Справа № 369/154/26
Провадження № 2/369/147/26
Іменем України
26.03.2026 року м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі головуючого судді Янченка А.В., за участю секретаря судового засідання Лисяк К.О., представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу № 369/154/26 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про захист честі і гідності та ділової репутації, визнання інформації недостовірною, її спростування та видалення, -
30.12.2025 року ОСОБА_3 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_4 про захист честі і гідності та ділової репутації, визнання інформації недостовірною, її спростування та видалення.
Позивач просив суд:
-Визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_3 інформацію, яка поширена ОСОБА_4 в ІНФОРМАЦІЯ_1 » за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: « ОСОБА_5 особисто супроводжував ухилянтів через кордон»
-Зобов?язати ОСОБА_4 протягом 5 календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили опублікувати в Telegram-каналі «Лачен пише» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 допис із заголовком «Спростування недостовірної інформації щодо ОСОБА_3 » із викладенням вступної та резолютивної частини рішення суду у даній справі без власного коментування Відповідачем ухваленого рішення та без можливості коментувати прийняте рішення іншими особами.
-Зобов'язати ОСОБА_4 видалити протягом 5 (п'яти) календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили в Telegram-каналі «Лачен пише» допис за посиланням https://t.me/lachentyt/55875.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що 14 жовтня 2025 року в Telegram-каналі «Лачен пише» за посиланням https://t.me/lachentyt/55875 ОСОБА_4 (далі - Відповідач) опубліковано допис, який містить недостовірну інформацію щодо Позивача, виражену у формі фактичного твердження, а саме : « ОСОБА_5 особисто супроводжував ухилянтів через кордон.» Вказана інформація є недостовірною та такою, що наносить шкоду честі, гідності та діловій репутації Позивача, внаслідок чого має бути визнана недостовірною, спростована та видалена Відповідачем.
При цьому зазначив, що вказане висловлення є фактичним твердженням, оскільки містить конкретне повідомлення про те, що Позивач особисто супроводжував ухилянтів через державний кордон України. Твердження подано у формі переконаного факту без ознак гіперболи, метафори чи інших мовно-стилістичних засобів, які свідчили б про оціночний характер судження.
Терміном «ухилянти» в суспільному сприйнятті називають військовозобов'язаних, які ігнорують належно вручену повістку та не з'являються до ТЦК та СП. До цієї категорії у також відносять осіб, які переховуються від органів військового обліку, незаконно перетинають та виїжджають за межі державного кордону з метою уникнення мобілізації чи виконання військового обов'язку. За таке ухилення від мобілізації передбачена адміністративна відповідальність за порушення правил обліку (ст. 210 КУпАП) або кримінальна за ухилення від призову (ст. 336 КК України).
Поширена про Позивача інформація фактично містить звинувачення у тому, що Позивач нібито сприяв або управляв незаконним переправленням осіб через державний кордон України, а також особисто супроводжував ухилянтів. Ці твердження не відповідають дійсності, оскільки Позивач не вчиняв жодних дій, пов'язаних з організацією, управлінням чи сприяння незаконному перетину державного кордону, не супроводжував когось з метою ухилення від мобілізації та не надавав будь-якої допомоги для таких дій. Подібні дії мають кримінально караний характер і за наявності підстав тягли б за собою відповідні процесуальні наслідки, зокрема за статтею 332 КК України. Позивач не притягувався до кримінальної відповідальності і не вчиняв жодних кримінально караних дій.
Також, Позивач зазначає, що поширена Відповідачем інформація формує у суспільства вкрай негативне враження про Позивача, створює хибне уявлення про його причетність до незаконного перенаправлення ухилянтів через державний кордон України, що має істотний вплив на сприйняття професійної репутації Позивача у негативному контексті, ставить під сумнів його моральні якості, його доброчесність та професійну надійність.
Окрім цього, Позивач має посвідчення адвоката, однак інформація поширена Відповідачем в дописі, викладена в явно в негативній формі та образливій щодо нього, як раз підкреслюючи, що він адвокат.
На підставі зазначеного Позивач просив суд задовольнити позовну заяву у повному обсязі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.01.2026 року, справу було передано судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Янченку А.В.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13.01.2026 року у справі відкрито провадження в порядку загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання.
