Справа № 761/7202/26
Провадження № 1-кс/761/5565/2026
09 квітня 2026 року слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участі секретаря ОСОБА_2 , розглянувши клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах потерпілого ОСОБА_4 , у кримінальному провадженні № 12017100100000005 від 02.01.2017, про встановлення процесуальних строків,
встановив:
До Шевченківського районного суду м. Києва надійшло клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах потерпілого ОСОБА_4 , у кримінальному провадженні № 12017100100000005 від 02.01.2017, про встановлення процесуальних строків прокурору - процесуальному керівнику у кримінальному провадженні № 12017100100000005 - строк у 10 (десять) днів для ухвалення остаточного процесуального рішення, відповідно до вимог п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК України - постанови про закриття кримінального провадження або процесуального рішення про направлення до суду обвинувального акту.
Клопотання обґрунтовано тим, що Головним управлінням Національної поліції у м. Києві здійснюється розслідування у кримінальному провадженні № 12017100100000005 за фактом нападу на співробітника Київського слідчого ізолятора ОСОБА_4 та катування останнього групою ув'язнених, що мало місце 01.01.2017. Зазначене кримінальне провадження також пов'язане з умисним залишенням потерпілого ОСОБА_4 у небезпечному для життя стані після завдання катувань. Також, зазначене кримінальне провадження також пов'язане з умисним ненаданням потерпілому ОСОБА_4 медичної допомоги медичними працівниками після отримання поранень, небезпечних для життя ОСОБА_4 . Досудове розслідування у даному кримінальному провадженні триває більше дев'яти років, що свідчить про порушення розумного строку досудового розслідування. Як зазначає заявник, до цього часу фінальне процесуальне рішення у цьому кримінальному провадженні залишається неприйнятим, що може призвести до порушення прав сторони кримінального правопорушення.
У судове засідання сторони не з'явилися, про дату та час розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК України фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження не здійснювалося.
Слідчий суддя, дослідивши матеріали клопотання та матеріали кримінального провадження № 12017100100000005 від 02.01.2017, дійшов наступних висновків.
Статтею 55 Конституції України регламентовано, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Положеннями ст. 24 КПК України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому КПК України.
За змістом ч. 2 ст. 19 Конституції України прокурор, слідчий суддя, суд, як і інші органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відноситься засада законність, згідно з якою, під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Відповідно до змісту п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Таким чином, законодавець чітко визначив роль слідчого судді у системі кримінального судочинства: забезпечити, аби правоохоронні органи під час здійснення наданих їм повноважень не порушували права, свободи і інтереси особи.
Це завдання може виправдати різноманітні повноваження слідчого судді, спрямовані на забезпечення прав, свобод і інтересів осіб, навіть якщо вони недостатньо чітко передбачені законодавством. Приклад таких повноважень можна знайти у статті 206 КПК України, коли законодавство зобов'язує слідчого суддю «вжити необхідних заходів», не визначаючи перелік цих заходів.
Верховний Суд в ухвалі від 06.03.2018 у справі № 243/6674/17-к зазначив, що кримінальне процесуальне законодавство за своєю суттю складає корпус положень, які обмежують свободу дій держави при розслідуванні злочинів. Сенс кримінального процесуального законодавства у демократичній країні полягає в тому, щоб збалансувати цей легітимний інтерес у розслідуванні злочинів з іншими не менш важливими цінностями і інтересами суспільства: захистом від надмірного втручання держави в приватну сферу, захистом від свавілля, цінністю особистої свободи, запобіганню приниженню гідності, цінністю сімейних зв'язків, свободою підприємницької діяльності тощо.
Саме на судову систему покладено обов'язок забезпечити, аби дотримувався визначений в законі баланс між потребами розслідування і іншими суспільними цінностями.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
За вимогами ч. 1 ст. 28 КПК України під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.
Частиною 2 статті 28 КПК України регламентовано, що проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження - суд.
Разом з тим, ч. 6 ст. 28 КПК України містить спеціальну норму, за якою підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, інші особи, права чи інтереси яких обмежуються під час досудового розслідування, мають право на звернення до прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені процесуальним законом.
