ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
21 квітня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/2971/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Філінюка І.Г.
суддів: Аленіна О.Ю., Принцевської Н.М.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Виконавчого комітету Нікопольської міської ради
на рішення Господарського суду Одеської області від 12.01.2026
по справі №916/2971/25
за позовом: Виконавчого комітету Нікопольської міської ради
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Баранової Анни Сергіївни
про стягнення 42 000,00 грн.
суддя суду першої інстанції - Цісельський О.В.
місце винесення рішення: м. Одеса, Господарський суд Одеської області, пр.-т Шевченка, 29,
повний текст рішення складено: 12.01.2026
Виконавчий комітет Нікопольської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовної заявою до Фізичної особи-підприємця Баранової Анни Сергіївни, в якій просить суд стягнути з відповідача безпідставно набуті кошти у розмірі 42000,00 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що сума ПДВ у розмірі 42000,00 грн, сплачена позивачем відповідачу на виконання умов договору поставки № 141 від 16.12.2024, є безпідставно набутою останнім, оскільки вказана сума не підлягає включенню до вартості товару.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.01.2026 у задоволенні позову - відмовлено.
Обґрунтування судового рішення.
Суд зазначив, що виходячи з системного аналізу змісту положень пункту 29 частини 1 статті 1 Закону України «Про оборонні закупівлі» та частини 1 статті 1, частин 1, 2 статті 3 Закону України «Про Збройні Сили України», підрозділи територіальної оборони, на користь яких Виконавчим комітетом Нікопольської міськради можливо були придбані окуляри нічного бачення за договором №141 від 16.12.2024 у ФОП Баранової А.С., у розумінні підпункту 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (в редакції, чинній з 24.08.2023) могли бути кінцевим отримувачем зазначених товарів виключно за умови, якщо про це чітко зазначено в сертифікаті кінцевого споживача або безпосередньо в умовах договору поставки.
Тоді як у даному випадку, що не спростовано позивачем, в матеріалах справи відсутній оформлений сертифікат кінцевого споживача, а в умовах договору безпосередньо не визначено належного суб'єкта кінцевого отримувача товарів (Збройні Сили України, підрозділ територіальної оборони тощо), що у розумінні підпункту 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України свідчить про неузгодженість сторонами відповідних умов та/або явну необізнаність постачальника на момент укладення такого договору щодо конкретного суб'єкта кінцевого отримувача товарів, та, як наслідок, про відсутність підстав для звільнення операцій щодо постачання закуповуваних за таким договором товарів від оподаткування ПДВ.
Су також зауважив, що укладений між сторонами договір не містить інформації, що обумовлений ним товар спрямовується саме на користь військових частин, підрозділу територіальної оборони чи будь-якого іншого суб'єкту, зазначеного в пп.5 п.32 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України.
Узагальнені доводи та вимоги апеляційної скарги.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Виконавчого комітету Нікопольської міської ради, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 12 січня 2026 року у справі № 916/2971/25 повністю та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Скаржник зазначає, що Суд першої інстанції помилково дійшов висновку про відсутність підстав для звільнення операції від ПДВ, ігноруючи чинне законодавство та судову практику.
Скаржник зазначає про неправильне тлумачення пп. 5 п. 32 підр. 2 р. XX ПК України. Згідно з цією нормою (в редакції, чинній на момент укладення Договору та розгляду справи, з урахуванням змін Законом України № 2120-ІХ від 15.03.2022 та № 4698 від 04.12.2025, що набули чинності з 01.01.2026), звільняються від ПДВ операції з постачання товарів оборонного призначення (включаючи прилади нічного бачення за кодами 8525 89 00 10, 8525 89 00 90), якщо кінцевим отримувачем є ЗСУ, ТрО, добровольчі формування або інші суб'єкти оборонних заходів. Звільнення застосовується за умови визначення кінцевого отримувача в сертифікаті або умовах договору.
У Договорі чітко вказано оборонне призначення: «для потреб підрозділів територіальної оборони, які беруть участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони» (п. 1.1). Це є достатньою умовою договору, що підтверджує кінцевого отримувача - ТрО ЗСУ. Сертифікат кінцевого споживача не є обов'язковим для внутрішніх поставок (не імпорт), якщо дотримані інші умови, як підтверджують ІПК ДПС та інформаційне повідомлення ДПС від 20.02.2025. Закон № 4698 скасував прив'язку пільги виключно до державних контрактів, розширивши її на всі постачання для оборонних потреб, включаючи закупівлі органами місцевого самоврядування.
