вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"15" квітня 2026 р. Справа№ 910/5621/24 (910/12385/24)
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Отрюха Б.В.
суддів: Сотнікова С.В.
Остапенка О.М.
Секретар судового засідання: Басараба К.Ю.
За участю представника скаржника Бабчука О.В. - за довіреністю №403 від 10.07.2024
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 25.08.2025 у справі № 910/5621/24 (910/12385/24) (суддя Чеберяк П.П., повний текст рішення складено та підписано - 05.09.2025)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Онікс»
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ампір Капітал»
2) ОСОБА_1
3) ОСОБА_2
про визнання недійсними договорів поруки
в межах справи № 910/5621/24
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Онікс»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ампір Капітал»
про банкрутство
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його постановлення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.08.2025 у справі № 910/5621/24 (910/12385/24) (суддя Чеберяк П.П., повний текст рішення складено та підписано - 05.09.2025) позов задоволено; визнано недійсним договір поруки № 1 від 01.08.2022, укладений між ТОВ «ФК «Ампір Капітал», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; визнано недійсним договір поруки № 2 від 14.08.2022, укладений між ТОВ «ФК «Ампір Капітал», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; визнано недійсним договір поруки № 3 від 23.08.2022, укладений між ТОВ «ФК «Ампір Капітал», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що під час розгляду справи встановлено обставини, які свідчать про наявність ознак фраудаторності оспорюваних правочинів, у зв'язку з чим позовні вимоги визнано обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.08.2025 у справі № 910/5621/24 (910/12385/24); прийняти нове судове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Агрофірма «Онікс» у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення суду першої інстанції є таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що позивачем, як заінтересованою особою, не доведено, яким чином порушені його права з боку відповідачів внаслідок його укладення як і не доведено обставин, з якими положення статей 203 та 215 ЦК України пов'язують можливість визнання такого правочину недійсним, позовна заява в цілому всупереч вимогам ст.74 ГПК України ґрунтується на припущеннях та здогадках, без доведення обставин, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, а тому суд першої інстанції формуючи свої висновки щодо фраудаторності договорів поруки №1 від 01.08.2022 року, №2 від 14.08.2022 року та №3 від 23.08.2023 року, норми права застосував формально, безвідносно до обставин цієї справи та наявних доказів, необґрунтовано та передчасно визнав договори поруки недійсними, оскільки договори поруки від 01.08.2022 №1, від 14.08.2022 №2, від 23.08.2023 №3 були укладені добросовісно, з реальною господарською метою та не завдали шкоди кредиторам.
Узагальнені доводи та заперечення учасників справи
17.03.2026 року через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшли додаткові пояснення у даній справі.
Інші учасники справи не скористались своїм правом та не подали відзиви на апеляційну скаргу, що у відповідності до ч. 3 ст. 263 ГПК України, не перешкоджає перегляду судового рішення першої інстанції в апеляційному порядку.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.09.2025 апеляційну скаргу у справі № 910/5621/24 (910/12385/24) передано для розгляду колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Остапенко О.М., Сотніков С.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2025 у справі № 910/5621/24 (910/12385/24) витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/5621/24 (910/12385/24) та невідкладно надіслати їх до Північного апеляційного господарського суду; відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 .
25.09.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/5621/24 (910/12385/24).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2025 у справі № 910/5621/24 (910/12385/24) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 25.08.2025 у справі № 910/5621/24 (910/12385/24) залишено без руху.
30.09.2025 через підсистему «Електронний суд» від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої долучено квитанцію про сплату судового збору.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2025 у справі № 910/5621/24 (910/12385/24), зокрема, відкрито апеляційне провадження у справі № 910/5621/24 (910/12385/24) за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 25.08.2025 (повний текст рішення складено та підписано 05.09.2025).
04.11.2025 через підсистему «Електронний суд» від ОСОБА_1 (представник Бабчук Олена Васильївна ) надійшла заява про участь в судовому засіданні, яке призначено на 11.10.2025 год. у справі №910/5621/24 (910/12385/24) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2025 у справі №910/5621/24(910/12385/24) клопотання ОСОБА_1 (представник Бабчук О.В. ) про участь у судовому засіданні, яке призначено на 11.11.2025 об 14 год 00 хв у справі №910/5621/24(910/12385/24) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено.