12.02.2026 року до Києво-Святошинського районного суду Київської області від представника Відповідача - адвоката Жосан А.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, при цьому зазначив що, Позивач є публічною особою, у зв'язку із цим межа допустимої критики щодо публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. У матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, що підтверджують належність Telegram-каналу «Лачен пише» Відповідачу або авторство Відповідача щодо змісту спірної публікації. Інформація в оскаржуваному Позивачем дописи не є фактичним твердженням, а є лише оціночним судженням, сформованим на основі численних публічних джерел. А отже, Відповідач не може бути притягнений до відповідальності за висловлення оціночних суджень щодо публічної особи. Також, Позивач не надав докази порушення його особистих немайнових прав, а саме: не довів причинно-наслідкового зв'язку між оскаржуваною публікацією в Telegram-каналі та формуванням негативної думки в суспільстві про Позивача.
25.02.2026 року до Києво-Святошинського районного суду Київської області від Позивача надійшла відповідь на відзив, за змістом якого Позивач просив суд задовольнити позов у повному обсязі на підставі наступного.
Відповідач у відзиві зазначає, що Позивач є публічною особою, що обмежує межі захисту його честі, гідності та ділової репутації. Однак, у той же час факт поширення Відповідачем інформації, яка містить звинувачення Позивача у вчиненні серйозного злочину, за відсутності підтвердження вчинення належними фактами, виходить за межі допустимої критики навіть щодо публічної особи.
Щодо аргументу про відсутність належних доказів поширення інформації саме Відповідачем, то Позивач зазначає, що зазначена позиція Відповідача є необґрунтованою, оскільки Telegram-канал «Лачен пише» є публічно відомим та загальнодоступним інформаційним ресурсом, який у публічному інформаційному просторі, зокрема у засобах масової інформації та відкритих джерелах, неодноразово прямо пов'язується та асоціюється саме з Відповідачем як його власником, що підтверджується численними публікаціями.
Щодо аргументу про зміст поширеної публікації зазначив наступне. У своєму дописі в Telegram-каналі «Лачен пише» Відповідач посилався виключно на одну публікацію NGL.media. Водночас предметом спору є висловлювання: « ОСОБА_5 особисто супроводжував ухилянтів через кордон». Разом з тим, у зазначеній статті NGL.media відсутні будь-які твердження про те, що ОСОБА_3 здійснював особистий супровід ухилянтів через державний кордон. Отже, твердження ОСОБА_4 про те, що під час підготовки матеріалу він нібито «цитував та репостив» інформацію зі статті NGL.media, не відповідає дійсності, оскільки спірне висловлювання у зазначеному джерелі відсутнє.
24.02.2026 до Києво-Святошинського районного суду Київської області від Позивача надійшло клопотання про долучення доказів, за змістом якої останній просив долучити копію висновку експерта за результатами проведення судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертного дослідження мовлення №5586-Е, який був виготовлений 02.03.2026.
У висновку експерта зазначено: «1-2. У публікації від 19:08 год. 14.10.2025, зафіксованій у Звіті № 287/2025-3B від 31.10.2025 за результатами проведеної фіксації та дослідження змісту веб сторінок у мережі Інтернет:
- міститься інформація публічного характеру про те, що ОСОБА_6 особисто супроводжував ухилянтів через кордон, а саме - у висловлюванні: « ОСОБА_5 особисто супроводжував ухилянтів через кордон, але, попри обшуки, досі уникає відповідальності». Така інформація виражена у формі фактичного твердження;
- міститься негативна інформація публічного характеру щодо ОСОБА_7 , а саме - у висловлюваннях: «Розслідування NGL.media показало, що більшість дозволів на виїзд від Львівської ОВА отримали фіктивні ГО, пов'язані з київським адвокатом Олексієм Шевчуком (Barristers). Через створені ним «волонтерські» організації закордон виїхало понад 1,5 тис. чоловіків, більшість з яких не повернулися. ОСОБА_5 особисто супроводжував ухилянтів через кордон, але, попри обшуки, досі уникає відповідальності». Така інформація виражена у формі фактичних тверджень.
13.03.2026 року до Києво-Святошинського районного суду Київської області від представника Відповідача - адвоката Жосан А.В. надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву у справі № 369/154/26, в яких представник Відповідача зазначив наступне.