Суд проігнорував ст. 15 Закону «Про оборону України» та ст. 36 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», які уповноважують органи місцевого самоврядування (як Виконком) фінансувати та забезпечувати матеріально-технічне забезпечення оборони. Нікополь, як територія активних бойових дій (наказ Мінреінтеграції № 309), активно залучений до оборони, що підтверджується міською програмою та рішенням № 2187. Призначення платежу в платіжній інструкції прямо вказує на ТРО ЗСУ. Докази передачі товару ТрО (акти) спростовують висновок суду про відсутність підтвердження кінцевого отримувача.
Аналогічні висновки в постановах Верховного Суду (ВС): № 910/8235/24 від 26.02.2025 (звільнення залежить від категорії товару та призначення, а не обов'язково сертифіката); № 914/1555/24 від 28.08.2025 (органи місцевого самоврядування можуть застосовувати пільгу для оборонних закупівель); № 910/4017/24 від 09.07.2025 (достатньо вказівки в договорі на оборонне призначення); № 910/1383/24 від 14.05.2025 (підміна понять щодо кінцевого отримувача неприпустима, якщо мета - оборона).
Щодо відсутності визнання недійсності частини Договору. Суд вказав на відсутність клопотання про визнання недійсним п. 2.2 Договору в частині ПДВ (ч. 3 ст. 237 ГПК України). Однак, відповідно до постанови Об'єднаної палати КГС ВС № 910/12764/20 від 03.12.2021, договір може бути визнаний недійсним у частині включення ПДВ, якщо це суперечить податковому законодавству (ст. 217 ЦК України). ПДВ не є істотною умовою ціни (ст. 632 ЦК України, ст. 180 ГК України), а лише обов'язковим платежем, який не мав включатися за пільгою. Суд мав самостійно кваліфікувати відносини та визнати цю частину недійсною, оскільки позов базується на безпідставному набутті (ст. 11, 202, 509 ЦК України).
Процесуальний рух справи.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи було визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Філінюк І.Г. судді Аленін О.Ю., Принцевська Н.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.01.2026.
На момент надходження апеляційної скарги матеріали справи №916/2971/25 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.02.2026 доручено Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати матеріали справи №916/2971/25 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
Відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Виконавчого комітету Нікопольської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 12.01.2026 по справі №916/2971/25 до надходження матеріалів справи з суду першої інстанції.
09.02.2026 матеріали справи №916/2971/25 надійшли на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Виконавчого комітету Нікопольської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 12.01.2026 по справі №916/2971/25.
Визначено розглянути апеляційну скаргу Виконавчого комітету Нікопольської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 12.01.2026 по справі №916/2971/25 у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи.
Встановлено іншім учасникам провадження у справі, а саме: відповідачу у справі Фізичній особі-підприємцю Барановій Анні Сергіївні строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі, відзив має надійти до Південно - західного апеляційного господарського суду не пізніше десятого дня з дня вручення про відкриття апеляційного провадження у справі, з урахуванням строків поштового перебігу.
23.02.2026 до суду надійшов відзив Фізичної особи-підприємця Баранової Анни Сергіївни на апеляційну скаргу.
23.02.2026 до суду від позивача надійшли пояснення на відзив.
Згідно з частино тринадцятою статті 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 7 статті 252 ГПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Згідно з частиною другою статті 270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Фактичні обставини справи встановлені судом першої інстанції.
16.12.2024 між Виконавчим комітетом Нікопольської міської ради (надалі - покупець, позивач, Виконком Нікопольської міськради) та Фізичною особою-підприємцем Барановою Анною Сергіївною (надалі - постачальник, відповідач, ФОП Баранова А.С.) укладено договір поставки № 141 (надалі - договір), відповідно до умов п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити засоби для матеріально-технічного забезпечення підрозділів територіальної оборони, а саме: окуляри нічного бачення NRP RG2051 WP (надалі - товар), (код згідно ДК 021:2015:38632000-4 - Прилади нічного бачення), асортимент, кількість та номінальна вартість якого зазначена у специфікації (додаток № 1 до договору), яка є невід'ємною частиною договору.
Рішення про закупівлю за даним предметом договору прийняте відповідно до наявної потреби замовника, на підставі рішення Виконавчого комітету Нікопольської міської ради від 12.12.2024 № 2187 «Про схвалення проекту змін до міської програми «Сприяння забезпеченню проведення заходів мобілізації та територіальної оборони Нікопольської міської територіальної громади на 2024 рік», враховуючи норми постанови Кабінету Міністрів України від 09.06.2021 № 590 «Про затвердження Порядку виконання повноважень Державною казначейською службою в особливому режимі в умовах воєнного стану» та керуючись п.п. 2 п. 13 (замовник перебуває на території активних бойових дій) постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 «Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування», постановою Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією», наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією», у зв'язку з чим закупівля здійснюється без використання електронної системи закупівель.
