печерський районний суд міста києва
Справа № 759/14368/24
20 квітня 2026 року м.Київ
Печерський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні у м. Києві клопотання прокурора у кримінальному провадженні - прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 про продовження строку тримання під вартою у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42022000000000425 від 05.04.2022, відносно:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Бердянськ Запорізької області, громадянина України, народного депутата України ІХ скликання, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111 (у редакції Закону № 1689-VII від 07.10.2014), ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 4 ст. 111-1 КК України,
за участю: прокурора ОСОБА_3 ,
захисників - адвокатів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 , участь якого забезпечена онлайн за допомогою відеоконференц зв'язку,
У провадженні Печерського районного суду міста Києва перебуває кримінальне провадження за № 42022000000000425 від 05.04.2022 відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111 (у редакції Закону № 1689-VII від 07.10.2014), ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 4 ст. 111-1 КК України.
В підготовчому судовому засіданні прокурором заявлено клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_4 у виді тримання під вартою, оскільки строк запобіжного заходу закінчується, а ризики, передбачені п.п.1, 3, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які були враховані під час обрання та продовження обвинуваченому запобіжного заходу, не змінилися. Наявність ризиків обґрунтував тим, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні зокрема особливо тяжкого злочину, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років з конфіскацією майна, усвідомлюючи невідворотність покарання та його наслідки, з метою уникнення відповідальності за вчинене, може переховуватися від суду; обвинувачений може впливати на свідків, які ще не допитані в судовому засіданні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Тому з метою забезпечення виконання процесуальних обов'язків та запобігання наведеним у клопотанні ризикам обвинуваченому ОСОБА_4 , прокурор вважає необхідним продовжити строк тримання обвинуваченого під вартою на 60 днів.
В підготовчому судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 підтримав клопотання та просив його задовольнити, вказав, що ризики продовжують існувати, не втратили свою актуальність та є вагомими та реальними.
Сторона захисту в судовому засіданні заперечувала проти задоволення клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 .
Так, обвинувачений ОСОБА_4 вказав, що висунуте обвинувачення не відповідає фактичним обставинам кримінального правопорушення.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_6 звернула увагу суду на те, що стороною обвинувачення при зверненні до суду з клопотанням про продовження строку дії запобіжного заходу відносно обвинуваченого, постійно зазначаються однакові підстави, без урахування фактичних обставин кримінального провадження. Адвокат ОСОБА_6 окремо вказала, що ризик переховування є необґрунтованим та непідтвердженим, оскільки обвинувачений ОСОБА_4 добровільно особисто з'являвся на всі процесуальні дії.
Захисник ОСОБА_5 зауважив, що обвинувачений ОСОБА_4 добровільно надав покази під час досудового розслідування, що свідчить про недоведеність ризику перешкоджання кримінальному провадженню та наголосив на належній процесуальній поведінці обвинуваченого.
Крім того, захисник обвинуваченого ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 подав до суду клопотання про зміну запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , в якому просив змінити обвинуваченому запобіжний захід шляхом визначення розміру застави у порядку та розмірі, передбаченому п.3 ч.5 ст.182 КПК України.
В обґрунтування вказаного клопотання захисник вказав на те, що з моменту застосування запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_4 стороною обвинувачення не наводились обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явились нові ризики, які виправдовують подальше тримання ОСОБА_4 під вартою. Як наслідок, запобіжний захід у виді тримання під вартою без права внесення застави залишається постійним, у зв'язку з викладеним, ОСОБА_4 звернувся за захистом своїх прав до Європейського суду з прав людини, а його скаргу визнано прийнятною та забезпечено комунікацію із Урядом України.
На переконання захисника, подальше застосування безальтернативного запобіжного заходу, застосованого до ОСОБА_4 , не є виправданим та таким, що відповідає практиці ЄСПЛ. Крім того, адвокат ОСОБА_5 вказує, що подальша належна процесуальна поведінка обвинуваченого ОСОБА_4 цілком може бути забезпечена загрозою втрати максимально можливого розміру застави у межах трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Поряд з цим, сторона захисту стверджує, що ризик переховування від суду не є доведеним, оскільки ОСОБА_4 жодного разу не вживав заходів для виїзду за кордон. Більше того, обвинувачений ОСОБА_4 самостійно повернувся на підконтрольну територію України з тимчасово окупованих територій. Також, перебуваючи в умовах ДУ «Київський слідчий ізолятор» ОСОБА_4 на профілактичному обліку як особа, схильна до втечі, не перебуває, випадків порушення режиму утримання не зафіксовано.