З публічних джерел відомо, що ОСОБА_3 є публічною особою, тому відповідно межа допустимої критики та обсяги поширення інформації щодо Позивача є значно ширшими, ніж щодо непублічної особи, оскільки, із заяви Позивач можна зрозуміти, що він ідентифікує із важливою і значущою постаттю для України, а отже до нього та його дій існує підвищений суспільний інтерес. 3 огляду на зазначене, враховуючи свій статус, Позивач мав розуміти, що публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Зауважив, що Позивачем не надано жодних із документів, які б дозволяли ідентифікувати конкретну фізичну особу, що розмістила відповідний контент. Ані у звіті, ані у сертифікаті не наведено технічної чи персональної інформації щодо користувача (власника або адміністратора) Telegram-каналу «Лачен пише».
Позивач не надав жодного допустимого й належного доказу, який би підтверджував, що Telegram-канал за посиланням: «посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 створений, адмініструється або належить саме Відповідачу.
Позивач також не надав жодних доказів того, що Telegram-канал не міг бути відчужений - зокрема, що Відповідач не передав права адміністрування, доступ або інтелектуальну власність на канал іншим особам, що є цілком можливим з огляду на функціональні можливості платформи Telegram. Таким чином відсутні підстави вважати надані матеріали обґрунтуванням актуального правового зв?язку Відповідача з каналом на момент публікації. Таким чином ОСОБА_4 є неналежним відповідачем у справі.
Щодо інформації, яка опублікована у журналістському розслідуванні NGL.media, то представник Відповідача зазначив, що зміст оспорюваного допису фактично є переказом та узагальненим викладом інформації, що вже була оприлюднена у журналістському розслідуванні відповідного медіа. У дописі не наведено нових фактичних даних, які б виходили за межі змісту вказаної публікації, а інформація подана у формі скороченого та частково перефразованого викладення матеріалу першоджерела. Крім того, аналіз змісту самого допису свідчить про те, в ньому не сформульовано тверджень про вчинення Позивачем будь-якого конкретного злочину. У дописі відсутні твердження про те, що Позивач притягнутий до кримінальної відповідальності, визнаний винним у вчиненні злочину або що щодо нього існує відповідний вирок суду.
Інформація в оскаржуваному Позивачем дописі не є фактичним твердженням, а є лише оціночним судженням, сформованим на основі численних публічних джерел. Однак, Позивач, попри масовість і багаторазовість публікацій про себе в інших медіа, подав позов виключно проти Відповідача, що, на нашу думку, свідчить про вибірковість та упередженість у застосуванні такого правового правового механізму як звернення до суду. А отже, автор такого допису не може бути притягнений до відповідальності за висловлення оціночних суджень щодо публічної особи.
У судовому засіданні представник Позивача - адвокат Забара Б.І. позовні вимоги у повному обсязі та просив суд їх задольнити.
У судовому засіданні представник Відповідача - Жосан А.В. заперечувала щодо задоволення позовних вимог, просила суд відмовити у задоволенні позову.
Вислухавши вступне слово представника Позивача та представника Відповідача, дослідивши письмові докази у справі у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 в Telegram-каналі «Лачен пише» за посиланням: https://t.me/lachentyt/55875 Відповідач опублікував допис, наступного змісту: « ОСОБА_5 особисто супроводжував ухилянтів через кордон.»
Відповідно до змісту Звіту ТОВ «Компетенції «Веб-фікс» № 287/2025-3В від 31.10.2025, досліджено і зафіксовано зміст публікації в Telegram-каналі «Лачен пише» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 , за змістом якого підтверджено незмінність інформації з моменту її створення.
Щодо поширення інформації саме Відповідачем, що заперечувалося стороною Відповідача, слід зазначити таке.
Позиція Відповідача в цій частині є необґрунтованою, оскільки Telegram-канал «Лачен пише» є публічно відомим та загальнодоступним інформаційним ресурсом, який у публічному інформаційному просторі, зокрема в засобах масової інформації та відкритих джерелах, неодноразово прямо пов'язується та асоціюється саме з Відповідачем як його власником, що підтверджується численними публікаціями.