Пунктом 1.3. договору передбачено, що постачальник здійснює поставку товару до 23 грудня 2024 року.
Відповідно до п. 2.2. договору сума договору становить 252000,00 грн, в тому числі ПДВ - 42000,00 грн. Розрахунки проводяться шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника протягом 3-х (трьох) банківських днів після приймання товару покупцем шляхом підписання видаткової накладної та на підставі рахунку (п. 2.3. договору).
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2024, а в частині проведення розрахунків - до їх повного виконання (п. 7.1. договору).
Специфікацією, яка є додатком № 1 до договору, передбачено поставку відповідачем позивачу товару - окуляри нічного бачення NRP RG2051 WP (2+кріплення на шолом, маска) у кількості 2 комплекта на суму 252000,00 грн (в т.ч. ПДВ - 42000,00 грн).
Відповідно до платіжної інструкції від 18.12.2024 № 55 позивач перерахував на користь відповідача кошти у розмірі 252000,00 грн, вказавши у призначенні платежу: « 0218240;3110;покращення матеріально-технічного забезпечення сил ТРО ЗСУ, а саме придбання окулярів нічного бачення NRP-2 компл.; рах №932, накл. №РН-783 від 18.12.24, дог №141 від 16.12.2024, в т.ч. ПДВ - 42000,00».
В подальшому, 17.06.2025 позивач направив ФОП Барановій А.С. претензію № 1348/25, у якій із посиланням на пп. 5 п. 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України вказував, що обумовлений за договором товар має бути звільнений від оподаткування, у зв'язку з чим відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України просив повернути безпідставно набуті кошти ПДВ у розмірі 42000,00 грн, а також просив укласти додаткову угоду до договору, якою виключити з п. 2.2. договору суму ПДВ у розмірі 42000,00 грн, зменшивши загальну суму договору до 210000,00 грн. Окрім того, позивач просив розглянути цю претензію та повідомити протягом 10 робочих днів з моменту її отримання про дії відповідача щодо її виконання. Претензія була надіслана належним чином на адресу ФОП Баранової А.С., про що свідчать наявні в матеріалах справи копії опису вкладення до цінного листа, поштової накладної та фіскального чеку від 17.06.2025.
В матеріалах справи також наявна податкова накладна № 45 від 19.12.2024, складена ФОП Барановою А.С., яка зареєстрована в ЄРПН 15.01.2025 на загальну суму 252000,00 грн, в т.ч. ПДВ 42000,00 грн.
У зв'язку з тим, що відповідач вимоги вищевказаної претензії не виконав, позивач звернувся із даним позовом до суду, у якому просить стягнути з відповідача безпідставно набуті кошти у розмірі 42000,00 грн.
Джерела права та позиція Південно - західного апеляційного господарського суду.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності/відсутності підстав для стягнення безпідставно нарахованого ПДВ на підставі статті 1212 ЦК України.
У справі, що переглядається, предметом позову є стягнення безпідставно нарахованого ПДВ, а позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач отримав суму ПДВ за операцією, яка відповідно до законодавства не підлягала оподаткуванню, це свідчить про наявність правових підстав для стягнення з відповідача безпідставно нарахованого ПДВ.
За частинами 2, 3 статті 180 Господарського кодексу України, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч. 5 ст. 180 Господарського кодексу України).
Згідно до ч.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно із частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом ( ст. 525 ЦК України).
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до положень частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За положеннями ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Згідно з частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Якщо ціну встановлено залежно від ваги товару, вона визначається за вагою нетто, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу.
Якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передання товару.
Якщо продавець прострочив виконання обов'язку щодо передання товару, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на день передання товару, встановлений у договорі, а якщо такий день не встановлений договором, - на день, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Положення цієї частини про визначення ціни товару застосовуються, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання.
Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Главою 83 ЦК України врегульовано правовідносини, пов'язані із набуттям, збереження майна без достатньої правової підстави.
За приписами статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Приписами статті 1213 Цивільного кодексу України встановлено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
Згідно з підпунктом 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 ПК України податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.
Пунктами 30.1-30.2, 30.9 статті 30 ПК України визначено, що податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат. Податкова пільга надається шляхом: а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору; б) зменшення податкового зобов'язання після нарахування податку та збору; в) встановлення зниженої ставки податку та збору; г) звільнення від сплати податку та збору.