Щодо ризику впливу на свідків захисник вказує на його недоведеність, оскільки відомостей про спроби впливу обвинуваченим на свідків, не надано. Також, адвокат ОСОБА_5 вказує, що ОСОБА_4 є особою з інвалідністю ІІ групи, має подяки від різних підрозділів ЗСУ, що, в свою чергу, може свідчити про сумнів у наявності ризику переховування від суду.
Таким чином, на переконання захисника, у зв'язку із завершенням досудового розслідування у кримінальному провадженні, а також враховуючи практику ЄСПЛ, можна стверджувати, що із плином часу ризики, передбачені ст.177 КПК України, значно зменшились, а більшість і взагалі припинила своє існування, оскільки докази вже знищити неможливо через їх перебування у розпорядженні сторони обвинувачення, свідки вже надали покази, а ОСОБА_4 демонструє належну процесуальну поведінку.
Заслухавши позиції учасників процесу, суд приходить до наступного висновку.
Так, згідно ч. 3 ст. 315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого.
Відповідно до ст.197 КПК України строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.
З клопотання та додатків до нього вбачається, що ухвалою Печерського районного суду міста Києва щодо ОСОБА_4 було продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 23.04.2026.
В рамках вказаного кримінального провадження ОСОБА_4 висунуте обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 111-1 КК України, тобто у організації провадження за попередньою змовою групою осіб господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора, та у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України (у редакції Закону № 1689-VII від 07.10.2014), тобто у діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, державній безпеці України шляхом переходу на бік ворога в умовах воєнного стану, за обставин, викладених в обвинувальному акті, що надійшов до суду.
Вирішуючи клопотання прокурора, суд враховує, що поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві, водночас згідно ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (пункт 175 рішення ЄСПЛ від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (заява № 42310/04) , пункт 32 рішення у справі «Fox, Campbell and Hartley v. The United Kingdom» від 30.08.1990 (заяви № 12244/86, 12245/86; 12383/86).
Суд враховує положення статей 368, 369, 371, 374 КПК України, змістом яких передбачено, що надання оцінки доказів у справі відбувається в нарадчій кімнаті на стадії постановлення вироку. Зазначене свідчить про те, що суд на стадії підготовчого судового засідання не може робити висновок щодо «обґрунтованості підозри» шляхом надання оцінки всіх доказів у справі, а повинен виходити з поняття наявності відомостей, які здатні переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа могла вчинити це правопорушення, що узгоджується з висновками Європейського суду з прав людини. Цими відомостями, на думку суду, є висунуте в передбаченому законом порядку обвинувачення, яке є предметом дослідження суду наразі.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно з ч. 2 ст. 177 КПК України окрім обґрунтованої підозри підставою застосування запобіжного заходу є також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Таким чином, зважаючи на доволі високі встановлені при розгляді клопотання ризики, з урахуванням особистих характеристик підозрюваного, суд приходить висновку, що до ОСОБА_4 слід продовжити строк застосованого виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Оцінюючи існування наведених прокурором ризиків, суд приходить до висновку, що стороною обвинувачення у повній мірі доведена висока ступінь ймовірності можливих спроб обвинуваченого ОСОБА_4 вчинити дії, передбачені п.п. 1,3,4,5 ч. 1 ст.177 КПК України, виходячи з наступного.
Так, надаючи оцінку наявності ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК України, суд бере до уваги практику Європейського суду з прав людину, згідно якої ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Враховуюче зазначені чинники, з огляду на те, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні злочинів в інтересах Російської Федерації з метою завдання шкоди Україні, існує висока ймовірність того, що представники РФ можуть надати йому прихисток на території держави-агресора, а відтак існують обґрунтовані підстави вважати, що ОСОБА_4 , усвідомлюючи невідворотність реального покарання за інкриміновані злочини (позбавлення волі до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна), з метою ухилення від кримінальної відповідальності може вчинити дії для втечі та переховування, в тому числі на тимчасово непідконтрольній території України чи на території держави агресора, адже в ході досудового слідства було встановлено, що ОСОБА_7 має паспорт громадянина Російської Федерації.
