21 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/9143/25 пров. № А/857/52947/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача -Шевчук С. М.
суддів -Кухтея Р.В.
Носа С.П.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2025 року у справі № 140/9143/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
місце ухвалення судового рішення м. Івано-Франківськ
Розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження
суддя у І інстанціїКостюкевич С.Ф.
дата складання повного тексту рішенняне зазначена
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення від 07.03.2025 №032350031225; зобов'язання зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 01.12.1982 по 02.04.1984, з 18.05.1984 по 20.05.1985, з 29.05.1985 по 01.08.1985, з 02.08.1985 по 09.03.1987, а також період проходження строкової військової служби з 28.05.1980 по 09.06.1982 в кратному обчисленні.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2025 року у справі № 140/9143/25 позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №032350031225 від 07.03.2025 в частині відмови в зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду проходження військової служби з 28.05.1980 по 09.06.1982, періодів роботи з 01.12.1982 по 02.04.1984, з 18.05.1984 по 20.05.1985, з 29.05.1985 по 01.08.1985, з 02.08.1985 по 09.03.1987 згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 21.12.1979.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період проходження військової служби з 28.05.1980 по 09.06.1982, періоди роботи з 01.12.1982 по 02.04.1984, з 18.05.1984 по 20.05.1985, з 29.05.1985 по 01.08.1985, з 02.08.1985 по 09.03.1987 згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 21.12.1979 з урахуванням висновків, викладених у судовому рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривні 20 копійок).
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом неповно з'ясовано обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
На підтвердження доводів апеляційної скарги вказує, що враховуючи припинення участі в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення, згідно якої проводилось взаємне визнання та зарахування стажу, стаж роботи на території російської федерації з 01.12.1982 по 02.04.1984, з 18.05.1984 по 20.05.1985, з 29.05.1985 по 01.08.1985, з 02.08.1985 по 09.03.1987 не враховується до страхового стажу, а тому підстав для врахування до стажу періоду роботи на території російської федерації немає. Крім того, зазначає, що трудова книжка, якою позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, не може бути належним доказом в справі, оскільки вона подана без перекладу на українську мову.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Про розгляд апеляційної скарги відповідач повідомлений шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.
Про розгляд апеляційної скарги позивач повідомлявся шляхом надіслання ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду на поштову адресу зазначену позивачем, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази, однак рекомендоване поштове відправлення повернулося неврученим.
Відповідно до ч. 1 ст. 131 КАС України учасники судового процесу зобов'язані під час провадження у справі повідомляти суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження), роботи, служби. У разі неповідомлення про зміну адреси повістка надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку в порядку, визначеному статтею 129 цього Кодексу, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
За приведених обставин, позивач вважається повідомленим по розгляд апеляційної скарги.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що періоди роботи, зокрема з 01.12.1982 по 02.04.1984, з 18.05.1984 по 20.05.1985, з 29.05.1985 по 01.08.1985, з 02.08.1985 по 09.03.1987, підтверджені належними та допустимими доказами, підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача відповідно до чинних на момент здійснення трудової діяльності міжнародних договорів, вихід держав з яких на цей час не впливає на право позивача врахування таких періодів роботи з метою пенсійного забезпечення.
Також, суд першої інстанції погодився з доводами позивача щодо зарахування до страхового стажу періоду проходження строкової військової служби з 28.05.1980 по 09.06.1982.
При цьому, оскільки у даній справі, позивач звернувся із заявою про призначення пенсії за віком, а не пенсії за вислугу років, не брав участі в антитерористичній операції та у бойових діях у воєнний час, а відтак суд дійшов висновку про відсутність підстав для зарахування періоду проходження строкової військової служби з 28.05.1980 по 09.06.1982 у кратному розмірі, а саме: три місяці за один місяць служби.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 27.02.2025 позивач звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, яку за принципом екстериторіальності було передано до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області.
07.03.2025 рішенням ГУ ПФУ в Івано-Франківській області №032350031225 відмовлено у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу передбаченого ст. 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За результатами розгляду документів доданих до заяви до загального страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 21.12.1979, а саме: з 01.12.1982 по 02.04.1984 (запис № 4 трудової книжки), з 18.05.1984 по 20.05.1985 (запис № 7 трудової книжки), з 29.05.1985 по 01.08.1985 (запис № 9 трудової книжки), з 02.08.1985 по 09.03.1987 (запис № 11 трудової книжки), оскільки російська федерація з 01.01.2023 призупинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992; період проходження строкової військової служби з 28.05.1980 по 09.06.1982, тому що в записі про проходження строкової військової служби в трудовій книжці відсутня дата видачі військового квитка (при тому, що в записі № 3 трудової книжки зазначені серія та номер військового квитка - НОМЕР_2 ).
Вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Абзацом першим ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначає Закон України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон №1058-IV).
Згідно з визначенням, наведеним у ст. 1 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно з законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно з цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною 4 ст. 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Положеннями частини першої статті 9 Закону №1058 передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років;
Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1).
Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Відповідно до статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
У відповідності до статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 21.12.1979 позивач:
- 28.05.1980 09.06.1982 проходив строкову військову службу в Радянській Армії, що підтверджується військовим квитком НОМЕР_2 (запис 3);
- 01.12.1982 згідно наказу №1573/к від 01.12.1982 прийнятий на роботу столяром в будівельну групу (запис 4);
- 02.04.1984 відповідно до наказу №331 від 30.03.1984 звільнений з роботи за ст. 31 КЗоТ РСФСР за власним бажанням (запис 6);
- 18.05.1984 наказом №68-ок від 17.05.1984 прийнятий на роботу облицювальником-плиточником 5-го розряду у Володарський райпродторг (запис 7);
- 20.05.1985 згідно наказу № 90-ок від 21.05.1985 звільнений з роботи за ст. 31 КЗоТ РСФСР за власним бажанням (запис 8);
- 29.05.1985 відповідно до наказу №64-к від 28.05.1984 прийнятий на роботу муляром- плиточником в РСУ торгівлі (запис 9);
- 01.08.1985 наказом №108-к від 01.08.1985 звільнений з роботи за власним бажанням (запис 10);
- 02.08.1985 згідно наказу №137 від 02.08.1985 прийнятий на роботу облицювальником-плиточником у Володарський райпродторг (запис 11);
- 09.03.1987 відповідно до наказу №33-ок від 09.03.1987 звільнений з роботи за ст. 31 КЗоТ РСФСР за власним бажанням (запис 12).
Колегія суддів зазначає, що трудова книжка ОСОБА_1 містить всі необхідні записи, які засвідчені роботодавцем та дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази на підставі яких позивач був прийнятий на таку роботу за спірні періоди.
Колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника на відсутність перекладу на українську мову трудової книжки, оскільки не зарахування вищевказаних періодів роботи мотивована тільки припиненням Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
З цього приводу колегія суддів вказує на наступне.
13.03.1992 державами-учасницями СНД підписано Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення (надалі - Угода), в якій закріплено принцип територіальності, згідно з яким пенсійне забезпечення громадян держав-учасників здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають (ст. 1).
Угоду було підписано з метою взаємного визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань «відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди». Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Згідно зі ст. 3 Угоди усі витрати, пов'язані із здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.
Відповідно до ст. 5 Угоди така розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод.
Згідно з ч. 2-3 ст. 6 Угоди для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
Згідно зі ст. 7 вказаної Угоди розмір пенсії переглядається відповідно до законодавства держави - учасниці Угоди за новим місцем проживання пенсіонера з дотриманням умов, передбачених пунктом 3 статті 6 цієї Угоди.
Відповідно до ст. 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 01.12.1991, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Згідно з ч. 2 ст. 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом рф від 14.01.1993 "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російської федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Отже, з аналізу наведеного вище, виходить, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві.
Зазначена вище постанова набрала чинності 02.12.2022.
Відтак, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Колегія суддів зазначає, що всі первинні документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії, що обчислена із заробітку, який вона отримувала на законних підставах, тільки з тих міркувань, що Україною у зв'язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво та обмін поштою з російською федерацією.
На переконання суду, за наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Щодо зарахування до страхового стажу позивача періоду проходження строкової військової служби з 28.05.1980 по 09.06.1982, то як вірно враховано судом першої інстанції, право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
В даному випадку, доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо періоду проходження строкової військової служби з 28.05.1980 по 09.06.1982 (запис 3) відповідачем суду не надано, а тому його безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за віком.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, суд не бачив необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2025 року у справі № 140/9143/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. М. Шевчук
судді Р. В. Кухтей
С. П. Нос