За змістом підпунктів а) і б) пункту 185.1 статті 185 ПК України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку, який нараховується відповідно до підпунктів 213.1.9 і 213.1.14 пункту 213.1 статті 213 цього Кодексу, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
Згідно з підпунктом 194.1.1 пункту 194.1 статті 194 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) податок на додану вартість становить 20 відсотків, 7 відсотків бази оподаткування та додається до ціни товарів/послуг.
Згідно з п.20 ч.1 ст. 282 МК України у випадках, встановлених цим Кодексом та іншими законами з питань оподаткування, при ввезенні на митну територію України або вивезенні за її межі від оподаткування митом звільняються: товари оборонного призначення, визначені такими згідно з пунктом 29 частини першої статті 1 Закону України «Про оборонні закупівлі», що класифікуються за такими групами, товарними позиціями та підкатегоріями УКТ ЗЕД: тепловізійні біноклі, монокуляри та бінокуляри, прилади нічного бачення (біноклі та монокуляри), що класифікуються у товарних підкатегоріях 8525 89 00 10, 8525 89 00 90 згідно з УКТ ЗЕД.
За п.29 ч.1 ст. 1 Закону України «Про оборонні закупівлі» товари оборонного призначення - озброєння, військова та спеціальна техніка, зброя і боєприпаси, спеціальні комплектувальні вироби для їх виготовлення та експлуатації, матеріали та обладнання, спеціально призначені для їх розроблення, виготовлення або використання, спеціальні технічні засоби, технічні засоби розвідки, засоби технічного та криптографічного захисту інформації, засоби спеціального зв'язку, космічна техніка військового та подвійного призначення, засоби індивідуального захисту (бронежилети всіх класів захисту, протиударні, кулезахисні шоломи, комплекти протиударного захисту тощо), спеціальні засоби (кайданки, кийки, засоби, споряджені речовинами сльозогінної, світлошумової дії тощо), спеціальні (спеціалізовані) транспортні засоби; комп'ютерна, оптична, вимірювальна та інша техніка; спеціальний формений одяг, необхідний для виконання завдань правоохоронними органами, структурними підрозділами органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, військовими формуваннями з правоохоронними функціями, товари подвійного використання для гарантованого забезпечення потреб безпеки і оборони, розвитку обороноздатності держави та системи національної стійкості, а також будь-які інші товари, які закуповуються державними замовниками, визначеними згідно з пунктом 10 частини першої цієї статті, для гарантованого забезпечення потреб безпеки і оборони.
Пунктами 2, 10 ч.1 ст. 1 Закону України «Про оборонні закупівлі» визначено, що виконавець державного контракту (договору) з оборонних закупівель (далі - виконавець державного контракту (договору) - суб'єкт господарювання незалежно від організаційно-правової форми та форми власності або іноземний суб'єкт господарювання (інша іноземна юридична особа) чи об'єднання юридичних осіб, з якими укладено державний контракт (договір) за результатами проведення закупівель, визначених цим Законом; державні замовники у сфері оборони (далі - державні замовники) - визначені Кабінетом Міністрів України центральні органи виконавчої влади, інші державні органи, військові формування, утворені відповідно до законів України.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про оборону України», виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у галузі оборонної роботи забезпечують, зокрема, вирішення згідно із законодавством питань, пов'язаних з наданням частинам, установам, навчальним закладам Збройних Сил України та іншим військовим формуванням, утвореним відповідно до законів України, та правоохоронним органам службових приміщень і житлової площі, інших об'єктів, здійсненням контролю за їх використанням, наданням комунально-побутових та інших послуг; організацію виробництва і поставки військам підприємствами та організаціями, що належать до комунальної власності, замовленої продукції, енергетичних та інших ресурсів; сприяння у підтриманні відповідного режиму в прикордонній смузі та у контрольованих прикордонних районах; здійснення інших повноважень у галузі оборонної роботи, передбачних законами.
Зазначені положення кореспондуються зі ст. 36 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Так, дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору № 141 від 16.12.2024, даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки, тому такий договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509, 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов'язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов'язаний здійснити оплату (пункт 8.3. постанови Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.06.2022 у справі №922/2115/19).
Згідно умов договору поставки № 141, постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити засоби для матеріально-технічного забезпечення підрозділів територіальної оборони, а саме: окуляри нічного бачення NRP RG2051 WP, в асортименті, кількості та вартості, які визначені у специфікації (додаток 1 до договору). Суму договору сторонами погоджено в розмірі 252000,00 грн, в тому числі ПДВ - 42000,00 грн.
