вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
22 квітня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/98/26
Господарський суд Закарпатської області у складі судді Худенка А.А.,
за участю секретаря судового засідання Маркулич Д.В.
Господарський суд Закарпатської області у складі судді Худенка А.А.,
за позовом
За позовом Мукачівської окружної прокуратури Закарпатської області, м. Мукачево Закарпатської області, в інтересах держави в особі Мукачівської міської ради, м. Мукачево Закарпатської області
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Мікро», м. Мукачево Закарпатської області
про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 1 511 790,28 грн,
представники:
прокуратури - Андрейчик А.М., прокурор відділу Закарпатської обласної прокуратури
від позивача - Ільтьо І.І., представник в порядку самопредставництва
від відповідача - Вайда В.В., адвокат, довіреність від 08.04.2026
СУТЬ СПОРУ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ СУДУ В МЕЖАХ СПРАВИ.
До Господарського суду Закарпатської області надійшла позовна заява Мукачівської окружної прокуратури Закарпатської області, в інтересах держави в особі Мукачівської міської ради до відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Мікро» про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 1 511 790,28 грн за використання земельної ділянки, покликаючись на положення ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 04.02.2025 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 05.03.2026.
Підготовче засідання 05.03.2026 відкладалось з підстав наведених в ухвалі суду на 26.03.2026.
У підготовчому засіданні 26.03.2026, суд заслухавши думку учасників судової справи дійшов висновків про можливість закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, судове засідання призначено на 21.04.2026.
Судове засідання 21.04.2026 відкладено з підстав наведених в ухвалі суду на 22.04.2026.
У судовому засіданні 22.04.2026 суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання представника відповідача від 22.04.2026 про повернення до стадії підготовчого провадження, також суд дійшов висновків відмовити в задоволенні клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Мікро» б/н від 22.04.2026 в частині поновлення строку на подання клопотання для проведення земельно-технічної експертизи у справі №907/98/26. Клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Мікро» б/н від 22.04.2026 про проведення земельно-технічної експертизи - залишити без розгляду.
У судовому засіданні 22.04.2026 після стадії судових дебатів суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення.
Позиція прокурора
Прокурор, діючи в інтересах держави в особі Мукачівської міської ради, зазначає, що відповідач - ТОВ «Мікро» - після набуття права власності на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці комунальної власності, фактично користувався цією земельною ділянкою без належного правового оформлення такого користування та без внесення обов'язкової плати за землю.
Як встановлено прокурором, право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 2110400000:01:006:0102 було оформлено лише 21.02.2023, тоді як фактичне користування земельною ділянкою здійснювалось з 03.10.2019. Вказане, на думку прокурора, свідчить про використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів протягом значного періоду.
Прокурор виходить з того, що відповідно до вимог земельного та податкового законодавства використання землі є платним, а єдиною формою плати за користування земельною ділянкою для відповідача могла бути орендна плата. Оскільки така плата не вносилась, відповідач безпідставно зберіг у себе грошові кошти, які повинен був сплатити до місцевого бюджету.
Правову природу спірних правовідносин прокурор визначає як кондикційні (зобов'язання з безпідставного збагачення), посилаючись на положення статей 1212- 1214 Цивільного кодексу України, відповідно до яких особа, що без достатньої правової підстави зберегла у себе майно за рахунок іншої особи, зобов'язана повернути таке майно або його вартість.
У позові обґрунтовано, що внаслідок безоплатного користування земельною ділянкою Мукачівська міська рада була позбавлена можливості отримувати доходи від орендної плати, що призвело до недоотримання коштів місцевим бюджетом у розмірі 1 511 790,28 грн.
Позиція позивача
Позивач, належним чином повідомлений про розгляд справи письмово позиції по суті спору не надав. В судовому засіданні 22.04.2026 представник позивача підтримав позицію прокурора.
Позиція відповідача
Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165, Господарського процесуального кодексу України не подав. 21.04.2026 представник відповідача подав письмові пояснення, які підтримав в судовому засіданні 22.04.2026.
Між тим, 21.04.2026 представник відповідача подав письмово висловлену позицію щодо розгляду даної справи та вказав про необхідність відмовити у задоволенні позову.
