Справа № 352/1227/25
Провадження № 33/4808/293/26
Категорія ст.130 ч.1 КУпАП
Головуючий у 1 інстанції СТРУТИНСЬКИЙ Р. Р.
Суддя-доповідач Васильєв
17 квітня 2026 року м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П.,
за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисника адвоката Брошко І.В.,
розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 23 березня 2026 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 ,
визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, призначено стягнення у вигляді штрафу у розмірі тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, стягнуто судовий збір у розмірі 665,60 гривень, -
Судом першої інстанції встановлено, що 23.05.2025 о 16 год 07 хв в с. Старий Лисець, вул. Тараса Шевченка, водій ОСОБА_1 керував мопедом марки «Хонда Діо», без номерного знаку, з ознаками алкогольного сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння відповідно до встановленого порядку на місці зупинки із використанням газоаналізатора Драгер 6810, чи проїхати на такий огляд в медичний заклад КНП ПОКЦПЗ ІФ ОР водій відмовився, чим порушила п. 2.5 ПДР України.
Не погодившись із постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 23 березня 2026 року про визнання його винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та закрити провадження по справі.
З даною постановою не згідний з наступних підстав: працівниками поліції не надано належних доказів, а саме відеозапису, де ОСОБА_1 керує мопедом марки «Хонда діо» без номерного знака.
Вказує, що у протоколі про адміністративне правопорушення вказано не точну адресу, де він керував мопедом, крім того вказано модель іншого мопеда, аніж того, що стояв поруч з ним.
Зі змісту рапорту працівника поліції, який долучено до матеріалів справи вбачається, що спочатку було виявлено мопед, який не рухався, а згодом його.
Зазначає, що на даному мопеді їздить його дружина ОСОБА_2 , а не він.
Стверджує, що йому безпідставно було відмовлено в допиті свідка ОСОБА_3 , який бачив події, які відбулися 23.05.2025 року.
Також, на думку ОСОБА_1 , судом першої інстанції не було враховано його характеризуючи дані та не проведено їх аналіз, а саме те, що він є учасником бойових дій та приймав безпосередню участь у військових діях щодо агресії рф, характеристику з місця роботи.
Щодо подій, які відбулися 23.05.2026 року повідомляє наступне: 22.05.2025 року, його дружина поверталась додому, рухаючись на мопеді, але в не доїхавши до будинку кілька десятків метрів у паливному баку мопеда закінчилось паливо, тому вона була вимушена лишити його у сусідів. 23.05.2025 року, приблизно о 16.00 год., він пішов до сусідів де намагався його завести, в чому йому намагався допомогти свідок ОСОБА_3 , але двигун мопеду не завівся, тому він забрав мопед дружини, почав його штовхати. Коли він доштовхав мопед до брами свого будинку, зупинився, щоб відкрити фіртку, в цей час до нього підійшли працівники поліції та сусідів, ніхто не звертав уваги. почали стверджувати що він нібито керував мопедом. На його пояснення що він штовхав мопед від сусідів, ніхто не звертав уваги. У зв?язку з тим що на його пояснення ніхто не звертав уваги, він відмовився від підписів в матеріалах, які складали поліцейські. Поліцейські скористались цим, та склали адміністративний протокол серії ЕПР1 №339517 від 23.05.2025 року, зазначивши про те, що він від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння, відповідно до встановленого порядку на місці зупинки із використанням газоналізатора Драгер 6810 чи проїхати на такий огляд в медичний заклад КНП ЛОКЦПЗ ІФ ОР відмовився Хоча він відмовлявся від підписання будь-яких матеріалів поліцейських, тому що вважав їх незаконними.
У судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його захисник адвокат Брошко І.В. підтримали вимоги апеляційної скарги, просили її задоволити.
Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову судді необхідно залишити без змін з наступних підстав.
Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення має з'ясувати, чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд неодноразово вказував, що адміністративне правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, визнається кримінальним правопорушенням у розумінні Конвенції (справа "Гурепка проти України"), а позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки “право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності.
