Справа №278/3479/25
21 квітня 2026 року м. Житомир
Житомирський районний суд Житомирської області в складі:
головуючої судді ОСОБА_1 ,
за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора (в режимі відеоконференцзв'язку) ОСОБА_3 ,
обвинуваченого (в режимі відеоконференцзв'язку) ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Житомирського районного суду Житомирської області кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 62024240020001121 від 23.03.2024, за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Андріївка Балаклійського району Харківської області, громадянина України, військовослужбовця, який на момент вичнення кримінального правопорушення перебував у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , раніше судимого:
- 01.03.2024 Черняхівським районним судом Житомирської області за ч. 1 ст. 162 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 80 (вісімдесяти) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1360 (одну тисячу триста шістдесят) гривень;
- 27.11.2024 ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України на підставі ч. 5 ст 401 КК України, кримінальне провадження закрито;
- 04.08.2025 Пирятинським районним судом Полтавської області за ч. 5 ст. 407 КК України до покарання у виді п'яти років позбавлення волі,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,
У провадженні Житомирського районного суду Житомирської області перебуває вказаний обвинувальний акт, з якого вбачається наступне.
Солдат ОСОБА_4 під час проходження військової служби, перебуваючи на посаді курсанта навчального взводу навчальної роти навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 Десантно-штурмових військ Збройних Сил України, реалізуючи свій злочинний умисел, у порушення ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», положень Військової присяги, ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, а саме: усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від військової служби та з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, та за відсутності законних підстав, в умовах воєнного стану, без поважних причин та відповідного дозволу командирів, 05.02.2024 самовільно залишив тимчасове місце розташування підрозділу військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_3 та перебував за межами місця служби, проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби до 12.04.2024, чим вчинив злочин, передбачений ч. 5 ст. 407 КК України, а саме - самовільне залишення місця служби без поважних причин військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
Таким чином солдат ОСОБА_4 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, а саме - у самовільному залишенні місця служби без поважних причин військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
У судовому засіданні прокурор просив суд визнати ОСОБА_4 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та призначити йому покарання у виді 6 років позбавлення волі, з урахуванням ст. 71 КК України, визначити остаточне покарання у виді 6 років 6 місяців позбавлення волі. Запобіжний захід до набранням вироку законної сили просив не обирати у зв'язку з тим, що останній відбуває покарання за попереднім вироком суду.
У судовому засіданні обвинувачений щиро розкаявся, свою вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнав повністю та показав, що дійсно вчинив дане кримінальне правопорушення в час, місці та за обставин, зазначених у обвинуваченні, не оспорюючи доказів по даній справі, здобутих органами досудового слідства. Не заперечував проти розгляду кримінального провадження щодо нього в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України. Щиро каявся у вчиненому. При вирішенні питання щодо міри покарання просив суворо не карати та пом'якшити запропоновану прокурором міру покарання. Наголосив, що хоче стати на шлях виправлення, а свої правопорушення пояснив наявністю релігійних переконань, що не дають змогу йому проходити військову службу.
У зв'язку із повним визнанням обвинуваченим своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, суд відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, роз'яснивши учасникам судового провадження наслідки застосування даної статті КПК України.
Винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, підтверджується наданими в судовому засіданні показаннями самого обвинуваченого, який свою вину визнав повністю, щиро розкаявся і пояснив, що дійсно мали місце обставини, зазначені в обвинувальному акті, а також зібраними на нього характеризуючими матеріалами.
За таких обставин, враховуючи показання обвинуваченого, які відповідають фактичним обставинам справи і ним не оспорюються, суд вважає винуватість обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення доведеною та кваліфікує його умисні дії за ч. 5 ст. 407 КК України як самовільне залишення місця службу без поважних причин військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану.
Призначаючи покарання, суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки вчинених кримінальних правопорушень, особу винного, обставини справи, які пом'якшують та обтяжують покарання.
Обставиною, яка згідно ст. 66 КК України пом'якшують покарання ОСОБА_4 , є його щире каяття. Обставин, які згідно ст. 67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_4 , не встановлено.
Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого, та має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами і не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно правового висновку, який міститься у Постанові Верховного суду України від 14.04.2016 у справі № 5-23кс15/16, справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілих. Однією з умов досягнення цієї мети є відшкодування завданого злочином збитку або усунення шкоди.
Так, суд, враховує, що обвинувачений раніше судимий за аналогічний злочин, вчинив тяжкий злочин, є військовослужбовцем за мобілізацією, щиро розкаюється, водночас враховується безальтернативний характер санкції ч. 5 ст. 407 КК щодо виду покарання, суд призначає обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років.
На переконання суду, саме таке покарання, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, адже відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи і не завдаватиме фізичних страждань, та не принижуватиме людську гідність.
Крім того, судом враховано, що ОСОБА_4 раніше неодноразово судимий, вироки набрали законної сили, однак покарання за ними не було відбуто у повному обсязі.
При цьому, суд вважає, що покарання слід призначити із застосуванням положень статті 71 КК України щодо призначення покарання за сукупністю вироків.
Судом також враховано, що відповідно до ч. 3 ст. 72 КК України основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.
Витрати на залучення експертів у кримінальному провадженні відсутні.
Речові докази у кримінальному провадженні відсутні, а арешти не накладались.
Цивільний позов у ході проведення досудового розслідування не заявлявся.
Потерпілі у кримінальному провадженні відсутні.
Пропонована винагорода викривачу у кримінальному провадженні відсутня.
Підстав для обрання запобіжного заходу немає.
Керуючись ст.ст. 100, 124, 174, 177, 369, 370, 373, 374 КПК України, -
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років та 5 місяців.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до покарання, призначеного за новим вироком, повністю приєднати невідбуте покарання у виді позбавлення волі за вироком Пирятинського районного суду Полтавської області від 04.08.2025, за яким останнього було засуджено за ч. 5 ст. 407 КК України до 5 років позбавлення волі, та остаточно визначити ОСОБА_4 покарання у виді 6 років позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання рахувати з дня набрання вироком законної сили, зарахувавши у цей строк відбуте покарання за попереднім вироком.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили - не обирати.
Вирок Черняхівського районного суду Житомирської області від 01.03.2024, яким ОСОБА_4 засуджено за ч. 1 ст. 162 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 80 (вісімдесяти) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1360 (одну тисячу триста шістдесят) гривень - виконувати самостійно.
Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Житомирського апеляційного суду через Житомирський районний суд Житомирської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок, який набрав законної сили, обов'язковий для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягає виконанню на всій території України.
Головуюча суддя ОСОБА_1