Оцінюючи наявність існування ризику можливих спроб обвинуваченого впливати на свідків (п.3 ч.1 ст.177 КПК України), суд приходить до висновку, що вказаний ризик доведений у достатній мірі, адже, свідки, покази яких з огляду на вимоги ч. 1 ст. 23 КПК України, мають бути отримані безпосередньо судом, ще не допитані, обвинувачений може впливати на них шляхом вмовлянь, використовуючи при цьому свій авторитет, а також шляхом підкупу, з метою змусити змінити покази на свою користь.
З огляду на фактичні обставини інкримінованих ОСОБА_4 злочинів, які наведені у обвинувальному акті, у зв'язку з тим, що на даний час вторгнення Російської Федерації на територію України триває, суд вважає, що обвинувачений може продовжити кримінальні правопорушення, у яких обвинувачується, а також може іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню, зокрема, шляхом підбурення осіб, які не були свідками кримінального правопорушення, до дачі завідомо неправдивих свідчень на підтвердження висунутих ним захисних версій, використовуючи при цьому свої політичні зв'язки, що обумовлює наявність ризиків, передбачених п.4, п.5 ч.1 ст. 177 КПК України.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці неодноразово підкреслював, що тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Враховуючи фактичні обставини інкримінованих ОСОБА_4 кримінальних правопорушень, наявність ризиків, передбачених п.п. 1,3,4,5 ч. 1 ст.177 КПК України, суд доходить до обґрунтованого переконання, що загальносуспільний інтерес переважає інтереси обвинуваченого на особисту свободу, а тому в даному випадку запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, як захід процесуального примусу, є виправданим.
Частиною 1 статті 183 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Тому, суд, оцінюючи суспільну небезпечність кримінального правопорушення, яке інкримінується обвинуваченому ОСОБА_4 , особу обвинуваченого, який обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, також тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання винуватості є достатньою та співрозмірною для продовження строку дії відносно обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
В свою чергу, розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою суд виходить із положень ч. 6 ст. 176 КПК України, яка визначає, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються у вчиненні, в тому числі злочину, передбаченого ст. 111 КК України, за наявності ризиків зазначених у ст. 177 КПК застосовується виключно один вид запобіжного заходу - тримання під вартою.
Зазначене узгоджується із висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішенні від 19.06.2024 № 7-р(II)/2024 про те, що ч. 6 ст. 176 КПК забезпечує посилені гарантії захисту конституційного права на свободу та особисту недоторканність особи від свавільного втручання, що їх визначено ч. 2 ст. 29 Конституції України.
За такого, доводи сторони захисту про квазі-автоматичне продовження та подальше безальтернативне тримання ОСОБА_4 під вартою в силу дії положень цієї норми Кодексу є неспроможними.
Зважаючи на вказані положення закону, а також наявність встановлених ризиків, передбачених ст. 177 КПК, всупереч доводів сторони захисту підстави для застосування до підозрюваного ОСОБА_4 більш м'якого запобіжного заходу в тому числі у вигляді застави відсутні. Інші більш м'які запобіжні заходи не зможуть забезпечити належне виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків.
Водночас, у відповідності до ч. 4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.ст. 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст. 111 КК України.
За такого, слідчий суддя приходить до висновку, про відсутність виправданих потреб у визначенні обвинуваченому ОСОБА_4 розміру застави, з огляду на право суду що закріплене у абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України.
Приймаючи таке рішення, суд виходить із положень ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та враховує наведену практику Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Розділ ІІ КПК України визначає, що з метою досягнення дієвості кримінального провадження застосовуються заходи його забезпечення, до яких зокрема віднесені запобіжні заходи (п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України).
Частиною 1 ст. 176 КПК України визначено, що запобіжними заходами, зокрема є застава та тримання під вартою.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 182 КПК України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (постановою КМУ від 11.01.2012 № 15), з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконання цих обов'язків. Можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу.
Застава може бути внесена як самим підозрюваним, обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем). Заставодавцем не може бути юридична особа державної або комунальної власності або така, що фінансується з місцевого, державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим, або у статутному капіталі якої є частка державної, комунальної власності, або яка належить суб'єкту господарювання, що є у державній або комунальній власності.
