21 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 300/2310/25 пров. № А/857/1919/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача -Шевчук С. М.
суддів -Кухтея Р.В.
Носа С.П.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року у справі № 300/2310/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
місце ухвалення судового рішення м. Івано-Франківськ
Розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження
суддя у І інстанціїБобров Ю.О.
дата складання повного тексту рішенняне зазначена
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року у справі № 300/2310/25 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії задоволено повністю.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо зарахування ОСОБА_1 при призначенні пенсії за віком до стажу роботи працівника охорони здоров'я, що дає право на призначення пенсії за вислугу років період проходження строкової служби з 15.05.1983 по 06.05.1986, періоди роботи з 23.05.2000 по 16.07.2002, з 01.01.2004 по 12.03.2009.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи працівника охорони здоров'я, що дає право на призначення пенсії за вислугу років період проходження строкової служби з 15.05.1983 по 06.05.1986, періоди роботи з 23.05.2000 по 16.07.2002, з 01.01.2004 по 31.10.2004 та до страхового стажу і стажу роботи працівника охорони здоров'я, що дає право на призначення пенсії за вислугу років період роботи з 01.11.2004 по 12.03.2009.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, відповідно до пункту 71 розділу ХV Прикінцевих положень Закону України Про загальнообов'язкове пенсійне страхування.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок судового збору та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500 (дві тисячі п'ятсот) гривень.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок судового збору та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500 (дві тисячі п'ятсот) гривень.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідачі звернулися з апеляційними скаргами, в яких просять скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Вважають, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В доводах апеляційних скарг вказують, що до спеціального стажу правомірно не зараховано період навчання з 01.09.1979 по 04.03.1983 та період проходження строкової служби з 15.05.1983 по 06.05.1986, оскільки до такого стажу, що дає право на виплату грошової допомоги враховується виключно робота у закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів е - ж статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення. Зазначають, що страховий стаж позивача становить 39 років 10 місяців 16 днів, спеціальний стаж на медичних посадах 29 років 11 місяців 17 днів, що є недостатнім для призначення та виплати допомоги. Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області також вказує, що будь-яких доказів щодо відмови у зарахуванні періодів роботи з 23.05.2000 по 16.07.2002, з 01.01.2004 по 12.03.2009 позивачем не надано. Також, апелянти не погоджуються із сумою витрат на правову допомогу, вважаючи її не співмірною із обсягом наданих робіт та складністю справи.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційні скарги не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Про розгляд апеляційної скарги відповідачі та представник позивача повідомлені шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.
Про розгляд апеляційної скарги позивач повідомлявся шляхом надіслання ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду на поштову адресу зазначену позивачем, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази, однак рекомендоване поштове відправлення повернулося неврученим.
Відповідно до ч. 1 ст. 131 КАС України учасники судового процесу зобов'язані під час провадження у справі повідомляти суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження), роботи, служби. У разі неповідомлення про зміну адреси повістка надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку в порядку, визначеному статтею 129 цього Кодексу, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
За приведених обставин, позивач вважається повідомленим по розгляд апеляційної скарги.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Задовольняючи повністю позов, суд першої інстанції виходив з того, що періоди роботи з 23.05.2000 по 16.07.2002, з 01.01.2004 по 31.10.2004 слід зарахувати позивачу до його спеціального стажу працівника охорони здоров'я, що дає право на призначення пенсії за вислугу років та період з 01.11.2004 по 12.03.2009 до страхового стажу та спеціального стажу працівника охорони здоров'я, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, оскільки такі підтверджені належними доказами.
Також, суд дійшов висновку про необхідність зарахування періоду проходження строкової служби з 15.05.1983 по 06.05.1986 до його спеціального стажу працівника охорони здоров'я.
Відтак, оскільки стаж позивача на медичних посадах становить більше 40 року, суд дійшов висновку про те, що позивач має право на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до п.7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Крім цього, суд вважав, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 гривень.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за результатами розгляду його заяви від 10.12.2024, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області 21.09.2024 року призначено пенсію за віком.
Згідно вказаного рішення страховий стаж становить 39 років 10 місяців 16 днів, спеціальний стаж на медичних посадах, що дає право на виплату грошової допомоги та робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років 29 років 11 місяців 17 днів.
26.12.2024 позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про необхідність виплати йому грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій, оскільки його стаж, як працівника охорони здоров'я складає більше 35 років.
Листом від 22.01.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повідомило позивача, що страховий стаж становить 39 років 10 місяців 16 днів, а спеціальний стаж, що дає право на виплату грошової допомоги 29 років 11 місяців 17 днів, до якого не враховано період навчання з 01.09.1979 по 04.03.1983 та період проходження строкової служби з 15.05.1983 по 06.05.1986, оскільки до такого стажу, що дає право на виплату грошової допомоги враховується виключно робота у закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів е - ж статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення.
