22 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/12283/24 пров. № А/857/5918/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Кузьмича С. М., Курильця А. Р.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Волинської митниці на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року у справі №140/12283/24 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕОБРО» до Волинської митниці про визнання протиправними та скасування рішення і картки відмови, -
суддя в 1-й інстанції - Валюх В. М.,
дата ухвалення рішення - 06 січня 2025 року,
місце ухвалення рішення - м. Луцьк,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛЕОБРО» звернулося в суд з позовом до відповідача - Волинської митниці, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Волинської митниці про коригування митної вартості товарів №UA205050/2024/000163/2 від 29 липня 2024 року. Визнано протиправною та скасовано картку відмови Волинської митниці в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205050/2024/000693. Стягнуто з Волинської митниці за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛЕОБРО» судові витрати в загальному розмірі 12160 гривень 81 копійка (дванадцять тисяч сто шістдесят гривень вісімдесят одна копійка).
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає про те, що підставою для прийняття рішення про коригування митної вартості товару стало виявлення у поданих до митного оформлення документах розбіжностей, які стали підставою для витребування додаткових документів, щоб дали можливість митному органу належним чином перевірити розрахунок усіх числових складових митної вартості товару та усунули сумніви щодо недостовірності заявлених відомостей про митну вартість товару, та які надані на вимогу митного органу не були. При цьому митницею було враховано спрацювання профілів ризику АСАУР і наявність у митного органу цінової інформації щодо вищого рівня митної вартості на такий же товар. Таким чином, дії відповідача щодо винесення оскаржуваного рішення про коригування митної вартості імпортованого товару та картки відмови є правомірними, обґрунтованими, здійснені в межах наданої законом компетенції і не порушують прав позивача. Крім того, вказує, що розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним, а також звертає увагу на те, що митний орган не вимагав надати переклад поданих до митного оформлення документів. Тому необхідності в перекладі документів, що надавалися декларантом при здійсненні митного оформлення, не було. Вказана послуга є правом позивача, а не обов'язком визначеним КАС України чи судом, а тому не підлягає відшкодуванню. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає про те, що надані позивачем документи у своїй сукупності підтверджують числові значення складових митної вартості товару чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар і такі документи в повній мірі дають можливість здійснити митне оформлення товару за визначеним декларантом основним методом, а вказані в оскаржуваних рішеннях митним органом розбіжності жодним чином не впливають на митну вартість імпортованого товару. З врахуванням наведеного вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 29 липня 2024 року декларант ТзОВ “ВЕСТ ФРУТ ГРУП» в інтересах ТзОВ “ЛЕОБРО» подав МД №24UA20505050026961U1 (а.с.51-52), за якою задекларовано ввезення, зокрема, таких товарів: товар №1 “Інвентар та приладдя для занять фізкультурою, гімнастикою або атлетикою: - Батут із захисною сіткою (8 футів-2,44 м) + драбина (арт. LB1008P) - 150 шт.- Батут із захисною сіткою (10 футів-3,05 м) + драбина (арт. LB1010P) - 150 шт.- Батут із захисною сіткою (12 футів-3,66 м) + драбина (арт. LB1012P) - 50 шт. Батути призначені для проведення активного відпочинку дітей. Всього товару: 350 шт. Всього коробок: 700 шт. Країна виробник - Китай .Торговельна марка LEOBRO. Виробник: Zhejiang Lingsha Technolog Co.,Ltd», ціна товару згідно графи 42 МД становить - 22075,00 злотих; товар №2 “Інвентар для гри на свіжому повітрі:- Гойдалка гніздо 100 cm різнокольорова (арт. SW100-MULTI) - 100 шт.- Гойдалка гніздо 100cm чорна (арт. SW100-BLACK) - 100 шт.- Гойдалка гніздо 110cm різнокольорова (SW110-MULTI) - 50 шт.- Гойдалка гніздо 110cm чорна (арт. SW110-BLACK) - 50 шт.- Гойдалка гніздо 110cm зелена ( арт. SW110-GREEN ) - 47 шт.- Гойдалка гніздо 120cm різнокольорова (арт. SW120-MULTI) - 30 шт.- Гойдалка гніздо 120cm зелена (арт. SW120-GREEN ) - 30 шт.- Гойдалка гніздо 120cm блакитна (арт. SW120-BLUE) - 30 шт.- Гойдалка гніздо 120cm чорна (арт. SW120-BLACK) - 30 шт.- Гойдалка гніздо 120cm оранжева (арт. SW120-ORANGE) - 30 шт.- Гойдалка гніздо 120cm червона (арт. SW120-RED) - 30 шт. Всього товару: 527 шт. Країна виробник - Китай. Торговельна марка LEOBRO. Виробник: Zhejiang Lingsha Technolog Co.,Ltd», ціна товару згідно з графою 42 МД становить - 6826,30 злотих.