Ця норма співвідноситься із положеннями ч. 1, 2 ст. 114 КПК України, які передбачають, що для забезпечення виконання сторонами кримінального провадження вимог розумного строку слідчий суддя, суд має право встановлювати процесуальні строки у межах граничного строку, передбаченого цим Кодексом, з урахуванням обставин, встановлених під час відповідного кримінального провадження. Будь-які строки, що встановлюються прокурором, слідчим суддею або судом, не можуть перевищувати меж граничного строку, передбаченого КПК України, та мають бути такими, що дають достатньо часу для вчинення відповідних процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень та не перешкоджають реалізації права на захист.
Отже, передбачений ч. 2 ст. 28 КПК України обов'язок слідчого судді стежити за дотриманням розумного строку при розгляді питань, віднесених до його компетенції, не виключає можливості розгляду ним клопотань, поданих на підставі ч. 6 ст. 28 КПК України, та встановлення процесуальних строків відповідно до положень ст. 114 КПК України.
Наведене узгоджується з позиціями, викладеними, зокрема, Другою судовою палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 18.10.2019 у справі № 757/37346/18-к (провадження 51-1329км19), Третьою судовою палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 25.03.2020 у справі № 757/5607/19-к (провадження 51-4094км19) та Першою судовою палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 757/23781/20 (провадження 51-3138км20), які враховуються слідчим суддею в силу вимог ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Як вбачається із клопотання, Головним управлінням Національної поліції у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12017100100000005 за фактом нападу на співробітника Київського слідчого ізолятора ОСОБА_4 та катування останнього групою ув'язнених, що мало місце 01.01.2017.
Зазначене кримінальне провадження також пов'язане з умисним залишенням потерпілого ОСОБА_4 у небезпечному для життя стані після завдання катувань.
Також, зазначене кримінальне провадження також пов'язане з умисним ненаданням потерпілому ОСОБА_4 медичної допомоги медичними працівниками після отримання поранень, небезпечних для життя ОСОБА_4 .
Як зазначає заявник, до цього часу фінальне процесуальне рішення у цьому кримінальному провадженні залишається неприйнятим.
Також на думку заявника, слідчі та прокурори неодноразово:
• відмовилися повідомити про підозру особам, які катували ОСОБА_4 ;
• відмовили повідомити про підозру особам, які умисно не надали медичної допомоги ОСОБА_4 після нелюдського поводження з останнім;
• відмовилися повідомити про підозру особам, які саботувала надання медичної допомоги ОСОБА_4 ;
• відмовилися вжити заходів щодо арешту майна осіб, які вчинили зазначені вище злочини проти ОСОБА_4 (для цілей цивільного позову);
• відмовилися проводити будь-які інші слідчі та процесуальні дії.
Крім цього, заявник зазначає, що слідчі та прокурори Київської місцевої прокуратури № 10 неодноразово відмовлялися ухвалювати остаточне процесуальне рішення у цьому кримінальному провадженні.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15.05.2020у задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах потерпілого ОСОБА_4 , у кримінальному провадженні № 12017100100000005 від 02.01.2017, про встановлення процесуальних строків - відмовлено.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 14.12.2023 у задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах потерпілого ОСОБА_4 , у кримінальному провадженні № 12017100100000005 від 02.01.2017, про встановлення процесуальних строків - відмовлено.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 15.10.2025 клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах потерпілого ОСОБА_4 , у кримінальному провадженні № 12017100100000005 від 02.01.2017, про встановлення процесуальних строків - повернуто заявнику.
Згідно з положеннями п. 16-1 ч. 1 ст. 3 КПК України, інша особа, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, - особа, стосовно якої (в тому числі щодо її майна) здійснюються процесуальні дії, визначені цим Кодексом.
Таким чином, слідчий суддя дійшов висновку, що вказане клопотання подано уповноваженою особою та у спосіб, визначений ч. 6 ст. 28 КПК України, а відтак підлягає розгляду в судовому засіданні.
Стороною обвинувачення у даному кримінальному провадженні, в якому досудове розслідування триває понад 9 років, жодній особі не повідомлено про підозру, як і не прийнято рішення про його закриття в порядку ст. 284 КПК України.