У відеозаписі, що міститься у матеріалах Звіту, на таймкоді 00:03-00:11 Відповідач зазначає: «10 січня 2022 року я створив маленький Telegram-канал, де я публікував цікаві для мене новини і думав, що комусь вони теж будуть цікаві…», при цьому на екрані одночасно відображається назва відповідного Telegram-каналу - «Лачен пише». Також у текстовій частині допису міститься інформація наступного змісту: «Телеграм-каналу "Лачен Пише" виповнилось три роки, хочемо привітати пана ОСОБА_8 з цим та подякувати за його активну позицію і збори, які він закриває у тому числі для нас».
Також, ІНФОРМАЦІЯ_4 у Telegram-каналі - «Лачен пише» опублікований допис за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5 , в якому зазначається наступне: « ОСОБА_5 подає до суду на мене та ОСОБА_9 за ці дописи.» Зазначений допис є відповіддю на публікацію ОСОБА_9 , яку Відповідач попередньо репостнув до власного ОСОБА_10 -каналу, в якій ОСОБА_11 повідомив, що кандидатуру ОСОБА_7 подали до конкурсної комісії з відбору заступника голови САП та, що це є атакою на антикорупційні інституції.
Таким чином, на підставі встановлених судом обставин та досліджених у їх сукупності доказів, слід дійти висновку, що факт поширення оспорюваної інформації саме Відповідачем є належним чином доведеним.
Отже, заперечення Відповідача в цій частині є безпідставними та не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.
Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Згідно з ч. 2, 3 ст. 34 Конституції України та ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.
Разом з тим, ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на повагу до приватного життя.
Відповідно до ч. 4 ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
Відповідно до положень статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Статтею 299 ЦК України встановлено, що фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 р. №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначено, що чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями та одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту.
Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності. З честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточення, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. Під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних рис у процесі виконанні трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, в тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їхньої підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Крім цього, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням; встановити факт поширення недостовірної інформації та, що поширена інформація стосується саме особи позивача й порушує його особисті немайнові права або перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Суду необхідно надати оцінку балансу права особи на свободу вираження поглядів та права особи на повагу до його гідності і честі, на недоторканність ділової репутації та на приватність.
Одним з основних питань, яке підлягає вирішенню у цій категорії справ, є визначення характеру поширеної інформації та з'ясування, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням. При цьому підлягає врахуванню зміст поширеної інформації, її значення для суспільної дискусії, важливість посади, яку обіймає особа, щодо якої поширена інформація, достовірність інформації, наслідки її поширення.
Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.
Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує право на свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним.
У справах про захист гідності, честі та ділової репутації суд повинен розмежовувати відомості, які принижують честь та гідність особи, від думок, поглядів, критичних висловлювань, ідей, оцінок, висловлених у порядку реалізації конституційного права на свободу думки і слова (постанова Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 758/14324/15-ц).
Для того, щоб відрізнити фактичне твердження від оціночного судження, необхідно враховувати обставини справи і загальний тон висловлювань (рішення ЄСПЛ Brasilier v. France, № 71343/01, § 37, 11 квітня 2006 року; Balaskas v. Greece, № 73087/17, § 58, 05 листопада 2020 року), маючи на увазі, що твердження щодо питань, які становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не констатацію фактів (рішення ЄСПЛ Paturel v. France, № 54968/00, § 37, 22 грудня 2005 року).
ЄСПЛ, розглядаючи дифамаційні справи по суті, перевіряє дотримання балансу між правом, передбаченим ст. 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя), та правом, передбаченим ст. 10 (свобода вираження поглядів) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У таких справах необхідно враховувати дві ключові обставини: 1) ступінь суспільного інтересу до поширеної інформації; і 2) ступінь публічності особи, щодо якої поширена інформація.
Значний суспільний інтерес має місце тоді, коли інформація безпосередньо впливає на суспільство в значній мірі і суспільство проявляє законний інтерес до цієї інформації (рішення ЄСПЛ Sunday Times v. the United Kingdom, № 6538/74, § 66, 26 квітня 1979 року), особливо, якщо це стосується добробуту населення (рішення ЄСПЛ Barthold v. Germany, № 8734/79, § 58, 25 березня 1985 року).