Як зазначає відповідач, у поданих письмових поясненнях, після набуття права власності на нерухоме майно 03.10.2019 спірна земельна ділянка ще тривалий час перебувала у праві постійного користування іншої юридичної особи - ТОВ «Ай-Бі-І-Барва», а припинення такого права було зареєстровано лише 13.01.2021. У зв'язку з цим відповідач стверджує, що до зазначеного моменту він не мав юридичної можливості набути право користування земельною ділянкою та оформити орендні правовідносини.
Відповідач також наголошує, що ним вживалися заходи для належного оформлення права користування земельною ділянкою, зокрема неодноразово подавався до органу місцевого самоврядування заяви про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою. Проте, на думку відповідача, Мукачівська міська рада безпідставно ухилялася від розгляду таких звернень, що унеможливило своєчасне укладення договору оренди.
Крім того, відповідач посилається на принципи добросовісності, справедливості та розумності, зазначаючи, що він діяв сумлінно та не мав можливості оформити право користування землею з причин, що не залежали від нього. Відтак, нарахування плати за період до припинення права постійного користування попереднього землекористувача є, на його думку, неправомірним.
Щодо розміру заявлених до стягнення коштів відповідач зазначає, що позивачем не доведено належними доказами: фактичне використання відповідачем усієї площі земельної ділянки; обґрунтованість визначеної площі користування; правильність розрахунку суми безпідставно збережених коштів.
Відповідач звертає увагу, що належні йому об'єкти нерухомості займають лише частину земельної ділянки (близько 4488 кв.м.), тоді як інша частина ділянки фактично не використовувалась ним і не приносила жодних доходів. Відтак, відсутні підстави вважати, що відповідач зберіг кошти за користування всією площею земельної ділянки.
Також відповідач вказує на відсутність у матеріалах справи доказів, зокрема актів обстеження, які б підтверджували фактичне використання ним всієї земельної ділянки у спірний період.
З урахуванням наведеного, відповідач вважає, що прокурор не довів наявності всіх необхідних умов для застосування положень про безпідставне збагачення, а тому відсутні правові підстави для стягнення заявленої суми коштів. У зв'язку з цим просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
03.10.2019 між ТОВ «Мікро» (покупець) та ТОВ «Будмедіндустрія» (продавець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме майнового комплексу, що складається із виробничого цеху, рибного цеху, складу, прохідної трансформаторної, оздоровчого комплексу, сараю, насосної, споруд №1-4, замощення та альтанки. Даний майновий комплекс знаходиться за адресою Закарпатська область м. Мукачево, вул. Івана Франка, 134 та розташований на земельній ділянці за кадастровим номером 2110400000:01:006:0102 площею 1,6740 га та цільовим призначенням 11.02 «Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості».
Відповідно до інформації з ДЗК відомості про земельну ділянку за кадастровим номером 2110400000:01:006:0102 площею 1,6740 га та цільовим призначенням 11.02 «Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості» було внесено Управлінням Держземагентства у Мукачівському районі Закарпатської області 22.06.1998 на підставі Технічної документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 09.06.2015, розробленої ФОП Роман Тетяною Йосипівною.
10.06.2022 змінено цільове призначення земельної ділянки за кадастровим номером 2110400000:01:006:0102 із 11.02 «Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості» на 03.15 «Для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови».
Дана земельна ділянка, раніше перебувала в користуванні ТОВ «Українсько- американського спільного підприємства «Ай-Бі-І-Барва» на підставі державного акту на право постійного користування серія ІІ-ЗК №000524, від 22.06.1998.
Згідно рішення Мукачівської міської ради від 22.12.2020 №77 «Про надання та припинення права постійного користування земельними ділянками на території Мукачівської міської територіальної громади», органом місцевого самоврядування вирішено припинити право постійного користування ТОВ «Українсько- американського спільного підприємства «Ай-Бі-І-Барва» на земельну ділянку за кадастровим номером 2110400000:01:006:0102, загальною площею 1,6740 га, яка знаходиться за адресою м. Мукачево, вул. Франка Івана, 134.
Договір оренди земельної ділянки за кадастровим номером 2110400000:01:006:0102 між Мукачівською міською радою та ТОВ «Мікро», укладено 20.02.2023, про що 21.02.2023 внесено відомості до Державного реєстру речових прав.
Щодо представництва інтересів позивача прокурором.
За змістом статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Отже, обов'язковою передумовою реалізації права на судовий захист в порядку господарського судочинства є наявність у позивача суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, які порушуються, не визнаються або оспорюються іншими особами - відповідачами, та на захист якого спрямоване звернення до суду з позовом.
