22 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 640/5315/21
адміністративне провадження № К/990/13772/26
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В., перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 липня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року у справі №640/5315/21 за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області, Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про визнання неправомірними та скасування рішень, зобов'язання до вчинення дій,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області, Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, в якому просив:
- визнати неправомірним та скасувати рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області від 15 липня 2020 року за №173/2020;
- визнати неправомірним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 21 грудня 2020 року за №ХІІ-004/2020;
- скаргу ОСОБА_2 передати для нового розгляду до рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 липня 2025 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 24 березня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 липня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року у справі №640/5315/21 за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області, Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про визнання неправомірними та скасування рішень, зобов'язання до вчинення дій - повернуто особі, яка її подала.
27 березня 2026 року до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" повторно надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 липня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року у справі №640/5315/21. Скаржник просить скасувати оскаржувані рішення суду повністю.
У зв'язку з перебуванням судді-доповідача у відрядженні та відпустці розгляд касаційної скарги здійснено після її повернення.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Під час перевірки повторно поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень скаржник визначає пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Зокрема скаржник, посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано постанову Верховного Суду від 13 квітня 2020 року у справі №2540/3034/18, а саме щодо застосування норм матеріального права частини 1 статті 40 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та абзацу 1 пункту 39 Положення про порядок прийняття та розгляду скарг щодо неналежної поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 30 серпня 2014 року №12.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Слід зазначити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України в касаційній скарзі зазначається норма права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд апеляційної інстанції застосував в оскаржуваному судовому рішенні; висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні; висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду із зазначенням дати її прийняття та номеру справи; обґрунтування подібності правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.
При цьому, Верховний Суд наголошує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Всупереч вищенаведеному, скаржником чітко не зазначено норму права, яку на його думку, застосовано судами попередніх інстанцій всупереч висновкам Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, а також не доведено подібності правовідносин у цій справі та у наведених справах.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом попередньої інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Також скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм частини першої статті 35, частини першої статті 41, частини п'ятої статті 50 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» у взаємозв'язку зі статтями 8, 57, 92 Конституції України у подібних правовідносинах та посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає, що судами попередніх інстанцій ці норми застосовано неправильно.
На обґрунтування цієї підстави скаржник, зокрема, вказує на відсутність правової позиції Верховного Суду щодо можливості притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності на підставі Правил адвокатської етики, меж повноважень дисциплінарної палати КДКА при застосуванні видів дисциплінарних стягнень, а також правових наслідків порушення строків розгляду дисциплінарної справи.
Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зі змісту зазначеної норми вбачається, що така підстава касаційного оскарження спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом формулювання Верховним Судом висновків щодо застосування норм права у відповідній категорії спорів.
Водночас саме лише посилання на відсутність відповідного висновку Верховного Суду, без належного обґрунтування неправильного застосування конкретної норми права, не є достатньою підставою для відкриття касаційного провадження.
Оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації відсутності висновку Верховного Суду, а й чіткого визначення норми (норм) права, щодо якої такий висновок необхідний, обґрунтування необхідності його формування, а також зазначення, у чому саме полягає неправильне застосування цієї норми судами попередніх інстанцій і як, на думку скаржника, вона має застосовуватися.
З аналізу змісту касаційної скарги вбачається, що наведені доводи не спрямовані на постановку перед судом касаційної інстанції нового, раніше не вирішеного питання права, а зводяться до незгоди скаржника з оцінкою судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи та їх висновками щодо застосування норм права.
Зокрема, твердження скаржника про неможливість притягнення до дисциплінарної відповідальності на підставі Правил адвокатської етики, перевищення дисциплінарною палатою КДКА своїх повноважень при застосуванні виду стягнення, а також про правові наслідки порушення строків розгляду дисциплінарної справи фактично є викладенням власного розуміння застосування норм матеріального права та оцінки доказів.
