21 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 300/8376/25 пров. № А/857/4681/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача -Шевчук С. М.
суддів -Кухтея Р. В.
Носа С. П.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року у справі № 300/8376/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
місце ухвалення судового рішення м. Івано-Франківськ
Розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження
суддя у І інстанціїМогила А.Б.
дата складання повного тексту рішенняне зазначена
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року у справі № 300/8376/25 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві від 16.05.2025 №091630024557 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві (код ЄДРПОУ 42098368, вул.Бульварно-Кудрявська, 16, м.Київ) зарахувати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до страхового стажу періоди роботи з 04.09.1987 по 25.05.1993, з 01.04.1999 по 31.12.1999, з 01.01.2000 по 31.12.2000, з 15.01.2001 по 31.12.2001.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві (код ЄДРПОУ 42098368, вул.Бульварно-Кудрявська, 16, м.Київ) призначити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) з 08.05.2025 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У задоволенні решти позову відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (код ЄДРПОУ 42098368, вул.Бульварно-Кудрявська, 16, м.Київ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 900 (дев'ятсот) грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судове рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
На підтвердження доводів апеляційної скарги вказує, що позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Страховий стаж позивача становить 23 роки 6 днів. При цьому, до страхового стажу не зараховано періоди роботи: з 04.09.1987 по 25.05.1993, оскільки виправлення дати звільнення не завірено належним чином; з 24.07.1998 по 31.12.2001, оскільки робота у приватного підприємця зараховується до стажу при умові укладеного з працівником письмового трудового договору, що зареєстрований в установленому порядку в державній службі зайнятості та відсутні дані в системі персоніфікованого обліку відомостей про роботу.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Про розгляд апеляційної скарги відповідач повідомлений шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.
Про розгляд апеляційної скарги позивач повідомлявся шляхом надіслання ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду на поштову адресу зазначену позивачем, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази, однак рекомендоване поштове відправлення повернулося неврученим.
Відповідно до ч. 1 ст. 131 КАС України учасники судового процесу зобов'язані під час провадження у справі повідомляти суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження), роботи, служби. У разі неповідомлення про зміну адреси повістка надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку в порядку, визначеному статтею 129 цього Кодексу, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
За приведених обставин, позивач вважається повідомленим по розгляд апеляційної скарги.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що недоліки трудової книжки не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист з огляду на те, що позивач жодним чином не впливав на дотримання роботодавцем порядку заповнення трудової книжки та не може нести негативні наслідки за окремі її недоліки, а підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відтак, відповідач, за результатом розгляду документів, доданих до заяви позивача, безпідставно не зарахував позивачу до страхового стажу згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 періоди роботи: з 04.09.1987 по 25.05.1993
Щодо періоду з 01.04.1999 по 31.12.1999, з 01.01.2000 по 31.12.2000, з 15.01.2001 по 31.12.2001, то суд вважав, що такі також підлягають зарахуванню до стажу позивача, оскільки підтверджені належними доказами. Також, суд зазначив, що на період роботи позивача згідно з трудовими угодами №1788 від 24.07.1998, №427 від 23.02.1999, №1533 від 30.12.1999 не було передбачено реєстрацію укладеного між працівником і фізичною особою у письмовій формі трудового договору у державній службі зайнятості.
Разом з цим, як вбачається із розрахунку стажу ОСОБА_1 , Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві до страхового стажу позивача вже зараховано період з 24.07.1998 по 31.03.1999, а відтак, у цій частині позову судом відмовлено.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 08.05.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області з заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с.7).
Органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві рішенням від 16.05.2025 №091630024557 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
У даному рішенні зазначено, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи: з 04.09.1987 по 25.05.1993, оскільки виправлення дати звільнення не завірено належним чином; з 24.07.1998 по 31.12.2001, оскільки робота у приватного підприємця зараховується до стажу при умові укладеного з працівником письмового трудового договору, що зареєстрований в установленому порядку в державній службі зайнятості та відсутні дані в системі персоніфікованого обліку відомостей про роботу.
В цьому ж рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить 23 роки 6 днів (а.с.10).
Вважаючи протиправним рішення відповідача, позивач звернувся з цим позовом до суду.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону №1058 страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною другою статті 24 Закону №1058 передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Частиною четвертою статті 24 Закону №1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 56 Закону України від 04.11.1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Аналіз норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Постановою КМУ №637 від 12.08.1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Відповідно до пункту 3 зазначеного Порядку, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 року затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.
Згідно пункту 1.1. цієї Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до підпункту 2.2 Інструкції до трудової книжки вносяться відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Підпунктом 2.3 Інструкції визначено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
При цьому, згідно підпункту 2.4 Інструкції всі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).
Аналогічні вимоги містила Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 року №162.2.10.
Таким чином, обов'язок по здійсненню записів у трудовій книжці покладено на керівників підприємств, власників або уповноважені ним органи, а не на працівника, а отже, відповідальність за неправильність вчиненого запису чи здійснення виправлення у записі, не може бути перекладена на працівника та позбавляти його права на врахування трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.
