Справа № 947/16346/26
Провадження № 2/947/4118/26
22.04.2026 року
Київський районний суд м. Одеси в складі головуючого - судді Калініченко Л.В. розглянувши без повідомлення учасників справи заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Соболевої Галини Вікторівни про забезпечення позову по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом приведення реконструкції садового будинку, під житловий будинок садибного типу,
20.04.2026 року до Київського районного суду м. Одеси в електронній формі через підсистему Електронний суд надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом приведення реконструкції садового будинку, під житловий будинок садибного типу, в якій останній просить суд зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні житловим будинком садибного типу, розташованим по АДРЕСА_1 та земельною ділянкою кадастровий номер 5110136900:38:018:0046 за адресою по АДРЕСА_1 шляхом приведення реконструкції садового будинку під житловий будинок садибного типу у відповідність до Схеми намірів забудови земельної ділянки від 17.08.2025 року, реєстраційний номер в ЄДЕССБ: NB01:1229:4716:7676:1651, виданої Товариством з обмеженою відповідальністю “КОМПАНІЯ ГЕОМЕТРІЯ» (код ЄДРПОУ 42658677) та з дотриманням вимог державних будівельних норм, а саме знесення нового об'єкту будівництва за адресою по АДРЕСА_2 .
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу на підставі вказаного позову розподілено судді Калініченко Л.В.
Разом з позовом, представником позивача надано до суду заяву про забезпечення позову, в якій сторона позивача просить суд вжити заходи забезпечення позову у виді встановлення заборони ОСОБА_2 виконання будівельних робіт та будь-яких робіт з підведення інженерних мереж та комунікацій, виконання зовнішніх та внутрішніх оздоблювальних робіт та вчиняти будь-які дії, спрямовані на введення в експлуатацію житлового будинку садибного типу, розташованого на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 , до вирішення спору судом.
В обґрунтування вказаної заяви представник позивача посилається на те, що позивач - ОСОБА_1 є власником одноповерхового садового будинку, загальною площею 30,5 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №2430002595 від 04.02.2021 року та власником земельної ділянки кадастровий номер: 5110136900:38:018:0046, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі Договору купівлі-продажу від 16.09.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пашичевою Г.Л., зареєстрованого в реєстрі за №2715.
Відповідачка - ОСОБА_2 є власницею одноповерхового садового будинку загальною площею 46,1 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_2 та власником земельної ділянки кадастровий номер: 5110136900:38:018:0045 на підставі Витягу з ДРРП №433236499 від 27.06.2026р. та Витягу з ДРРП №433237091 від 27.06.2025р.
Представник позивача вказує, що УДАБК при перевірці правовстановлюючих документів відповідачки встановило що згідно плану земельної ділянки з технічного паспорту садовий будинок відповідачки розміщено в тильній стороні земельної ділянки по межі земельної ділянки суміжної з земельною ділянкою позивача.
Як посилається представник позивача, фактично нове будівництво житлового будинку відповідачка здійснює в глибині земельної ділянки на відстані 12,8 м. від межі земельної ділянки вздовж АДРЕСА_1 гай, на відстані 1,05м від існуючого одноповерхового садового будинку позивача та з відхиленням від погодженої проектної документації, а саме: схеми намірів забудови, виготовленою архітектором ОСОБА_3 від 17.08.2025р.
За результатами перевірки 04.02.2026р. було складено Акт №000004 щодо дотримання відповідачкою вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, протокол про адміністративне правопорушення від 04.02.2026р. про здійснення будівництва з порушеннями п.6.1.33, п.15.2.2, п.6.1.40, ДБН Б.2.2-12:2019 “Планування і забудова територій», протокол про адміністративне правопорушення від 04.02.2026р. про здійснення нового будівництва чим порушено ст.9 Закону України “Про архітектурну діяльність».
Як зазначає сторона позивача, відповідачці видано припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил від 04.02.2026р., яким зобов'язано усунути порушення у термін до 04.03.2026р. шляхом приведення об'єкту будівництва у відповідність схеми намірів забудови та з дотриманням вимог державних будівельних норм.
Також, згідно з доводами представника позивача, 04.02.2026 року відповідачці видано Припис про зупинення підготовчих та будівельних робіт яким заборонено з 04.02.2026р. виконання будівельних робіт у термін до приведення об'єкту - будівництва до схеми намірів та дотриманням державних будівельних норм.
10.02.2026 року було складено постанову №007/26 по справі про адміністративне правопорушення за здійснення будівництва з порушеннями п.6.1.33, п.15.2.2, п.6.1.40, ДБН Б.2.2-12:2019 “Планування і забудова територій», якою визнано відповідачку винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 96 КУпАП та накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1700,00 грн. та постанову від 10.02.2026р. №008/26 по справі про адміністративне правопорушення за здійснення нового будівництва чим порушено ст.9 Закону України “Про архітектурну діяльність», якою визнано відповідачку винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 96 КУпАП та накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1700,00 грн.