Крім того, скаржник не конкретизує, у чому саме полягає відсутність правового висновку Верховного Суду щодо кожної із зазначених норм, яке саме питання їх застосування потребує формування єдиної правозастосовчої практики, а також яким чином сформульовані ним питання виходять за межі індивідуального спору.
Натомість наведені у скарзі питання мають загальний, декларативний характер та спрямовані на переоцінку встановлених судами обставин справи, що не відповідає змісту підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Саме по собі твердження про відсутність практики або необхідність її формування без належної конкретизації правової проблеми не може вважатися достатнім обґрунтуванням цієї підстави касаційного оскарження.
За таких обставин доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України скаржником не зазначено.
Окрім цього, відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Згідно ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 березня 2021 року справу №640/5315/21 призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Отже, враховуючи, що ця справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність одного з випадків, визначених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає про наявність виключних обставин, наведених у підпунктах "а", "в" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Зокрема, скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
На обґрунтування цього він вказує на необхідність формування правової позиції щодо застосування частини першої статті 35, частини першої статті 41, частини п'ятої статті 50 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" у взаємозв'язку зі статтями 8, 57, 92 Конституції України, зокрема у контексті можливості притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності на підставі правил адвокатської етики, визначення повноважень дисциплінарних органів адвокатури, а також правових наслідків порушення строків розгляду дисциплінарних справ. Скаржник стверджує, що з цих питань відсутня усталена судова практика або існує необхідність її формування, оскільки такі спори, на його думку, мають масовий характер.
Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Суд касаційної інстанції відхиляє зазначені доводи скаржника, оскільки скаржником не обґрунтовано, в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин. У поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи. Доводи скаржника щодо фундаментального значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики зводяться виключно до припущень скаржника та не містять належного обґрунтування.
Скаржник також не навів жодних об'єктивних даних щодо існування неоднакової судової практики у подібних правовідносинах або її відсутності як такої, не зазначив конкретних судових рішень, які б свідчили про різний підхід судів до вирішення аналогічних спорів, а його посилання на "масовість" таких справ має декларативний характер та не підтверджене належними аргументами. За таких обставин доводи про фундаментальне значення цієї справи ґрунтуються виключно на припущеннях скаржника та не відповідають критеріям, визначеним процесуальним законом.
Крім того, скаржник вказує, що касаційна скарга має виняткове значення для нього як учасника справи, оскільки оскаржуваними рішеннями його позбавлено права на здійснення адвокатської діяльності, що, за його твердженням, становить істотне втручання у право на працю та професійну діяльність. Також він посилається на тривалість розгляду справи та вважає судові рішення попередніх інстанцій свавільними, що, на його переконання, додатково підкреслює значущість цієї справи для нього особисто. Одночасно скаржник пов'язує наведені доводи із твердженням про значний суспільний інтерес, обґрунтовуючи це тим, що порушені у справі питання можуть впливати на практику притягнення адвокатів до дисциплінарної відповідальності загалом.
Вжите національним законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Суд зазначає, що касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
Стосовно "виняткового значення" справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.
Суд враховує, що для кожної із сторін справа, в якій він є учасником має виняткове значення, оскільки спірні правовідносини, що склались, потребують судового втручання.
Разом з тим, скаржник повинен довести, що спірні правовідносини є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків.
При цьому, Верховний Суд зазначає, що незгода із судовим рішенням не свідчить про винятковість справи, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання відповідних наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є передбачуваним процесом.
У касаційній скарзі не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості, а також не виділено вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.
Суд наголошує, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження необхідно наводити та обґрунтовувати, як виключні підстави касаційного оскарження передбачені пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України так і загальні підстави передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню як така, що не містить належно обґрунтованих підстав касаційного оскарження.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 липня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року у справі №640/5315/21 за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області, Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про визнання неправомірними та скасування рішень, зобов'язання до вчинення дій - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали направити скаржнику та іншим учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - засобами поштового зв'язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя О.В. Кашпур