На підтвердження заявленої митної вартості товару та обраного основного методу її обчислення декларантом до вказаної МД були подані такі документи: контракт поставки №1213-1 від 13 грудня 2023 року (а.с.23-25); додаткова угода №1 від 27 грудня 2023 року до контракту поставки №1213-1 від 13 грудня 2023 року (а.с.26); пакувальний лист 2309287 від 24 травня 2024 року; проформу-рахунок №2509287 від 27 грудня 2023 року (а.с.27, переклад - а.с.28); комерційний інвойс №2309287 від 24 травня 2024 року (а.с.30, переклад - а.с.31); платіжну інструкцію в іноземній валюті №29 від 27 грудня 2023 року (а.с.32); платіжну інструкцію в іноземній валюті №57 від 02 липня 2024 року (а.с.33); коносамент №KUNSE24042406 від 27 травня 2024 року (а.с.47, переклад - а.с.47, зворот - 48); міжнародну товаро-транспортну накладну (CMR) №б/н від 25 липня 2024 року (а.с.49, переклад - а.с.49 зворот); договір про транспортно-експедиторське обслуговування №12042024-1 від 12 квітня 2024 року (а.с.34-37); рахунок-фактура №LS-4576036 від 25 липня 2024 року (а.с.44); довідка про транспортні витрати №438349 від 25 липня 2024 року (а.с.45); договір №20/07/2023 про організацію перевезення вантажів автотранспортом від 20 липня 2023 року (а.с.38-40); договір №1520 про надання транспортно-експедиторських послуг від 22 грудня 2023 року (а.с.41-43); договір про надання послуг митного брокера №8/2023-Д від 07 липня 2023 року.
З оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів №UA205050/2024/000163/2 від 29 липня 2024 року (а.с.58-59) вбачається, що митна вартість товару за МД №24UA20505050026961U1 від 29 липня 2024 року не була визнана митним органом у зв'язку з тим, що подані документи містять розбіжності: в додатку від 27 грудня 2023 року №1 до контракту від 13 грудня 2023 року №1213-1 вказано орієнтовну дату поставки товарів - 30 березня 2024 року, тоді як інвойс №2309287 виставлений 24 травня 2024 року; одними із основних документів, що підтверджують митну вартість товарів, є банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару та транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів (пункти 4, 6 частини другої статті 53 Кодексу). Згідно з нормами Закону України від 21 червня 2018 року №2473-VIII “Про валюту і валютні операції», Положення про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 №2, для здійснення платіжної операції з переказу іноземної валюти використовується платіжна інструкція в іноземній валюті, реквізити якої передбачені Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 №216 (далі - Постанова №216). З урахуванням викладеного, надані копії платіжних інструкцій в іноземній валюті від 27 грудня 2023 року №29, від 02 липня 2024 року №57 не можуть бути взяті до уваги як документи, що підтверджують факт оплати за оцінювані товари, оскільки не містять обов'язкових реквізитів платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах, визначених Постановою №216; в пункті 3.4 Контракту від 13 грудня 2023 року №1213-1, додатку №1 до контракту та в інвойсі від 24 травня 2024 року №2309287 вказані умови оплати за товари: 30% передоплата та 70% оплата по факту відвантаження контейнера. Надані декларантом платіжні інструкції в іноземній валюті від 27 грудня 2023 року №29, від 02 липня 2024 року №57 не відповідають по сумі даним умовам оплати (30% та 70%). Також, оплата за платіжною інструкцією в іноземній валюті №57 проведена 02 липня 2024 року, тоді як контейнер з оцінюваними товарами було відвантажено 27 травня 2024 року (згідно коносамента №KUNSE24042406), що не відповідає умовами передоплати, вказаним в товаросупровідних документах; для підтвердження витрат на транспортування оцінюваних товарів декларантом надано: договір про транспортно-експедиторське обслуговування від 12 квітня 2024 року №12042024-1, договір про надання транспортно- експедиторських послуг від 22 грудня 2023 року №1520, договір про організацію перевезення вантажів автотранспортом від 20 липня 2023 року №20/07/2023, рахунок- фактуру від 25 липня 2024 року №LS 4576036, довідку про транспортні витрати від 25 липня 2024 року №438349. Пункт 4.1 Договору про транспортно-експедиторське обслуговування від 12 квітня 2024 року №12042024-1 передбачена 100% передоплата до моменту надання послуг. Банківських платіжних документів, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури, на момент подання до митного оформлення МД №24UA205050026961U1 не було надано. Пунктом 2.2 Договору про надання транспортно-експедиторських послуг від 22 грудня 2023 року №1520 визначено, що заявка є невід'ємною частиною даного договору та містить, зокрема, відомості щодо вартості перевезення. Заявку не надано; декларантом не надано жодних відомостей щодо витрат на навантаження, вивантаження і обробку