21 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/18541/25 пров. № А/857/53792/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача -Шевчук С. М.
суддів -Кухтея Р. В.
Носа С. П.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2025 року у справі № 380/18541/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
місце ухвалення судового рішення м. Львів
Розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження
суддя у І інстанціїКондратюк Ю.С.
дата складання повного тексту рішення07.11.2025
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2025 року у справі № 380/18541/25 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії задоволено повністю.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у перерахунку та виплаті підвищення до пенсії ОСОБА_1 в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно з п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату підвищення пенсії ОСОБА_1 у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно з п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII, починаючи з 18.06.2025, із врахуванням раніше виплачених сум.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області сплачений судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В доводах апеляційної скарги вказує, що позивач зазнала політичних репресій як член сім'ї, яку було примусово переселено. Позивачу виплачується підвищення до пенсії у розмірі 43,52 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян № 654 від 16.07.2008. Тому проводити позивачу перерахунок пенсії як репресованій особі та згодом реабілітованій згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» немає підстав.
Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Про розгляд апеляційної скарги відповідач повідомлений шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.
Про розгляд апеляційної скарги позивач повідомлена шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду на поштову адресу позивача, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є членом сім'ї особи, яку було примусово переселено, а відтак, її пенсія підлягає підвищенню відповідно до вимог пункту "г" частини першої статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Відтак, суд вважав за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити з 18.06.2025 перерахунок пенсії позивача як члену сім'ї репресованої особи, яку в подальшому реабілітовано, у розмірі, передбаченому пунктом г статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ від 05.11.1991 із розрахунку 25 % від мінімальної пенсії за віком.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до свідоцтва про одруження НОМЕР_1 ОСОБА_2 , після одруження присвоєно прізвище ОСОБА_3 .
Відповідно до Довідки від 23.07.1991, виданою Управлінням внутрішніх справ виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів, ОСОБА_4 , 1888 р.н., його дружина- ОСОБА_5 , 1895 р. н., зять- ОСОБА_6 , 1920р.н., його донька- ОСОБА_7 , 1923 р. н., його онуки- ОСОБА_8 , 1942 р.н., ОСОБА_2 , 1945 р.н, ОСОБА_9 , 1948 р.н. та ОСОБА_10 , 1948 р.н., які 7 травня 1950р. із с. Торчиновичі Старосамбірського району Львівської області були виселені з конфіскацією майна і по постанові особливої наради при МДБ СРСР від З червня 1950р, визначені на спецпоселення в Томську область на підставі ст. 3 Закону Української РСР від 17.04.1991 «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» реабілітовані з поновленням в усіх громадянських правах, в тому числі з поверненням конфіскованого майна або його вартості.
Львівською обласною радою 11.09.2012 позивачці видано посвідчення № 57/11-Р, відповідно до якого вона має право на пільги, передбачені рішенням Львівської обласної ради та Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».
Відповідно до Посвідчення серії НОМЕР_2 від 17.10.2023, позивач має право на пільги та компенсації, встановлені законом України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".
18.06.2025 позивач звернулася до відповідача із заявою про проведення перерахунку пенсії та встановлення підвищення до пенсії у розмірі 25% відповідно до п. «г» ст. 77 Закону №1788-XII.
Листом від 02.07.2025 відповідач повідомив, що згідно із підпунктом 2 пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 № 654 (зі змінами) репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 гривні.
Зазначив, що позивачці встановлено доплату в розмірі 43,52 гривні.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у підвищенні пенсії, позивач звернулася до суду з цим позовом.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
З метою відновлення історичної справедливості, встановлення порядку реабілітації репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, відновлення їхніх політичних, соціальних, економічних та інших прав, визначення порядку відшкодування шкоди, завданої таким особам внаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, недопущення повторення злочинів тоталітарних режимів, прийнято Закон України Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років від 17.04.1991 № 962-XII, (назва в редакції Закону № 2325-VIII від 13.03.2018) (далі - Закон № 962-XII).
За змістом статті 1 Закону № 962-XII, в редакції, чинній на час реабілітації позивача, визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі двійками, трійками, особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством Української РСР до набрання чинності Законом СРСР Про кримінальну відповідальність за державні злочини від 25 грудня 1958 року.
