Справа № 541/572/26
Провадження № 1-кп/541/177/2026
іменем України
21 квітня 2026 року м.Миргород
Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
за участю прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника обвинуваченого, адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миргород кримінальне провадження №12025170550001205 від 26.11.2025 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 307 КК України, -
На розгляді Миргородського міськрайонного суду Полтавської області перебувають матеріали вищезазначеного кримінального провадження.
Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 25.02.2026 року обвинуваченому ОСОБА_4 продовжено застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
В судовому засіданні прокурор подав письмове клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки строк тримання під вартою обвинуваченого спливає, а ризики, передбачені п.п.1, 3, 5 ст. 177 КПК України не зменшились та продовжують існувати. Застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_4 більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, дасть йому можливість для продовження здійснення злочинної діяльності та створить належні умови для настання вищевказаних ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, що в свою чергу негативно вплине на повне та всебічне встановлення об'єктивної істини у кримінальному провадженні.
Захисник ОСОБА_5 заперечувала щодо продовження підзахисному запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки вважає клопотання необґрунтованим, а зазначені в клопотанні формальні ризики, та просила застосувати більш м'який запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, думку якої підтримав обвинувачений ОСОБА_4 .
Вирішуючи заявлене клопотання, з'ясувавши позиції учасників судового провадження, суд враховує наступне.
Статтею 131 КПК України передбачено, що заходи забезпечення кримінального провадження, до яких віднесено і запобіжні заходи, застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Статтею 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам, серед іншого, переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення тощо.
Частиною 1 статті 183 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Згідно зі ст. ст. 7-9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки він свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє «прогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства».
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Москаленко проти України» від 20.08.2010 року ЄСПЛ вказував, що необхідність забезпечити належний хід провадження (зокрема, для отримання показань свідків) також є достатньою підставою для первісного тримання заявника під вартою. Суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину.
Отже, обвинувачення особи у скоєнні тяжкого злочину та очікуване покарання, яке можливо призначити за вказаний злочин, є однім з факторів, який має враховувати суд при обранні запобіжного заходу, хоча такий фактор сам по собі без оцінки усіх інших обставин у сукупності не може слугувати єдиною підставою для тримання особи під вартою.
У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001 ЄСПЛ зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.02.2010 у справі "Гарькавий проти України" зазначив, що особа не може бути позбавлена або не може позбавлятися свободи, крім випадків, встановлених у п.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року. Згідно положень п. "С" ст.5 вказаної Конвенції, нікого не може бути позбавлено свободи інакше, ніж відповідно до процедури, встановленої законом, і в таких випадках, як: законний арешт або затримання особи, здійснені з метою припровадження її до встановленого законом компетентного органу на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо є розумні підстави вважати за необхідне запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення. Таким чином, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на презумпцію невинуватості переважають над принципом поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування щодо особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою міститься і в положеннях ст.ст.177, 178, 183 КПК України.
Вирішуючи питання про продовження строку дії запобіжного заходу, суд оцінює в сукупності всі обставини, у тому числі обґрунтованість підозри, суспільну небезпечність тяжкого злочину, який інкримінується обвинуваченому, дані про його особу, наявність ризиків, передбачених п.п.1, 3,5 ст. 177 КПК України, які суд вважає доведеними, виходячи з обставин інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення.
Суддя приймає до уваги наявність обставин, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки ОСОБА_4 підозрюється у скоєнні особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до дванадцяти років з конфіскацією майна, а, отже, усвідомлюючи вірогідність призначення йому покарання у вигляді позбавлення волі на тривалий строк, перебуваючи на волі може всіляко ухилятися від органів досудового розслідування та суду, а також перешкоджати встановленню істини шляхом тиску на свідків та вчинити інше кримінальне правопорушення.
За таких обставин, застосування більш м'якого запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, з огляду на серйозність висунутого обвинувачення та суспільний інтерес, який превалює над принципом поваги до свободи особистості, не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та не буде сприяти повному та об'єктивному встановленню істини у справі протягом розумного строку. Також, суд зазначає, що зважаючи на введення воєнного стану в Україні, зайнятість правоохоронних органів у діяльності з відсічі збройної агресії російської федерації, фактор настання існуючих ризиків в даних умовах, як то ухилення від суду, вплив на потерпілого та свідків вчиненого правопорушення та вчинення іншого кримінального правопорушення обвинуваченим ОСОБА_4 значно збільшується, а застосування більш м'якого запобіжного заходу, на переконання суду, не зможе перешкодити обвинуваченому вчинити спроби ухилитися від суду або вчинити інше кримінальне правопорушення.
На даний час будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків для застосування обвинуваченому більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, в судовому засіданні не встановлено.
Наведені прокурором ризики є дійсними та триваючими, і вони виключають на даний час, можливість зміни запобіжного заходу щодо обвинуваченого на більш м'який, а тому клопотання прокурора з цього приводу підлягає задоволенню.
Суд також зазначає, що згідно рішення Європейського суду з прав людини «Тейс проти Румунії», автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішенні питання про продовження ОСОБА_6 строку тримання під вартою суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України, а саме: запобігання спробам обвинуваченого переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілу та свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення.
З вказаних підстав, суд відхиляє посилання сторони захисту щодо доцільності зміни застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу на інший запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою та зазначає, що тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи, а тому дієво забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого може лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
З вище викладених підстав, суд відхиляє посилання сторони захисту та обвинуваченого щодо зміни застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу на домашній арешт.
При цьому, суд вважає необхідним продовжити обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з одночасним визначенням застави в раніше визначеному слідчим суддею Миргородського міськрайонного суду Полтавської області в ухвалі від 28.11.2025 року розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відомостей, які б вказували про неможливість перебування ОСОБА_4 в місцях затримання, зокрема, за станом здоров'я, під час розгляду клопотання надано не було, а тому суддя вважає, що заявлені ризики виправдовують тримання особи під вартою, що також доведено прокурором при розгляді даного клопотання.
Оскільки термін дії запобіжного заходу спливає 25.04.2026 року, закінчити розгляд справи до вказаного строку не є можливим, підстави для обрання запобіжного заходу обвинуваченому, зазначені судом, продовжують існувати на даний час, суд вважає за необхідне продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 183, 194, 197, 314-317, 331, 369-372, 376, 392 КПК України, суд, -
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
В задоволенні клопотання захисника адвоката ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу відмовити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на шістдесят днів, тобто до 19 червня 2026 року включно.
Одночасно визначити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заставу в розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 242240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) гривень 00 копійок, у національній грошовій одиниці, яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок UA398201720355289002000015950 в ДКСУ м. Київ код ЗКПО 26304855, МФО 820172, отримувач ТУ ДСА України в Полтавській області.
У разі внесення застави на підставі ч. 5 ст. 194 КПК України покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 наступні обов'язки, а саме:
- прибувати до слідчого та/або суду за кожним викликом;
- не відлучатися з населеного пункту, в якому він проживає без дозволу слідчого, прокурора, суду;
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання;
- утримуватися від спілкування зі свідками у кримінальному провадженні.
Строк дії обов'язків у разі внесення застави визначити два місяці з дня її внесення.
З моменту звільнення з-під варти, у зв'язку з внесенням застави, обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у виді застави.
Контроль за виконанням ухвали суду покласти на прокурора.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.
СуддяОСОБА_1