Укладений між сторонами договір є чинним, недійсним повністю чи в частині включення до його вартості суми ПДВ судом не визнавався.
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, договір є належною підставою, в розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Так, пунктом 2.2. договору до договірної ціни було включено податок на додану вартість, з урахуванням якого покупцем було сплачено постачальнику кошти.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що за своєю правовою суттю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем товару (замовником послуг).
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20 вказала на те, що хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, врегульовані Податковим кодексом України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
17.03.2022 набув чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» №2120-ІХ від 15.03.2022, яким було внесено зміни, зокрема, до розділу XX «Перехідних положень» Податкового кодексу України. У пункті 32 Підрозділу 2 Розділу ХХ Податкового кодексу України передбачено режим звільнення від оподаткування ПДВ операцій з ввезення та постачання на митній території України окремих товарів для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони.
Відповідно до підпункту 5 пункту 32 підрозділу 2 ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України товарів, кінцевим отримувачем яких відповідно до сертифіката кінцевого споживача або згідно з умовами договору визначено правоохоронні органи, Міністерство оборони України, Збройні Сили України та інші військові формування, добровольчі формування територіальних громад, утворені відповідно до законів України, інші суб'єкти, що здійснюють боротьбу з тероризмом відповідно до закону та/або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації проти України, підприємства, які є виконавцями (співвиконавцями) державних контрактів (договорів) з оборонних закупівель:
прокату плоского з інших легованих сталей завширшки 600 мм або більше, що класифікується у товарній підкатегорії 7225 40 60 00 згідно з УКТ ЗЕД;
скла безпечного, включаючи скло зміцнене (загартоване) або багатошарове, що класифікується у товарній позиції 7007 згідно з УКТ ЗЕД;
оптичних приладів для слідкування, що класифікуються у товарних підкатегоріях 9013 10 90 00, 9005 10 00 00, 9005 80 00 00 згідно з УКТ ЗЕД;
апаратури для передачі та приймання голосу, зображень та іншої інформації, включаючи апаратуру для комунікації в мережі дротового або бездротового зв'язку, апаратури прослуховування направленої дії, радіостанцій ультракороткохвильового і короткохвильового діапазону військового призначення, розвідувально-сигнальної апаратури, їх частин і приладдя, що класифікуються у товарній підпозиції 8517 69 та у товарних підкатегоріях 8525 60 00 00, 8529 90 20 00, 8524 11 00 90, 8524 12 00 90, 8524 19 00 90, 8524 91 00 90, 8524 92 00 90, 8524 99 00 90 згідно з УКТ ЗЕД;
безпілотних літальних апаратів без озброєння та їх частин, що класифікуються у товарних позиціях 8806, 8807 згідно з УКТ ЗЕД;
метеостанцій, що класифікуються у товарній підкатегорії 9015 80 20 00 згідно з УКТ ЗЕД;
тепловізійні біноклі, монокуляри та бінокуляри, прилади нічного бачення (біноклі та монокуляри), що класифікуються у товарних підкатегоріях 8525 89 00 10, 8525 89 00 90 згідно з УКТ ЗЕД;
далекоміри, що класифікуються у товарній позиції 9015 10 00 00 згідно з УКТ ЗЕД;
портативні радіоелектронні засоби виявлення та протидії безпілотним літальним апаратам (антидронові рушниці), що класифікуються у товарній позиції 8543 згідно з УКТ ЗЕД;
броньованих автомобілів, що класифікуються за кодами 8702 10 19 90, 8702 90 11 00, 8703, 8705 90 80 90, 8710 00 00 00 згідно з УКТ ЗЕД.
У разі здійснення операцій, звільнених від оподаткування податком на додану вартість відповідно до підпунктів 4 і 5 цього пункту (в частині постачання товарів за державними контрактами (договорами) з оборонних закупівель), положення пункту 198.5 статті 198 та статті 199 цього Кодексу не застосовуються щодо таких операцій.
Відтак, наведеною правовою нормою визначено перелік суб'єктів (отримувачів), товарів, операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України яких тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства, звільняються від оподаткування податком на додану вартість.
Отже, операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України товарів підлягають звільненню від оподаткування ПДВ згідно з підпунктом 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України (в редакції, чинній з 24.08.2023) за умови, якщо: 1) товари, щодо яких здійснюються такі операції, належать до категорії товарів, які визначені у підпункті 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX “Перехідні положення» Податкового кодексу України та класифікуються у товарних позиціях згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД), визначеною Законом України від 19.10.2022 № 2697-IX “Про митний тариф України»; 2) кінцевим отримувачем відповідно до сертифіката кінцевого споживача або згідно з умовами відповідного договору визначено суб'єктів, перерахованих у підпункті 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України, зокрема, Збройні Сили України, інші військові формування, добровольчі формування територіальних громад тощо.