Визнання кримінально-правового змісту справи свідчить про те, що особа, яка притягається до відповідальності за вчинення такого правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, серед яких право знати, у вчиненні якого правопорушення його підозрюють або обвинувачують, бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права та обов'язки, мати захисника, оскаржувати судові рішення в апеляційному та касаційному порядку та інші.
Апеляційний суд також неодноразово звертав увагу на недосконалість КУпАП, який було введено в дію Постановою Верховної Ради Української РСР №8074-10 від 07.12.1984 року та вказував на необхідність здійснення правосуддя, виходячи з загальних принципів здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури і юридичної визначеності.
Так, діючий КУпАП не містить визначення правових підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції у зв'язку з чим при вирішанні цього питання необхідно виходити із загальних принципів здійснення судочинства.
Апеляційний суд вважає, що підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції можуть бути тільки істотні порушення вимог процесуального законодавства, які перешкодили суду правильно встановити фактичні обставини та надати вірну оцінку сукупності досліджених доказів та прийти до обґрунтованого висновку про доведеність вини у вчиненні правопорушення.
Зокрема, підлягає обов'язковому скасуванню судове рішення у тому разі, коли вину обвинуваченого не доведено сукупністю належних та допустимих доказів по справі, коли відсутня подія правопорушення або коли в діях особи, яка притягається до відповідальності відсутній склад відповідного правопорушення.
Так, враховуючи, що в своїх доводах особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції прийшов до безпідставного висновку про доведеність вини останнього у вчиненні правопорушення, суд апеляційної інстанції вважав за необхідне у повному обсязі перевірити вищевказані доводи.
Зокрема, зі змісту доводів ОСОБА_1 вбачається, що він вважає, що в матеріалах провадження відсутні належні докази, які підтверджують винуватість у вчиненні правопорушення.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.
Дослідивши у повному обсязі сукупність зібраних по справі доказів та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, з врахуванням всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Правильність вищевказаних висновків суду першої інстанції, на переконання апеляційного суду, повністю доводиться зібраними та дослідженими судом доказами.
Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №339517 від 23.05.2025 року, ОСОБА_1 23.05.2025 року о 16 год. 07 хв. в с. Старий Лисець, вул. Т. Шевченка, керував мопедом марки «Хонда Діо» без номерного знак, з ознаками алкогольного сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння, відповідно до встановленого порядку на місці зупинки із використанням газоаналізатора Драгер 6810 чи проїхати на такий огляд в медичний заклад КНП «ПРК ЦПЗ ІФ ОР» водій відмовився, чим порушив 2.5 ПДР, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП. (а.с. 1).
Протокол складений уповноваженою особою - поліцейським ВП №1 (м. Тисмениця) Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області старшого сержанта поліції Адамчука М.І., із заповненням всіх необхідних реквізитів, встановлених ст. 256 КУпАП, підписаний ним. ОСОБА_1 від підпису відмовився.
Разом з тим, зі змісту протоколу вбачається, що ОСОБА_1 ознайомлений з його змістом, йому були роз'яснені права та обов'язки, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, повідомлено про те, що розгляд справи відбудеться в Тисменицькому районному суді, про що свідчить відеозапис із нагрудної камери працівників поліції.
Право відмовитись давати свідчення щодо себе, закріплене ст. 63 Конституції України, є важливою гарантією захисту від незаконного тиску на особу з метою змусити її своїми показаннями створити підставу для притягнення її до відповідальності. Дотримання права не свідчити проти себе є складовою реалізації права особи на справедливий і публічний розгляд її справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, закріпленого у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У графі протоколу, де передбачені пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, зазначено, що водій від пояснень відмовився згідно ст. 63 Конституції.
Проте заборона притягнення до відповідальності особи на підставі її відмови давати пояснення не свідчить про неможливість використання у доказуванні факту мовчання особи в ситуаціях, які чітко вимагають необхідність надання таких пояснень.
