ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/8770/25
провадження № 2/753/7119/26
19 лютого 2026 року Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Трусової Т. О. з секретарем судового засідання Розумієнком І. П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , представник: ОСОБА_5, до ОСОБА_2 , представник: ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 , про поділ спільного майна подружжя,
І. Стислий виклад позицій учасників справи.
У травні 2025 р. ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач), від імені якого діє представник ОСОБА_5 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі також - ОСОБА_1 , відповідачка), у якому з урахуванням подальших змін (відповідно до заяви про зміну предмета позову) просив: визнати спільною сумісною власністю сторін квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (далі також - квартира, спірна квартира); в порядку поділу спільного майна визнати за ним право власності на частину квартири; стягнути з відповідачки половину ринкової вартості транспортного засобу Volkswagen Passat, 2014 року випуску, номер кузова (шасі) НОМЕР_1 (далі також - транспортний засіб, спірний транспортний засіб), в розмірі 250 000 грн.
Вимоги позову мотивовані тим, що квартира та транспортний засіб були набуті в період шлюбу з відповідачкою і є їх спільною сумісною власністю, а тому позивач має право на поділ майна шляхом визнання права власності на ідеальну частку квартири без її реального поділу та стягнення грошової компенсації вартості його частки у транспортному засобі, який відповідачка відчужила проти його волі на користь своєї дочки ОСОБА_4 (далі також - ОСОБА_4 , третя особа).
Відповідачка не оспорювала спільність спірного майна та не заперечувала проти його поділу в обраний позивачем спосіб, однак вважала, що при вирішенні спору суд має відступити від засади рівності часток подружжя у спільному майні. Послалась на те, що в період шлюбу позивач діяв на шкоду інтересам сім'ї, оскільки вів антисоціальний спосіб життя, вживав наркотичні засоби і алкогольні напої, під дією яких неодноразово вчиняв адміністративні правопорушення, брав численні кредити, які не повертав, у зв'язку з чим його внесено до реєстру боржників, витрачав наявні у нього кошти на наркотичні засоби та азартні ігри. Після розірвання шлюбу їх спільний син залишився проживати з нею в орендованій квартирі, при цьому позивач не бере участі у його вихованні та утриманні. Зазначила, що позивач має заборгованість за аліментами, які примусово стягуються з його грошового забезпечення військовослужбовця Збройних Сил України, і в цілому розмір аліментів недостатній для забезпечення гідного рівня життя сина, оскільки значна їх частина витрачається на оренду житла. Відповідачка також не погодилась з визначеною позивачем вартістю транспортного засобу вказуючи, що відповідно до замовленого нею звіту оцінювача його ринкова вартість становить 394 050 грн.
З наведених підстав відповідачка просила присудити їй 2/3 частини квартири, відповідачу - 1/3 частину квартири, та стягнути з неї грошову компенсацію вартості 1/3 частки транспортного засобу в розмірі 131 350 грн.
Третя особа ОСОБА_4 підтримала позицію відповідачки та пояснила, що ствердження позивача про відчуження транспортного засобу всупереч його волі не відповідає дійсності, оскільки у неї з позивачем завжди були гарні і теплі відносини та він неодноразово висловлював намір подарувати їй автомобіль.
ІІ. Рух справи, заяви (клопотання) учасників справи та процесуальні дії суду.
До пред'явлення позову позивач подав заяву про забезпечення позову (т. 1 а.с. 1-6).
Ухвалою суду від 02.05.2025 заяву про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Заборонено ОСОБА_4 та усім органам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортних засобів, оформлення та видачі реєстраційних документів і номерних знаків, вчиняти будь-які дії, спрямовані на зміну власника транспортного засобу Volkswagen Passat, 2014 року випуску, номер кузова (шасі) НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 69-71).
12.05.2025 від позивача надійшла позовна заява з вимогами до ОСОБА_2 про поділ квартири та визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу (т. 1 а.с. 77-86).
Ухвалою суду від 23.05.2025 відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження в підготовче засідання 30.06.2025 (т. 1 а.с. 154-155).