11.11.2025 від судді Північного апеляційного господарського суду Станіка С.Р. надійшла заява про самовідвід від розгляду справи № 910/5621/24 (910/12385/24).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2025 у справі № 910/5621/24 (910/12385/24) заяву про самовідвід головуючого судді Станіка С.Р. від розгляду справи №910/5621/24(910/12385/24) задоволено; відведено головуючого суддю Станіка С.Р. від розгляду справи № 910/5621/24 (910/12385/24); матеріали справи №910/5621/24(910/12385/24) передано для здійснення визначення складу суду автоматизованою системою у відповідності до положень ст. 32 ГПК України.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-07/721/25 від 24.11.2025 у зв'язку із задоволенням заяви судді Станіка С.Р. про самовідвід, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/5621/24 (910/12385/24).
Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.11.2025 справу № 910/5621/24 (910/12385/24) передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Сотніков С.В., Остапенко О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2025 у справі № 910/5621/24 (910/12385/24) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 25.08.2025 у справі № 910/5621/24 (910/12385/24) прийнято до провадження колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Сотніков С.В., Остапенко О.М.; розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 25.08.2025 у справі № 910/5621/24 (910/12385/24) призначено на 28.01.2026.
26.12.2025 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від представника ОСОБА_1 , адвоката Бабчук О.В. надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.12.2025 у справі №910/5621/24(910/12385/24), серед іншого, задоволено заяву представника ОСОБА_1 , адвоката Бабчук О.В. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/234/26 від 21.01.2026 у зв'язку із перебуванням судді Сотнікова С.В., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/5621/24 (910/12385/24).
Згідно з витягом до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.01.2026 апеляційну скаргу у справі № 910/5621/24 (910/12385/24) передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Козир Т.П., Остапенко О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2026 у справі № 910/5621/24 (910/12385/24) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 25.08.2025 у справі № 910/5621/24 (910/12385/24) прийнято до провадження колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Козир Т.П., Остапенко О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2026 у справі № 910/5621/24 (910/12385/24), серед іншого, розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 25.08.2025 у справі № 910/5621/24 (910/12385/24) відкладено на 18.02.2026.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/571/26 від 17.02.2026 у зв'язку із перебуванням судді Козир Т.П., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/5621/24 (910/12385/24).
Згідно з витягом до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.02.2026 апеляційну скаргу у справі № 910/5621/24 (910/12385/24) передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Сотніков С.В., Остапенко О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2026 у справі № 910/5621/24 (910/12385/24) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 25.08.2025 у справі № 910/5621/24 (910/12385/24) прийнято до провадження колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Сотніков С.В., Остапенко О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2026 у справі № 910/5621/24 (910/12385/24) оголошено перерву у справі № 910/5621/24 (910/12385/24) до 25.03.2026.
02.03.2022 на офіційній веб-сторінці Ради суддів України оприлюднено рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану. Так, згідно з пунктами 5, 6 рекомендовано по можливості відкладати розгляд справ (за винятком невідкладних судових розглядів) та знімати їх з розгляду, зважати на те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу подати заяву про відкладення розгляду справи через засідання до функціонування критичної інфраструктури, вступ до лав Збройних сил України, територіальної оборони, добровольчих воєнних формувань та інших форм протидії збройної агресії проти України, або не можуть прибути в суд у зв'язку з небезпекою для життя; справи, які не є невідкладними, розглядати лише за наявності письмової згоди на це усіх учасників судового провадження; виважено підходити до питань, пов'язаних з поверненням різного роду процесуальних документів, залишення їх без руху, встановлення різного роду строків, по можливості продовжувати їх щонайменше до закінчення воєнного стану.
25.03.2026 судове засідання не відбулося у зв'язку з оголошеними в місті Києві повітряними тривогами, ракетними обстрілами з боку Російської Федерації та загрозою повторних обстрілів.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2026 у справі №910/5621/24(910/12385/24) розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 25.08.2025 у справі №910/5621/24 (910/12385/24) призначено на 15.04.2026 року об 14 год. 35 хв.
Явка представників учасників справи
У судове засідання 15.04.2026 з'явився представник скаржника.
Інші представники учасників справи в судове засідання 15.04.2026 не з'явились, про час і місце судового засідання повідомлялись завчасно та належним чином.
