22 квітня 2026 року
м. Київ
справа №420/3355/25
адміністративне провадження №К/990/13674/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Жмурко Світлани Леонідівни на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року у справі № 420/3355/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3, треті особи ІНФОРМАЦІЯ_4, Військово-лікарська комісія при ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_5, треті особи - ІНФОРМАЦІЯ_4 та Військово-лікарська комісія при ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач, з рахуванням позовної заяви у новій редакції від 14 лютого 2025 року, просив:
-визнати протиправною та скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_6 №13734 від 05 грудня 2024 року про не затвердження рішення військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 №2/190 від 25 жовтня 2024 року;
-зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_7 затвердити рішення військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 №2/190 від 25 жовтня 2024 року щодо непридатності ОСОБА_1 до військової служби з виключенням його з військового обліку.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року, у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_6, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_4 та Військово-лікарська комісія при ІНФОРМАЦІЯ_1 , - про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії відмовлено.
Не погоджуючись із такими рішеннями судів попередніх інстанцій, представник позивача 17 листопада 2025 року звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2025 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Жмурко Світлани Леонідівни на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року у справі № 420/3355/25, повернуто особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
25 березня 2026 року до Верховного Суду вдруге надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Жмурко Світлани Леонідівни на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року у справі № 420/3355/25.
У зв'язку із перебуванням судді Соколова В.М. з 06 квітня 2026 року по 11 квітня 2026 року (Наказ від 24 березня 2026 року №724/0/6-26) у відпустці, судді Загороднюка А.Г. з 13 квітня 2026 року по 20 квітня 2026 року (Наказ від 25 березня 2026 року №758/0/6-26) у відпустці, питання щодо відкриття провадження у справі вирішується колегією суддів після усунення всіх обставин, які перешкоджали вирішенню цього питання.
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених Кодексом адміністративного судочинства України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
З урахуванням змін до Кодексу адміністративного судочинства України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній відсутнє посилання на відповідний пункт частини 4 статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судових рішень та не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Натомість касаційна скарга містить опис обставин справи, цитування норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини та загальні формулювання незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями з посиланням на норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини.
Посилання представника скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками суддів попередніх інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
Отже, враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, суд не має права самостійно визначати підстави касаційного оскарження визначені пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Також, відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Разом з тим касаційна скарга не містить обґрунтувань щодо наявності одного з випадків визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Враховуючи, що справа № 420/3355/25 розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження скаржнику потрібно обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, зокрема зазначити про наявність одного з випадків визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.
Таким чином, подана касаційна скарга не містить належним чином обґрунтованих випадків, зазначених у пункті 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у справі незначної складності.
Разом з касаційною скаргою скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження обґрунтоване тим, що воєнний стан, запроваджений на території України, та системні і тривалі відключення електроенергії унеможливили звернення до суду касаційної інстанції у строк передбачений процесуальним законом. Додатково, представник скаржника зазначає, що поганий стан здоров'я позивача унеможливив своєчасну комунікацію представника із довірителем з метою підготовки касаційної скарги, на підтвердження чого долучає виписки із картки стаціонарного хворого про перебування на стаціонарному лікуванні ОСОБА_1 у періоди з 25 листопада 2025 року по 03 грудня 2025 року та з 07 березня 2026 року по 16 березня 2026 року.
Вирішуючи клопотання скаржника в частині поновлення строків на касаційне оскарження, колегія суддів виходить з наступного.
Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Тобто особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, цілком використовувати наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Отже, учасники процесу мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не мають допускати затримки та невиправданого зволікання під час виконання своїх процесуальних обов'язків.
Також згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Наведеними положеннями КАС України чітко окреслений характер процесуальної поведінки учасників справи, відповідно до якого особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить діяти сумлінно, тобто виявляти добросовісне ставлення до наявних у неї прав і здійснювати їхню реалізацію в такий спосіб, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без невиправданих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, передусім щодо дотримання строку на касаційне оскарження. Для цього учасник справи повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати цілком наявні засоби та можливості, передбачені законодавством
Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення.
Норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов'язку надавати докази до суду та доводити ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов'язаний з об'єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник просить суд поновити строк касаційного оскарження з тих підстав, що на території України введено воєнний стан та діють тривалі відключення електроенергії, вважає, що указані обставини є поважними підставами пропуску процесуального строку.