оцінюваних товарів, та не включено дані витрати до графи 21 ДМВ; в рахунку-фактурі на оплату транспортних послуг від 25 липня 2024 року №LS-4576036 містяться відомості щодо вартості експедиторської винагороди, проте дані витрати не включено до митної вартості товарів. Сказане дає обґрунтовані підстави вважати, що до митної вартості не включено всі її невід'ємні складові; рахунок-фактура на оплату транспортних послуг від 25 липня 2024 року №LS4576036 містить інформацію щодо вартості витрат за міжнародне автоперевезення за межами державного кордону України у розмірі 40000 грн (за маршрутом м. Гданськ (Польща) - м/п Ягодин (Україна), приблизна відстань 612 км, що становить 65,36 грн за км) та за міжнародне автоперевезення по території України у розмірі 27056,6 грн (за маршрутом м/п Ягодин (Україна) - м. Луцьк (Україна)- згідно графи 3 CMR, приблизна відстань 136 км, що становить 198,95 грн за км). З огляду на зазначене, вартість перевезення товарів за межами митної території України є меншою, ніж вартість перевезення товарів на території України, що ставить під сумнів достовірність розподілу транспортних витрат, враховуючи вищу вартість пальномастильних, інших експлуатаційних матеріалів та наявність платних доріг у країні (Польщі), через яку здійснювалось перевезення товарів.
У зв'язку із наявністю розбіжностей та відповідно до частин другої, третьої статті 53 МК України у вказаному випадку митного оформлення декларанту була надіслана вимога про надання додаткових документів для підтвердження митної вартості, а саме: 1) документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваних товарів; 3) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товарів та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезених товарів; 4) транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 5) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; 6) виписку з бухгалтерської документації; 7) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товарів; 8) копію митної декларації країни відправлення; 9) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями (а.с.54-56).
Для підтвердження митної вартості декларантом надано наступні документи, а саме: платіжну інструкцію від 25 липня 2024 року №495, що підтверджує факт оплати транспортно-експедиційних послуг (а.с.46), та копію митної декларації країни відправлення від 24 травня 2024 року №310120240518030770.
У заяві від 29 липня 2024 року №1 декларант повідомив митний орган про подання усіх наявних документів для підтвердження митної вартості (а.с.57).
29 липня 2024 року Волинська митниця прийняла рішення про коригування митної вартості товарів №UA205050/2024/000163/2 (а.с.58-59).
З графи №33 вказаного рішення вбачається, що документи, подані до митного оформлення, містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості. Декларанту надіслано вимогу відповідно до частини другої, третьої статті 53 МК України про надання додаткових документів для підтвердження митної вартості та у зв'язку із неподанням декларантом документів згідно з переліком, заявлену митну вартість не визнано. Проведено консультації з декларантом згідно із статтею 57 МК України. Митну вартість товарів визначено за резервним методом згідно із статтею 64 МК України, рівень митної вартості визначено згідно з рівнем на подібні/ідентичні товари за ЄАІС Держмитслужби, а саме: товар №1 на рівні 3,7501 дол. США/кг за МД №UA209170/2024/055026 від 04 липня 2024 року, товар №2 на рівні 3,8254 дол. США/кг за МД №UA209150/2024/006044 від 24 травня 2024 року.
Крім того, Волинська митниця видала картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205050/2024/000693, відповідно до якої відмовлено у митному оформленні товару з причин неподання декларантом документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у статті 53 МК України (а.с.60).
У подальшому, спірний товар було випущено у вільний обіг за МД №24UA20505050027055U1 від 29 липня 2024 року (а.с.61-62).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що при зверненні до митного органу щодо оформлення товару позивачем були надані усі належні документи, які підтверджують числові значення вартості товарів, натомість відповідачем жодним чином не обґрунтовано наявність сумнівів у заявленій митній вартості товару, а тому оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів і картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення є протиправними та підлягають скасуванню.
Крім того, на користь позивача підлягають до стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати в загальному розмірі 12160 гривень 81 копійка (з них: судовий збір в сумі 5560,81 грн, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн, витрати на перекладача в сумі 1600,00 грн).
Даючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Положеннями статті 49 МК України передбачено те, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
За змістом ч.1,2 статті 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Відповідно до ч.2 ст.52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Положення статті 53 МК України визначають перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості.
У випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, які підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (ч.1 ст.53 МК України).
Згідно з ч.2 ст.53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Ч.3 ст.53 МК України передбачає, що обов'язок декларанта або уповноваженої ним особи на письмову вимогу митного органу протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
За змістом ч.4 ст.53 МК України у разі, якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, подає (за наявності) визначені в ній документи.
Відповідно до ч.5 ст.53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Згідно з ч.1 ст.54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
За приписами ч.2 ст.54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
За змістом ч.3 ст.54 МК України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Відповідно до ч.5 ст.54 МК України митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право, зокрема, упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.
Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. При цьому в розумінні наведених статей сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно з положеннями ст.57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм згаданого Кодексу.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 МК України за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 згаданого Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 згаданого Кодексу.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 згаданого Кодексу.
Частини 1, 2 ст.55 МК України передбачають, що рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі неправильно визначено митну вартість товарів.
Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості у митному органі вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду (частина 2 статті 54 МК України).
Крім того, ч.1 ст.58 МК України визначено умови, за яких застосовується метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту. У частині другій цієї статті передбачено, коли такий метод не застосовується, а саме: метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, в силу правового регулювання частини 4 і 5 статті 58 МК України, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Порядок визначення митної вартості за резервним методом регламентований положеннями статті 64 МК України.
За змістом ст.64 МК України у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях. Митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі: 1) ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України; 2) системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей; 3) ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера; 4) вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень статті 63 цього Кодексу; 5) ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн; 6) мінімальної митної вартості; 7) довільної чи фіктивної вартості.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що обов'язок доведення заявленої митної вартості товару покладається на декларанта. Разом з тим, митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.
Як зазначено вище, наявність обґрунтованих сумнівів у правильності визначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим, в розумінні вищенаведених норм сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відтак наведені приписи зобов'язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
За результатами аналізу вищезазначених положень Митного кодексу України вбачається, що митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов'язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись у достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у ст.58 Митного кодексу України.
З метою усунення розбіжностей у документах, усунення сумнівів щодо підробки документів або з'ясування відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, які виявились відсутніми, закон надає право митному органу витребувати від декларанта інші додаткові документи, що перелічені в ч.2 ст.53 Митного кодексу України.
Разом з тим, витребувати необхідно тільки ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Ч.4 ст.54 Митного кодексу України передбачено обов'язок митного органу письмово надавати інформацію декларанту про причини, за яких заявлена ним митна вартість не може бути визначена.
Як вбачається з матеріалів справи, спір між сторонами виник щодо правильності визначення декларантом митної вартості імпортованих товарів, а саме: «Інвентар та приладдя для занять фізкультурою, гімнастикою або атлетикою: - Батут із захисною сіткою (8 футів-2,44 м) + драбина (арт. LB1008P) - 150 шт.- Батут із захисною сіткою (10 футів-3,05 м) + драбина (арт. LB1010P) - 150 шт.- Батут із захисною сіткою (12 футів-3,66 м) + драбина (арт. LB1012P) - 50 шт. Батути призначені для проведення активного відпочинку дітей. Всього товару: 350 шт. Всього коробок: 700 шт. Країна виробник - Китай .Торговельна марка LEOBRO. Виробник: Zhejiang Lingsha Technolog Co.,Ltd», ціна товару згідно графи 42 МД становить - 22075,00 злотих; “Інвентар для гри на свіжому повітрі:- Гойдалка гніздо 100 cm різнокольорова (арт. SW100-MULTI) - 100 шт.- Гойдалка гніздо 100cm чорна (арт. SW100-BLACK) - 100 шт.- Гойдалка гніздо 110cm різнокольорова (SW110-MULTI) - 50 шт.- Гойдалка гніздо 110cm чорна (арт. SW110-BLACK) - 50 шт.- Гойдалка гніздо 110cm зелена ( арт. SW110-GREEN ) - 47 шт.- Гойдалка гніздо 120cm різнокольорова (арт. SW120-MULTI) - 30 шт.- Гойдалка гніздо 120cm зелена (арт. SW120-GREEN ) - 30 шт.- Гойдалка гніздо 120cm блакитна (арт. SW120-BLUE) - 30 шт.- Гойдалка гніздо 120cm чорна (арт. SW120-BLACK) - 30 шт.- Гойдалка гніздо 120cm оранжева (арт. SW120-ORANGE) - 30 шт.- Гойдалка гніздо 120cm червона (арт. SW120-RED) - 30 шт. Всього товару: 527 шт. Країна виробник - Китай. Торговельна марка LEOBRO. Виробник: Zhejiang Lingsha Technolog Co.,Ltd», ціна товару згідно графи 42 МД становить - 6826,30 злотих.».