Отже, наведене дає підстави для висновку, що досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12017100100000005 від 02.01.2017 проводиться з порушенням однієї із засад кримінального провадження - розумність строків.
Враховуючи, що заявником у клопотанні порушується питання щодо недотримання стороною обвинувачення розумних строків у кримінальному провадженні, слідчий суддя бере до уваги практику Європейського суду з прав людини з питань застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) в частині оцінки розумності строку проведення досудового слідства.
Статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року передбачено, що кожен має право при розгляді будь-якого пред'явленого йому кримінального обвинувачення бути судимим без невиправданої затримки (п.п. «с» п. 3).
Розумність строків відповідно до ст. 7 КПК України, є однією із загальних засад кримінального провадження.
У контексті «розумного» строку судового розгляду, у своєму рішенні «Поліщук проти України» від 15.10.2009 ЄСПЛ визнав порушення ст. 6 параграфу 1 Конвенції і зазначив, що «Відповідно ст. 6 параграфу 1 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення (п. 19).
З аналізу практики ЄСПЛ щодо тлумачення положення «розумний строк» вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один строк у конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі «Броуган та інші проти Сполученого Королівства» від 29.11.1988).
У контексті кримінального провадження, Конституційний Суд України, у своєму рішенні від 30.01.2003 (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) відзначив, що «поняття розумний строк досудового слідства є оціночним, тобто таким, що визначається у кожному конкретному випадку з огляду на сукупність усіх обставин вчинення і розслідування злочину». Визначення розумного строку досудового слідства залежить від багатьох факторів, включаючи обсяг і складність справи, кількість слідчих дій, число потерпілих та свідків, необхідність проведення експертиз та отримання висновків тощо. Але за будь-яких обставин строк досудового слідства не повинен перевищувати меж необхідності. Досудове слідство повинно бути закінчене у кожній справі без порушення права на справедливий судовий розгляд і права на ефективний засіб захисту, що передбачено ст. ст. 6, 13 Конвенції.
У п. 253 рішення ЄСПЛ у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 йдеться: «Суд зазначає, що момент, з якого ст. 6 починає застосовуватись до «кримінальних» питань, залежить від обставин справи. Провідне місце, яке займає в демократичному суспільстві право на справедливий судовий розгляд, спонукає Суд віддавати перевагу «сутнісній», а не «формальній» концепції «обвинувачення», про яке йдеться у п. 1 ст. 6» ( п. 62 рішення ЄСПЛ у справі «Шубінський проти Словенії» від 18.01.2007).
У справі «Антоненков проти України» Європейський суд наголосив, що «розумність тривалості провадження має бути оцінена в світлі конкретних обставин справи з врахуванням критеріїв, напрацьованих Європейським судом, зокрема складності справи та поведінки заявника і відповідних державних органів. Крім того, також має прийматись до уваги характер процесу та значення, яке він мав для заявника (рішення у справі «Антоненков та інші про України» від 22.11.2005, остаточне).
Обов'язковість урахування цілої низки конкретних обставин справи при визначенні розумності строку у кримінальному провадженні зумовила також необхідність вироблення ЄСПЛ переліку взаємопов'язаних критеріїв, які сформовано, зокрема, у рішення ЄСПЛ у справі «Кениг проти Федеративної республіки Німеччини». Відповідно до п. 99 цього Рішення: «розумний строк розгляду в сенсі п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод оцінюється з огляду на обставини справи. Вивчаючи розумність строків кримінального процесу, суд звертає увагу inter alia (поміж іншим) на складність справи, поведінку заявника та рух справи в адміністративних органах і судах. Однак, затримки, викликані труднощами справи й поведінкою заявника, самі по собі не виправдовують тривалість судового розгляду. Головна причина полягає в процесі ведення справи, тобто саме способі реалізації уповноваженими суб'єктами своїх повноважень». Аналогічна позиція висловлена і у п. 116 рішення ЄСПЛ у справі «Вергельський проти України» від 12.03.2009, рішення у справі «Фрідленд проти Франції» від 27.06.2000, п. 67 рішення у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» від 25.03.1999, рішення у справі «Філіс проти Греції» від 27.08.1991.
