Справа № 594/358/26
Провадження №2/594/440/2026
17 квітня 2026 року
Борщівський районний суд Тернопільської області
у складі: головуючого судді Чир П.В
за участі секретаря Козій Я.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Борщеві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Позивач, ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 в якому просить стягнути з відповідача в користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за договорам позики №7775273 у розмірі 18270 грн., а також судові витрати. В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що 25.05.2025 між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 7775273, відповідно до якого відповідач отримав позику в сумі 5800 грн., однак своїх зобов'язань за кредитним договором не виконав, позику не повернув і його заборгованість за цим договором, з врахуванням заборгованості за відсотками, комісією та пенею становить 18270 грн. ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набув права грошової вимоги до відповідача за спірним кредитним договорам згідно договору факторингу, укладеного з первісним кредитором.
Ухвалою Борщівського районного суду Тернопільської області від 23 березня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, у позовній заяві просить справу слухати за його відсутності, не заперечує щодо винесення заочного рішення.
Належно повідомлений про час та місце розгляду справи відповідач в судове засідання не з'явився, не повідомивши суд про причини неявки, заяв про відкладення розгляду справи від нього не надходило. Відзиву на позовну заяву відповідач не подав.
Суд ухвалив провести заочний розгляд справи за відсутності відповідача, проти чого позивач не заперечував.
Дослідивши та оцінивши докази по справі суд встановив такі факти.
25 травня 2025 року між ТОВ «Сіроко фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір позики (з фіксованою диференційованою процентною ставкою) № 7775273 (далі - Договір), відповідно до умов якого ТОВ «Сіроко фінанс» надало відповідачу кредит на суму 5800 грн, строком на 15 днів, дата повернення позики 05.06.2025 року, процентна ставка 0,01% в день, 5% на день за понадстрокове користування позикою, комісія 14,85% від суми позики, що складає 861.88 грн. Орієнтовна реальна річна процентна ставка 3723.66%, орієнтовна загальна вартість позики 6670.00 грн. (п. п. 2.1, 2.2, 2.3, 2.4 Договору).
Вказаний Договір підписаний відповідачем ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором Kd820Q.
У Розділі 30 договору зазначено реквізити, номер електронного платіжного засобу відповідача НОМЕР_1 .
Згідно довідки, виданої ТОВ «Фінансова компанія «Фінекспрес» слідує, що ТОВ «Сіроко фінанс» 25.05.2025 перерахувало грошові кошти в розмірі 5800.00 грн ОСОБА_1 на карту № НОМЕР_1 .
Як вбачається з наданого позивачем розрахунку за договором позики №7775273 від 25.05.2025, заборгованість ОСОБА_1 становить: 18270 грн , з яких 5800 грн заборгованість за тілом кредиту, 8,12 грн заборгованість за відсотками, 11600 грн заборгованість за пенею та 861,88 грн заборгованість за комісією.
26.08.2025 між ТОВ «Сіроко фінанс» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладений договір факторингу №26082025, відповідно до умов якого відбулося відступлення права вимоги, в тому числі, за кредитним договором №7775273 від 25.05.2025, що укладений між ТОВ «Сіроко фінанс» та відповідачем, що стверджується витягом з реєстру боржників№2 від 24.09.2025 до договору факторингу 26082025 від 26.08.2025.
Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Враховуючи приписи статей 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Верховний Суд у постанові від 12.01.2021 по справі № 524/5556/19 підтверджує, що суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс- повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині».
Згідно із частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору (частина друга статті 1056-1 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (статті 1046-1053), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За приписами частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно із статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина перша статті 1077 ЦК України).
Наявні вище докази у справі у своїй сукупності належним чином свідчать про укладення між сторонами кредитного договору №7775273 від 25.05.2025.
Кредитодавець виконав свої зобов'язання у повному обсязі, надав відповідачу кредитні кошти.
Матеріалами справи підтверджено, що на підставі договору факторингу позивач набув право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором.
Суд дійшов висновку, що відповідач взяті на себе зобов'язання за вищезазначеним кредитним договорам не виконав, у передбачений в договорі строк кошти (суми позики) не повернув, внаслідок чого у нього виникла заборгованість.
Суд погоджується з розміром заборгованості в частині тіла кредиту та відсотків.