Зокрема, відповідно до практики розгляду справ Європейським судом з прав людини право на мовчання та право не давати свідчення проти себе не є абсолютними правами «не можна сказати, що рішення обвинуваченого мовчати впродовж усього кримінального провадження обов'язково не повинно мати наслідків, коли суд, що розглядає справу, намагатиметься оцінити докази проти нього. Питання, чи порушують статтю 6 негативні висновки, зроблені з мовчання обвинуваченого, має вирішуватися у світлі всіх обставин справи»
Право особи не давати пояснення не повинно перешкоджати «тому, щоб мовчання обвинуваченого в ситуаціях, які чітко вимагають його пояснення, бралося до уваги при оцінюванні переконливості доказів наведених обвинуваченням (справа «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства»):
Апеляційний суд вважає, що гарантії щодо реалізації права не свідчити проти себе не позбавляють суд можливості враховувати відмову особи, яка обвинувачується у вчиненні адміністративного правопорушення від дачі показань, за умови доведеності її вини поза розумним сумнівом на підставі сукупності доказів, досліджених судом.
Зокрема, апеляційний суд звертає увагу на те, що у вказаному протоколі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 не висловив заперечення щодо керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння та не надав змістовних пояснень стосовно обставин, які зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення та які вимагали від нього надати певні пояснення.
Апеляційний суд звертає увагу, що посилання на неточності в адресі та моделі мопеда є формальними і не впливають на суть правопорушення, якщо інші дані дозволяють ідентифікувати подію та особу порушника.
Апеляційний суд враховує, що відповідно до ст. 254 КУпАП, у випадку виявлення адміністративного правопорушення, складається протокол про адміністративне правопорушення, який є основним процесуальним документом і єдиною підставою для розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує факти неправомірних дій і розцінюється як основне джерело доказів.
Відповідно до вимог ст. 256 КУпАП протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.
У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.
При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об'єктивного судового розгляду.
В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії" Європейський Суд зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення». Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.
Апеляційний суд вважає, що обвинувачення висунуте ОСОБА_1 є конкретним, оскільки зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що суть обвинувачення полягає в тому, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП звинувачується у відмові від проходження в установленому законом порядку огляду на стан сп'яніння та порушенні вимог ст.2.5 Правил дорожнього руху України.
При цьому, даними відеозаписів підтверджено, що працівник поліції ознайомив ОСОБА_1 зі змістом протоколу та висунутим звинуваченням, з правами та обов'язками, які передбачені законом, повідомив про можливість надати пояснення щодо висунутого обвинувачення та ознайомитись з матеріалами справи.
До вказаного протоколу про адміністративне правопорушення додано направлення ОСОБА_1 , як водія транспортного засобу, на огляд з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції в КНП «ПОК ЦПЗ ІФ ОР», складене 23.05.2025 року о 16.10 год. (а.с. 2), у результаті огляду, проведеного поліцейським, виявлені ознаки сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення вимови, порушення координації рухів. Огляд не проводився, у зв'язку із відмовою ОСОБА_1 .
До вказаного протоколу про адміністративне правопорушення додано акт огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, з якого вбачається, що огляд проведений у зв'язку з виявленими ознаками: запах алкоголю з порожнини рота, порушення вимови, порушення координації рухів. Огляд не проводився, оскільки ОСОБА_1 відмовився. (а.с. 3)
Згідно з рапортом поліцейського СРПП відділення поліції №1 (м. Тисмениця) Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області старшим сержантом поліції Адамчуком М. вбачається, що 23.05.2025 близько 16:07 год. в ході опрацювання повідомлення на спецлінію «102» по факту вчинення домашнього насильства у с. Старий Лисець, вул. Шевченка, 19А, виявлено транспортний засіб (мотоцикл) марки «Хонда Діо», без номерного знаку, а водій - без шолому, чим порушено пп. 2.3в, 2.9в ПДР України. На підставі п. 1 ст. 35 ЗУ «Про Національну поліцію» було зупинено вище зазначений автомобіль. Керуючись ст. 32 ЗУ «Про Національну поліцію» було встановлено особу, що керувала транспортним засобом, ним виявився ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жит. АДРЕСА_1 , який пояснив, що їде без шолому, оскільки відстань не велика. Керуючись положеннями «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп?яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої наказом МВС/МО3 N? 1452/735 від 09.11.2015, в ході спілкування з ОСОБА_1 , були виявленні ознаки алкогольного сп?яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови. На вимогу постанови КМУ від 17.12.2008 №1103 «Про затвердження Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп?яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду», останньому було запропоновано пройти огляд відповідно до встановленого порядку на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоналізатора «Драгер Алкотест 6810» чи, на вимогу вище зазначеної Інструкції та ст. 266 КУпАП, проїхати на такий огляд у найближчий медичний заклад КНП «ПОЦ ЦПЗ ІФ ОР», на що водій категорично та в агресивній формі відмовився. Останньому роз?яснено щодо настання адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП за порушення п. 2.5 ПДР України та повідомлено, що відносно нього буде складено протокол про адміністративне правопорушення. ОСОБА_1 роз?яснено положення ст. 63 Конституції України та права особи під час безпосереднього розгляду адміністративної справи відповідно до ст. 268 КУПАП. Після чого на ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП та винесена постанова по справі про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 126 КУпАП, оскільки він не отримував посвідчення водія категорії «А».
