22 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 300/1909/25 пров. № А/857/27732/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Заверухи О.Б., Матковської З.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львів апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 червня 2025 року, головуючий суддя - Кафарський В.В., ухвалене у м. Івано-Франківськ, у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС в Івано-Франківській області до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
Позивач - ГУ ДПС в Івано-Франківській області звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути податковий борг, який утворився внаслідок несплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової і нежитлової нерухомості на загальну суму 26 867,46 грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилалося на те, що відповідач має податковий борг перед бюджетом у сумі 26 867,46 грн, що виник унаслідок несплати податкових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. У встановлений законом строк та ігноруючи податкову вимогу, надіслану відповідачу, сума податкового боргу добровільно не сплачена.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 червня 2025 року адміністративний позов задоволено; стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) в дохід бюджету податковий борг у розмірі 26 867 (двадцять шість тисяч вісімсот шістдесят сім) грн 46 коп.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку, яка, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що 18.05.2018 року Відповідач зареєстрована та проживає за іншою адресою - АДРЕСА_2 , а тому заявлені позивачем податкові повідомлення - рішення не отримувала.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС в Івано-Франківській області як платник податків.
Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки про борг за платежами від 13.03.2025 року за відповідачем рахується податкова заборгованість перед бюджетом, яка виникла у зв'язку з несплатою:
податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, на загальну суму 18 641,46 грн;
податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості, на загальну суму 8 226,00 грн.
Податкові зобов'язання у встановлений законом строк відповідач не сплатила, у результаті чого виникла податкова заборгованість на зазначену суму.
У зв'язку із добровільною несплатою податкових зобов'язань відповідачем, реалізуючи свої повноваження, позивач звернувся з цим позовом до суду з метою стягнення податкового боргу.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що контролюючим органом дотримано процедуру повідомлення відповідача про наявні податкові зобов'язання та набуття податкового зобов'язання статусу податкового боргу.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
Відповідно до п.п. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Тобто, статусу податкового боргу набуває лише узгоджена сума грошового (податкового) зобов'язання, не сплачена платником податків у визначений строк.
Грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності (п.п. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України).
Відповідно до п.п. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України, платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно із пунктом 57.3 статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
Відповідно до ст. 38 ПК України, виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Пунктом 59.1 статті 59 ПК України встановлено, що у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до пункту 59.5 статті 59 ПК України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
На виконання вимог ст. 59 ПК України на адресу відповідача податковим органом надсилалась податкова вимога форми "Ф" №19981-13 від 17.12.2020 року про наявність податкового боргу, яке було отримано 30.01.2021 року.
Відповідно підпункту 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право визначати у порядку, встановленому цим Кодексом, суми податкових та грошових зобов'язань платників податків. Контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини (підпункт 20.1.18).
Контролюючий орган на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків. Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (пункт 95.4. статті 95 Податкового кодексу України).
Пунктом 95.1 статті 95 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Пунктом 95.2 статті 95 Податкового Кодексу передбачено, що стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.
Нормами п. 42.2 ст. 42 ПК України визначено, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Зазначене кореспондується з п. 6 Порядку направлення податковими органами податкових вимог платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.06.2017 року №610.
Згідно з пунктом 42.3 статті 42 ПК України якщо платник податків у порядку та у строки, визначені статтею 66 цього Кодексу, повідомив контролюючий орган про зміну податкової адреси, він на період з дня державної реєстрації зміни податкової адреси до дня внесення змін до облікових даних такого платника податків звільняється від виконання вимог документів, надісланих йому контролюючим органом за попередньою податковою адресою та в подальшому повернених як таких, що не знайшли адресата.
Відповідно до пункту 42.5 статті 42 ПК України у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).
У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв'язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про документ вважається врученим платнику податків вручення із зазначенням причини невручення.
Податковою адресою платника податків - фізичної особи в розумінні ст. 45 ПК України визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі.
При цьому, відповідно до положень пункту 70.7. статті 70.7 ПК України фізичні особи - платники податків зобов'язані подавати контролюючим органам відомості про зміну даних, які вносяться до облікової картки або повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і мають відмітку у паспорті), протягом місяця з дня виникнення таких змін шляхом подання відповідної заяви за формою та у порядку, визначеними центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Матеріалами справи підтверджується, що на виконання вимог статті 59 Податкового кодексу України позивач направив відповідачу на її податкову адресу, яка згідно відомостей з Державного реєстру платників податків - фізичних осіб змінена з 07.03.2024, а саме з цієї дати податкова адреса відповідача - Івано-Франківська область, Снятинський район, м. Снятин, вул. Ольги Плешкан, буд. 32, податкову вимогу «Ф» від 15.05.2024 №0006054-1307-0919 разом із з детальним розрахунком суми податкового боргу.
Водночас, як слідує із матеріалів справи, відповідач поштове відправлення не отримала, оскільки відправлення повернуто на адресу суду відділенням поштового зв'язку без вручення, з відміткою «адресат відсутній» з проставленням календарного штемпеля 27.05.2024 року.
Разом з цим, ПК України встановлена послідовність звернення до суду з вимогами щодо стягнення податкового боргу платника. Обов'язкові умови (обставини), наявність яких в своїй сукупності зумовлює виникнення у податкового органу права на звернення до суду із даним позовом, є: наявність у платника податків боргу зі сплати податків (зборів, обов'язкових платежів); сума заборгованості платника податків на момент звернення податкової служби до суду із позовом про її стягнення має бути узгодженою у встановленому законодавством порядку.
Колегія суддів звертає увагу на те, що на момент прийняття оскаржених податкових повідомлень - рішень, позивач була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .
Податкові повідомлення-рішення направлено відповідачу, у відповідності до статті 42 ПК України, згідно відомостей Державного реєстру фізичних осіб платників податків, рекомендованим листом з повідомленнями про вручення, який повернуто на адресу податкового органу відділенням поштового зв'язку без вручення, з відміткою «адресат відсутній» з проставленням календарного штемпеля 14.03.2024 року.
Відтак, позивачем правомірно були скеровані податкові повідомлення-рішення на податкову адресу відповідача ( АДРЕСА_3 ).
Також слід зазначити, що у межах розгляду справи за позовом суб'єкта владних повноважень про стягнення заборгованості суд позбавлений процесуальної можливості здійснювати правовий аналіз питання правомірності нарахованих контролюючим органом грошових зобов'язань. Оцінка податкового правопорушення, встановленого, зокрема, за результатами податкової перевірки відповідача, на підставі якої контролюючим органом прийнятий акт індивідуальної дії, має здійснюватися судом у провадженні за позовом платника податків про оскарження такого акту індивідуальної дії, зокрема податкового повідомлення-рішення.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2024 року у справі №300/2859/22.
З урахуванням зазначеного, зважаючи на те, що відповідачем сума податкового боргу не сплачена, доказів погашення наявного податкового боргу відповідачем суду не надано, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що податкова заборгованість відповідача підлягає стягненню в судовому порядку.
На підтвердження обставин, зазначених в поданій апеляційній скарзі апелянтом не надано жодного доказу.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.
З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 червня 2025 року у справі №300/1909/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді О. Б. Заверуха
З. М. Матковська