Провадження № 2/742/68/26
Єдиний унікальний № 742/1048/25
21 квітня 2026 року м. Прилуки
Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області
в складі головуючого судді Давидчука Д.П.,
за участю секретаря судового засідання Сумцової Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Прилуки цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , орган опіки та піклування Прилуцької міської ради, про позбавлення батьківських прав,
І. Обставини справи.
Позивач ОСОБА_1 (далі - Позивач), звернулася до суду з позовом про позбавлення її матері ОСОБА_2 батьківських прав.
Позов мотивований тим, що її батьки ОСОБА_3 (третя особа) та ОСОБА_2 (відповідач) перебували в шлюбі, в якому у них народилися діти - син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , позивач у справі. У січні 2024 року спільне проживання батьків було припинено. Причиною сімейних сварок було надмірне вживання алкоголю відповідачем, вчинення домашнього насильства в сім'ї з боку матері стосовно відповідача, систематичні образи з боку матері. Оскільки відповідач давно втратила будь-який інтерес до своєї доньки, не відвідує її, не піклується, не переймається фізичним і духовним розвитком дитини, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, не спілкується, зв'язку з нею не підтримує, не приділяє дитині ніякої уваги та не виявляє бажання спілкуватися з позивачкою, тобто не виконує своїх батьківських обов'язків по відношенню до своєї доньки, остання просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав.
28 березня 2025 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому сторона відповідача не погоджується з позовними вимогами, при цьому представником зазначено, що Прилуцьким міськрайонним судом вже розглядалась справа з тим самим предметом за позовом колишнього чоловіка ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про позбавлення її батьківських прав, і рішенням суду від 18.11.2024 в задоволенні позову було відмовлено. Зазначене рішення залишене без змін судом апеляційної інстанції. Позивач у даній справі обґрунтовує свої позовні вимоги тими ж самими доказами, що вже були досліджені в попередній справі. Відповідач сплачує аліменти на дітей, після розірвання шлюбу намагалася підтримувати відносини з дітьми, приходила до них, коли вдома не було її колишнього чоловіка, приносила продукти харчування. Діти перебували під впливом батька і її аргументи, що подальше спільне життя з їх батьком неможливе, не сприймали і реагували агресивно. Твердження позивача, що відповідач зловживає алкогольними напоями, не підтверджено доказами. Доводи позивача щодо необхідності позбавлення відповідача батьківських прав, є надуманими, не відповідають дійсності та нічим не підтверджені. ЇЇ колишній чоловік, з метою ухилення від мобілізації, використовуючи дітей, намагається створити штучні підстави для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Реалізуючи даний намір він ініціював притягнення відповідачки до адміністративної відповідальності за 184 КУпАП, що було використано як один із доказів позовних вимог про позбавлення батьківських прав. Відповідачка після прийняття судом рішення в попередній справі врахувала висновки суду щодо недоліків у її поведінці і звернулася до органу опіки про визначення порядку участі у вихованні дітей, оскільки вони з колишнім чоловіком не можуть дійти порозуміння, що у сукупності свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у даній справі.
ІІ. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 26.02.2025 відкрито провадження у справі.
01 квітня 2025 року прийнято справу до свого провадження новим складом суду та призначено до розгляду у порядку загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання.
Ухвалою суду від 24 квітня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
ІІІ. Позиції сторін.
В судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги. ОСОБА_1 пояснила, що відповідач є її матір'ю. За час їх спільного проживання в сім'ї весь час виникали конфліктні ситуації. Мати піднімала на неї руку і вона боялася її, тому жила у бабусі. Мама інколи забирала її від батька і залишала їх з братом самих. Цілий рік вона не жила вдома і мати погрожувала їй, щоб вона повернулася додому. Мати часто вживала спиртні напої та постійно на неї кричала, ніколи не готувала та не прибирала вдома. Батько постійно намагався помиритися з мамою. Позбавлення батьківських прав матері щодо неї необхідне для її захисту.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснила, що між нею та чоловіком виникли складні відносини. Вони неодноразово розходилися, але відносини відновлювалися. У кінці січня 2024 року вона пішла з дому і не могла спілкуватися з дітьми. В цей час до неї телефонували діти і чоловік, намагалися відновити відносини. Коли діти дізналися, що вона вирішила повністю піти від їхнього батька, то відносини погіршилися. Всі обов'язки щодо своїх дітей вона виконувала. З дочкою вона повністю була у дружніх стосунках. Їм у вихованні дітей допомагала мати чоловіка. Коли вона приходила до дітей, то двері ніхто не відчиняв. Телефони дітей були заблоковані. Вона намагалася спілкуватися, але дочка не бажала з нею говорити. Алкогольні напої не вживає. При спільному проживанні вона ніколи руку на дітей не піднімала. Вона цікавилася навчанням дітей і відвідувала школу. На даний час вона не має можливості спілкуватися з дітьми, оскільки вони перебувають під впливом чоловіка.
Представник відповідача ОСОБА_5 зазначив, що позбавлення батьківських прав це виключна міра. Відповідач погасила усю заборгованість по аліментам та наразі заборгованість відсутня. У відповідача створена нова сім'я і діти стали негативно ставитися до неї.
Третя особа ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що він з відповідачем проживали у шлюбі 22 роки. У них є двоє дітей. З 2020 року відповідач почала вживати алкоголь, ніде не працювала. Неодноразово дружина на протязі чотирьох років била дітей, не цікавилася дітьми, неодноразово уходила з дому на декілька днів. Дружина принижувала дочку, у зв'язку з чим остання майже рік жила у бабусі. Вони останній рік проживали у трьох з дружиною та сином, але з сином вона не спілкувалася. У 2024 шлюб між ним та відповідачем було розірвано. Після 30 січня 2024 року, коли його дружина пішла з дому, він телефонував і спілкувався з дружиною. Позбавлення відповідача батьківських прав щодо її доньки необхідне для захисту їх інтересів, оскільки у школі з них насміхаються коли бачать їх матір у стані алкогольного сп'яніння. Всі чотири роки дружина била дітей і діти йому про це говорили. Також дружина постійно вчиняла психологічне насильство над дітьми.
Представник третьої особи органу опіки та піклування Прилуцької міської ради Чернігівської області в судове засідання не з'явився, але надав заяву про розгляд справи без їх участі.
Відтак, 24.03.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення за наявними у справі матеріалами.
ІV. Фактичні обставини встановлені судом.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши думку учасників процесу, оцінивши подані докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася ОСОБА_1 , її батьками є ОСОБА_3 та ОСОБА_6 (а.с.10)
Судовим наказом Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 01 травня 2023 року, з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , дочки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1 / 3 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття (а.с. 9)
Відповідно до довідки ФОП ОСОБА_7 №93 від 08.08.2024, ОСОБА_3 здійснює догляд за дітьми. Коли діти хворіють та під час профілактичних оглядів дітей супроводжує батько, турбується про їх стан здоров'я(а.с.7).
Згідно з розрахунком заборгованості, наданого Прилуцьким ВДВС СхМРУ МЮ станом на 06.06.2024 та платіжних інструкцій у ОСОБА_6 заборгованість по сплаті аліментів на утримання дітей відсутня (а.с.56-61).
Згідно з характеристикою, наданою ФОП ОСОБА_8 , ОСОБА_6 працювала на посаді офіціанта в кафе «Живопис» з 12.05.2021 по 31.03.2023, зарекомендувала себе позитивно, дисциплінарних попереджень не мала. За характером спокійна, врівноважена, алкогольних напоїв не вживала (а.с.64)
Згідно з довідкою некомерційного підприємства «Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня» Чернігівської обласної ради» №67 від 14.06.2024, ОСОБА_6 на обліку у лікаря нарколога не перебуває за наркологічною допомогою не зверталася (а.с.63)
Згідно з довідкою психоневрологічного відділення поліклініки комунального некомерційного підприємства «Прилуцька центральна міська лікарня» від 14.06.2024, ОСОБА_6 за допомогою до лікаря-психіатра не зверталася (а.с.62)
Відповідно до висновку виконавчого комітету Прилуцької міської ради Чернігівської області №02-16/5586 від 19.08.2024, позбавлення батьківських прав ОСОБА_9 відносно її дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_1 буде доцільним та не суперечитиме інтересам дітей (а.с.147-149).
