ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 21/10820.01.11
За позовомПублічного акціонерного товариства “АРІАЛ”
доПублічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль”
провизнання частково недійсним іпотечного договору
та визнання відсутності права
Суддя Шевченко Е.О.
Представники:
Від позивача не з'явився
Від відповідача Поляков Г.А. -представник (дов. №35 від 16.03.2010р.)
Верхацький І.В. -представник (дов. від 19.02.2010р.)
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства “АРІАЛ” (далі -Позивач ) до Публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” (далі -Відповідач) про визнання частково недійсним договору іпотеки від 19 січня 2007 року укладеного між Публічним акціонерним товариством «АРІАЛ»та Публічним акціонерним товариством “Райффайзен Банк Аваль” та визнати відсутність права у Відповідача на продаж предмета іпотеки відповідно до п. 5.5.1.2. договору іпотеки від 19.01.2007р.
Позовні вимоги мотивовані тим, що деякі пункти договору суперечать нормам закону, зокрема ст. 1000, ч.1 ст. 1007 Цивільного кодексу України із врахуванням вимог норм ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.
Відповідач надав суду письмовий відзив на позов від 20.01.2011, згідно якого позовні вимоги вважає необґрунтованими та просить відмовити в їх задоволенні.
Ухвалою суду від 13.12.2010 р. порушено провадження у справі № 21/108, розгляд останньої призначено на 20.01.2011 р.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
19.01.07 р. між Публічним акціонерним товариством “Райффайзен Банк Аваль” (Іпотекодержатель) та Публічним акціонерним товариством “АРІАЛ” (Іпотекодавець) було укладено договір іпотеки №011/08/3445.
19.01.07 р здійснено нотаріальне посвідчення даного договору приватним нотаріусом КМНО Байдик Т.М., за реєстраційним номером 91.
Відповідно до п.1.1 договору іпотеки від 19.01.2007 р. цей договір забезпечує вимоги Іпотекодержателя, що витікають з кредитного договору № 011/08/3445.
Згідно із п.1.2 договору іпотеки від 19.01.2007 р. предметом іпотеки є нерухоме майно: майновий комплекс, загальною площею 6 1715,80 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Січневого Повстання, 11.
Відповідно до п.п. 5.5.1.2. договору іпотеки Іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги шляхом продажу Іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку»за ціною, що буде встановлена після прийняття іпотекодержателем рішення про обрання передбаченого цим пунктом договору способу звернення стягнення на предмет іпотеки.
Для реалізації Іпотекодержателем права звернути стягнення на предмет іпотеки способом визначеним попереднім абзацом п.п. 5.5.1.2 цього договору, Іпотекодавець керуючись ст. 237-239 Цивільного кодексу України, доручає Іпотекодержателю отримувати витяги з Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо предмету іпотеки.
При цьому Іпотекодавець свідчить, що виконання дій, визначених попереднім абзацом п.п. 5.5.1.2. цього договору, здійснюється Іпотекодержателем на підставі цього договору, без отримання будь-якої окремої довіреності.
Позивач вважає, що договір іпотеки від 19.01.2007 р. є змішаним договором, який містить ознаки договорів іпотеки та доручення, а оскільки п.п. 5.5.1.2. договору іпотеки не містить вимоги про наявність окремої довіреності на отримання витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо предмету іпотеки, то на думку позивача, договір іпотеки в цій частині є недійсним.
Розглянувши надані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення їх повноважних представників, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
В силу ч. 1 ст. 575 Цивільного кодексу України одним із видів договору застави є іпотека.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про іпотеку” іпотека -це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Частиною 3 ст. 33 Закону України “Про іпотеку” передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно із ст. 36 Закону України “Про іпотеку” договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:
передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону;
право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Отже, виходячи із правової природи договору іпотеки, договір іпотеки може передбачати можливість задоволення вимог іпотекодержателя передусім одним із способів звернення стягнення, які, поряд з іншим, можуть застосовуватись, якщо вони передбачені договором іпотеки.
Так, у п.5.5.1 договору іпотеки від 19.01.2007 р. міститься застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, який визначає такі можливі способи звернення стягнення на предмет іпотеки як-то задоволення своїх вимог шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання умов кредитного договору у порядку, встановленому ст.37 Закону України “Про іпотеку” (п.п. 5.5.1.1) або задоволення своїх вимог шляхом продажу Іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку встановленому ст.38 Закону України “Про іпотеку” (п.п. 5.5.1.2).
Таким чином суд приходить до висновку, що положення п.5.5.1 договору іпотеки від 19.01.2007 р. щодо можливості задоволення вимог іпотекодержателя способами звернення стягнення на предмет іпотеки, визначеними у п.п. 5.5.1.1 та п.п. 5.5.1.2 договору іпотеки від 19.01.2007 р. цілком відповідають вимогам статті 36 Закону України “Про іпотеку”.
Разом із тим, п.п. 5.5.1.2 договору іпотеки від 19.01.2007 р. передбачено, що при зверненні стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу Іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку встановленому ст.38 Закону України “Про іпотеку”, Іпотекодержателю надано право від імені Іпотекодавця отримувати витяги з Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо предмету іпотеки.
При цьому, Іпотекодавець засвідчив, що виконання зазначених дій здійснюється Іпотекодержателем без отримання будь-якої окремої довіреності.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Тобто в силу положень вказаної норми права, свобода договору є правом, зокрема, юридичних осіб вступати чи утримуватись від вступу у будь-які договірні відносини та можливості самостійно визначати умови такого договору.
Згідно із ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що положення п.п. 5.5.1.2 договору іпотеки від 19.01.2007 р. щодо можливості Іпотекодержателю отримати витяги з Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо предмету іпотеки на підставі цього договору без отримання будь-якої окремої довіреності є саме умовою реалізації іпотекодержателем (відповідачем) свого права звернути стягнення на предмет іпотеки у спосіб, визначений абз. 3 ч. 3 ст. 36 Закону України “Про іпотеку”, тобто є складовою частиною договору іпотеки, та не можуть визнаватися договором доручення.
Враховуючи викладене, позовні вимоги щодо визнання недійсним п.п.5.5.1.2. договору іпотеки від 19.01.2007р. та відсутності права у Відповідача на продаж предмета іпотеки відповідно до п.п.5.5.1.2. договору іпотеки від 19.01.2007р. визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Інших обґрунтувань своїх вимог, ніж ті, що наведені у позовній заяві, позивачем не надано.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивачем не доведено у спосіб, встановлений ст. 34 цього ж Кодексу, законних підстав для задоволення позовних вимог. Доводи, викладені у його позовній заяві спростовані у відзиві на позовну заяву та доданими до них документами, а тому суд не знаходить підстав для задоволення позову.
Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд, -
1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
2. Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, визначені чинним законодавством України.
Суддя Е.О. Шевченко