Згідно з ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків, має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Розумність строків розгляду справи повинна визначатися з огляду на конкретні обставини справи з урахуванням критеріїв, сформованих у практиці Суду, зокрема складності справи, поведінки сторін та відповідних державних органів (рішення Європейського суду з прав людини від 29.05.2008 «Якименко проти України»; рішення Європейського суду з прав людини від 21.12.2006 «Мороз та інші проти України» та інші).
Таким чином, враховуючи наявність у матеріалах справи доказів повідомлення учасників справи про час, місце та дату судового засідання, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті за участю представника скаржника.
Позиції учасників справи
У судовому засіданні 15.04.2026 представник скаржника вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд її задовольнити та прийняти нове судове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Агрофірма «Онікс» у повному обсязі.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Із матеріалів справи вбачається, що у провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/5621/24 за заявою ТОВ "Агрофірма "Онікс" про банкрутство ТОВ "Фінансова компанія "Ампір Капітал" на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2024.
08.10.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява ТОВ «Агрофірма «Онікс» до ТОВ "Фінансова компанія "Ампір Капітал", ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів поруки.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 01.08.2022 між ОСОБА_1 (позикодавець, відповідач 2) та ОСОБА_2 (позичальник, відповідач 3) був укладений договір позики № 1, відповідно до умов якого загальна сума позики складає 15 000 000 грн. (п. 2 договору), яку відповідно до п.4 договору позичальник зобов'язався повернути до 01.11.2023.
В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором позики 01.08.2022 між відповідачем 2, відповідачем 3 та ТОВ «ФК «Ампір Капітал» (відповідач 1) було укладено договір поруки №1, відповідно до умов якого поручитель - ТОВ «ФК «Ампір Капітал» взяв на себе зобов'язання у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником - ОСОБА_2 зобов'язань щодо повернення суми позики, сплати процентів за користування позикою, комісій та інших платежів, а також можливих штрафних санкцій у розмірі та у випадках, передбачених договором позики №1 від 01.08.2022.
Також, 14.08.2022 між ОСОБА_1 (позикодавець, відповідач 2) та ОСОБА_2 (позичальник, відповідач 3) був укладений договір позики № 2, відповідно до умов якого загальна сума позики складає 10 000 000 грн. (п. 2 договору), яку відповідно до п.4 договору позичальник зобов'язався повернути до 01.11.2023.
В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором позики 14.08.2022 між відповідачем 2, відповідачем 3 та відповідачем 1 було укладено договір поруки № 2, відповідно до умов якого поручитель - ТОВ «ФК «Ампір Капітал» взяв на себе зобов'язання у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником - ОСОБА_2 зобов'язань щодо повернення суми позики, сплати процентів за користування позикою, комісій та інших платежів, а також можливих штрафних санкцій у розмірі та у випадках, передбачених договором позики №2 від 14.08.2022.
Крім того, 23.08.2022 між ОСОБА_1 (позикодавець, відповідач 2) та ОСОБА_2 (позичальник, відповідач 3) був укладений договір позики № 3, відповідно до умов якого загальна сума позики складає 8 000 000 грн. (п. 2 договору), яку відповідно до п.4 договору позичальник зобов'язався повернути до 01.11.2023.
В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором позики 23.08.2022 між відповідачем 2, відповідачем 3 та відповідачем 1 було укладено договір поруки № 3, відповідно до умов якого поручитель - ТОВ «ФК «Ампір Капітал» взяв на себе зобов'язання у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником - ОСОБА_2 зобов'язань щодо повернення суми позики, сплати процентів за користування позикою, комісій та інших платежів, а також можливих штрафних санкцій у розмірі та у випадках, передбачених договором позики № 3 від 23.08.2022.
Звертаючись до суду з даним позовом ТОВ «Агрофірма «Онікс» вказує, що оспорювані договори поруки № 1 від 01.08.2022, № 2 від 14.08.2022 та № 3 від 23.08.2022 укладено між заінтересованими особами, у «підозрілий період», а також те, що боржник (поручитель) взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони та відмовився від власних майнових вимог, що, в свою чергу, свідчить про наявність підстав, передбачених ст. 42 КУзПБ та ЦК України для визнання недійсними правочинів та визнання договорів поруки, укладених з боржником, недійсними.
За наслідками розгляду вищевказаної позовної заяви, місцевим господарським судом постановлено судове рішення, яке наразі оскаржується.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини даної господарської справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при постановленні оскаржуваного судового рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.