Постановою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 08 травня 2024 року ОСОБА_6 визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого за ч.1 ст. 184 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу у розмірі п'ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн на користь держави.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 25 червня 2024 року постанову Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 08 травня 2024 року, якою ОСОБА_6 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.184 КУпАП скасовано, провадження у справі закрито на підставі п.7 ч.1 ст.247 КУпАП у зв'язку з закінченням на момент апеляційного розгляду строку накладення стягнення, передбаченого ст.38 КУпАП.
З роздруківок повідомлень з телефону позивача вбачається, що між ними з відповідачем як матір'ю та дочкою склалися складні відносини(а.с.11-19)
В той же час, з роздруківок фото та повідомлень з телефону відповідача ОСОБА_2 та її дочки ОСОБА_10 вбачається, що між ними як матір'ю та дочкою підтримується конструктивний діалог, що ОСОБА_2 намагається покращити їх спілкування (а.с.66-114).
В судовому засіданні неповнолітній ОСОБА_4 пояснив, що відповідач у справі є його матір'ю. У школу його та сестру відводив батько. Мати постійно їх сварила та часто вживала спиртні напої. Вона забирала їх від батька і говорила, що батько поганий. На даний час він не спілкується з мамою.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_11 пояснила, що вона є заступником директора ліцею №5. Вона знає родину ОСОБА_12 і дітей, які навчаються у школі №5. Мати на батьківські збори до дочки не з'являлася. Всі викладачі знають, що відносини між донькою і матір'ю дуже складні. В 5 класі ОСОБА_1 постійно говорила, що всі питання вона обговорює з татом. ОСОБА_13 питаннями щодо виховання дітей займався їх тато.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_14 , педагог ліцею №5, надала аналогічні за змістом пояснення свідка ОСОБА_11 .
V. Застосування судом норм права, що підлягають застосуванню до встановлених обставин з врахуванням норм національного законодавства, позиції Верховного Суду та практики Європейського суду з прав людини у подібних правовідносинах.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За правилами ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення вищенаведеної статті дозволяє дійти висновку, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Згідно статті 18 Закону України «Про охорону дитинства», держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
Пунктами 15, 16, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше) є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Отже, законом визначено, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо та є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц.
Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Згідно із частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
VI. Висновки суду
Загальна формула принципу змагальності закріплена в ст. 12 ЦПК України, відповідно до якої, вказується, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суди мають також враховувати практику Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у справах «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006), «Трофимчук проти України» (рішення від 28.10.2010), де Суд зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Водночас, Верховний Суд зазначає, що такий висновок Європейського суду з прав людини звільняє суди від обов'язку надавати детальну відповідь на кожен аргумент скаржника, проте не свідчить про можливість взагалі ігнорувати доводи чи докази, на які посилаються сторони у справі (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2019 у справі № 910/7054/18 та від 12.02.2019 у справі № 911/1694/18).
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні вимог позивача.
У підтвердження позовних вимог про позбавлення батьківських прав, позивач посилалася на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, пов'язаних з її вихованням, не піклується про її фізичний і духовний розвиток, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечує належного харчування, медичного догляду, лікування, зловживає спиртними напоями та періодично застосовувала до неї фізичне та психологічне насильство.
Ухилення від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дітей є умисною протиправною поведінкою, яка характеризується психічним ставленням особи до своєї поведінки та її наслідків: усвідомлення особою суспільної небезпеки своєї поведінки; передбачення її суспільно небезпечних наслідків; бажання настання таких наслідків або свідоме припущення їх настання.