Щодо позовних вимог про стягнення із відповідача за кредитним договором №7775273 комісії в розмірі 861,88 грн. то ці вимоги задоволенню не підлягають і в цій частині в позові слід відмовити, з огляду на таке.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо (частина друга статті 8 Закону України «Про споживче кредитування»).
Таким чином, Закон України «Про споживче кредитування» передбачив право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування. Але законодавство визначає і низку пов'язаних із цим обмежень для банку.
На виконання вимог, зокрема, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 8 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі Правила про споживчий кредит).
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Отже, банк має надати споживачу за визначеною формою детальний розпис усіх складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів, включно з передбаченою у договорі комісією за обслуговування, за кожним платіжним періодом.
У кредитному договорі №7775273 передбачено комісію.
Однак, розмір комісії за надання кредиту, який визначено в кредитних договорах, встановлено без уточнення найменування конкретних послуг та систематичності запиту споживачем інформації щодо обслуговування кредитної заборгованості.
Водночас з тексту позовної заяви взагалі не випливає і зміст вказаної послуги, і обґрунтованість встановлення плати за її надання відповідно до Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таким чином, за змістом загальних норм права об'єктом зобов'язання не можуть бути дії, які одна із сторін вчиняє на власну користь (аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (пункти 28, 29), у справі № 363/1834/17 (пункт 27).
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки (частина перша статті 1054 ЦК України). Отже, суть зобов'язання за кредитним договором полягає в обов'язку банку надати гроші (кредит) позичальникові та в обов'язку останнього їх повернути і сплатити за користування ними проценти (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 28).
Інакше кажучи, у кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов'язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів (аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (пункт 31.25).
Розрахунок для позичальника суми його чергового платежу, суми дострокового повернення заборгованості, а також інформування позичальника у вигляді SMS-повідомлень, довідок за телефоном, електронною поштою, через інтернет-сервіс банку або в іншій формі щодо суми платежу, щодо стану кредитної заборгованості, щодо надходження та зарахування коштів на рахунок для повернення заборгованості, щодо зарахування коштів платежу на рахунок для погашення заборгованості тощо, є діями, які банк вчиняє, насамперед, на власну користь. Надання за ціною встановленої у кредитному договорі комісії інших послуг за обслуговування, не пов'язаних із інформуванням позичальника, не передбачено.
Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону «Про банки і банківську діяльність»), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Таким чином банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за обслуговування, встановленому у договорі, який підписали сторони, оскільки такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов'язання (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.
З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов'язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.
Аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункти 29-31).
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Враховуючи вищевикладене, умови кредитного договору щодо сплати комісії, є нікчемними, а вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за комісією в розмірі 861,88 грн. задоволенню не підлягають.
Також суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача в користь позивача штрафних санкцій за кредитним договорам №7775273 в розмірі 11600 грн., з огляду на наступне.
Відповідно до вимог пункту 18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Таким чином, враховуючи, що кредитором здійснено нарахування пені за невиконання відповідачем умов кредитного договору в період дії воєнного стану, вказані суми в силу вимог пункту 18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України підлягають списанню позивачем, як новим кредитором, а тому відсутні підстави для стягнення таких сум з відповідача.
Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що відповідачем порушені майнові права позивача, які підлягають захисту шляхом часткового задоволення позову і стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором №7775273 від 25.05.2025 в сумі 5808,12 грн, з яких: 5800 грн заборгованість за кредитом; 8,12 грн. заборгованість за процентами.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, необхідно стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 846,38 грн. (2662,40 грн х 5808,12 грн : 18270 грн).
На підставі наведеного та керуючись статтями 4, 12, 76, 77, 78, 80, 81, 141, 247, 258, 259, 264, 265, 280, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд --
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» ( 07400, м. Бровари, вул. Лісова,2, Броварський район, Київська обл., ЄДРПОУ 35625014, ІBAN № НОМЕР_3 в АТ «ТАСкомбанк») заборгованість за кредитним договорам №7775273 від 25.05.2025, в розмірі 5808 (п'ять тисяч вісімсот вісім) грн 12 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» понесені судові витрати на сплату судового збору в сумі 846,38 грн.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Відповідачем може бути подано заяву до Борщівського районного суду Тернопільської області про перегляд заочного рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційну скаргу на рішення може бути подано позивачем протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення складено 22 квітня 2026 року.
Суддя: Чир П.В.