Поряд з вищевикладеним, слідчий суддя приймає до уваги і критерії для визначення розумності строків кримінального провадження, передбачені ч. 3 ст.28 КПК України, згідно з якими, критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є: 1) складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо; 2) поведінка учасників кримінального провадження; 3) спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.
При цьому, стороною обвинувачення не надано жодних пояснень, а саме не підтверджено і не наведено аргументів, які б свідчили про особливу складність провадження, так само, не наведено відомостей, які б свідчили про наявність перешкод або труднощів у розслідуванні цього кримінального провадження.
Тобто, стороною обвинувачення не наведено обставин, що перешкоджали здійснити раніше процесуальні дії у даному кримінальному провадженні.
Викладене вище свідчить про необхідність встановлення органу досудового розслідування чітких процесуальних строків для вчинення всіх необхідних слідчих (розшукових) дій, процесуальних дій та вжиття заходів забезпечення кримінального провадження у розумні строки, оскільки досудове розслідування здійснюється повільно без достатніх правових підстав та вагомих аргументів для цього.
Одночасно слідчий суддя враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачені цим Кодексом, а також те, що відповідно до ст. 36, 40 КПК України прокурор та слідчий є самостійними у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень - забороняється.
Натомість, системний аналіз зазначених вище положень законодавства, а також усталена практика Верховного Суду, у тому числі в постановах від 15.10.2019 у справі № 303/1679/18; від 18.10.2019 у справі № 757/37346/18; від 29.01.2020 у справі № 263/2612/19; від 25.03.2020 у справі № 757/5607/19; від 29.04.2020 у справі № 757/25205/19 та від 24.12.2020 у справі № 757/23781/20, дають підстави вважати, що слідчий суддя уповноважений встановлювати процесуальні строки для закінчення досудового розслідування та прийняття одного з рішень, передбачених ст. 283 КПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 26 КПК України, слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Враховуючи, що слідчий суддя наділений повноваженнями встановлювати процесуальні строки для закінчення досудового розслідування, про що детально зазначено вище, вказані дії не є та не можуть бути втручанням в дискреційні повноваження слідчого та прокурора, так як слідчий суддя лише встановлює строк, з урахуванням обставин конкретного кримінального провадження, для прийняття одного з рішень, передбачених ст. 283 КПК України, а не зобов'язує сторону обвинувачення прийняти конкретне процесуальне рішення щодо закінчення досудового розслідування.
Також, слідчий суддя вважає необхідним звернути увагу, що ч. 8 ст. 615 КПК України визначено, що у кримінальних провадженнях, в яких жодній особі не було повідомлено про підозру на дату введення воєнного стану, строк від зазначеної дати до дати припинення чи скасування воєнного стану не зараховується до загальних строків, передбачених статтею 219 цього Кодексу.
Однак, на переконання слідчого судді, така законодавча ініціатива не звільняє орган досудового розслідування від виконання завдань кримінального провадження та дотримання розумних строків при прийнятті процесуальних рішень і вчиненні процесуальних дій.
За таких обставин, враховуючи, що досудове розслідування здійснюється з очевидним порушенням розумних строків, з урахуванням усталеної практики Верховного Суду, слідчий суддя дійшов висновку, що слід встановити прокурору - процесуальному керівнику у кримінальному провадженні № 12017100100000005 від 02.01.2017, строк в 2 (два) місяці, що буде об'єктивно достатнім для проведення процесуальних дій, необхідних та достатніх для закінчення досудового розслідування (в порядку ст. 114 КПК України), а відтак клопотання підлягає частковому задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 1-35, 113, 114, 116, 303-309 КПК України, слідчий суддя
постановив:
Клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах потерпілого ОСОБА_4 , у кримінальному провадженні № 12017100100000005 від 02.01.2017, про встановлення процесуальних строків - задовольнити частково.
Встановити прокурору - процесуальному керівнику у кримінальному провадженні № 12017100100000005 від 02.01.2017, строк в 2 (два) місяці для проведення процесуальних дій, необхідних та достатніх для закінчення досудового розслідування (в порядку ст. 114 КПК України).
В іншій частині клопотання - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя: ОСОБА_1