Судом встановлено, що шлюб між батьками позивача було розірвано, на даний час відповідач перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_15 , з яким спільно проживають.
Їх неповнолітні діти: син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та донька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживають разом з батьком.
Свої аргументи щодо необхідності позбавлення ї матері ОСОБА_2 батьківських прав позивач ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що остання втратила інтерес до її виховання, не цікавилась її життям, зловживала алкоголем та застосовувала до неї фізичне та психологічне насильство.
На переконання суду, досліджені в судовом у засіданні письмові докази та показання свідків підтверджують факт складних сімейних стосунків між матірю ОСОБА_2 та її колишньою сім'єю - колишнім чоловіком ОСОБА_3 , дітьми ОСОБА_1 , ОСОБА_4 .
Доводи позивача, показання сина, батька, переписка між позивачем та відповідачем, щодо вживання відповідачем в присутності доньки алкоголю, характеризують відповідача, як особу, поведінка , якої не в повній мірі відповідає інтересам дітей, але не може бути доказом залежності відповідача від алкоголізму.
Як неодноразово виснував Верховний Суд, позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11)
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.
Суд не ставить під сумнів, що виконання відповідачем ОСОБА_2 своїх батьківських обов'язків не було зразковим, внаслідок чого між нею та дітьми виникли складні сімейні стосунки. Натомість, визначальним фактором суд визнає наявність інтересу до виховання дітей та винної поведінки відповідача.
Суд враховує, що у справі відсутні докази застосування до відповідача будь-яких заходів впливу з боку органів внутрішніх справ, бесід, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування за весь час спільного проживання, також у справі відсутні докази перебування сім'ї на обліку в соціальних службах як така, що опинилась в складних життєвих обставинам.
Посилання сторони позивача на постанову Прилуцького міськрайонного суду від 19.08.2024, якою відповідачка була притягнута до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП, не можуть бути належним обґрунтуванням, як підстава для скасування рішення суду, оскільки до відповідальності відповідачка була притягнута лише один раз і таке порушення не містить ознак систематичності. Крім того, зазначена постанова була скасована постановою Чернігівського апеляційного суду від 25.06.2024 та закрито провадження у зв'язку із закінченням на момент апеляційного розгляду справи строку накладення адміністративного стягнення.
Висновок Органу опіки та піклування Прилуцької міської ради Чернігівської області, який носить рекомендаційний характер, про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно ОСОБА_9 такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, а тому відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд з ним не погоджується.
Як встановлено, у висновку щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_16 по відношенню до її дітей, ОСОБА_16 на засіданні комісії категорично заперечувала проти позбавлення її батьківських прав та повідомила, що прагне приймати участь у вихованні своїх дітей. В свою чергу висновок органу опіки та піклування не містить в собі відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування ОСОБА_9 своїми обов'язками, та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення її батьківських прав відносно дітей. У вказаному висновку органу опіки та піклування не наведено жодних даних про роботу або намагання цього органу, відповідального за захист прав дітей, об'єктивно визначити ставлення матері до дітей, не зазначено, чому саме позбавлення батьківських прав ОСОБА_16 має стати на користь інтересам дітей.
Крім того суд враховує, що відповідачка ОСОБА_9 сплачує аліменти на користь позивача на утримання дітей, що підтверджується платіжними інструкціями та довідкою державного виконавця від 06.06.2024 про відсутність заборгованості по аліментам.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 підтвердила своє бажання вживати заходів до налагодження стосунків з дітьми та підвищення своєї ролі в їх вихованні. На переконання суду, це свідчить про наявність у неї інтересу щодо своїх дітей та бажання бути присутньою в їхньому житті.
Складні стосунки між сторонами, а також небажання дітей спілкуватись з матірю не можуть свідчити про те, що остання втратила до них інтерес такою мірою, що призвело б до повного розриву сімейних зв'язків з дітьми.