Межа допустимої критики щодо публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкривають свої слова і вчинки для ретельної уваги всього суспільства, повинні це усвідомлювати і мають виявляти більшу терпимість до висловленої критики, сатири, провокацій.
Разом з тим публічні особи, не повинні потерпати від публічного звинувачення у вчиненні злочинів без підтвердження таких заяв фактами.
Такої позиції дотримується і Європейський суд справ людини, вказуючи у своїх рішеннях про те, що навіть публічні особи мають право на захист їх прав, гарантованих ст. 8 Конвенції, якщо особа, яка допустила звинувачення особи у вчиненні серйозного злочину, здійснила таке звинувачення за відсутності фактологічної основи.
Так, у справі Egill Einarsson v. Iceland відома особа у Ісландії, яка роками публікувала статті, публікувала блоги та книги, а також знімалася у фільмах, на телебаченні та в інших ЗМІ під псевдонімами, стала об'єктом образливого коментаря у Instagram, он-лайн додатку для обміну фотографіями, у якому його під фотографією назвали ґвалтівником. Суд постановив, що подібний коментар здатен становити втручання у право заявника на приватне життя, оскільки він досяг певного рівня серйозності.
У світлі висновків національних судів суд погоджується, що межі прийнятної критики мають бути ширшими у цій справі, ніж у випадку маловідомої особи (див., зокрема, Erla Hlynsdьttir проти Ісландії, № 43380/10, § 65, 10 липня 2012 р., з подальшими посиланнями). Проте, «хоча повідомлення про правдиві факти про приватне життя політиків або інших публічних осіб може бути прийнятним за певних обставин, навіть люди, відомі громадськості, мають законні сподівання щодо захисту та поваги до свого приватного життя» (див. Standard Verlags GmbH v. Austria (№ 2), № 21277/05, § 53, 4 червня 2009 р.). (п. 44 справа Egill Einarsson v. Iceland)
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.02.2025 справа №758/5554/23, провадження №61-12442св24.
Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Lingens v. Austria, № 9815/82, § 46, 08 липня 1986 року, свобода вираження поглядів, гарантована п. 1 ст. 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання п. 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.
Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.
Таким чином, при розгляді справ даної категорії суди повинні встановити: чи мало місце поширення інформації відповідачем; чи стосувалася вона позивача; чи є поширена інформація оціночним судженням або фактичним твердженням; чи є підстави для визнання цієї інформації недостовірною, тобто такою, що не відповідає дійсності; а також, чи призвело її поширення до порушення особистих немайнових прав позивача.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частинами 1, 2 ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Стороною позивача на підтвердження позовних вимог надано Висновок експерта за результатами проведення судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертного дослідження мовлення № 5586-Е, який був виготовлений 02.03.2026.
У висновку експерта зазначено: «1-2. У публікації від 19:08 год. 14.10.2025, зафіксованій у Звіті № 287/2025-3B від 31.10.2025 за результатами проведеної фіксації та дослідження змісту вебсторінок у мережі Інтернет:
- міститься інформація публічного характеру про те, що ОСОБА_6 особисто супроводжував ухилянтів через кордон, а саме - у висловлюванні: « ОСОБА_5 особисто супроводжував ухилянтів через кордон, але, попри обшуки, досі уникає відповідальності». Така інформація виражена у формі фактичного твердження;
- міститься негативна інформація публічного характеру щодо ОСОБА_7 , а саме - у висловлюваннях: «Розслідування NGL.media показало, що більшість дозволів на виїзд від Львівської ОВА отримали фіктивні ГО, пов?язані з київським адвокатом Олексієм Шевчуком (Barristers). Через створені ним «волонтерські» організації закордон виїхало понад 1,5 тис. чоловіків, більшість з яких не повернулися. ОСОБА_5 особисто супроводжував ухилянтів через кордон, але, попри обшуки, досі уникає відповідальності». Така інформація виражена у формі фактичних тверджень.
Також у вищевказаному висновку зазначено, що він підготовлений для подання до суду, а експерт про кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України за надання завідомого неправдивого висновку обізнаний.
