуг.
У разі внесення змін до істотних умов договору про закупівлю у випадках, передбачених частиною п'ятою цієї статті, замовник обов'язково оприлюднює повідомлення про внесення змін до договору про закупівлю (частина 7).
Повідомлення про внесення змін до договору про закупівлю повинно містити таку інформацію: 1) найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код замовника в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, його категорія; 2) унікальний номер оголошення про проведення конкурентної процедури закупівлі/ спрощеної закупівлі, присвоєний електронною системою закупівель, або унікальний номер повідомлення про намір укласти договір про закупівлю (у разі застосування переговорної процедури закупівлі); 3) дата укладення та номер договору про закупівлю; 4) найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові (за наявності) (для фізичної особи) учасника, з яким укладено договір про закупівлю; 5) ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань/реєстраційний номер облікової картки платника податків учасника, з яким укладено договір про закупівлю; 6) місцезнаходження (для юридичної особи) або місце проживання (для фізичної особи) учасника, з яким укладено договір про закупівлю, номер телефону; 7) дата внесення змін до договору про закупівлю; 8) випадки для внесення змін до істотних умов договору відповідно до цієї статті; 9) опис змін, що внесені до істотних умов договору. Повідомлення про внесення змін до договору про закупівлю може містити іншу інформацію (частина 8).
Тобто, зі змісту ч.7 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" вбачається, що саме на замовника покладено обов'язок вчинити дії щодо оприлюднення повідомлення про внесення змін до договору про закупівлю, чого у даному випадку замовником вчинено не було.
Згідно з договором замовник має право в односторонньому порядку зменшувати (або збільшувати) обсяг постачання харчових продуктів та ціну цього Договору залежно від реального фінансування видатків, зменшення (збільшення) чисельності особового складу, яким постачаються комплекти продуктів за цим Договором за рішенням замовника.
Отже, сторони у Договорі передбачили, що збільшення обсягу постачання (та ціни Договору) можливе в односторонньому порядку замовником за умови настання обставин, про які відомо самому замовнику (стан фінансування видатків, зміна чисельності особового складу).
Одночасно укладеним між сторонами договором також передбачено, що зміни та доповнення до цього Договору вносяться тільки у письмовій формі шляхом укладення додаткових угод, які підписуються сторонами цього Договору та додаються до тексту як невід'ємні його частини. У разі зміни реквізитів сторона протягом трьох діб повідомляє про цю обставину іншу сторону у письмовій формі. Зміна або розірвання цього Договору допускається лише за письмовою згодою сторін (пункти 13.1, 13.2).
Проте, системне тлумачення вказаних умов укладеного між сторонами правочину вказує на те, що не вчинення замовником дій у відповідності до приписів ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" щодо зміни істотних умов договору про закупівлю, не здійснення ініціювання внесення змін до договору в частині обсягів закупівлі, не нівелює можливості та фактичної реалізації міністерством оборони України права в односторонньому порядку збільшувати обсяг постачання харчових продуктів.
До того ж, відсутність вказаних дій з боку замовника товару не може нівелювати права постачальника на отримання його оплати.
У даному випадку фактично дії відповідача щодо замовлення та прийняття поставки товару, а у подальшому відмова від його оплати фактично вказують необхідність застосування доктрини "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності, базується ще на римській максимі - "non concedit contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них (постанови Верховного суду від 28.04.2021 у справі №910/9351/20, від 09.06.2021 у справі №911/3039/19, від 08.09.2021 у справі №910/10444/20 тощо). Оскільки фактично правова природа правовідносин закупівлі полягає в отриманні товару за плату, у даному випадку Міністерство оборони України прийнявши (відсутні будь-які докази вчинення дій щодо повернення товару) від позивача товару усвідомлювало виникнення обов'язку його оплатити.
З урахуванням наведеного, суд вважає за доцільне звернути увагу на те, що у п.п.8.20, 8.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 сформульовано такі висновки щодо застосування положень статті 3 Цивільного кодексу України:
"8.20. Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
8.21. Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.».
Тобто, у даному випадку, вчинення з боку представника замовника дії щодо замовлення та прийняття харчових продуктів у постачальника за своєю правовою природою є засвідченням відтворення волі замовника, як сторони за договором поставки, на збільшення обсягів закупівлі в односторонньому порядку.
Щодо правової підстави стягнення оплати, суд повторно звертає увагу відповідача на приписи частин 2, 3 ст.670 Цивільного кодексу України якщо продавець передав покупцеві більшу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець зобов'язаний повідомити про це продавця. Якщо в розумний строк після одержання такого повідомлення продавець не розпорядиться товаром, покупець має право прийняти весь товар, якщо інше не встановлено договором. Якщо покупець прийняв більшу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, він зобов'язаний оплатити додатково прийнятий товар за ціною, встановленою для товару, прийнятого відповідно до договору, якщо інша ціна не встановлена за домовленістю сторін.
У даному випадку, кожне із замовлень на спірну поставку товару, постачання та прийняття товару здійснювалось як постачальником так і представниками замовника, які були визначені саме Міністерством оборони України, здійснювалось саме із посиланням на договір №220/14/2/24/38 від 29.01.2024, а отже, суд вважає безпідставними посилання відповідача на необхідність застосування до спірних правовідносин приписів ст.1212 Цивільного кодексу України.
Отже, виходячи з наведеного вище у сукупності, враховуючи, що фактично відповідачем протягом розгляду справи не доведено суду обставин неможливості здійснення належного контролю за кількістю товару у межах договору №220/14/2/24/38 від 29.01.2024, який було замовлено та прийнято його представниками, вчинення дій щодо повернення поставленого понад умов договору товару, дотримання приписів чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства у сфері публічних закупівель щодо дій замовника закупівлі у разі збільшення її обсягів, керуючись приписами ст.670 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку щодо безпідставності позиції відповідача щодо відсутності у Міністерства оборони України обов'язку оплатити на користь позивача поставлений товар на суму 234 652 947,32 грн.
Щодо посилання відповідача на приписи Бюджетного кодексу України в якості підстави для звільнення від обов'язку оплатити товар, що є предметом спору справі, суд зазначає таке, що скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій Верховним Судом у постанові від 26.11.2025 Верховного Суду по справі №910/9414/24 було акцентовано увагу на численній практиці Верховного Суду та Європейського Суду з прав людини стосовно того, що відсутність бюджетного фінансування не звільняє від виконання зобов'язання.
За таких обставин, враховуючи наведене вище, з огляду на обов'язкові вказівки Верховного Суду під час нового розгляду справи, виходячи з фактично наданих до матеріалів справи доказів, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Контракт Продрезерв 5" до Міністерства оборони України про стягнення 234 652 947,32 грн.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,
вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від
27 вересня 2001 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду задоволення позову.
Враховуючи висновки суду щодо задоволення позовних вимог, судовий збір на загальну суму 4 027 240 грн, а саме за подання позовної заяви (1 059 800 грн), апеляційної (1 271 760 грн) та касаційної скарг (1 695 680 грн) покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Контракт Продрезерв 5" до Міністерства оборони України про стягнення 234 652 947,32 грн - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м.Київ, проспет Повітрофлоський, буд.6, ЄДРПОУ 00034022) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Контракт Продрезерв 5" (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вул.Дніпросталівська, буд.1, ЄДРПОУ 35601826) заборгованість в сумі 234 652 947,32 грн та судовий збір в розмірі 4 027 240 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 23.04.2026.
Суддя В.В. Князьков