Від керування транспортним засобом ОСОБА_1 відсторонено шляхом отримання зобов'язання. Від отримання копії останній та надання пояснення відмовився, оскільки поводив себе агресивно, нетактовно та нестримано, був роздратованим висловлювався нецензурною лексикою в сторону працівників поліції. (а.с. 8)
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вказаний рапорт працівника поліції за своїм правовим змістом є службовим документом, яким поліцейський інформує начальника УПП в Івано-Франківській області про законність своїх дій.
Разом з тим, дані вищевказаного рапорту працівника поліції разом із копією протоколу про притягнення до адміністративної відповідальності повністю узгоджуються з іншими матеріалами справи в частині послідовності дій працівників поліції, щодо оформлення ними протоколу про адміністративне правопорушення.
Доводи про те, що судом неправильно встановлено марку транспортного засобу та доводи про те, що мопедом користується дружина, не свідчать про відсутність складу правопорушеня, яке полягає в тому, що водій транспортного засобу відмовився виконувати вимоги щодо проходження огляду на стан спьяніння. У данному випадку марка транспортного засобу не є обставиною, яка має істотне значення для вирішення питання про доведеність винуватості у вчиненні правопорушення.
Доводи про те, що транспортний засіб використовується іншою особою не спростовують правильність висновків суду про те, що сааме правопорушник здійснював керування транспортним засобом на час його зупинки працівниками поліції та був водієм транспортного засобу .
До матеріалів справи також долучено: копія свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки та копія декларації про відповідність №2/23733900 (а.с. 4), зобов'язання до протоколу про адміністративне правопорушення щодо не керування ТЗ протягом 24 годин (а.с. 5), копія постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №4800991 (а.с. 6), рапорт про отримання заяви її реєстрацію в ЄО за №5352 від 23.05.2025 року (а.с. 7).
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 251 КУпАП відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, тому з метою всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції.
Судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які долучені до протоколу про адміністративне правопорушення.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав відеозаписи належним та допустимим доказом, оскільки вони отримані у встановленому законом порядку та дозволяє повно і всебічно встановити обставини вчиненого адміністративного правопорушення.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказані відеозаписи було зроблено з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які приймали участь у складанні протоколу про адміністративне правопорушення.
Так, зафіксовані відеозаписом обставини, які були здійснені поліцейським за допомогою нагрудного відео реєстратора, безумовно стосуються вчиненого правопорушення, що надає можливість повно та об'єктивно дослідити їх, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку поліцейських та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Досліджений судом відеозапис має достатньо високу інформативність, позбавлений упередження і суб'єктивного ставлення, має безсторонній характер, що вимагає від суду ретельного та уважного дослідження вищевказаного доказу у сукупності із іншими доказами по справі. (а.с. 9).