10.06.20256 від відповідачки надійшов відзив на позовну заяву разом з клопотанням про витребування доказів (т. 1 а.с. 162-168).
15.09.2025 від позивача надійшла заява про зміну предмета позову (т. 1 а.с. 187-189).
Ухвалою суду від 15.09.2025 прийнято до розгляду заяву про зміну предмета позову та відстрочено сплату позивачем судового збору в розмірі 9 580,37 грн до ухвалення рішення у справі (т. 1 а.с. 197-198).
18.09.2025 від представника відповідачки ОСОБА_3 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
В підготовчому засіданні 18.09.2025 суд встановив додатковий строк для подання відзиву, строки на подання інших заяв по суті справи та оголосив перерву в підготовчому засіданні до 14.10.2025 (т. 1 а.с. 204-208).
07.10.2025 від відповідачки надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про допит свідків (т. 2 а.с. 1-7, 82-83).
14.10.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив (т. 2 а.с. 88-93).
В підготовчому засіданні 14.10.2025 суд прийняв до розгляду відзив та відповідь на відзив, задовольнив клопотання відповідачки про допит свідків, закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті в судовому засіданні 17.11.2025 (т. 2 а.с. 98-103).
17.11.2025 від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке суд задовольнив та відклав розгляд справи на 15.01.2026 (т. 2 а.с. 110-112, 115-116, 123).
Розгляд справи по суті відбувся в судових засіданнях 15.01.2026 та 10.02.2026, після чого суд перейшов на стадію ухвалення рішення (т. 2 а.с. 134-139, 141-142).
19.02.2026 суд оголосив вступну та резолютивну частини ріщення (т. 2 а.с. 143-144).
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, норми права і мотиви їх застосування.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 двічі перебували у зареєстрованому шлюбі, а саме: з 18.09.2010 по 14.10.2021 та з 22.07.2023 по 20.12.2024 (т. 1 а.с. 93-95, 96-98).
У шлюбі у сторін народився син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с. 92).
13.07.2017 ОСОБА_2 (довіритель) уклала з ТОВ «ФК «Житло-капітал»(управителем) договір про участь у фонді фінансування будівництва № 54-1307/2017-1, предметом якого є передача довірителем управителю в управління грошових коштів з метою отримання довірителем у власність об'єкта інвестування (т. 1 а.с. 99-113, 114, 115).
На виконання умов цього договору ОСОБА_2 внесла до фонду фінансування будівництва повну вартість об'єкта інвестування в розмірі 656 159,69 грн (т. 1 а.с. 99-112, 114-115, 116-128, 129).
Після завершення будівництва та введення об'єкта будівництва в експлуатацію була здійснена реєстрація права власності відповідачки ОСОБА_2 на однокімнатну квартирузагальною площею 37,4 кв м, жилою площею 15,6 кв м, розташовану за адресою:АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2719549380000, дата реєстрації: 12.04.2023, т. 1 а.с. 130, 131).
Відповідно до положень статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частина третя статті 368 Цивільного кодексу України також передбачає презумпцію дії режиму спільної сумісної власності щодо майна, набутого подружжям за час шлюбу, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною третьою статті 61 СК Українивизначено, що якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно…, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
За обставинами справи установлено, що в період зареєстрованого шлюбу відповідачка уклала договір про участь у фонді фінансування будівництва та сплатила за даним договором кошти, тобто вчинила в інтересах сім'ї дії, спрямовані на отримання в майбутньому права власності на об'єкт інвестування, а відтак одержана за цим договором квартира є спільною сумісною власністю подружжя.
Факт здійснення реєстрації права власності на квартиру вже після припинення шлюбу не змінює її правового статусу як об'єкта права спільної сумісної власності, оскільки за змістом статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише визнанням державою вже набутого особою права.
В період шлюбу сторони також набули у власність транспортний засіб Volkswagen Passat, 2014 року випуску, номер кузова (шасі) НОМЕР_1 , зареєстрований за відповідачкою на підставі договору купівлі-продажу від 13.08.2020 № 8044/2020/2149195 (т. 1 а.с. 132, 135).