Водночас Суд звертає увагу скаржника, що така обставина, як застосування аварійних відключень електроенергії, тривала відсутність електропостачання не можуть бути обґрунтованими підставами для поновлення строку, оскільки стабілізаційні відключення електроенергії не є безперервними, а скаржником не надано жодних доказів на підтвердження того, яким чином зазначені обставини унеможливили його звернення до суду з касаційною скаргою в найкоротші строки. Разом з тим, сам по собі факт введення воєнного стану в Україні не є автоматичною поважною причиною для поновлення строків звернення до суду. У випадку посилання на указану обставину, як підставу поновлення процесуального строку, скаржник має обґрунтувати, як саме бойові дії, окупація, евакуація чи відсутність зв'язку завадили вчасно звернутися до суду із касаційною скаргою.
Окрім того, Суд, надаючи оцінку доводам скаржника, вважає за необхідне зауважити, що Указ Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 та всі подальші, стосується лише введення воєнного стану в Україні, будь-яких змін щодо строків розгляду справ, інших процесуальних строків вказаний Указ не містить, зміни в частині процесуальних строків до КАС України не вносились. Зокрема, органи державної влади продовжують здійснювати свої повноваження після введення воєнного стану.
Оцінюючи твердження представника скаржника, щодо того, що стан здоров'я позивача унеможливив своєчасну підготовку касаційного звернення до суду, суд дійшов висновку про їх необґрунтованість, виходячи з наступного.
Як убачається із копії виписки стаціонарного хворого, позивач проходив лікування в умовах стаціонару у періоди з 25 листопада 2025 року по 03 грудня 2025 року та з 07 березня 2026 року по 16 березня 2026 року, в свою чергу, попередньо подану касаційну скаргу Верховним Судом повернуто скаржнику 02 грудня 2025 року, відтак, з моменту повернення касаційної скарги до моменту повторного звернення до суду касаційної інстанції минуло 83 дні. Відтак, перебування позивача у цей період на стаціонарному лікуванні протягом 10 днів не є визначальним, з огляду на загальний термін підготовки касаційного звернення. Скаржник не надав доказів та не зазначив конкретних обставин, що унеможливили подання касаційної скарги в інші дні та години, коли перебування останнього в умовах стаціонарного лікування цьому не перешкоджало.
Ураховуючи обставини справи, зазначені скаржником причини пропуску строку на касаційне оскарження не можна вважати поважними, тобто такими, що не залежали від волевиявлення особи, що оскаржує судові рішення, і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.
При цьому, суд касаційної інстанції ураховує тривалість пропущеного скаржником строку на оскарження рішення суду апеляційної інстанції, що складає майже три місяці та обставини пропуску строку звернення до суду, які залежали виключно від волевиявлення скаржника.
Непереборних обставин скаржником не наведено, а судом не встановлено.
Суд уважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтованою пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»).
У рішенні від 18 жовтня 2005 року у справі «МШ «Голуб» проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.
Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності.
Інших поважних та об'єктивних причин для поновлення строку на касаційне оскарження заявником не зазначено, тому Верховний Суд дійшов висновку про неповажність наведених позивачем підстав для поновлення строку касаційного оскарження, а тому у задоволенні клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження необхідно відмовити.
Враховуючи викладене, Верховний Суд приходить до висновків, що наведені скаржником підстави для поновлення строку не можуть слугувати підставою для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Отже, заявнику необхідно подати заяву із зазначенням інших поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження, до якої надати належні та допустимі докази, що підтверджують ці обставини.
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції клопотання із зазначенням інших поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження, надати належні та допустимі докази, що підтверджують ці обставини; уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також зазначення виняткових обставин, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 329, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Визнати неповажними, зазначені представником ОСОБА_1 - адвокатом Жмурко Світланою Леонідівною, підстави для поновлення пропущеного процесуального строку.
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Жмурко Світлани Леонідівни на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року у справі № 420/3355/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3, треті особи ІНФОРМАЦІЯ_4, Військово-лікарська комісія при ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Надати скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції:
-уточненої касаційної скарги, в якій необхідно зазначити підстави оскарження судового рішення в цій справі (з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 та пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України);
-клопотання із зазначенням підстав для поновлення строку на касаційне оскарження та надання відповідних доказів.
Роз'яснити, що в разі невиконання вимог цієї ухвали в частині подання клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження та надання відповідних доказів у встановлений судом строк у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.
Роз'яснити, що в разі невиконання вимог цієї ухвали в частині подання уточненої касаційної скарги у встановлений судом строк касаційну скаргу буде повернуто.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
А.Г. Загороднюк
Л.О. Єресько
В.М. Соколов,
Судді Верховного Суду