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав відеозаписи належним та допустимим доказом, оскільки вони отримані у встановленому законом порядку та дозволяють повно і всебічно встановити обставини вчиненого адміністративного правопорушення.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказані відеозаписи було зроблено з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які приймали участь у складанні протоколу про адміністративне правопорушення.
Так, зафіксовані відеозаписом обставини, які були здійснені поліцейським за допомогою нагрудного відео реєстратора, безумовно стосуються вчиненого правопорушення, що надає можливість повно та об'єктивно дослідити їх, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку поліцейських та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень Інструкції із застосуванням органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото-і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС України №1026 від 18.12.2018р. які свідчать про те, що вказані відеозаписи необхідно визнати як недопустимі докази.
Зокрема, відеозаписом зафіксовано як працівники поліції підходять до ОСОБА_1 , який стоїть біля мопеда, звертаються до нього як до водія транспортного засобу та повідомляють, що згідно ст. 40 Закону України «Про національну поліцію» ведеться фіксація їхньої розмови. Запитують водія куди він їхав і водій ОСОБА_1 повідомляє, що їхав додому. На питання чому не користується мотошоломом ОСОБА_1 повідомив, що не користується, оскільки той його «душить». Працівники поліції просять ОСОБА_1 надати посвідчення водія чи інші документи, які можуть підтвердити його особу. ОСОБА_1 повідомляє, що має при собі посвідчення УБД та військовий квиток, працівники поліції просять надати паспорт і водій виконує вимогу. Встановлюють особу водія ОСОБА_1 та запитують його про те, коли він вживав алкогольні напої. ОСОБА_1 визнав вживання алкогольних напоїв і йому повідомили про заборону керувати транспортним засобом в стані сп'яніння. ОСОБА_1 повідомив, що він їхав недалеко від сусіда додому. Працівники поліції повідомили, що потрібно було котити мопед, а не їхати на ньому. Після цього ОСОБА_1 пропонують пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння за допомогою приладу Драгер, однак він відмовляється від проходження огляду. На питання працівника поліції чи їхав ОСОБА_1 на мопеді, останній киває головою на знак згоди. Далі працівник поліції повторно пропонує водію пройти тест на стан сп'яніння на місці зупинки за допомогою приладу Драгер і водій ОСОБА_1 повторно відмовився від проходження огляду та відмовився пройти огляд у медичному закладі на стан алкогольного сп'яніння. Працівник поліції повідомив ОСОБА_1 , що відносно нього буде складено протокол про адміністративне правопорушення за порушення п. 2.5 ПДР, за що відповідальність передбачена ч.1 ст. 130 КУпАП. Після цього роз'яснили права передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП. Під час цього ОСОБА_1 просить працівників поліції його зрозуміти, оскільки він проїхав лише дві хвилини і не складати щодо нього відповідні матеріали. Тим часом працівники ШМД госпіталізували дружину ОСОБА_1 . Працівники поліції запитали у водія чи є у нього права відповідної категорії для керування даним транспортним засобом, водій повідомив, що вони в нього є, тому працівники просили їх надати, однак водій цього не зробив. Далі на питання ОСОБА_1 про причину зупинки, працівники поліції, що зупинили водія у зв'язку з тим, що водій рухався без мотошолома. Після цього водій висловлювався нецензурною лексикою в сторону працівників поліції, повідомляв, що вони незаконно його зупинили. Далі відозаписом зафіксовано, як працівники поліції складають адміністративні матеріали. Згодом ОСОБА_1 ознайомили зі складеною відносно нього постановою за ч.2 ст. 126 КУпАП. Водій відмовився від підпису та отримання постанови, сказав, щоб надали йому відео, де він керував ТЗ. Йому повторно роз'яснили права, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП. Від надання письмових пояснень відмовився. ОСОБА_1 ознайомили зі складеним щодо нього протоколом за ч. 1 ст. 130 КУпАП. від отримання копії протоколу водій відмовився.