Згідно з частиною 1 статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2 стаття 4 ГПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у господарські правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює господарські права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі №915/478/18, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).
У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частина 3 статті 4 ГПК України).
У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (частини 3, 4 статті 53 ГПК України).
У Рішенні від 05.06.2019 №4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (абзаци 1 та 2 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру»). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци 1 - 3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
На переконання суду, прокурор, звертаючись із даним позовом, обґрунтував порушення інтересів держави, яке полягає у ненадходженні до місцевого бюджету коштів у розмірі суми орендної плати, що порушує права відповідної територіальної громади, інтереси якої представляє відповідний орган місцевого самоврядування.
Мукачівською окружною прокуратурою подано запит до Мукачівської міської ради, яким проінформовано останню про існування означених порушень інтересів держави шляхом використання відповідачем земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно належне на праві приватної власності останньому без правовстановлюючих документів, а також запропоновано, у випадку встановлення відсутності оплати за користування земельною ділянкою чи оплати не в повному обсязі, здійснити відповіді розрахунки та вжити заходів щодо стягнення відповідної заборгованості.
Прокурор звертався до Мукачівської міської ради з запитами щодо надання інформації про правовстановлюючі документи, які стали підставою для користування земельною ділянкою та повідомлення про стан оплати за користування такою, а у випадку наявності заборгованості - вжити заходів щодо її стягнення.
Мукачівською міською радою направлено лист у відповідь на запит Мукачівської окружної прокуратури та вказано що Мукачівською міською радою з цього приводу позову не подано.
Таким чином, судом встановлено, що Мукачівською міською радою не вжито заходів щодо пред'явлення до суду позову про стягнення із відповідача недоотриманих грошових коштів за користування земельною ділянкою до місцевого бюджету, тобто, орган місцевого самоврядування не проявив жодної зацікавленості в захисті порушених прав та інтересів територіальної громади.
На виконання вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» окружною прокуратурою повідомлено позивача (Мукачівську міську раду) про прийняте рішення стосовно представництва інтересів держави шляхом пред'явлення до суду цього позову.
Вказане узгоджується з позицією Касаційного господарського суду, викладеною у постанові від 22.12.2022 у справі №904/123/22.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №903/129/18 зроблено висновок, згідно з яким, сам факт незвернення до суду органу, уповноваженого державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, з позовом свідчить про те, що такий орган неналежно виконує свої повноваження щодо необхідного захисту, у зв'язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади населеного пункту та звернення до суду з позовом.
Таким чином, незалежно від причин незвернення до суду міської ради, сам факт цього незвернення свідчить про те, що вказаний орган місцевого самоврядування не виконує своїх повноважень із захисту інтересів держави.
Вказане є підставою для звернення прокурора з цим позовом до суду в інтересах держави, відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та статті 53 ГПК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначено, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість звернення прокурора в інтересах держави в особі міської ради з даним позовом та наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді.
Щодо спірних правових відносин.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).
Використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону (стаття 206 Земельного кодексу України, далі - ЗК України).
Оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону України «Про оренду землі»).
Відповідно до підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) орендна плата для цілей розділу XII цього Кодексу - обов'язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди
Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Земельний податок є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття та суб'єктний склад платників земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, отже єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата.
Аналогічна правова позиція викладене в постанові Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №922/3208/19.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про оренду землі» об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.
Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (частина 1 статті 21 Закону України «Про оренду землі»).
Судом, відповідно до наявних у матеріалах справи доказів, встановлено відсутність укладеного в даній справі у спірний період між Мукачівською міською радою та відповідачем договору оренди землі та зареєстрованого права оренди на земельну ділянку.
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Згідно зі статтями 122-124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов'язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною 1 статті 21 Закону України «Про оренду землі».
Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах також неодноразово звертав увагу на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.
Оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об'єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об'єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 13.02.2019 у справі №320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №912/1188/17, від 21.01.2019 у справі №902/794/17, від 04.02.2019 у справі №922/3409/17, від 12.03.2019 у справі №916/2948/17, від 09.04.2019 у справі №922/652/18, від 21.05.2019 у справі №924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 07.12.2016 у справі №922/1009/15, від 12.04.2017 у справах №22/207/15 і №922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі №922/2413/19.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 ЦК України.
Тобто, в межах даної справи суду необхідно дослідити наявність таких підстав для стягнення з власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212-1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об'єкт розташований: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.