Для підтвердження заявленої митної вартості за основним методом за ціною договору (контракту) декларант позивача подав разом із МД документи, які підтверджують числові значення складових митної вартості товару згідно з частиною другою статті 53 МК України, а саме: контракт поставки №1213-1 від 13 грудня 2023 року (а.с.23-25); додаткова угода №1 від 27 грудня 2023 року до контракту поставки №1213-1 від 13 грудня 2023 року (а.с.26); пакувальний лист 2309287 від 24 травня 2024 року; проформу-рахунок №2509287 від 27 грудня 2023 року (а.с.27, переклад - а.с.28); комерційний інвойс №2309287 від 24 травня 2024 року (а.с.30, переклад - а.с.31); платіжну інструкцію в іноземній валюті №29 від 27 грудня 2023 року (а .с. 32); платіжну інструкцію в іноземній валюті №57 від 02 липня 2024 року (а.с.33); коносамент №KUNSE24042406 від 27 травня 2024 року (а.с.47, переклад - а.с.47 зворот - 48); міжнародну товаро-транспортну накладну (CMR) №б/н від 25 липня 2024 року (а.с.49, переклад - а.с.49 зворот); договір про транспортно-експедиторське обслуговування №12042024-1 від 12 квітня 2024 року (а.с.34-37); рахунок-фактура №LS-4576036 від 25 липня 2024 року (а.с.44); довідка про транспортні витрати №438349 від 25 липня 2024 року (а.с.45); договір №20/07/2023 про організацію перевезення вантажів автотранспортом від 20 липня 2023 року (а.с.38-40); договір №1520 про надання транспортно-експедиторських послуг від 22 грудня 2023 року (а.с.41-43).
Подані декларантом відповідно до частини другої статті 53 МК України документи підтверджують складові митної вартості за першим (основним) методом, дозволяють ідентифікувати оцінюваний товар та містять об'єктивні дані, що піддаються обчисленню.
Разом з тим, зі змісту оскаржуваного рішення №UA205050/2024/000163/2 від 29 липня 2024 року (а.с.58-59) вбачається, зокрема, що митний орган не погоджується із вартістю витрат на перевезення.
За приписами п.5 ч.10 ст.58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.
При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції, якщо закон не визначає доказ (докази), винятково яким (-ми) має підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими має підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.
Колегія суддів зазначає, що у матеріалах справи міститься довідка про транспортні витрати від 25 липня 2024 року за вих. №438349 (а.с.45), яка підтверджує, що вартість міжнародної доставки вантажу, включаючи навантажувально-розвантажувальні роботи, за коносаментом KUNSE24042406, згідно маршрутом Ningbo (Китай) - Gdansk (Польща) - п/п Ягодин - державний кордон України та складає: транспортно-експедиторське обслуговування за межами державного кордону України - 53364,20 грн; морське перевезення вантажу за межами державного кордону України - 247440,00 грн; міжнародне автоперевезення за межами державного кордону України 40000,00 грн. Разом зазначені витрати становлять 340804,20 грн.
Крім того, у вищевказаній довідці зазначено про те, що страхування вантажу не проводилося.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, довідка про вартість перевезення вантажу від 25 липня 2024 року за вих. №438349 містить числове значення витрат щодо транспортування товару до кордону України та ці транспортні витрати були включені до митної вартості відповідно до ч.10 ст.58 МК України.
Щодо доводів митного органу про те, що рахунок-фактура на оплату транспортних послуг від 25 липня 2024 року №LS4576036 містить інформацію щодо вартості витрат за міжнародне автоперевезення за межами державного кордону України у розмірі 40000 грн (за маршрутом м. Гданськ (Польща) - м/п Ягодин (Україна), приблизна відстань 612 км, що становить 65,36 грн за км) та за міжнародне автоперевезення по території України у розмірі 27056,6 грн (за маршрутом м/п Ягодин (Україна) - м. Луцьк (Україна)- згідно з графою 3 CMR, приблизна відстань 136 км, що становить 198,95 грн за км), то судом першої інстанції правильно такі відхилено та зазначено про те, що автотранспортна накладна (CMR) виписується для підтвердження укладення договору перевезення, який визначає відповідальність відправника, перевізника та одержувача товару. При цьому, автотранспортна накладна (СМR) може бути джерелом відомостей про країну походження товару (частина дев'ята статті 43 МК України), про кількість вантажних місць, їх маркування, номери, зовнішній стан товарів та їх пакування (частина друга статті 191 МК України), про автотранспортний засіб комерційного призначення, що перевозить товари (частина друга статті 221 МК України), однак нормами чинного МК України не передбачено, що товаро-транспортна накладна є джерелом відомостей про митну вартість товарів. У свою чергу, автотранспортна накладна (СМR) не є документом, який підтверджує митну вартість, а отже не має впливу на числові визначення митної вартості, будь-які недоліки автотранспортної накладної, допущені перевізником, чи розбіжність даних, зазначених у ній, з іншими документами, не можуть бути підставою для визначення іншої митної вартості товару.
Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до рахунку-фактури від 25 липня 2024 року №LS-4576036 вартість надання послуг становить 369098,00 грн, а також на вимогу митниці декларантом надано платіжну інструкцію від 25 липня 2024 року №495 на суму 369098,00 грн, в якій у призначенні платежу зазначено «за експедиторські послуги згідно з Договором №12042024-1 від 12 квітня 2024 року і рахунку-фактури від 25 липня 2024 року №LS-4576036» (а.с.46), що спростовує доводи апелянта про те, що на момент подання до митного оформлення МД №24UA205050026961U1 не було надано банківських платіжних документів, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг.
Щодо доводів відповідача про ненадання ТзОВ «ЛЕОБРО» заявки на перевезення, яка передбачена пунктом 2.2 Договору про надання транспортно-експедиторських послуг №1520 від 22 грудня 2023 року (а.с.41-43), то суд першої інстанції правильно відхилив такі, зазначивши, що така заявка не входить до переліку документів, які підтверджують митну вартість товару, визначених частиною другою статті 53 МК України, при цьому, такий документ відсутній у переліку додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 МК України, які можуть запитуватися митним органом. Ненадання позивачем заявки та замовлення до митного оформлення не може бути підставою для невизнання заявленої позивачем вартості товару, оскільки надання таких документів не є обов'язковим, при цьому у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару.
Даючи правову оцінку покликанням апелянта на невідповідність платіжних інструкцій іноземній валюті від 27 грудня 2023 року №29 та від 02 липня 2024 року №57 нормативно-правовим актам, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.
Згідно з ч.2-6 ст.40 Закону України «Про платіжні послуги» від 30.06.2021 №1591-IX (далі - Закон №1591-IX) платіжна інструкція має містити інформацію, що дає змогу надавачу платіжних послуг ідентифікувати особу платника та отримувача за платіжною операцією, рахунки платника та отримувача, надавачів платіжних послуг платника та отримувача, суму платіжної операції та іншу інформацію (реквізити), необхідну для належного виконання платіжної операції. Зазначена ініціатором у платіжній інструкції інформація має передаватися без змін незалежно від залучення до виконання платіжної операції надавачів платіжних послуг, задіяних як посередники, комерційні агенти, чи використання платіжних систем. Надавач платіжних послуг платника приймає до виконання надану ініціатором платіжну інструкцію або відмовляє у її прийнятті в порядку, визначеному цим Законом. Платіжна інструкція може бути відкликана в порядку, визначеному цим Законом. Надавач платіжних послуг зобов'язаний забезпечити фіксування в операційно-обліковій системі дати і часу надходження платіжної інструкції, прийняття її до виконання (або відмови в її прийнятті), виконання платіжної інструкції.
За змістом ч.2 ст.47 Закону №1591-IX у разі зазначення платником у платіжній інструкції дати валютування надавач платіжних послуг платника зобов'язаний забезпечити зарахування суми коштів за платіжною операцією на рахунок надавача платіжних послуг отримувача протягом операційного дня в зазначену дату валютування. До настання дати валютування сума платіжної операції обліковується на рахунку надавача платіжних послуг платника.
Відповідно до ч.1 ст.48 Закону №1591-IX надавачі платіжних послуг зобов'язані забезпечити виконання платіжної операції в повній сумі, зазначеній у платіжній інструкції, якщо інше не визначено цим Законом або договором між надавачем платіжної послуги та користувачем.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надано платіжні інструкції від 27 грудня 2023 року №29 та від 02 липня 2024 року №57 (а.с.32-33), які містять відтиски печаток банку, у них наявна вся необхідна інформація для здійснення перерахунку коштів, в тому числі є покликання на дату та номер контракту №1213-1 від 13 грудня 2023 року, що свідчить про підтвердження оплати за поставлений товар компанією «ZHEJIANG LINGSHA TECHNOLOGY ., Ltd» (Китай).