Відеозаписи отримані у встановленому законом порядку і здійснені працівником поліції за допомогою наявних в нього технічних засобів, а відтак є належним та допустимим доказом факту відмови водія ОСОБА_1 , який керував автомобілем з ознаками алкогольного сп'яніння, та відмовився виконувати законну вимогу патрульних поліцейських пройти огляд на стан сп'яніння на місці зупинки та у медичному закладі, та повністю доводить вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Зокрема, зі змісту вищевказаних відеозаписів вбачається, що саме ОСОБА_1 був водієм транспортного засобу, оскільки останній неодноразово наголошував на тому, що він проїхав невелику відстань, та мав явні ознаки алкогольного сп'яніння і на вимогу працівника поліції безпідставно відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказаними відеозаписами зафіксовані реальні дані, які не можуть бути спотворені та мають істотне значення для розгляду справи, дозволяють встановити психологічне ставлення ОСОБА_1 до вчиненого правопорушення та інші обставини, які прямо вказують на нього, як на правопорушника, який керував транспортним засобом з ознаками сп'яніння та відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд вважає безпідставними доводи стосовно того, що ОСОБА_1 не може бути суб'єктом правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, оскільки не керував транспортним засобом.
Зокрема, зі змісту доводів ОСОБА_1 вбачається, що він визнає, що віз (штовхав) мопед без включеного двигуна вздовж дороги по узбіччю, однак не вважає, що такі дії свідчать про те, що він був водієм транспортного засобу.
Апеляційний суд вважає, що такі доводи не відповідають фактичним обставинам, які були встановлені судом першої інстанції та які свідчать про те, що ОСОБА_1 був зупинений працівниками поліції саме в той час коли їхав на зазначеному транспортному засобі. Разом з тим, вищевказані доводи взагалі не впливають на правильність висновку суду про те, що ОСОБА_1 був водієм транспортного засобу, оскільки переміщення мопеда без включеного двигуна за допомогою фізичної сили також необхідно вважати діями які свідчать про керування транспортним засобом.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що під керуванням транспортним засобом необхідно розуміти умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху - для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу.(ВС/ККС № 751/11193/16 від 20.06.2019).
Апеляційний суд вважає що твердження про те, що керування транспортним засобом здійснюється тільки у тому випадку, коли внаслідок таких дій здійснюється рух (переміщення) транспортного засобу не відповідає правовому змісту, який було вкладено законодавцем у вказану правову норму.
Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що користування джерелом підвищеної небезпеки покладає на водія транспортного засобу певні додаткові обов'язки, які пов'язані із необхідністю забезпечення безпечного використання транспортних засобів.
Апеляційний суд неодноразово вказував на те, що керування транспортним засобом водієм, який підозрюється в тому, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння, створює реальну небезпеку, яка може призвести до тяжких наслідків.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що у рішенні по справі "О'Галлоран та Франціє проти Сполученого Королівства" від 29.06.2007 року Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди.
При цьому, транспортні засоби за своїм цільовим призначенням можуть бути багатофункціональними та такими, що дозволяють не тільки здійснювати переміщення людей та вантажів але забезпечують виконання різних господарських робіт.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що особливості правового регулювання дорожнього руху передбачають певні дії водія транспортного засобу у конкретних дорожніх ситуаціях за яких водій зобов'язаний зупинити рух транспортного засобу з метою забезпечення безпеки дорожнього руху, що не повинно розцінюватись як припинення ним керування транспортним засобом, оскільки керування транспортним засобом це фактично реальна можливість контролювати рух транспортного засобу.
В рішенні №404/4467/16-а від 20.02.19 ВС/КАС зазначив, що «само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зрушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування.
Так, за своїм правовим змістом керування транспортним засобом полягає у отриманні реальної можливості контролювати використання транспортного засобу за своїм цільовим призначенням.
Зокрема, транспортні засоби використовуються з врахуванням їх конструктивних та функціональних особливостей для перевезення людей, вантажів чи виконання спеціальних робіт.
Про наявність такої можливості може свідчити отримання доступу до керування транспортним засобом, зокрема безпосереднє перебування на місці, яке передбачено для здійснення керування транспортним засобом, здійснення сукупності дій, які стосуються оцінки технічного стану транспортного засобу та вибір подальших керівних дій щодо використання транспортного засобу та їх реалізація.