Суд також зауважує, що позивач є неповнолітньою особою, з чутливою психікою та невеликим життєвим досвідом, а тому її бажання позбавити своє матір батьківських прав може ґрунтуватись на емоційній складовій. Натомість остання, як і її брат ОСОБА_4 , визначили місце проживання з батьком ОСОБА_3 . Бажання чи небажання їх спілкуватись зі своєю матір'ю є їх суб'єктивним вибором, та перебуває поза межами цього спору.
В рішенні Прилуцького міськрайонного суду від 18.11.2024 у справі № 742/3292/24, на яке посилається відповідач, останню попереджено про необхідність змінити ставлення до своїх неповнолітніх дітей.
На даний час відповідач перебуває у другому шлюбі, в якому виховує малолітню дитину, повністю погасила заборгованість по аліментах та продовжує їх сплачувати, наголошує про бажання налагодити стосунки з дітьми.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Позбавлення відповідачки батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дітей на їх виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено, тому з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, за обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення його батьківських прав, суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
ОСОБА_2 протягом усього розгляду справи заперечувала проти позбавлення її батьківських прав, оскільки бажає приймати участь у вихованні дітей і бути присутньою у їх житті, заборгованість по аліментах відсутня, усіляко намагається покращити відносини з донькою, що свідчить про те, що вона не втратила інтересу до своїх дітей і має намір відновити стосунки з ними.
Оцінюючи вимоги доньки, яка вважає за доцільне позбавити маму батьківських прав, суд вважає, що дані твердження доньки викликані образою в зв'язку з залишенням мамою сім'ї та одруження з іншим чоловіком, а тому не можуть бути беззаперечною підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.
Озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї. Подібний висновок викладений в постанові Верховного суду від 13 липня 2022 року в справі № 705/3040/18 (провадження № 61-19878св21).
Крім того, та обставина, що на час розгляду справи вихованням дітей і їх розвитком займається батько, не є безумовним підтвердженням небажання матері дітей брати участь у їх утриманні і вихованні, тобто не свідчить про свідоме, умисне нехтування матір'ю материнськими обов'язками.
Виходячи з пріоритету якнайкращих інтересів дитини, суд вважає, що доводи про згоду двох дітей сторін з наміром батька позбавити матір батьківських прав не може бути тією підставою, яка обов'язково має бути врахована при вирішенні цього спору, оскільки проживання ОСОБА_2 окремо від дітей очевидно ускладнює піклування про дітей і через відсутність фізичного спілкування доньки з матір'ю позиція батька впливає на сприйняття певних обставин самими дітьми.
З огляду на необхідність забезпечення якнайкращих інтересів дитини, суд вважає, що відсутні підстави для застосування до відповідачки такого крайнього (виняткового) заходу впливу, як позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49), проте, наявності таких обставин у цій справі не доведено. Суд звертає увагу, що роль матері є незамінною в процесі виховання, тому доньці та матері варто докласти зусиль до знаходження спільної мови та відновлення родинної єдності та порозуміння.
Відтак, попри фактичну відсутність наразі між сторонами родинних звязків та спілкування, суд вважає, що юридичне розірвання відносин матері і дитини наразі є надмірним заходом.
Суд, з урахуванням якнайкращих інтересів дітей, враховуючи бажання відповідача брати участь у вихованні та спілкуванні з донькою, дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
VІІ. Розподіл судових витрат.
Розподіляючи судові витрати, відповідно до ст.141 ЦПК України, враховуючи, що позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п. 14 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», а в задоволенні позову відмовлено, судові витрати слід віднести за рахунок держави.
Керуючись вищевикладеним, на підставі ст.12, 13, 81, 258-259, 263, 264, 265, 352, 354, 355ЦПК України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_17 , до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Орган опіки та піклування Прилуцької міської ради, про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернігівського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення складено 21 квітня 2026 року.
Суддя Дмитро ДАВИДЧУК