Визнано реабілітованими також громадян, засуджених за: - антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР Про кримінальну відповідальність за державні злочини від 25 грудня 195 року і статтею 62 Кримінального кодексу Української РСР (2001-05, 2002-05 ) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР; - поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу Української РСР; - порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою розпустою.
Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» №2325-VIII від 13 березня 2018 року (далі - Закон №2235-VIII) внесені зміни до Закону № 962-XII.
Відповідно до статті 1-1 Закону № 962-XII репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім'ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім'єю і були пов'язані спільним побутом.
Згідно статті 1-2 Закону № 962-XII реабілітованими визнаються особи, зокрема, стосовно яких до 24 серпня 1991 були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів.
Статтею 2 Закону № 962-XII формою репресії визнано вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР.
Направлення у заслання, вислання та спеціальні поселення в адміністративному порядку - застосування репресій на підставі рішень місцевих органів влади, адміністративних органів, посадових осіб чи громадських організацій з політичних мотивів до сімей осіб, репресованих за обвинуваченням у контрреволюційних злочинах; до осіб, визнаних соціально небезпечними у політичному відношенні, противниками колективізації; до обвинувачених у зв'язках з так званими ворогами народу, у приналежності до політичних партій тощо.
Статтею 4 Закону №962-XII передбачено поновлення реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання у населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.
Відповідно до пункту 6 розділу XV Прикінцеві положення Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України Про пенсійне забезпечення. Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно з пунктом г частини 1 статті 77 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 № 1788-XII призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян від 16 липня 2008 року № 654 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 гривні.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до вимог статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Закон України «Про пенсійне забезпечення» має вищу юридичну силу, ніж Постанова Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року №654, а тому застосуванню в даному випадку підлягає саме вказаний Закон.
Враховуючи вказане, виходячи із визначених загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, колегія суддів зазначає, що підвищення до пенсії позивачу повинно обчислюватися не на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №654, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав, а відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 10 жовтня 2018 у справі № 446/1549/16-а, від 21 листопада 2018 у справі № 446/1563/16-а, від 31 жовтня 2019 у справі №442/6456/17, від 04 березня 2020 у справі №446/1566/16-а.
Разом з цим, матеріалами справи, а саме, довідкою від 23.07.1991, виданою Управлінням внутрішніх справ виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів підтверджено, що ОСОБА_4 , 1888 р.н., його дружина- ОСОБА_5 , 1895 р. н., зять- ОСОБА_6 , 1920р.н., його донька- ОСОБА_7 , 1923 р. н., його онуки- ОСОБА_8 , 1942 р.н., ОСОБА_2 , 1945 р.н, ОСОБА_9 , 1948 р.н. та ОСОБА_10 , 1948 р.н., які 7 травня 1950р. із с. Торчиновичі Старосамбірського району Львівської області були виселені з конфіскацією майна і по постанові особливої наради при МДБ СРСР від З червня 1950р, визначені на спецпоселення в Томську область на підставі ст. 3 Закону Української РСР від 17.04.1991 «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» реабілітовані з поновленням в усіх громадянських правах, в тому числі з поверненням конфіскованого майна або його вартості.
Відповідно до свідоцтва про одруження НОМЕР_1 ОСОБА_2 , після одруження присвоєно прізвище ОСОБА_3 .
Львівською обласною радою 11.09.2012 позивачці видано посвідчення № 57/11-Р, відповідно до якого вона має право на пільги, передбачені рішенням Львівської обласної ради та Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».
Відповідно до Посвідчення серії НОМЕР_2 від 17.10.2023, позивач має право на пільги та компенсації, встановлені законом України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".
З наведеного видно, що ОСОБА_1 є членом сім'ї репресованої особи, яку згодом реабілітовано, в розумінні Закону №962-ХІІ із змінами, внесеними Законом №2325-VIII.
Отже, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-XII із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, як члену сім'ї репресованої особи, яку в подальшому реабілітовано.
Таким чином колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі - відсутні.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2025 року у справі № 380/18541/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. М. Шевчук
судді Р. В. Кухтей
С. П. Нос