Також судом встановлено, що до спеціального страхового стажу позивача не враховано періоди роботи з 23.05.2000 по 16.07.2002, з 01.01.2004 по 12.03.2009, що підтверджується розрахунком стражу (а.с. 12).
Не погоджуючись з вказаним діями пенсійного органу, позивач звернувся з даним позовом до суду.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел регламентовані Законом №1058-IV.
Згідно пункту 7-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1191 затверджено Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати (далі - Порядок №1191).
Відповідно до пункту 2 Порядку №1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів е-ж ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що передбачені, зокрема, переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. №909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років" (далі Постанова №909).
Пунктом 5 Порядку №1191 визначено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів е-ж ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
За приписами частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 15 червня 2022 у справі №200/854/19-а Верховний Суд виснував, що норму пункту 7-1 розділу Прикінцеві положення Закону №1058-IV слід тлумачити таким чином, що для отримання грошової допомоги при виході на пенсію за Законом №1058-IV особа має дотриматись таких вимог: 1) станом день досягнення пенсійного віку працювати в установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів е-ж ст. 55 Закону України Про пенсійне забезпечення; 2) пенсія має призначатися особі вперше (тобто особи, які отримували пенсію раніше і з будь-яких причин перестали отримувати її, право на зазначену грошову допомогу втратили); 3) станом на день звернення за призначенням пенсії особа повинна мати страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років, у редакції Закону №1058-IV станом на час виникнення спірних правовідносин) на зазначених вище посадах.
У постанові від 22 лютого 2024 року у справі №260/323/20 Верховний Суд також зазначив, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на визначених законодавством посадах, досягненням пенсійного віку, працюючи на цих роботах, а також неотриманням такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" будь-якого іншого виду пенсії.
Зазначеного підходу до застосування пункту 7-1 розділу ХV Прикінцеві положення Закону №1058-IV дотримано у постановах Верховного Суду від постановах Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі №234/13835/17, від 20 лютого 2019 року у справі №462/5636/16-а, від 19 березня 2019 року у справі №466/5637/17, від 24 квітня 2019 року у справі №450/3061/16-а, від 15 червня 2022 року у справі №200/854/19-а, від 21 березня 2024 року у справі №580/2737/23 та ін.
Отримання вказаної грошової допомоги визначене законодавцем як заохочувальний захід щодо осіб, які, отримавши право на призначення пенсії за вислугу років, виявили бажання працювати та одержувати пенсію з більш пізнього віку, тобто фактично відтермінували реалізацію права виходу на пенсію.
За приписами пунктів 6, 7 Порядку №1191 для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», станом на день її призначення. Виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.
Так, відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 15.03.1983, позивач у період з 01.08.1986 по даний час працював на різних посадах у Центральній районній лікарні Надвірнянського району Івано-Франківській області (а.с. 8-11).
Зокрема у період з 01.02.1992 по 01.02.2012 позивач працював на посаді медбрата хірургічного відділення та об'єднаного дитячого гінекологічного відділення Ланчинської МЛ.
Вказане також підтверджується довідкою Центральної районної лікарні Надвірнянського району Івано-Франківській області від 19.12.2017 №193 (а.с. 15-16).
Суд зазначає, що вказані записи трудової книжки НОМЕР_1 від 15.03.1983 містять дати прийому, звільнення з роботи, номери наказів та їх дати, посади на яких позивач працював, а також завірені підписами відповідальних осіб. Вказані записи скріплені печатками.
При цьому, наведені у трудовій книжці записи узгоджуються в хронологічному порядку із іншими записами, наведеними у трудовій книжці.
Відтак, враховуючи вищезазначені обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що періоди роботи з 23.05.2000 по 16.07.2002, з 01.01.2004 по 31.10.2004 слід зарахувати позивачу до його спеціального стажу працівника охорони здоров'я, що дає право на призначення пенсії за вислугу років та період з 01.11.2004 по 12.03.2009 до страхового стажу та спеціального стажу працівника охорони здоров'я, що дає право на призначення пенсії за вислугу років.
Щодо доводів апелянта ГУ ПФУ у Вінницькій області про те, що будь-яких доказів щодо відмови у зарахуванні періодів роботи з 23.05.2000 по 16.07.2002, з 01.01.2004 по 12.03.2009 позивачем не надано, то такі колегія суддів вважає неспроможними, оскільки не зарахування спірних періодів підтверджується наявним у матеріалах справи розрахунком стажу позивача (а.с.12).