Згідно із частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України, статтею 42 КУзПБ.
Відповідно до положень статей 14, 74 ГПК України тягар доведення порушеного права у спорі про визнання недійсним правочину покладений на заявника цих вимог.
Отже, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і залежно від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (правова позиція Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 16.10.2020 у справі №910/12787/17).
Крім того, як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, а й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно сталося.
Слід звернути увагу, що банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано КУзПБ з 21.10.2019, а до вступу в дію цього Кодексу - Законом про банкрутство в редакції від 19.01.2013, що втратив чинність 21.10.2019, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними та мають пріоритет у застосуванні при розгляді цих справ порівняно з іншими нормами законодавства.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18).
Поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» (Doran v. Ireland)).
Ефективність означає як попередження стверджуваного порушення чи його продовження, так і надання відповідного відшкодування за будь-яке порушення, яке вже відбулося (рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland)).
У рішенні від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України» ЄСПЛ зазначав, що засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої статті 16 ЦК України).
КУзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.
Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.
Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.
Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.
Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб'єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.
Безумовно, визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника.
Наведений висновок сформований Верховним Судом у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19).
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду м. Києва від 10.07.2024 серед іншого відкрито провадження у справі № 910/5621/24 про банкрутство ТОВ "ФК "Ампір Капітал", визнано грошові вимоги ТОВ «Агрофірма «Онікс» до боржника у розмірі 7 156 163,17 грн. та введено процедуру розпорядження майном.
В ході процедури розпорядження майном боржника до суду звернувся ОСОБА_1 з грошовими вимогами до боржника на загальну суму 34 059 157,54 грн., які складають заборгованість останнього за оспорюваними договорами поруки.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, договори поруки, що оспорюються ініціюючим кредитором в межах даної справи, були укладені боржником в межах так званого «підозрілого періоду» тобто протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство боржника.
Окрім того, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, ОСОБА_2 як на момент укладання оспорюваних договорів, так і на теперішній час являється засновником (учасником), кінцевим бенефіціарним власником 100% корпоративних прав ТОВ "ФК "Ампір Капітал", а також його керівником.
В свою чергу, позичальником за договорами позики, в забезпечення виконання зобов'язань за якими були укладені оспорювані договори поруки, також є ОСОБА_2 .
Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов до висновку, що доводи позивача щодо того, що оспорювані договори поруки були укладені між заінтересованими особами в розумінні ст. 1 КУзПБ є обґрунтованими.
Стаття 42 КУзПБ визначає спеціальні підстави для заявлення вимог про визнання недійсними правочинів за участю боржника, вчинених ним після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство.
Згідно з ч. 1 ст. 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування (ч. 2 ст. 42 КУзПБ).
Отже, законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються тоді коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.
Строк, встановлений у статті 42 КУзПБ (три роки, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство), становить так званий «підозрілий період», у межах якого є найбільш вірогідним вчинення боржником правочинів, опосередковано спрямованих на завдання шкоди кредиторам боржника (п. 25 постанови Верховного Суду від 28.02.2023 у справі № 906/43/22 (906/366/22)).
Так, однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які мають право розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
Частиною 3 статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, які вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Тобто, правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, й це передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор має право розраховувати, що всі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.
Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимог іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може.
Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов'язані зі зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов'язання, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.
Правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.
Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності з огляду на презумпцію фраудаторності правочину, вчиненого боржником на шкоду кредиторам.
Подібні за змістом висновки, зокрема, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.
Водночас категорія фраудаторності у галузі банкрутства спрямована на недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами, зважаючи, що частина друга статті 96 ЦК України вимагає, щоби юридична особа відповідала за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. Тобто, боржник має усвідомлювати повне виконання свого обов'язку перед кредитором. У зв'язку з цим можна розмежувати також критерії фраудаторності: об'єктивний - коли вчиняється правочин цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку за наявності існуючої вже заборгованості; суб'єктивний - усвідомлення боржником появи боргу в результаті укладення правочину, що повинно аналізуватися через призму економічної мети договору, сумлінність та добросовісність дій боржника, які мають бути спрямовані на погашення боргу, а не навпаки, на неможливість виконання зобов'язання.
Поняття поруки закріплено у статті 553 ЦК України, відповідно до якої порукою є договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Відповідно до частини першої статті 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
За змістом частини другої статті 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.
