21 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 300/5255/25 пров. № А/857/51948/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача -Шевчук С. М.
суддів -Кухтея Р. В.
Носа С. П.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року у справі № 300/5255/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,
місце ухвалення судового рішення м. Івано-Франківськ
Розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження
суддя у І інстанціїКафарський В.В.
дата складання повного тексту рішенняНе зазначена
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року у справі № 300/5255/25 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких додаткової винагороди виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні, внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, за період з 26.06.2024 по 15.07.2024, з 16.07.2024 по 05.08.2024, з 07.08.2024 по 28.08.2024.
Зобов'язати НОМЕР_2 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні, внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, за період з 26.06.2024 по 15.07.2024, з 16.07.2024 по 05.08.2024, з 07.08.2024 по 28.08.2024.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В доводах апеляційної скарги вказує, що позивач проходив лікування після поранення та перебував у відпустці для лікування безперервно, а саме: в період з 14.11.2023 по 06.06.2024 та відповідно документів, які надають право позивачу на отримання додаткової грошової винагороди збільшеної до 100 000 гривень, передбаченої Постановою №168, відповідачем здійснено виплату всіх належних позивачу коштів. Звертає увагу, що подальші лікування здійснювались в період з 26.06.2024 по 15.07.2024, з 16.07.2024 по 05.08.2024, з 07.08.2024 по 28.08.2024, тобто після встановлення кінцевого діагнозу та перебування у відпустці для лікування в період з 08.05.2024 по 06.06.2024, а також після відпустки за сімейними обставинами тривалістю 10 днів. Враховуючи вищезазначене, та у відповідності до підпункту 1 пункту 2, підпункту 1 пункту 13 «Особливостей виплати військовослужбовцям Державної прикордонної служби України винагород, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України 01.09.2023 №726, відповідач вважає , що за період з 26.06.2024 відсутні підстави для нарахування та виплати додаткової винагороди позивачу. Також, скаржник вважає, що позивач пропустив строк звернення до суду з даним позовом.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Про розгляд апеляційної скарги відповідач та представник позивача повідомлені шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що ні Постанова №168, ні Особливості, на положення яких посилається відповідач, не містить жодних обмежень щодо періоду та/або кількості перебувань на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, пов'язаних із пораненням, одержаним при захистом Батьківщини, за які виплачується збільшена до 100000 гривень додаткова винагорода. При цьому, для виплати додаткової винагороди у розмірі 100 000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, на період дії воєнного стану, немає обов'язкової умови щодо безперервного перебування особи на стаціонарному лікуванні. Тобто, у разі повторного та кожного наступного перебування військовослужбовця на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), за медичними показниками отриманого раніше поранення (контузії, травми, каліцтва), пов'язаного із захистом Батьківщини, виплата додаткової винагороди здійснюється у розмірі 100 000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні.
Таким чином, у даному випадку судом встановлено, що у спірні періоди з 26.06.2024 по 15.07.2024, з 16.07.2024 по 05.08.2024, з 07.08.2024 по 28.08.2024 позивач перебував на стаціонарному лікуванні внаслідок поранення, отриманого 14.11.2023 та пов'язаного із захистом Батьківщини, а відтак суд вважав, що відповідач зобов'язаний був виплатити позивачу додаткову винагороду, передбачену Постановою №168, збільшену до 100 000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я за спірні періоди.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 22.06.2023 по 31.10.2024 (а.с. 65).
Під час проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , 14.11.2023 отримав: мінно-вибухову травму, акубаротравму, вогнепальне сліпе поранення правої скроневої ділянки, травму правого ока, часткову ампутацію 4 пальця лівої руки, вогнепальне сліпе поранення тильної ділянки правої кисті під час захисту Батьківщини, що підтверджується довідкою про обставини травми №741 від 01.12.2023 (а.с. 33).
Відповідно до первинної медичної картки НОМЕР_3 форми №100, ОСОБА_1 отримав поранення 14.11.2023 (а.с. 32).
Згідно з наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 30.11.2023 №244-ВВ «По особовому складу», старший сержанта ОСОБА_1 вважається таким, що перебував у стабілізаційному пункті «Слов'янськ» 14.11.2023, перебував на стаціонарному лікуванні у м. Дніпро з 14 по16.11.2023 (а.с. 67).
Відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 02.01.2024 №3-ВВ «По особовому складу», старший сержант ОСОБА_1 вважається таким, що перебував на стаціонарному лікуванні у Житомирській «ОКЛ» ім. Щ. Ф. Горбачевського, в період з 17.11.2023 по 29.12.2023 (зв. ст. а.с. 67).
Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 02.01.2024 №3-ВВ «По особовому складу», старшому сержанту ОСОБА_1 надано відпустку для лікування терміном 30 календарних днів, з 30.12.2023, приступити до виконання службових обов'язків 29.01.2024 (а.с. 71).
Відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 06.03.2024 №105-ВВ «По особовому складу», старший сержант ОСОБА_1 вважається таким, що перебував на стаціонарному лікуванні у Головному військово-медичному клінічному центрі (ЦКГ) Держприкордонслужби України, в період з 29.01.2024 по 04.03.2024 (а.с. 68).
Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 05.03.2024 № 104-ВВ «По особовому складу», старшому сержанту ОСОБА_1 надано відпустку для лікування терміном 30 календарних днів, з 05.03.2024, приступити до виконання службових обов'язків 04.04.2024 (а.с. 73).
Відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 11.04.2024 №148-ВВ «По особовому складу», старший сержант ОСОБА_1 вважається таким, що перебував на амбулаторному лікуванні у Головному військово-медичному клінічному центрі (ЦКГ) Держприкордонслужби України, в період з 04.04.2024 по 05.04.2024 (зв. ст. а.с. 68).
Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 11.04.2025 № 148-ВВ «По особовому складу», старшому сержанту ОСОБА_1 надано відпустку для лікування терміном 30 календарних днів, з 06.04.2024, приступити до виконання службових обов'язків 06.05.2024 (зв. ст. а.с. 72).
Відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 11.05.2024 №187-ВВ «По особовому складу» старший сержант ОСОБА_1 вважається таким, що проходив військово-лікарську комісію у Головному військово-медичному клінічному центрі (ЦКГ) Держприкордонслужби України 07.05.2024 (а.с. 69).
Також відповідачем у відзиві підтверджено, що довідкою від 07.05.2024 №2499, виданою військово-лікарською комісією Головного військово-медичного клінічного центру (ЦКГ) Держприкордонслужби України, встановлено діагноз про причинний зв'язок захворювання (травми, поранення, каліцтва): встановлено діагноз про причинний зв'язок захворювання (травми, поранення, каліцтва): Стан після операції (19.02.2024) кісткової аутопластики зони дефекту металоостеосинтезу К-спицями зони дефекту проксимального міжфалангового суглоба 4 пальця лівої кісті з приводу вогнепального поранення з неконсолідованим переломом проксимального міжфалангового суглоба 4 пальця лівої кісті (14.11.2023) та операції (05.02.2024) ревізії неконсолідваного перелому проксимального міжфалангового суглоба 4 пальця лівої кісті, імплантації ЦАС у вигляді консолідованого перелому 4 пальця лівої кісті з тимчасовим порушенням функції лівої верхньої кінцівки. Поранення, ТАК, пов'язане із захистом Батьківщини. Потребує відпустки за станом здоров'я на 30 календарних днів.
На підставі довідки ВЛК від 07.05.2024 №2499, наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 11.05.2024 №187-ВВ «По особовому складу», старшому сержанту ОСОБА_1 надано відпустку для лікування терміном 30 календарних днів, з 08.05.2024, приступити до виконання службових обов'язків 07.06.2024 (а.с. 72).
В подальшому, 10.06.2024 старший сержант ОСОБА_1 звернувся рапортом №04.4/29604/24-Вн про надання йому відпустки за сімейними обставинами для оздоровлення з виїздом до Республіки Єгипет (а.с. 74).
Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 11.01.2025 №229-ВВ «По особовому складу», старшому сержанту ОСОБА_1 надано відпустку за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю 10 календарних днів з 12.06.2024 та наданням 4 днів на дорогу з виїздом до Республіки Єгипет. До виконання службових обов'язків приступити 26.06.2024 (зв. ст. а.с. 71).
В подальшому, відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 16.07.2024 №277-ВВ «По особовому складу» старший сержант ОСОБА_1 вважається таким, що перебував на стаціонарному лікуванні у Головному військово-медичному клінічному центрі (ЦКГ) Держприкордонслужби України, в період з 26.06.2024 по 15.07.2024 (а.с. 70).
Крім того, відповідно до Виписки із медичної карти стаціонарного хворого №2402/175, позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 26.06.2024 по 15.07.2024 (а.с. 34-35).
Випискою із медичної карти стаціонарного хворого №1316 підтверджено, що позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 16.07.2024 по 05.08.2024 (а.с. 36-37).
Відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 04.11.2024 №439-ВВ «По особовому складу» старший сержант ОСОБА_1 вважається таким, що перебував на стаціонарному лікуванні у Головному військово-медичному клінічному центрі (ЦКГ) Держприкордонслужби України, в період з 07.10.2024 по 28.10.2024 (зв. ст. а.с. 70).
Відповідно до Виписки із медичної карти стаціонарного хворого №2859/172, позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 07.08.2024 по 28.08.2024 (а.с. 38-39).
З вищевикладеного вбачається, що у періоди з 14.11.2023 по 06.06.2024, а в подальшому з 26.06.2024 по 15.07.2024, з 16.07.2024 по 05.08.2024, з 07.08.2024 по 28.08.2024 позивач перебував на стаціонарному лікуванні внаслідок поранення, отриманого 14.11.2023 та пов'язаного із захистом Батьківщини.
Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 30.10.2024 №1248-ОС «Про особовий склад», старшого сержанта ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, звільненого наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 11.10.2024 №1189-ОС «Про особовий склад», за підпунктом «б» (за станом здоров'я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переглядом через 6-12 місяців) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у відставку, як такого, що визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, з 31.10.2024 (а.с. 101-102).
У зв'язку з не виплатою відповідачем додаткової винагороди у розмірі, збільшеному до 100 000,00 грн відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 №168 за періоди перебування на стаціонарному лікуванні з 26.06.2024 по 15.07.2024, з 16.07.2024 по 05.08.2024, з 07.08.2024 по 28.08.2024 у зв'язку із пораненням, пов'язаним із захистом Батьківщини, позивач звернувся до суду з цим позовом.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини 2 статті 1-2 Закону №2011-ХІІ, у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з частиною 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 р. № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та від 24.02.2022 р. № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 168.
Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнято Постанову №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (Постанова №168), пунктом 1 якої встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій рф території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 5 зазначеної постанови передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі Окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 р. № 912/з/29, абзацами 3, 4 п. 3 якого передбачено, що документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів:
бойовий наказ (розпорядження);
журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад);
рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Абзацом 4 пункту 1 Постанови №168 встановлено, що відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включаються особи, зазначені у цьому пункті, у тому числі ті, які: у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Аналіз наведених норм Постанови №168 дає підстави для висновку про встановлення лише двох умов, необхідних для виплати збільшеної до 100000 гривень винагороди за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я, а саме:
пов'язаність поранення (контузії, травми, каліцтва), із захистом Батьківщини,
а також факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення.
При цьому, Постанова №168 не містить жодних обмежень щодо періоду та/або кількості періодів перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, пов'язаних із пораненням, одержаним при захисті Батьківщини, за які виплачується збільшена до 100000 гривень винагорода.
До того ж, такої умови, як безперервність перебування на лікуванні, для виплати додаткової винагороди, збільшеної до 100000 грн. приписами Постанови №168 не передбачено.
Враховуючи наведене, колегія суддів відхиляє посилання відповідача на розриви в період лікування позивача, оскільки постанова №168 не містить жодних обмежень щодо періоду та/або кількості періодів перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, пов'язаних із пораненням, одержаним при захисті Батьківщини, за які виплачується збільшена до 100000 гривень винагорода.
Відтак, у спірних правовідносинах по даній справі підлягають застосуванню саме приписи постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач 14.11.2023 одержав поранення, ТАК, пов'язане із захистом Батьківщини, що не заперечується відповідачем.
Внаслідок отримання поранення, позивач проходив довготривале лікування та перебував на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я.
Також, як встановлено вище, відповідно до Виписки із медичної карти стаціонарного хворого №2402/175, позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 26.06.2024 по 15.07.2024 (а.с. 34-35); відповідно до виписки із медичної карти стаціонарного хворого №1316, позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 16.07.2024 по 05.08.2024 (а.с. 36-37); відповідно до Виписки із медичної карти стаціонарного хворого №2859/172, позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 07.08.2024 по 28.08.2024 (а.с. 38-39).
Обидві вищевказані умови (пов'язаність поранення (контузії, травми, каліцтва), із захистом Батьківщини; факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення дотримані, встановлені судом вище в ході розгляду справи та підтверджуються матеріалами справи.
Разом з тим за вказані періоди додаткову винагороду у збільшеному розмірі відповідач позивачу не виплатив.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач зобов'язаний був виплатити позивачу додаткову винагороду, передбачену Постановою №168, збільшену до 100 000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я за періоди з 26.06.2024 по 15.07.2024, з 16.07.2024 по 05.08.2024, з 07.08.2024 по 28.08.2024.
Стосовно доводів відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із частиною 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах.
Відповідно до частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У цій справі спір стосується права позивача на виплату йому додаткової винагороди відповідно до постанови №168.
Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23, норми статті 233 КЗпП України є нормами матеріального права, які визначають строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказані норми поширюють свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Натомість, після цієї дати, строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, став обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2025 від 11.12.2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Конституційний Суд України у Рішенні №1-р/2025 від 11.12. 2025 виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов'язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.
Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов'язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.
Враховуючи рішення Конституційного Суду України №1-р/2025 від 11.12.2025 у справі N 1-7/2024 (337/24), а саме втрату чинності частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, колегія суддів доходить висновку про додержання позивачем строку звернення до суду з цими позовними вимогами, оскільки з моменту ухвалення вказаного рішення застосуванню підлягає попередня редакція названої статті, яка не обмежувала строк звернення до суду із відповідними вимогами.
Таким чином колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі - відсутні.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року у справі № 300/5255/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. М. Шевчук
судді Р. В. Кухтей
С. П. Нос