Після припинення шлюбу відповідачка без згоди позивача відчужила спірний транспортний засіб на користь своєї дочки ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу транспортного засобу від 26.02.2025 № 3245/2025/5173244 (т. 1 а.с. 135-136).
За приписами статтей 63, 65 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, та розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
Право дружини і чоловіка на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, передбачене нормою статті 69 СК України, а в частині першій статті 70 цього Кодексу закріплено, що при поділі майна частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним контрактом.
Судом не встановлено наявності між сторонами домовленості або шлюбного договору, які б визначали нерівність їх часток у спірному майні.
Разом з тим законодавець перебачив можливість відступлення судом від засади рівності часток подружжя при вирішенні спору про поділ майна за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, а також якщо з нею, ним проживають діти, непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування (частини друга та третя статті 70 СК України).
Саме та ці нормативні положення посилається відповідачка як на підставу своїх заперечень проти позову.
За загальними правилами доказування у цивільному процесі, встановленими статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень і щодо яких у учасників справи виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
За визначенням, наведеним у частині другій статті 76 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За змістом положень статей 77, 78, 79, 80, 89 цього Кодексу суд оцінює докази на предмет їх належності, допустимості і достовірності, а в своїй сукупності - також достатності, для підтвердження наявності або відсутності обставин справи, які відносяться до предмета доказування.
На підтвердження підстав для відступлення судом від засади рівності часток подружжя відповідачка надала виписки за рахунками позивача в банківських установах (т. 2 а.с. 10-42), проте дослідженням вказаних документів не виявлено доступних для сприйнятя фактичних даних, які б свідчили про витрати відповідачем спільних коштів на шкоду інтересам сім'ї.
До того ж в період, який охоплюють зазначені виписки, відповідач вже проходив службу у Збройних Силах України (т. 1 а.с. 89), а сім'я сторін фактично припинила своє існування, що установлено рішенням суду про розірвання їх шлюбу.
Відповідачка також надала інформацію з Єдиного реєстру боржників щодо ОСОБА_1 (т. 2 а.с. 57-58), однак під час розгляду справи з'ясувалось, що вказана інформація стосується не позивача, а іншої особи з таким же ім'ям (прізвищем, іменем та по батькові).
Відповідачка і третя особа, будучи приведеними до присяги як свідки, та допитана на прохання відповідачки її давня знайома ОСОБА_7 стверджували, що в останні роки шлюбу позивач став зловживати наркотичними засобами та алкогольними напоями, через що на роботі надовго не затримувався, були численні випадки, коли після отримання заробітної плати він не з'являвся вдома по кілька днів, з квартири зникали гроші та речі, які він здавав до ломбардів, сідав за кермо у нетверезому стані.
Даючи оцінку зазначеним показанням суд бере до уваги, що ОСОБА_2 та її дочка ОСОБА_4 є особами, прямо заінтересованими в результаті розгляду цієї справи, пояснення ОСОБА_7 здебільшого ґрунтуються на повідомленнях самої відповідачки, а жодних документальних підтверджень повідомлених свідками фактів і обставин матеріали справи не містять.
З огляду на викладене одні лише показання свідків не є достатніми доказами обставин, які відповідно до частини другої статті 70 СК України можуть бути підставою для відступлення від засади рівності часток подружжя.
Як установив суд, після розірвання шлюбу сторін їх неповнолітній син залишився проживати з матір'ю, при цьому з позивача стягуються аліменти в розмірі частки його доходів.
На доведення підстав для збільшення частки відповідачки у спільному майні суду надано розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, виконаний станом на 01.06.2025 (т. 2 а.с. 9), проте наявність такої заборгованості сама по собі не свідчить про недостатність аліментів для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування дитини.
До того ж із зазначеного розрахунку та пояснень учасників справи убачається, що заборгованість з аліментами поступово погашається за рахунок грошового забезпечення, отримуваного позивачем як військовослужбовцем Збройних Сил України.
Не є належною підставою для збільшення частки відповідачки у спільному майні і факт несення нею витрат на оплату за договором оренди житлового приміщення (т. 2 а.с. 43-46, 48-54).