У разі недотримання таких умов вказані операції підлягатимуть оподаткуванню ПДВ у загальновстановленому порядку.
Визначальним для звільнення від оподаткування ПДВ за вказаною нормою є не лише категорія товарів та суб'єкт кінцевого отримувача таких товарів, а й документальне підтвердження особи такого суб'єкта відповідно до сертифікату кінцевого споживача або згідно з умовами договору, в якому визначено осіб, зазначених у підпункті 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України, кінцевими отримувачами.
Відповідний правовий висновок здійснений Верховним Судом у постанові від 26.02.2025 у справі № 910/8235/24 при застосуванні підпункту 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України у аналогічних правовідносинах. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.08.2025 у справі № 914/1555/24.
Водночас, суд зауважує, що визначення суб'єкта кінцевого отримувача товарів відповідно до сертифікату кінцевого споживача або згідно з умовами договору насамперед обумовлено необхідністю підтвердити особу такого кінцевого отримувача товарів, операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України яких підлягають звільненню від оподаткування ПДВ згідно з підпунктом 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX ПК, та не може бути формальністю, адже операції, зокрема, щодо постачання товарів, суб'єкт кінцевого отримувача яких не відповідає визначеному переліку, виключає можливість звільнення таких операцій від оподаткування ПДВ на підставі цієї норми.
Відсутність такого документального підтвердження суб'єкта кінцевого отримувача товарів відповідно до сертифікату кінцевого споживача або згідно з умовами договору свідчить про відсутність підстав для звільнення операцій з постачання таких товарів від оподаткування ПДВ, відповідно про відсутність підстав стверджувати, що включення ПДВ до вартості (ціни) закуповуваних згідно з таким договором товарів та подальша його сплата постачальнику суперечить вимогам підпункту 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України.
Аналогічні правові позиції викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.02.2025 у справі № 910/8235/24.
Таким чином, виходячи з системного аналізу змісту положень пункту 29 частини 1 статті 1 Закону України «Про оборонні закупівлі» та частини 1 статті 1, частин 1, 2 статті 3 Закону України «Про Збройні Сили України», підрозділи територіальної оборони, на користь яких Виконавчим комітетом Нікопольської міськради можливо були придбані окуляри нічного бачення за договором №141 від 16.12.2024 у ФОП Баранової А.С., у розумінні підпункту 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (в редакції, чинній з 24.08.2023) могли бути кінцевим отримувачем зазначених товарів виключно за умови, якщо про це чітко зазначено в сертифікаті кінцевого споживача або безпосередньо в умовах договору поставки.
Тоді як у даному випадку, що не спростовано позивачем, в матеріалах справи відсутній оформлений сертифікат кінцевого споживача, а в умовах договору безпосередньо не визначено належного суб'єкта кінцевого отримувача товарів (Збройні Сили України, підрозділ територіальної оборони тощо), що у розумінні підпункту 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України свідчить про неузгодженість сторонами відповідних умов та/або явну необізнаність постачальника на момент укладення такого договору щодо конкретного суб'єкта кінцевого отримувача товарів, та, як наслідок, про відсутність підстав для звільнення операцій щодо постачання закуповуваних за таким договором товарів від оподаткування ПДВ.
Колегія суддів погоджується з позицією місцевого господарського суду, що для застосування пільги з ПДВ, відповідно до пп.4, пп.5 та останнього абзацу п.32 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України, такі товари повинні поставлятись або за державними контрактами (договорами) з оборонних закупівель, або повинен існувати сертифікат кінцевого споживача (з зазначенням підрозділу територіальної оборони) чи про такого кінцевого отримувача потрібно зазначати в умовах договору.
Позивач, як замовник відповідної закупівлі та суб'єкт, який відповідно до своїх повноважень здійснює у межах відповідних видатків місцевих бюджетів фінансування заходів з оборони, у тому числі військових частин або підрозділів територіальної оборони, не був позбавлений можливості, як мінімум, якщо скорочені строки здійснення закупівлі та необхідності передачі товарів військовій частині не передбачали можливості отримати сертифікат кінцевого споживача від такої військової частини, ініціювати включення до договору умов щодо суб'єкта кінцевого отримувача товарів, операції щодо постачання яких відповідно з підпунктом 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX “Перехідні положення» Податкового кодексу України підлягають звільненню від оподаткування ПДВ за вищенаведених умов, що, в свою чергу, давало б підстави при укладенні договору погодити з постачальником вартість (ціну) закуповуваних згідно з цим договором товарів без ПДВ або у випадку незгоди відповідача в подальшому оскаржувати таке включення, та, відповідно, не витрачати бюджетні кошти на покриття суми ПДВ.