Суд звертає увагу на те, що сторона відповідача рецензії на висновок експерта №5586-Е від 02.03.2026 до суду не надала, з клопотанням про призначення криміналістичної семантико-текстуальної експертизи не зверталась.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 446/1953/16-ц для захисту честі, гідності та ділової репутації суду необхідно чітко визначити предмет доказування у справі і що саме було предметом поширення інформації, тобто чи є об'єктивні підстави для відповідальності за статтею 277 ЦК України. Для цього слід визначитися із діями, явищами, фактами, на який направлений матеріал, а також безпосередній, чи опосередкований характер мають ці дії, явища, факти з особою позивача. Тобто, поширена інформація від імені автора стосується безпосередньо особи позивача, чи цим самим опосередковано висвітлюються події, що стосуються позивача, у суспільному, колективному житті через призму думок автора. Це можливо зробити, лише проаналізувавши весь контекст поширеної інформації, а не «вирвані» з нього терміни.
Варто зауважити те, що 24 лютого 2022 року російська федерація розпочала агресивну повномасштабну війну проти України. Цей акт державного тероризму з боку рф був підтверджений резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 2 березня 2022 року та 24 березня 2022 року. Європейський Парламент ухвалив резолюцію від 23.11.2022 № 2022/2896 (RSP), в якій російську федерацію визнано державою-спонсором тероризму.
Терміном «ухилянти» в суспільному сприйнятті називають військовозобов'язаних, які ігнорують належно вручену повістку та не з'являються до ІНФОРМАЦІЯ_6 . До цієї категорії у також відносять осіб, які переховуються від органів військового обліку, незаконно перетинають та виїжджають за межі державного кордону з метою уникнення мобілізації чи виконання військового обов'язку. За незаконне переправлення особи через державний кордон передбачена кримінальна відповідальність за статтею 332 КК України.
Так, як убачається з допису опублікованого відповідачем 14.10.2025 у Telegram-каналі «Лачен пише» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 висвітлює інформацію про вчинення Позивачем кримінального правопорушення, а саме те, що Позивач особисто супроводжував ухилянтів через кордон.
Однак висловлювання « ОСОБА_5 особисто супроводжував ухилянтів через кордон» є фактичним твердженням, оскільки містить стверджувальний характер та така інформація може бути перевірена на дійсність, оскільки дії, про які заявляє Відповідач, підпадають під ознаки кримінально караних діянь, що, у свою чергу, виключає віднесення таких висловлювань до оціночних суджень.
Верховний Суд у своїх висновках неодноразово вказував на те, що поширення інформації про події, які можна перевірити на їх достовірність, не є оціночними судженнями, а є фактичними твердження, і поширення такої інформації без дотримання принципу «презумпції невинуватості» підлягає спростуванню.
Так, у справі №757/45270/19-ц суди всіх інстанцій задовольнили позовні вимоги про визнання недостовірною та спростування інформації про члена Вищої ради правосуддя, зокрема щодо висловлювання «Коли говориш про пана ОСОБА_1, таке враження, що ти говориш не про адвоката, а про якогось лідера злочинного угрупування, бо була справа про яку розказали всі засоби масової інформації, особисто Генеральний прокурор на своєму Фейсбуці показав як затримали посередника, який передавав 500 000 доларів, де прямо вказується, що ці кошти йшли пану ОСОБА_1, що він повинен був курувати справу, судову справу, і захищати інтереси однієї приватної особи», яке суди визнали недостовірним. У рішенні Верховного Суду вказано, що «поширена інформація, враховуючи її загальний контекст, не може вважатись оціночними судженнями, а є у переважній більшості констатацією фактів зі використанням різкої лексики (застосування слів «одіозний», «лідер злочинного угрупування»), що є надмірним, з огляду на ситуацію та обставини, за яких відбувалось поширення таких висловлювань. У результаті розгляду справи не здобуто доказів на підтвердження достовірності вищевказаної поширеної негативної інформації, яка порушує права позивача на повагу до його гідності і честі, на недоторканність ділової репутації.» Суд вирішив, що оскільки кримінальне провадження, про яке йдеться, закрите, то ця інформація є недостовірною і підлягає спростуванню.
Відтак, суд, при ухваленні вказаного рішення, прийшов до висновку, що оскаржувана інформація є фактичним твердженням, негативним за своїм змістом, оскільки автор публікації, звертаючись до позивача, стверджує про те, що позивач «особисто супроводжував ухилянтів за кордон».