Крім того, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно відхилив покликання митного органу на виявлені митним органом неточності, які стосуються того, що в додатку від 27 грудня 2023 року №1 до контракту від 13 грудня 2023 року №1213-1 вказано орієнтовну дату поставки товарів - 30 березня 2024 року, тоді як інвойс №2309287 виставлений 24 травня 2024 року, оскільки такі неточності не впливають на числові показники митної вартості товарів.
Таким чином, підстави ставити під сумнів митну вартість товару, визначену декларантом, відсутні, оскільки така вартість підтверджується поданими до митного оформлення документами, у яких відсутні розбіжності щодо вартості товарів, ознаки підробки та вони містять достатньо відомостей щодо ціни товару.
Крім того, вимоги частини третьої та четвертої статті 53 та частини другої статті 58 МК України зобов'язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника. При цьому, наявність у митного органу інформації про ціну подібних чи аналогічних товарів може призвести до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості товарів та ініціювання повної її перевірки, але така інформація не є підставою для прийняття рішення про коригування митної вартості товару.
Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що відповідачем митна вартість товару визначена за другорядним методом - резервним. Його застосування передбачене статтею 64 МК України, згідно з якою у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.
Колегія суддів зазначає, що у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваного товару, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на ідентичний або подібний (аналогічних) товар, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу, однак відповідач не виконав обов'язку щодо наведення у рішенні про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом.
При цьому, при прийнятті спірного рішення відповідач на підставі цінової інформації наявної у митного органу навів номер і дату митної декларації, митну вартість з якої взято за основу. Різниця між вартістю товару, задекларованого особою, та вартістю товарів, що розмитнювались цією чи іншими особами у попередніх періодах, не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товару до показників бази даних Держмитслужби. Відповідач не вказав, які складові вплинули на формування саме такої вартості, не навів пояснень щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо, що свідчить про порушення ним вимог статті 55 МК України, не зазначив щодо якого з двох товарів стосується коригування митної вартості.
Інформація про вищу митну вартість ідентичних товарів не є перешкодою для визначення митної вартості товару на підставі укладеного між сторонами договору, оскільки сторони вільні в формуванні цін на товари за взаємним погодженням, виходячи з кон'юнктури ринку, якості і споживчих властивостей продукції, ступеня новизни товару і його корисності, співвідношення попиту та пропозиції, враховуючи необхідність отримати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
Щодо доводів митного органу про ненадання декларантом на вимогу митного органу усіх витребуваних додаткових документів, то колегія суддів зазначає, що у повідомленні про необхідність подачі додаткових підтверджуючих документів вказано, що такі мають бути надані за наявності, тобто їх неподання у зв'язку з відсутністю, не може розцінюватися як відмова. Колегія суддів вважає, що у відповідача були у наявності усі документи для визначення митної вартості за ціною договору щодо транспортних засобів, які імпортуються, та не встановлено жодних інших обставин, визначених положеннями ч.1 ст.58 МК України, які б перешкоджали визначенню митної вартості імпортованих товарів за першим методом.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що подані позивачем до митного оформлення документи були достатніми для підтвердження заявленої за ціною договору митної вартості товарів; подані документи не містили розбіжностей чи ознак підробки та підтверджували числові значення митної вартості товарів, при цьому відповідач не довів належними, достатніми та беззаперечними доказами, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товару чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар, та що такі документи не дають можливість здійснити митне оформлення товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору, як і не довів правових підстав для застосування резервного методу, а тому оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів і картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення є протиправними та підлягають скасуванню.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги в цій частині не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Щодо доводів відповідача про стягнення витрат, пов'язаних із залученням перекладача, то колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.
Ч.5 ст.137 КАС України передбачає, що розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Разом з тим, ч.2 ст.71 КАС України передбачено, що перекладач допускається ухвалою суду за клопотанням учасника справи або призначається з ініціативи суду.
З аналізу наведених вище правових норм вбачається, що залучення перекладача до участі в адміністративному судочинстві здійснюється виключно ухвалою суду на підставі клопотання учасників справи або з ініціативи суду.
Як вбачається з матеріалів справи, у ході судового розгляду цієї справи питання щодо залучення перекладача судом не вирішувалося, а тому витрати на переклад документів без залучення перекладача не можуть вважатися витратами, пов'язаними з розглядом справи.
Крім того, відповідно до ст.254 МК України документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, подаються митному органу українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Митні органи вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. У такому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок.