Укладений між сторонами договір не містить інформації, що обумовлений ним товар спрямовується саме на користь військових частин, підрозділу територіальної оборони чи будь-якого іншого суб'єкту, зазначеного в пп.5 п.32 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України.
Колегія суддів враховує, що пунктом 1.1. договору поставки №141 від 16.12.2024 сторони визначили, що предметом договору є матеріально-технічні засоби для забезпечення потреб ТрО за ДК 021:2015:38632000-1.
Водночас, вказівка в договорі про забезпечення потреб ТрО товаром на підставі рішення Виконкому Нікопольської міської ради від 12.12.2024 № 2187 «Про схвалення проекту змін до міської програми «Сприяння забезпеченню проведення заходів мобілізації та територіальної оборони Нікопольської міської територіальної громади на 2024 рік» та платіжна інструкція із посиланням на придбання товару з метою покращення матеріально-технічного забезпечення сил ТРО ЗСУ судом не враховується, оскільки це не є визначенням (підтвердженням) суб'єкта кінцевого отримувача товарів, операції щодо постачання товарів якому не оподатковуються ПДВ відповідно до підпункту 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, а вказані документи не є тими документами, які відповідно до пп. 5 п. 32 підрозд. 2 розд. ХХ «Перехідні положення» ПК України визначають (підтверджують) кінцевого отримувача товарів, що мало б наслідком звільнення операцій щодо їх постачання від оподаткування ПДВ, внаслідок чого можна було б стверджувати про те, що включення ПДВ до вартості (ціни) закуповуваних згідно з цим договором товарів на момент його укладення суперечить вимогам пп. 5 п. 32 підрозділу 2 розділу ХХ “Перехідні положення» ПК України.
Гарантії кінцевого споживача щодо використання товарів у заявлених цілях в матеріалах справи також відсутні, як і відсутні програма щодо сприяння забезпеченню проведення заходів мобілізації та територіальної оборони Нікопольської міської територіальної громади на 2024 рік, відповідне рішення Виконкому Нікопольської міської ради, звернення Сил територіальної оборони Збройних Сил України або іншої будь-якої особи з переліку, визначеного підп. 5 п. 32 підрозділу 2 розділу XX ПК України, рішень Виконкому щодо передачі відповідним особам придбаного за спірним договором товару або відповідних актів приймання-передачі тощо.
З огляду на наведене та враховуючи встановлені обставини щодо відсутності в матеріалах справи документального підтвердження суб'єкта кінцевого отримувача товарів відповідно до сертифікату кінцевого споживача або згідно з умовами договору, як це визначено підпунктом 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про недоведення позивачем правових підстав для звільнення операцій щодо постачання товарів за оспорюваним договором від оподаткування ПДВ, та, як наслідок, про відсутність правових підстав для повернення сплаченого позивачем постачальнику ПДВ.
За таких обставин, лише визначене підп. 5 пунктом 32 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України документальне підтвердження суб'єкта кінцевого отримувача товарів відповідно до сертифікату кінцевого споживача або згідно з умовами договору є підставою для звільнення операцій щодо постачання таких товарів від оподаткування ПДВ, а отже виключно за наявності такого документального підтвердження визначення відповідачем вартості (ціни) закуповуваних згідно з договором товарів мало б бути здійснене без включення ПДВ.
Так, лише визначене підпунктом 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України документальне підтвердження суб'єкта кінцевого отримувача товарів відповідно до сертифікату кінцевого споживача або згідно з умовами договору є підставою для звільнення операцій щодо постачання таких товарів від оподаткування ПДВ, тобто лише за наявності такого документального підтвердження визначення відповідачем вартості (ціни) закуповуваних згідно з договором товарів мало б бути здійснене без включення ПДВ.
Відтак, позивачем під час розгляду справи не доведено належними та допустимими доказами обставин наявності підстав для висновку про відсутність підстав для сплати ПДВ у даному випадку.
Щодо наявності підстав для стягнення з відповідача 42000,00 грн на підставі ст. 1212 ЦК України, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги та зазначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.01.2019 у справі № 753/15556/15-ц сформулювала такі висновки щодо застосування норм статті 1212 ЦК України:
«Згідно з частиною 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Тобто зобов'язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна.
Вiдсутнiсть правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала».
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з частиною першою статті 202, статтею 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (стаття 638 ЦК України). Близька за змістом позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.09.2025 у справі №907/439/22.