Отже ураховуючи, що відповідачкою не надано належних, переконливих та достатніх доказів наявності обставин, які можуть слугувати підставою для відступлення судом від засади рівності часток подружжя та збільшення частки у спільному майні з урахуванням інтересів неповнолітньої дитини, слід виходити з того, що частки сторін у праві спільної сумісної власності на спірне майно є рівними.
Способи та порядок поділу майна подружжя визначені статтею 71 СК України, згідно з якою майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі, а неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України, та за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини четверта, п'ята статті 71 СК України).
Оскільки питання про присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на нерухоме майно (квартиру) сторони не ставили та погодились на його поділ шляхом визначення ідеальних часток у праві власності на квартиру без її реального поділу, суд вважає, що такий спосіб поділу відповідає їх інтересам.
Принцип поділу речей на подільні та неподільні визначено у статті 183 ЦК України, за положеннями якої подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення, а неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
Внаслідок поділу транспортний засіб втрачає своє первісне цільове призначення та істотно знецінюється, а тому право на поділ такого об'єкта може бути реалізоване лише у спосіб, визначений законом для поділу неподільних речей, при цьому факт відчуження транспортного засобу одним з подружжя без згоди та без урахування інтересів другого з подружжя не є перешкодою для його поділу у зазначений спосіб.
За змістом положень сімейного та цивільного законодавства вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (постанова Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 127/7029/15-ц).
Вартість спірного транспортного засобу позивач визначив самостійно виходячи з середньої ринкової вартості аналогічних транспортних засобів, оголошення про продаж яких розміщені в мережі Інтернет (т. 1 а.с. 133-134).
Натомість відповідачкою на підтвердження вартості транспортного засобу надано складений на замовлення третьої особи ОСОБА_4 звіт суб'єкта оціночної діяльності, (Звіт про оцінку КТЗ), відповідно до якого ринкова вартість автомобіля Volkswagen Passat, 2014 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , визначена станом на 29.09.2025, складає 394 050 грн (т. 2 а.с. 59-81).
Дослідженням вказаного Звіту установлено, що його складено компетентною особою - суб'єктом оціночної діяльності за напрямом оцінки майна «Оцінка об'єктів у матеріальній формі» зі спеціалізацією «Оцінка колісних транспортних засобів, а вартість транспортного засобу визначена за методом аналогового порівняння продажів, заснованому на прямому підборі об'єктів, аналогічних об'єкту оцінки, які продаються на відкритому ринку, що відповідає загальним засадам оцінки майна та Методиці товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 1074/8395 (в редакції наказу від 24.07.2009 № 1335/5/1159).
Отже ураховуючи, що наданий відповідачкою Звіт про оцінку КТЗ складений за вірною методологією, з дотриманням вимог нормативно-правових актів в галузі оцінки майна та має юридичну силу письмового доказу, суд покладає його в обґрунтування рішення як належний та достовірний доказ, що підтверджує вартість спірного транспортного засобу на час розгляду справи.
Зважаючи на викладене, суд визнає обґрунтованими та доведеними вимоги позову про поділ автомобіля шляхом стягнення з відповідачки грошової компенсації половини його вартості в розмірі 197 025 грн (394050/2).
Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності є обставиною, яка підлягає доказуванню у спірних правідносинах, визнання такого факту не відповідає визначеним цивільним законом способам захисту, характеру порушення та його наслідкам та само по собі не призводить до ефективного захисту порушених прав, а тому правові підстави для задоволення позову у цій частині вимог відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на частину квартири загальною площею 37,4 кв м, житловою площею 15,6 кв м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2719549380000.
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на частину квартири загальною площею 37,4 кв м, житловою площею 15,6 кв м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2719549380000.
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості частки у праві спільної сумісної власності на транспортний засіб Volkswagen Passat, 2014 року випуску, номер кузова (шасі) НОМЕР_1 , в розмірі 197 025 (сто дев'яносто сім тисяч двадцять п'ять) гривень.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_3 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_4 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя:
Повне рішення складене 20.04.2026.