Суд звертає увагу на те, що в оскаржуваній інформації про Позивача відсутні будь-які стилістичні конструкції або інші способи, які б вказували на те, що поширена інформація є суб'єктивною думкою та особистим поглядом на певні події і відображає особисту точку зору, тобто, відсутні ті мовні засоби, які є характерними для оціночних суджень.
Таким чином, поширена Відповідачем інформація за своїм характером та змістом є твердженням, в якому Позивача звинувачено у вчиненні конкретного кримінального правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 332 КК України, яке входить до складу злочинів у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації.
Разом з тим, стороною Відповідача, в ході розгляду справи, не було надано належних та достовірних доказів вчинення Позивачем дій, які відповідали б диспозиції ст. 332 КК України, а також будь-яких доказів, які б підтвердили достовірність та правдивість поширеної про позивача інформації.
Відповідно до ст. 62 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 17 КПК України зазначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Посилання на конкретну фізичну особу у контексті її зв'язку зі злочином, кримінальним провадженням чи його розслідуванням можливо лише у випадку, коли особа перебуває у статусі підозрюваного, обвинуваченого або підсудного (постанова Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 484/2781/19-ц (провадження № 61-13499св20)).
Як на підставу своїх позовних вимог, Позивачем надано відповідь Офісу Генерального прокурора №25/1574вих-25 від 24.10.2025 року відповідно до якої, за результатами опрацювання масиву даних ЄРДР кримінальні провадження, в яких містяться дані про притягнення ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності, як підозрюваного, обвинуваченого не встановлено.
Окрім того, у матеріалах справи міститься витяг з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» МВС України, згідно з яким відомості про притягнення до кримінальної відповідальності, про наявність незнятої чи непогашеної судимості, про розшук ОСОБА_3 відсутні.
Таким чином, у Позивача відсутній будь-який процесуальний статус, передбачений КПК України, який би дозволяв розглядати його як сторону кримінального провадження чи іншого учасника кримінального провадження, а тому твердження відповідача про те, що Позивач особисто супроводжував ухилянтів через кордон не відповідає дійсності.
Судом відхиляються аргументи Відповідача про лише здійснення ним цитування та репосту інформації, оприлюдненої в журналістському розслідуванні NGL.media «Два роки розслідувань шляху», оскільки інформації про «особистий супровід Позивачем ухилянтів за кордон» таке журналістське розслідування не містить. Цієї інформації також не містить і інше джерело, зазначене Відповідачем - 368.media. Враховуючи те, що вказані джерела не містять інформації щодо предмету доказування, інформація, що міститься в зазначених джерелах визнається судом неналежним доказом.
Також, судом не приймаються до розгляду як докази публікації в джерелах pravda.com.ua, 368.media, NGL.media («Іменем імператора»,) hromadske.radio, Zahid.net. через недотримання порядку їх подання.
Відповідно до ч.1 ст. 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Згідно із ч.2 ст. 100 ЦПК України електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Відповідно до ч.3 ст. 100 ЦПК України учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом.
Згідно частин 1, 5, 6, 7 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідач у своєму відзиві здійснив посилання на окремі фрагменти публікацій, що містяться на веб-сторінках ЗМІ - pravda.com.ua, 368.media, NGL.media («Іменем імператора»,) hromadske.radio, Zahid.net, які за своєю суттю є електронними доказами.
В той же час, Відповідач не надав вказані електронні докази в установленому порядку - ані в оригіналі, а ні в електронних копіях із накладенням КЕП, ані в паперових копіях.
Суд також враховує практику ЄСПЛ, відповідно до якої особа, яка поширює інформацію про іншу особу, зобов'язана діяти добросовісно, бути впевненою в достовірності інформації, перевірити її джерело та мати надійну фактологічну базу для поширення такої інформації, а достовірність і точність подання інформації є основним з основоположних критеріїв під час вирішення даної категорії справ (Ojala and Etukeno Oy v. Finland (№69939/10, §45); Mihaiu v. Romania (? 42512/02, §§65-67); Dorota Kania v. Poland (№ 2) (44436/13, §63-66).
Відповідач не навів у своєму відзиві належних доказів на підтвердження здійснення ним попередньої перевірки поширеної інформації на її достовірність та наявність фактичної основи на дату її поширення. Враховуючи те, що публікації в ЗМІ не є офіційними документами, а Відповідач не довів надійність джерел, якими він користувався, суд позбавлений можливості прийти до висновку про доведення Відповідачем достовірності поширеної ним інформації.