Таким чином, з врахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для стягнення витрат, пов'язаних із залученням перекладача відсутні, оскільки ст.254 МК України передбачає обов'язок декларанта подавати до митного оформлення разом з оригіналами документів, складених іноземною мовою, також і їх належним чином засвідчений переклад, крім того залучення перекладача у ході судового розгляду цієї справи судом не вирішувалося, тому у стягненні таких необхідно відмовити.
Щодо доводів апелянта в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст.16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
П.1 ч.3 ст.132 КАС України передбачає, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з положеннями ч.7, 9 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до ст.30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З системного аналізу наведених вище правових норм вбачається, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Колегія суддів зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Крім того, на підтвердження здійсненної правової допомоги необхідно долучати розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися в акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Як встановлено судом першої інстанції, на підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу позивачем подано: договір про надання правничої допомоги та здійснення представництва адвокатом Нечипоруком І. С. від 22 липня 2024 року (а.с.65-67), додаткову угоду №2 від 24 вересня 2024 року (а.с.68), рахунок до Договору (а.с.70), виписку з рахунку (а.с.71), акт приймання-передачі наданих послуг від 25 жовтня 2024 року (а.с.72).
При цьому, додатковою угодою до договору про надання правничої допомоги та здійснення представництва від 24 вересня 2024 року визначено фіксовану суму винагороди (10000,00 грн). Водночас, позивач надав акт приймання-передачі наданих послуг від 25 жовтня 2024 року за вказаним договором.
З вищенаведеного акту вбачається надання адвокатом таких послуг: надання консультації Клієнту з питання визнання протиправними та скасування рішення від 29 липня 2024 року №UA205050/2024/000163/2 про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205050/2024/000693; вивчення та аналіз документів, що були подані клієнтом Волинській митниці разом з митною декларацією, а також на вимогу митного органу; підготовка проекту позовної заяви (а.с.70).
Разом з тим, цим актом не проведено розрахунку суми витрат на правничу допомогу та вказано, що сторонами погоджено фіксований розмір винагороди у сумі 10000,00 грн.
У доводах апеляційної скарги відповідач зазначає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу не відповідає принципу співмірності та розумності у спірних правовідносинах, тому задоволена судом першої інстанції сума витрат у розмірі 5000 грн є завищеною.
Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
При цьому, колегія суддів зауважує, що позивач вільний у виборі представника та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони процесу при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат, тому, на думку колегії суддів, судом першої інстанції було правильно проаналізовано долучені документи про надання правової допомоги та надано їм правову оцінку.
Колегія суддів, вирішуючи питання обґрунтованості розміру витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу цієї справи, зазначає, що предметом позову є рішення про коригування митної вартості, яке складено за наслідками митного декларування подібних партій товарів; спірні правовідносини регулюються нормами МК України, а тому такі послуги, як ознайомлення адвоката із оскаржуваними рішенням від 29 липня 2024 року №UA205050/2024/000163/2 про коригування митної вартості товарів та карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205050/2024/000693, а також вивчення та аналіз документів, що були подані клієнтом Волинській митниці разом з митною декларацією та на вимогу митного органу охоплюються загальною діяльністю адвоката та мають на меті складання позовної заяви і подання її до суду.
Враховуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи щодо витрат на професійну правничу допомогу у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з врахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, ступеня складності предмета спору, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг необхідно зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, проте необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача вказані витрати у розмірі 5000,00 грн, оскільки такий розмір буде відповідати принципу співмірності та розумності у спірних правовідносинах.
Доводи апеляційної скарги відповідача колегія суддів вважає частково підставними щодо визначення розміру судових витрат, проте щодо відсутності підстав для стягнення таких, колегія суддів вважає, що такі не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
З врахуванням усіх вищенаведених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права; разом з тим, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення у частині визначення суми стягнення судових витрат необхідно змінити, зменшивши розмір таких витрат.
Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Волинської митниці задовольнити частково.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року у справі №140/12283/24 змінити, виклавши абзац четвертий резолютивної частини у наступній редакції:
“Стягнути з Волинської митниці (44350, Волинська область, Ковельський район, с. Римачі, вул. Призалізнична, 13, ідентифікаційний код ВП 43958385) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕОБРО» (43024, Волинська область, м. Луцьк, вул. В'ячеслава Чорновола, 7/33, ідентифікаційний код 44960526) судові витрати в загальному розмірі 10560 гривень 81 копійка (десять тисяч п'ятсот шістдесят гривень вісімдесят одна копійка)».
У решті рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року у справі №140/12283/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді С. М. Кузьмич
А. Р. Курилець
Повне судове рішення складено 22 квітня 2026 року.