Також Верховний Суд зазначає про те, що за приписами статей 15, 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України (чинний на момент виникнення спірних правовідносин) способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи правоохоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів та вплив на правопорушника. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16.
Іншими словами це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 зі справи № 310/11024/15-ц.
Верховний Суд зазначає про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного захисту залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспоренення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Близька за змістом правова позиція міститься у низці постанов Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 зі справи № 338/180/17, від 11.09.2018 зі справи № 905/1926/16, від 19.05.2020 зі справи № 916/1608/18, від 11.01.2022 зі справи № 904/1448/20.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається.
Згідно з послідовною і сталою правовою позицією Верховного Суду відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу захисту способам, визначеним законодавством, є самостійною і достатньою підставою для відмови в позові (повністю або частково). Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 03.02.2022 зі справи № 905/730/20, у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 зі справи № 910/9215/21.
Враховуючи подібність правовідносин у справі № 914/2176/24, у висновках якої міститься посилання на правову позицію об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20, зі справою, що переглядається, колегія суддів враховує висновок про те, що договір може та має бути визнаний недійсним у частині включення суми ПДВ до вартості поставленого товару.
Так, сторони на власний розсуд домовились про включення до ціни товару обов'язкового платежу, встановленого законом - податку на додану вартість.
Як зазначалось вище, позов заявлено виходячи з умов договору, які були узгоджені його сторонами без зауважень, а сплата відповідачу суми ПДВ в розмірі 42000,00 грн була здійснена позивачем на підставі договору, який є чинним, тобто, за наявності для цього відповідної правової підстави. При отриманні оплати за товар відповідачем було складено податкову накладну №45 від 19.12.2024 на загальну суму 252000,00 грн (в т.ч. ПДВ 42000,00 грн).
Отже, колегія суддів зазначає, що оскільки вимогу про визнання недійсним пункту 2.2. договору у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість позивач не заявляв та матеріали справи не містять доказів щодо визнання недійсним пункту договору у цій частині, а також позивач не довів і суди не встановили нікчемності зазначеного пункту договору, то, зважаючи на презумпцію правомірності правочину, закріплену статтею 204 ЦК України, відсутні підстави для стягнення з відповідача 42 000,00 грн як надмірно сплачених коштів згідно зі статтею 1212 ЦК України.
У контексті означених скаржником доводів щодо неврахування висновків Верховного Суду у справах № 910/8235/24, № 925/696/24 та № 914/1555/24, колегія суддів виходить з того, що у зазначених справах крім позовної вимоги про стягнення безпідставно сплачених грошових коштів у вигляді ПДВ, було заявлено та судами розглянуто позовну вимогу про визнання недійсним пункту договору у частині включення ПДВ до ціни товару, а у справі, що розглядається, вимогу про визнання недійсним пункту 2.2. договору у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість Виконавчий комітет Нікопольської міської ради не заявляв, вимагаючи лише стягнення грошових коштів у вигляді ПДВ, то відсутні підстави вважати, що у цих справах правовідносини подібні.
Щодо посилання скаржника, що суд першої інстанції не врахував «особливий статус» позивача як органу, що здійснює закупівлі для потреб ТрО в умовах воєнного стану, колегія суддів зазначає, що нечітке формулювання приписів податкового законодавства, яке призвело до того, що на стадії укладання договору обидва контрагенти - як Виконавчий комітет Нікопольської міської ради, так і постачальник - включили у вартість товарів суму ПДВ і відповідна сума була сплачена до державного бюджету, не має призводити до стягнення з постачальника відповідної суми на користь покупця. Це становитиме надмірний фінансовий тягар для постачальника, який у цьому випадку діяв добросовісно (сплатив в подальшому відповідну суму до бюджету як ПДВ).
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).
Висновки апеляційного господарського суду:
Доводи апеляційної скарги Виконавчого комітету Нікопольської міської ради не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду Одеської області від 12.01.2026 у справі № 916/2971/25.
Будь-яких інших доводів, що могли б бути підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення в порядку статей 277 - 279 ГПК України, скаржником не наведено.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги Виконавчого комітету Нікопольської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 12.01.2026 по справі № 916/2971/25 без задоволення, а оскаржуваного рішення - без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Нікопольської міської ради - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 12.01.2026 у справі № 916/2971/25 - залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Виконавчий комітет Нікопольської міської ради.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у строки, передбачені статтею 288 ГПК України.
Головуючий суддя Філінюк І.Г.
Суддя Аленін О.Ю.
Суддя Принцевська Н.М.