Таким чином, дії спрямовані на використання транспортного засобу з метою його цільового призначення (включення запалення транспортного засобу, заведення двигуна автомобіля та інше ) необхідно вважати такими, що безпосередньо пов'язані із керуванням транспортним засобом. Під керуванням транспортним засобом також необхідно вважати дії, які стосуються руху транспортного засобу з виключеним двигуном під час буксирування або з використанням інерції, особливостей рельєфу чи фізичної сили та дії які свідчать про використання дистанційного керування транспортним засобом.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає безпідставними доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_4 не може бути визнаний суб'єктом правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП , оскільки не керував транспортним засобом.
Визначення терміну «керування транспортним засобом» наведено в п. 27 Пленуму ВСУ від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», за яким керування транспортним засобом - виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.
За приписами п. 1 ст. 8 Конвенції про дорожній рух, яку ратифіковано із застереженням і заявами Указом Президії ВР УРСР № 2614-VIII від 25.04.74 «Кожний транспортний засіб або склад транспортних засобів, які перебувають у русі, повинні мати водія.
В рішенні №404/4467/16-а від 20.02.19 ВС/КАС зазначив, що «само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зрушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування.
Так, за своїм правовим змістом керування транспортним засобом полягає у можливості контролювати використання транспортного засобу, вчиненні у сукупності цілеспрямованих дій, що включають оцінку ситуації та стану транспортного засобу, вибір керівних дій та їх реалізацію.
За таких обставин дії щодо переміщення мотоцикла або мопеда без включеного двигуна за допомогою фізичної сили також необхідно вважати діями які свідчать про керування транспортним засобом.
Апеляційний суд вважає, що відеозаписи є вичерпно інформативними, належними та допустимими доказами, отриманими у встановленому законом порядку, дозволяють повно і всебічно встановити обставини вчиненого адміністративного правопорушення.
Суд першої інстанції обгрунтвоано встановив, що працівники поліції під час спілкування з ОСОБА_1 , виявивши в останнього ознаки алкогольного сп'яніння, діяли відповідно до приписів законодавства України, в межах своєї компетенції та виконуючи свої професійні обов'язки у відповідності до Закону України «Про Національну поліцію», а відтак обґрунтовано, на законних підставах запропонували водію пройти огляд щодо визначення стану алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу, на що останній відмовився.
Апеляційний суд вважає безпідставними посилання на неповноту судового розгляду, оскільки сукупність досліджених судом доказів дозволяла повно та всебічно встановити обставини вчиненого правопорушення та прийти до висновку про доведеність винуватості у вчиненні правопорушення.
Апеляційний суд вважав, що клопотання про виклик свідка ОСОБА_3 , який нібито мав можливість надати пояснення на користь особи, яка звинувачується у вчиненні правопорушення не підлягало до задоволення, оскільки ОСОБА_1 та його захисником не доведено, що вищевказаний свідок дійсно може надати суду показання, які стосуються обставин, що мають істотне значення для розгляду провадження. Зокрема, апеляційний суд враховує, що обґрунтування вищевказаного клопотання носить голослівний та суперечливий характер, суду не надані дані про реальне існування вищевказаного свідка та необхідність його примусового виклику до суду. Доводи про бажання такого свідка надати суду пояснення та неможливість добровільної явки до суду спростовуються відсутністю будь яких письмових пояснень від вказаного свідка, які б дійсно підтверджували вищевказані обставини. Так, протягом тривалого часу перебування провадження на розгляді у суді першої інстанції ОСОБА_1 та його захисник не забезпечили явку зазначеного свідка до суду та не надали дані, які свідчать про необхідність виклику вказаного свідка до суду. Зі змісту пояснень сторони захисту вбачається, що вказаний свідок спочатку уникав явки до суду з метою ухилення від можливої мобілізації, а на даний час нібито перебуває на службі у ТЦК.
Апеляційний суд враховує, що до матеріалів провадження долучений відеозапис з місця події, яким зафіксовано вчинення правопорушення ОСОБА_1 та який не містить даних, які дозволяють встановити присутність свідка на місці події.