Як зазначає представник позивача, на сьогоднішній час відповідачка продовжує порушувати приписи УДАБК, не зупинила будівництво, а навпаки будівництво ведеться досить активно, у зв'язку з чим сторона позивача вважає, що протягом нетривалого часу будівельні роботи будуть завершені, а за час розгляду даного позову відповідачка має можливість ввести житловий будинок у експлуатацію, що призведе до порушення прав позивача, зокрема створення загрози пожежної безпеці, порушення умов безпечного користування власністю, обмеження природного освітлення в будинку позивача.
За наслідком чого, представник позивача вважає наявними підстави для забезпечення позову, оскільки їх невжиття може призвести до ускладнення виконання майбутнього рішення суду, чим права позивача будуть додатково порушені.
У відповідності до протоколу передачі судової справі раніше визначеному складу суду, справу за вказаною заявою передано головуючому судді Калініченко Л.В.
Згідно з п. 3 ч.1 ст.152 ЦПК України, заява про забезпечення позову подається одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Статтею 153 ЦПК України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Одночасно, судом враховані висновки Верховного Суду викладені у постанові від 14.06.2021 року по справі № 308/8567/20, відповідно до яких законодавець передбачив відповідний процесуальний порядок розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі. Для розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі встановлені різні процесуальні строки: два та п'ять днів відповідно. Першочерговим при надходженні на розгляд суду заяви про забезпечення позову є надання оцінки щодо порядку звернення з нею до суду, за умови дотримання якого здійснюється її розгляд по суті. У випадку одночасного подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову, розгляд заяви про забезпечення позову не залежить від вирішення питання про відкриття провадження у справі. Законодавець не покладає обов'язку на суд відкрити провадження у справі, а тільки потім вирішувати питання про забезпечення позову. У разі повернення позовної заяви, відмови у відкритті провадження у справі передбачений процесуальний механізм скасування заходів забезпечення позову.
Оглянувши подану до суду заяву ОСОБА_1 подану через представника про забезпечення позову, судом встановлено її відповідність вимогам встановленим ст. 151 ЦПК України, у зв'язку з чим дана заява підлягає невідкладному розгляду без повідомлення учасників справи в порядку передбаченому статтею 153 ЦПК України.
Дослідивши подану до суду заяву, оглянувши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.
Статтею 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Частиною 1 статті 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
Згідно з ч.3 ст.150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв'язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.
Пленум Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року у п.4 роз'яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову для нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності має здійснюватися судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, невжиття заходів забезпечення позову не повинно мати наслідком заподіяння шкоди позивачу, а вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам. Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлених обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення. Тобто, підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.
Заходи щодо забезпечення позову мають застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання рішення суду, у разі задоволення позову, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.
Відповідно заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими позовними вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, у тому числі для запобігання потенційним труднощам щодо подальшого виконання такого рішення.
Сукупний аналіз даних положень законодавства дає підстави вважати, що при вирішенні питання про застосування заходів забезпечення позову, суд повинен, крім іншого, з'ясувати відомості про особу відповідача та про належність йому майна, щодо якого інша сторона просить вжити заходи забезпечення позову.
У відповідності до наданих до позову витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №243002595 від 04.02.2021 року та №9469933 від 16.09.2023 року, позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, кадастровий номер №5110136900:38:018:0046, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , та садового будинку, загальною площею 106,2 кв.м., розташованого на зазначеній земельній ділянці та за тією ж адресою.
У відповідності до наданих до суду витягів з Державного реєстру речових прав за №433236499 та №433237091 від 27.06.2025 року вбачається, що відповідачці ОСОБА_2 належить на праві власності земельна ділянка, площею 0,042 га, з кадастровим номером №5110136900:38:018:0045, та закінчений будівництвом об'єкт за адресою: АДРЕСА_2 .
Позивачем до позову надано у тому числі: копію Акту Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради від 04.02.2026 року за №000004 складений за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, проведеного за адресою: АДРЕСА_2 ; копії двох протоколів про адміністративне правопорушення від 04.02.2026року складених відносно ОСОБА_4 за ч.1 ст. 96 КУпАП; припис про зупинення підготовчих та будівельних робіт від 04.02.2026 року відносно ОСОБА_4 ; припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил від 04.02.2026 року відносно ОСОБА_4 ; копії постанов по справі про адміністративне правопорушення від 10.02.2026 року про притягнення ОСОБА_5 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 96 КУпАП; які містять інформацію про проведення будівельних робіт за адресою: АДРЕСА_2 .