Прокурором в межах даної справи заявлено до стягнення суму безпідставно збережених коштів за користування даною земельною ділянкою за періоди коли нерухоме майно на вказаній земельній ділянці перебувало у власності відповідача.
Факт використання земельної ділянки без достатньої правової підстави у спірний період відповідачем не заперечений та не спростований, доказів сплати за користування земельною ділянкою суду не надано.
Отже, судом встановлено, що відповідач дійсно зберіг (заощадив) у себе майно - кошти у вигляді орендної плати, що нараховуються за володіння і користування спірною земельною ділянкою, саме за рахунок позивача - власника земельної ділянки.
Відсутність договору оренди земельної ділянки зумовило володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті чого відбулося збереження (заощадження) відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати, у зв'язку з чим до даних правовідносин слід застосувати наслідки, передбачені статтею 1214 ЦК України.
Заявлена сума безпідставно збережених коштів позивачем розрахована із застосуванням відповідного відсоткового розміру ставки річної орендної плати за землю, яка діяла у відповідний рік, за який розраховувалась сума безпідставно збережених коштів, які були затверджені рішеннями Мукачівської міської ради.
Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі №920/739/17).
Частина друга статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Аналогічний принцип закріплено у ч. 2 ст. 2, ч. 1 ст. 13 ГПК України.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Тобто в цьому разі мається на увазі достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.
Чинною нормою ст. 79 ГПК України впроваджено в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».
Стандарт доказування «вірогідності доказів» встановлює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач та їх оцінки їх правдивості і переваги доводів протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті показує, що нею на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (тут суд звертається до правових висновків викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 30.09.2021 у справі №922/3928/20, зокрема, що саме суд має забезпечити право особи на справедливий суд (справедливу судову процедуру). Натомість стандарт доведення «поза розумним сумнівом» це найвищий рівень доведення у кримінальному процесі. Він означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні злочину.
Відтак, суд доходить висновку, що надані прокурором докази щодо підтвердження розміру нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки є належним та допустимим доказом в розумінні статті 77 ГПК України та правомірно покладені прокурором в основу розрахунку розміру орендної плати, яку відповідач як фактичний користувач земельної ділянки у відповідний період повинен був заплатити за користування нею.
Здійснивши розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, суд зазначає, що розмір прокурором пораховано арифметично вірно.
Суду не надано доказів, що ТОВ «Мікро» з 03.10.2019 по 21.02.2023 був власником чи постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не був суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (ст. 14.1.72 ПК України).
Згідно із наданою інформацією ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області, у відповідності до Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Мукачево Закарпатської області, затвердженої рішенням 44 сесії 6 скликання Мукачівської міської ради від 27.06.2013 №869 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель м. Мукачево», нормативна грошова оцінка одного квадратного метра земельної ділянки з кадастровим номером 2110400000:01:006:0102 станом на 2017 - 2019 роки становила 364,29 грн.
Згідно витягів із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки 2110400000:01:006:0102, станом на 2020-2021 рік нормативна грошова оцінка земельної ділянки становила 6 098 267,54 грн, станом на 2022 рік - 6 467 228,53 грн, станом на 2023 рік - 8 670 078,65 грн.
Крім того, рішення 42 сесії 7 скликання Мукачівської міської ради №1064 від 21.06.2018 встановлено ставку орендної плати у розмір 6% для земель за цільовим призначенням 11.02 «Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної іншої промисловості». Дане рішення діяло впродовж 2019-2021 років.
Рішенням 10 сесії 8 скликання Мукачівської міської ради №414 від 25.06.2021 встановлено ставку орендної плати у розмір 6% для земель за цільовим призначенням 11.02 «Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної іншої промисловості» та 8% для земель за цільовим призначенням 03.15 «для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови». Дане рішення діяло впродовж 2022-2024 років.