Щодо доводів апелянтів в частині не врахування періоду проходження строкової служби з 15.05.1983 по 06.05.1986 до спеціального стажу позивача, то колегія суддів зазначає наступне.
Як встановлено судом, позивач з 15.05.1983 по 06.05.1986 проходив військову службу у Збройних Силах, що підтверджується записом у трудовій книжці та довідкою ІНФОРМАЦІЯ_2 від 19.11.2024 №15049 (а.с. 14).
Постановою № 909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.
В примітці 3 до цього Переліку визначено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 року, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, в тому числі на посаді старшої піонервожатої, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.
Крім того до 1 січня 1992 року питання пенсійного забезпечення було врегульовано Законом СРСР "Про державні пенсії", статтею 58 якого було визначено, що пенсії за вислугу років, встановлені постановами Уряду СРСР для окремих категорій спеціалістів (учителів, медичних працівників, та інших), призначених до введення в дію цього Закону, зберігаються. Раді Міністрів СРСР доручено визначити порядок подальшого призначення та виплати пенсій за вислугу років.
На виконання статті 58 вказаного Закону постановою Ради Міністрів СРСР від 17 грудня 1959 року № 1397 затверджено Положення про порядок обрахунку стажу для призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти та охорони здоров'я.
Підпунктом г пункту 1 вказаного Положення передбачено, що служба в лавах Збройних Сил СРСР зараховується до стажу роботи за спеціальністю, що дає право на призначення пенсій за вислугу років працівникам охорони здоров'я.
Отже, вказані норми дають підстави для висновку, що період військової служби в армії СРСР до 01 січня 1992 року підлягає зарахуванню до стажу роботи на посадах працівників охорони здоров'я, який дає право на пенсію за вислугу років на підставі пункту "е" ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21 січня 2021 року у справі № 310/8663/18, яку суд враховує відповідно до частини 5 статті 242 КАС України.
Беручи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що період проходження позивачем строкової військової служби в Збройних Силах СРСР з 15.05.1983 по 06.05.1986, має зараховуватись до стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів е-ж ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а відтак й для призначення та виплати грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій.
Отже, враховуючи вищенаведене, спеціальний стаж позивача на день досягнення пенсійного віку становив понад 35 років.
До призначення пенсії за віком позивач не отримував будь-яку пенсію, відомостей про зворотне матеріали справи не містять, відповідачем не повідомлено.
Враховуючи, що у позивача наявний спеціальний стаж, його посади відносяться до посад медичних працівників, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років, до призначення пенсії за віком не отримував будь-яку пенсію, тому він має право на нарахування та виплату грошової допомоги, яка передбачена пунктом 7-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058.
Таким чином суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відмова відповідача щодо виплати грошової допомоги в розмірі 10 місячних пенсій позивачу є протиправною, а порушені права позивача підлягають захисту шляхом зобов'язання зарахування позивачу до стажу роботи працівника охорони здоров'я, що дає право на призначення пенсії за вислугу років період проходження строкової служби з 15.05.1983 по 06.05.1986, періоди роботи з 23.05.2000 по 16.07.2002, з 01.01.2004 по 31.10.2004 та до страхового стажу і стажу роботи працівника охорони здоров'я, що дає право на призначення пенсії за вислугу років період роботи з 01.11.2004 по 12.03.2009 та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Стосовно понесених позивачем витрат на правову допомогу, то колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.
Відповідно до статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч. 2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України).
Отже, наведеними вище правовими нормами встановлено, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Суд першої інстанції в повній мірі дослідив надані позивачем докази на підтвердження понесених витрат на професійну правову допомогу та враховуючи складність справи, керуючись критерієм реальності адвокатських витрат та розумністю їхнього розміру, конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, дійшов правильного висновку про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів витрат на правову допомогу в розмірі 5000 грн (по 2500 з кожного), що підтверджується договором про надання правової допомоги від 20.03.2025; попереднім розрахунком судових витрат; актом виконаних робіт від 02.04.2025 на суму 5 000 грн.; квитанцією про сплату грошових коштів №015/2025 від 02.04.2025 на суму 5000 грн.
Надавши оцінку наявним в матеріалах справи доказам складу та розміру витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним ст.ст.19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи значення справи для сторін та конкретні обставини справи, то колегія суддів вважає підставним присудження на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн. (по 2500 з кожного відповідача).
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційних скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Досліджуючи питання, яке стосуються розподілу судових витрат понесених у даній справі, колегією суддів установлено, що з урахуванням положень ст. 139 КАС України відсутні підстави для перерозподілу та присудження судових витрат на користь будь-якої із сторін.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року у справі № 300/2310/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. М. Шевчук
судді Р. В. Кухтей
С. П. Нос