При застосуванні запобіжного заходу у вигляді застави підозрюваному, обвинуваченому роз'яснюються його обов'язки і наслідки їх невиконання, а заставодавцю - у вчиненні якого кримінального правопорушення підозрюється чи обвинувачується особа, передбачене законом покарання за його вчинення, обов'язки із забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого та його явки за викликом, а також наслідки невиконання цих обов'язків.
У разі внесення застави згідно з ухвалою слідчого судді, суду щодо особи, стосовно якої раніше було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, передбачені цією частиною роз'яснення здійснюються уповноваженою службовою особою місця ув'язнення.
Відповідно до ч. 7 вказаної статті, у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу, підозрюваний, обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави підозрюваний, обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави (ч. 4 ст. 202 КПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 201 КПК України обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до суду клопотання про зміну запобіжного заходу.
При цьому, частиною 4 цієї статті визначено, що суд розглядає вказане клопотання згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, а частиною 5 цієї статті передбачено, що суд має право залишити без розгляду клопотання про зміну запобіжного заходу, подане раніше тридцяти днів з дня постановлення попередньої ухвали про застосування, зміну або відмову у зміні запобіжного заходу, якщо у ньому не зазначені нові обставини, які не розглядалися слідчим суддею, судом.
Перелік підстав для зміни запобіжного заходу за клопотанням сторони захисту не передбачений кримінальним процесуальним законом, а ст. 201 КПК України вказує тільки на те, що до клопотання мають бути додані матеріали, якими обґрунтовуються доводи клопотання.
Зміна чи скасування запобіжного заходу обумовлюється тим, що в ході кримінального провадження змінюються підстави застосування чи обставини, що враховувалися при обранні запобіжного заходу, внаслідок чого запобіжний захід може бути скасований або замінений на інший - більш або менш суворий.
Зміна запобіжного заходу може полягати у зміні виду запобіжного заходу, скасуванні, зміні або покладенні додаткових обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, чи у зміні способу виконання цих обов'язків.
Підставами звернення з клопотанням про зміну запобіжного заходу є обставини, які або існували під час прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу, але про які не було відомо сторонам, або виникли після прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу. Такими підставами може бути суттєва зміна обставин, які було взято до уваги при обранні запобіжного заходу, зокрема, змінилася кваліфікація кримінального правопорушення, погіршився стан здоров'я обвинуваченого, змінився склад його родини чи утриманців, або майновий стан, інші обставини, які мають суттєве значення.
Статтею 203 КПК України встановлено, що ухвала про застосування запобіжного заходу припиняє свою дію після закінчення строку дії ухвали про обрання запобіжного заходу, ухвалення виправдувального вироку чи закриття кримінального провадження або винесення ухвали про скасування запобіжного заходу в порядку, передбаченому цим кодексом.
З огляду на вищенаведене, обґрунтованість застосованого запобіжного заходу у вигляді застави може піддаватися судовому контролю через певні проміжки часу на предмет перевірки наявності чи відсутності ризиків, за яких вказаний запобіжний захід було застосовано, та у зв'язку з виникненням інших обставин, які можуть бути підставами зміни запобіжного заходу в сторону його пом'якшення або скасування, оскільки тривала дія запобіжного заходу без врахування конкретних обставин справи може призвести до порушення прав, свобод чи інтересів учасників кримінального провадження.
Суд зазначає, що усталена практика Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) передбачає, що у разі належної поведінки підозрюваного чи обвинуваченого можливо пом'якшувати умови обмеження його прав та свобод, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу. Водночас практика ЄСПЛ свідчить, що розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива її втрати буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати кримінальному провадженню.
За наслідками розгляду неодноразових клопотань про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , суд встановлював наявність обґрунтованої підозри та ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, та констатував, що саме такий запобіжний захід, як тримання під вартою, без права внесення застави, буде забезпечувати належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_4 .
З урахуванням викладеного, суд при продовженні застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не вбачає підстав для визначення щодо нього застави як альтернативного запобіжного заходу, а тому клопотання сторони захисту слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 176-178, 183, 193-194, 315, 331 КПК України, суд,-
Клопотання прокурора про продовження строку застосованого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_4 , задовольнити.
Застосований до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою продовжити на 60 (шістдесят) днів, до 18 червня 2026 року, включно, без визначення розміру застави.
В задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу, відмовити.
Ухвала суду підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Копію ухвали надіслати до Державної установи «Київський слідчий ізолятор».
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 7 (семи) днів з дня її проголошення.
Головуючий суддя ОСОБА_1