Отже є доведеним твердження прокурора, що ТОВ «Мікро» використовувало вищезгадану земельну ділянку впродовж часу з 03.10.2019 по 21.02.2023, за який територіальна громада Мукачівської ОТГ недоотримала коштів на суму 1 511 790,28
З 03.10.2019 до кінця 2019 року сума коштів, які повинні бути перераховані на
користь міської ради становить 91 473,30 грн (16 740 кв.м. х 364,29 грн х 6% / 12 місяців /30 днів х 90 днів = 91 473,30 грн);
за 2020 рік сума коштів, які повинні бути перераховані на користь міської ради становить 365 896,05 грн (6 098 267,54 грн х 6% = 365 896,05 грн);
за 2021 рік сума коштів, які повинні бути перераховані на користь міської ради становить 365 896,05 грн (6 098 267,54 грн х 6% = 365 896,05 грн)
за 2022 рік сума коштів, які повинні бути перераховані на користь міської ради становить 590 264,20 грн:
з 01.01.2022 по 10.06.2022 -16 740 кв.м. х 662,29 грн х 6%/12 місяців/30 днів х160 днів = 295 646,40 грн
з 10.06.2022 по 31.12.2022 (6 467 228,53 грн. х 8%/12 місяців /30 днів х 205 дні = 294 617,80 грн)
295 646,40 грн. + 294 617,8 грн. = 590 264,20 грн.
за 2023 рік сума коштів, які повинні бути перераховані на користь міської ради становить 98 260,68 грн. (8670078,65 грн. х 8%/12 місяців /30 днів х 51 день = 98260,68 грн.)
Загальна сума: 91 473,30 грн + 365 896,05 грн + 365 896,05 грн + 590 264,20 грн + 98 260,68 грн = 1 511 790,28 грн.
Суд вважає, що сам факт розташування на земельній ділянці обєєктів нерухомості, які належать особі на праві власності вже свідчить про використання земельної ділянки під цією забудовою цією особою. Також, очевидним є те, що використання земельної ділянки не обмежується лише площею нерухомого майна. Для оцінки того, яку площу використовував ТОВ «Мікро» в спірний період слід врахувати дату формування земельної ділянки на якій розташовані об'єкти нерухомості та правовідносини які виникли надалі щодо користування земельною ділянки на якій розміщені об'єкти нерухомості.
Доводи відповідача про невикористання земельної ділянки спростовується і положеннями укладеного між Мукачівською міською радою та ТОВ «Мікро» договором оренди земельної ділянки від 20.02.2023, з кадастровим номером: 2110400000:01:006:0102, де площа земельної ділянки становить 1,6740 га. Таким чином до укладення договору оренди відповідач користувався цією ж сформованою земельною ділянкою на якій знаходились об'єкти нерухомості, які належали йому на праві власності.
Вказаним також спростовуються доводи відповідача в частині не доведення площі використовуваної відповідач земельної ділянки без достатніх правових підстав. Доводи відповідача щодо площі будівель та додані до письмових пояснень технічний паспорт на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами по вул Франка Івана №134 в м. Мукачево із схемою розташування будівель та споруд на думку суду не тільки не спростовують із доводи прокурора але і узгоджуються із його позицією. Так із схеми розташування будівель та споруд вбачається, що площа земельної ділянки під будинком, господарськими будівлями та спорудами 4488м2, під двором 8480 м2, а загальна площа 16740 м2.
Також, із заяви про на надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки, кадастровий номер 2110400000:01:006:0102 загальною площею 1,6740 га вбачається що ТОВ «Мікро» просило надати саме таку площу земельної ділянки в оренду.
Відтак суд доходить до висновку про задоволення позову повністю.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
У статті 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі поданих прокурором доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги як обґрунтовано заявлені підлягають до задоволення судом.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із задоволенням позову судові витрати слід покласти на відповідача.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мікро», вул. Франка Івана, будинок 132, м. Мукачево, Закарпатська область, 89600 (код ЄДРПОУ 22108442) на користь Мукачівської міської ради, пл. Духновича, будинок 2, м. Мукачево, Закарпатська область, 89600 (код ЄДРПОУ 38625180) безпідставно збережені кошти у розмірі 1 511 790,28 грн (Один мільйон п'ятсот одинадцять тисяч сімсот дев'яносто гривень 28 коп) за використання земельної ділянки.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мікро», вул. Франка Івана, будинок 132, м. Мукачево, Закарпатська область, 89600 (код ЄДРПОУ 22108442) на користь Закарпатської обласної прокуратури, вул. Коцюбинського, будинок 2а, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000 (код ЄДРПОУ 02909967) суму 18 141,48 грн (Вісімнадцять тисяч сто сорок одна гривня 48 коп) на відшкодування сплаченого судового збору.
4. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.
5. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повний текст рішення складено та підписано 23.04.2025.
Суддя А.А. Худенко