У постанові від 27.03.2024 у cправі № 918/463/22(918/599/23) Верховний Суд зазначив, що боржник, який вчиняє інші дії, пов'язані із зменшенням його платоспроможності (зокрема дії з укладення договору застави, поруки за яким набуває додаткових зобов'язань) після виникнення у нього зобов'язання із повернення суми позики діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.
Вступаючи у договірні відносини щодо поруки по боргах третіх осіб, сторони такого договору поруки, з урахуванням категорії «підприємницького ризику» та фраудаторності, у розрізі регулювання відносин неплатоспроможності повинні розкрити суду ті реальні мотиви, з яких вони виходили при укладенні спірного правочину, які б підтверджували реальні ринкові наміри сторін цього правочину щодо отримання прибутку при здійсненні звичайної ринкової діяльності.
Верховний Суд у постанові у справі № 910/20146/20 (910/9531/22) також зазначив, що в силу закону майно юридичної особи фактично є способом забезпечення майбутніх зобов'язань боржника перед третіми особами-кредиторами. За загальним правилом майнова сутність господарювання полягає у відносно еквівалентному обміні матеріальними цінностями задля забезпечення росту у суб'єкта господарювання виробництва товарів, надання послуг. Таким чином навмисне зменшення майнової основи суб'єкта господарювання без наявності підстав вважати, що таке зменшення буде компенсовано відносно рівним еквівалентом з боку контрагента, знижує можливість такого суб'єкта відповідати перед своїми кредиторами належним йому майном, що і виступає безпосередньою ознакою фраудаторності та її економічною сутністю. При цьому поява у майбутньому кредиторів у справі про банкрутство не впливає на економічну сутність фраудаторного правочину і не змінює фраудаторної природи такого правочину.
Поручитель, укладаючи договір поруки, не може не розуміти, що у випадку невиконання боржником зобов'язання, саме йому доведеться виконувати зобов'язання в повному обсязі за рахунок свого майна (шляхом передачі чи відчуження кредитору). Тим самим поручитель визначає долю належного йому майна на майбутнє.
Таким чином, місцевий господарський суд вказав, що укладення договорів поруки у так званий «підозрілий період», між заінтересованими особами, а також взяття на себе зобов'язань перед заінтересованою особою в загальному розмірі 33 000 000,00 грн. без будь яких майнових дій іншої сторони свідчить про наявність ознак фраудаторності оспорюваних правочинів.
Суд першої інстанції вірно відзначив, що визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 ЦК України.
У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсним правочину боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), тобто дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Частиною третьою статті 13 ЦК України унормовано, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п'ята статті 203 ЦК України).
Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції, який, узагальнивши встановлені обставини, з урахуванням аналізу норм чинного законодавства та матеріалів справи, дійшов обґрунтованого висновку про наявність ознак фраудаторності оспорюваних правочинів і, як наслідок, правомірно визнав позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Водночас доводи апеляційної скарги не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції та зводяться переважно до переоцінки встановлених судом обставин справи.
Посилання скаржника на недоведеність порушення прав позивача та відсутність підстав для визнання правочинів недійсними є безпідставними, оскільки матеріалами справи підтверджується укладення оспорюваних договорів у підозрілий період, а також за наявності пов'язаності між сторонами правочинів, що обґрунтовано було враховано судом першої інстанції при встановленні ознак фраудаторності.
Отже, наведені в апеляційній скарзі аргументи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права та не спростовують обґрунтованості прийнятого рішення.
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
З приводу висвітлення всіх доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В силу ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржниками зроблено не було.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу ОСОБА_1 необґрунтованою та такою, що не підлягають задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 25.08.2025 у справі № 910/5621/24 (910/12385/24) підлягає залишенню без змін.
Розподіл судових витрат
Судові витрати за подання апеляційної скарги, у відповідності до статті 129 ГПК України, судом покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 129, 240, 267-271, 273, 275, 276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Кодексу України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.08.2025 у справі № 910/5621/24 (910/12385/24) залишити без змін.
3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги розподіляється відповідно до ст. ст. 129 та 282 Господарського процесуального кодексу України.
4. Справу № 910/5621/24 (910/12385/24) повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.
Повний текст почстанови складено та підписано 23.04.2026.
Головуючий суддя Б.В. Отрюх
Судді С.В. Сотніков
О.М. Остапенко