Так, відомостями трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 від 10.07.1986, копія якої міститься в матеріалах справи, підтверджено періоди його роботи з 04.09.1987 по 25.05.1993, з 24.07.1998 по 31.12.1998, з 10.01.1999 по 31.12.1999, з 01.01.2000 по 31.12.2000, з 15.01.2001 по 31.12.2001 (а.с.12-16).
Суд зазначає, що записи трудової книжки серії НОМЕР_3 про прийняття та звільнення з роботи у спірні періоди роботи містять дати прийому, звільнення з роботи, номери наказів та їх дати, посади на яких позивач працював, а також завірені підписами відповідальних осіб. Вказані записи скріплені печатками.
При цьому, наведені у трудовій книжці записи узгоджуються в хронологічному порядку із іншими записами, наведеними у трудовій книжці.
Отже, трудова книжка НОМЕР_3 є основним та достатнім документом, що підтверджує стаж роботи позивача у період роботи, зокрема, з 04.09.1987 по 25.05.1993.
Колегія суддів зазначає, формальні неточності в документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Так, у відповідності до розділів ІІІ, ІV Порядку №22-1 відповідач наділений повноваженнями самостійно отримати необхідні документи, що відповідає принципу належного урядування і націлено на забезпечення органами Пенсійного фонду України реалізації громадянами їх конституційного права на пенсійне забезпечення.
Згідно зі статтею 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
При цьому, витребування та перевірка первинних документів є також правом пенсійного органу. Тобто, перекладання обов'язку доказування, надання відомостей, тощо на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки.
Неточність в записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання всіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про протиправність дій відповідача щодо не зарахування до страхового стажу позивача, що дає право на пенсію за віком, періоду роботи з 04.09.1987 по 25.05.1993 згідно трудової книжки серії НОМЕР_3 .
Щодо доводів відповідача в частині не зараховання до страхового стажу позивача періодів роботи з 24.07.1998 по 31.12.1998, з 10.01.1999 по 31.12.1999, з 01.01.2000 по 31.12.2000, з 15.01.2001 по 31.12.2001, оскільки робота у приватного підприємця зараховується до стажу при умові укладеного з працівником письмового трудового договору, що зареєстрований в установленому порядку в державній службі зайнятості та відсутні дані в системі персоніфікованого обліку відомостей про роботу, то колегія суддів вказує на наступне.
Так, судом встановлено, що вказані вище періоди роботи позивача, крім наявних записів у трудовій книжці, додатково підтверджуються трудовими угодами №1788 від 24.07.1998, №427 від 23.02.1999, №1533 від 30.12.1999 та №1222 від 15.01.2001 (а.с.22-25).
Так, у період роботи позивачки згідно з трудовими угодами №1788 від 24.07.1998, №427 від 23.02.1999, №1533 від 30.12.1999 статтею 21 КЗпП було визначено, що трудовий договір - угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законодавством.
Стаття 24 КЗпП мала наступну редакцію: трудовий договір укладається, як правило, у письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) в інших випадках, передбачених законодавством України. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівників на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи. Особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації за погодженням між керівниками підприємств, установ, організацій, не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом здоров'я.
Законом України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» (далі Закон №1356-ХІV), який набрав чинності 13.01.2000, КЗпП доповнено статтею 24-1 «Реєстрація трудового договору», відповідно до якої, у разі укладення трудового договору між працівником і фізичною особою фізична особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання у порядку, визначеному Міністерством праці та соціальної політики України.
У зв'язку з прийняттям Закону №1356-XIV відповідно до статей 24 і 24-1 КЗпП і на виконання доручень Кабінету Міністрів України від 13.01.2000 та 14.07.2022 №429, наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 08.06.2001 №260 було затверджено форму трудового договору між працівником і фізичною особою та «Порядок реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою».
«Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників», яка затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України (далі МЮУ), Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 №58 (зареєстровано в МЮУ) від 17.08.1993 №110) було передбачено, що на працівників, які працюють на умовах трудового договору у підприємців, що не мають прав юридичної особи, а також на працівників, які працюють у окремих громадян по їх обслуговуванню (як домашні робітниці, няньки, шофери, охоронники та інші) трудові книжки не ведуться. Їх робота підтверджується довідкою організації, за участю якої було укладено трудовий договір між наймачем і працівником, а також довідкою про сплату внесків до фонду державного соціального страхування (абзац 3 пункту 1.1.).
Отже, на період роботи позивача згідно з трудовими угодами №1788 від 24.07.1998, №427 від 23.02.1999, №1533 від 30.12.1999 не було передбачено реєстрацію укладеного між працівником і фізичною особою у письмовій формі трудового договору у державній службі зайнятості.
При цьому, як вірно враховано судом першої інстанції, трудова угода №1222 від 15.01.2001 зареєстрована в Івано-Франківському міському центрі зайнятості 05.02.2001 за №1222, що підтверджується відповідним відміткою-штампом.
Разом з тим, відповідачем не надано будь-яких доказів, які б свідчили про недостовірність записів трудової книжки ОСОБА_1 щодо спірних періодів роботи згідно вказаних вище трудових угод.
Інших підстав для не зарахування вищевказаних періодів роботи позивача до страхового стажу відповідачем не наведено, а судом не встановлено.
Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві від 16.05.2025 №091630024557 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, суд не бачив необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року у справі № 300/8376/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. М. Шевчук
судді Р. В. Кухтей
С. П. Нос