Разом з тим, апеляційний суд враховує, що зі змісту доводів ОСОБА_5 та його запхисгника вбачається, що зазначений свідок може надати пояснення, які підтверджують, що ОСОБА_1 не їхав на мопеді з включеним двигуном, а віз (штовхав) мопед без включеного двигуна вздовж дороги по узбіччю.
Однак, такі доводи не мають істотного значення для розгляду провадження, оскільки переміщення мопеда без включеного двигуна за допомогою фізичної сили також необхідно вважати діями які свідчать про керування транспортним засобом.
Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що користування джерелом підвищеної небезпеки покладає на водія транспортного засобу певні додаткові обов'язки, які пов'язані із необхідністю забезпечення безпечного використання транспортних засобів.
Апеляційний суд вважає, що таке обмеження прав конкретної особи повністю відповідає інтересам суспільства щодо забезпечення безпеки дорожнього руху.
Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що правомірність дій поліцейських щодо зупинки транспортного засобу не знаходиться у причинному зв'язку з обов'язком водія транспортного засобу пройти відповідний медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного сп'яніння.
Право органів Національної поліції вимагати пройти у встановленому порядку медичний огляд у відповідності до п.2.5 ПДР України кореспондується із обов'язком водія не керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.
Апеляційний суд неодноразово вказував на те, що керування транспортним засобом водієм, який підозрюється в тому, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння, створює реальну небезпеку, яка може призвести до тяжких наслідків.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що у рішенні по справі "О'Галлоран та Франціє проти Сполученого Королівства" від 29.06.2007 року Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до національного законодавства працівник поліції самостійно на власний розсуд приходить до висновку про наявність ознак сп'яніння у водія транспортного засобу та вирішує питання щодо необхідності проходження водієм транспортного засобу огляду на стан сп'яніння.
Апеляційний суд вважає, що сукупність досліджених судом доказів поза розумним сумнівом свідчить про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки він безпідставно відмовився від проходження огляду на стан спьяніння у встановленому законом полрядку.
Апеляційний суд вважає, що законодавець передбачив настання адміністративної відповідальності за відмову від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, саме з метою забезпечення неможливості ухилитись від проходження такого огляду водіями, які підозрюються у керуванні транспортним засобом у стані сп'яніння.
Зокрема, законодавець вважав, що за своїми правовими наслідками та рівнем відповідальності, відмова від проходження огляду на стан сп'яніння та порушення вимог п.2.5 ПДР України прирівнюється до правопорушення, яке стосується керування транспортним засобом у стані сп'яніння.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вчинене ОСОБА_1 адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та створює підвищену небезпеку, як для самого водія, так і для його пасажирів та інших учасників дорожнього руху і може призвести до тяжких непоправних наслідків.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що притягнення до адміністративної відповідальності водіїв, які керують транспортним засобом у стані сп'яніння пов'язано із необхідністю створення безпечних умов для учасників дорожнього руху, збереження життя і здоров'я громадян.
Підвищення ефективності впливу на дисципліну учасників дорожнього руху забезпечується чітким визначенням правових санкцій за вчинення такого правопорушення.
При цьому, апеляційний суд виходить з того, що при визначенні стягнення необхідно враховувати його виховну дію, оскільки покарання, повинно бути направлено не тільки на забезпечення виправлення правопорушника та попередження вчинення ним нових правопорушень, а також повинно бути спрямовано на попередження вчинення правопорушень іншими особами.
Застосовуючи справедливе стягнення за вчинене правопорушення, суд таким чином констатує, що відповідні діяння є суспільно небезпечними та за їх вчинення настають певні негативні наслідки.
Апеляційний суд вважає, що обране судом адміністративне стягнення відповідає вимогам ст.23 КУпАП, відповідно до якої адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та запобігання вчиненню нових правопорушень самим правопорушником та іншими особам
З огляду на наведене підстав для скасування постанови не вбачається.
Керуючись ст. 294 КУпАП,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 23 березня 2026 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення.
Суддя Івано-Франківського
апеляційного суду О.П. Васильєв