Позивач звертаюсь до суду з позовом, зазначає, що на теперішній час відповідачка - ОСОБА_4 , як власник земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , продовжує порушувати приписи УДАБК, не зупинила будівництво, а навпаки почала будівництво третього поверху, на який не було отримано дозвіл, що було підставою для повторного звернення позивача до УДАБК зі зверненням.
Позивач посилається, що відповідачка вчиняє будівельні роботи з порушенням будівельних та інших норм, дії останньої у тому числі призвели до обмеження природного освітлення в житловому будинку позивача, створення загрози пожежній безпеці, порушення умов безпечного користування власністю, порушення права мирного володіння та користування нерухомим майном, у зв'язку з чим позивач, як власник сусідньої земельної ділянки та садового будинку, звернувся до суду з відповідним позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю.
За наслідком чого, суд вважає встановленим, що між сторонами по справі виник спір, як між власниками сусідніх об'єктів нерухомого майна, за наслідком проведення за доводами позивача будівельних робіт за адресою земельною ділянки: АДРЕСА_2 , яка як перевірено належить на праві власності відповідачці по справі, до якої позивачем пред'явлено даний позов.
З урахуванням вищевикладеного, приймаючи спір між сторонами, предмет позову за пред'явленим позивачем позову до ОСОБА_4 про зобов'язання останню усунути перешкоди позивачу у користуванні належним йому на праві власності житловим будинком садибного типу, шляхом приведення реконструкції садового будинку під житловий будинок садибного типу у відповідність до Схеми намірів забудови земельної ділянки від 17.08.2025 року, та з дотриманням вимог державних будівельних норм, а саме знесення нового об'єкту будівництва за адресою по АДРЕСА_2 , за якою відповідачці належить земельна ділянка та садовий будинок, суд вважає, що заявлені до вжиття заходи забезпечення позову є спів мірними з заявленими вимогами, необхідними, оскільки внаслідок подальшого проведення відповідних будівельних робіт, може бути ускладнено виконання рішення суду у разі задоволення позову, у зв'язку з чим позивачеві для захисту своїх прав та інтересів необхідно буде вжити додаткові заходи та звернення до суду, а відтак й порушить права позивача на судовий захист, що свідчить про ризики утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, за наслідком чого, суд вважає заявлені заходи забезпечення позову співмірними з заявленими вимогами, які забезпечать фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
При розгляді заяви про забезпечення позову, суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно п. 43 Рішення по справі "Шмалько проти України" право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на до доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові № 6-605 цс16 від 25.05.2016 року, винесеної за результатами перегляду рішення Апеляційного суду м. Києва та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову, згідно з вказаною постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Відповідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Для належної реалізації завдань цивільного судочинства слугує зокрема те, що відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення є обов'язковим до виконання на всій території України. Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи може буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.
Крім того судом враховується, що у відповідності до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Вжиття заявлених заходів забезпечення позову на майно не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, оскільки мета забезпечення позову - це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу.
На підставі чого, суд вважає заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову обґрунтованою та підлягаючою до задоволення.
У відповідності до ч.1-3 ст. 154 ЦПК України, суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову.
Суд зобов'язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо:
1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або
2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують обставини, передбачені ч. 3 ст. 154 ЦПК України, за наявності яких суд зобов'язаний застосувати зустрічне забезпечення, у зв'язку з чим судом вказане питання одночасно з вирішенням питання щодо забезпечення позову не вирішується.
Одночасно суд роз'яснює, що відповідачі у відповідності до вимог ст. 154 ЦПК України, мають право після застосування судом заходів забезпечення позову на звернення до суду з відповідним клопотанням про вжиття заходів зустрічного забезпечення позову.
Керуючись ст. ст. 149-153, 354 ЦПК України, суд,
Заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Соболевої Галини Вікторівни про забезпечення позову - задовольнити.
Вжити заходи забезпечення позову по цивільній справі №947/16346/26 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом приведення реконструкції садового будинку, під житловий будинок садибного типу, а саме:
- Встановити ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; місце реєстрації: АДРЕСА_3 ) виконання будівельних робіт та будь-яких робіт з підведення інженерних мереж та комунікацій, виконання зовнішніх та внутрішніх оздоблювальних робіт та вчиняти будь-які дії, спрямовані на введення в експлуатацію житлового будинку садибного типу, розташованого на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 , належної на праві власності ОСОБА_2 .
Копію ухвали направити для виконання до ОСОБА_2 та Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Копію ухвали направити для відома учасникам справи.
Ухвала суду про забезпечення позову є виконавчим документом.
У відповідності до ухвали суду:
- стягувач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 .
- боржник: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ; місце реєстрації: АДРЕСА_3 .
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Оскарження ухвали не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Головуючий Калініченко Л. В.