Крім того, суд доходить до висновку, що поширення Відповідачем інформації про те, що Позивач «особисто супроводжує ухилянтів через кордон», дискредитує Позивача, оскільки створюється враження, що Позивач ніби то сприяє або управляє процесом незаконного переправлення особи, яка ухиляється від виконання військового обов'язку, через державний кордон, тобто у вчиненні кримінального правопорушення. передбаченого статтею 332 КК України.
Таким чином, поширена Відповідачем інформація про Позивача є недостовірною та порушує принцип презумпції невинуватості, закріплений ст. 62 Конституції України, ст. 2 Кримінального кодексу України, ст. 17 Кримінального процесуального кодексу України, п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також формує негативне сприйняття особи позивача громадськістю, руйнує його імідж та репутацію, порушуючи його право на повагу до честі, гідності та ділової репутації.
Відповідно до норм частин 4, 7 ст. 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію та у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація. У разі, якщо спростування недостовірної інформації неможливо чи недоцільно здійснити у такий же спосіб, у який вона була поширена, то воно повинно проводитись у спосіб, наближений (адекватний) до способу поширення, з урахуванням максимальної ефективності спростування та за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію.
Відповідно до ч. 2 ст. 278 ЦК України, якщо особисте немайнове право фізичної особи порушене в номері (випуску) газети, книзі, кінофільмі, теле-, радіопередачі тощо, які випущені у світ, суд може заборонити (припинити) їх розповсюдження до усунення цього порушення, а якщо усунення порушення неможливе, - вилучити тираж газети, книги тощо з метою його знищення.
Тлумачення ч. 2 ст. 278 ЦК України свідчить, що з метою захисту особистого немайнового права законодавець допускає застосування різних способів захисту.
У разі поширення в мережі «Інтернет» інформації, яка порушує особисте немайнове право особи, вимога про видалення допису з інтернету є належним способом захисту.
Такого висновку дійшов Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду Постанова Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/10624/21 (провадження № 61-1711св23), даючи оцінку ч. 4 ст. 32 Конституції України, відповідно до якої кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Отже, оскільки під час розгляду справи встановлено недостовірність поширеної Відповідачем стосовно Позивача інформації у публікації у мережі Інтернет, на підставі частини другої статті 278 ЦК України суд вважає законними вимоги щодо зобов'язання власника Telegram-каналу «Лачен пише» спростувати недостовірну інформацію у спосіб, аналогічний до способу її поширення, а також щодо зобов'язання власника Telegram-каналу «Лачен пише» видалити інформацію щодо Позивача.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання інформації недостовірною, її спростування та видалення підлягають задоволенню.
Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами(стаття 141 ЦПК України).
Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
На підставі ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаютьсяна відповідача.
Відповідно до ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Позивачем при подачі позову було сплачено судовий збір у розмірі 3 633,60 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судові витрати понесені позивачем Позивачем пов'язані з розглядом справи, слід покласти на Відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 141, 258-259, 263-265, 268ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання інформації недостовірною, її спростування та видалення - задовольнити повністю.
Визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_3 інформацію, яка поширена ОСОБА_4 в ІНФОРМАЦІЯ_1 » за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме:
« ОСОБА_5 особисто супроводжував ухилянтів через кордон»
Зобов?язати ОСОБА_4 протягом 5 календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили опублікувати в Telegram-каналі «Лачен пише» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 допис із заголовком «Спростування недостовірної інформації щодо ОСОБА_3 » із викладенням вступної та резолютивної частини рішення суду у даній справі без власного коментування Відповідачем ухваленого рішення та без можливості коментувати прийняте рішення іншими особами.
Зобов?язати ОСОБА_4 видалити протягом 5 (п?яти) календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили в Telegram-каналі «Лачен пише» допис за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 3 633 (три тисячі шістсот тридцять три гривні) 60 коп. судового збору за подання позовної заяви.
Інформація про сторони:
Позивач: ОСОБА_3 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: ОСОБА_4 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення складено: 22.04.2026 року.
Суддя А.В. Янченко