Справа № 120/11133/25
Головуючий у 1-й інстанції: Крапівницька Н. Л.
Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.
22 квітня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Смілянця Е. С.
суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про зобов'язання вчинити дії,
позивач, ОСОБА_1 , звернувся в суд із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про зобов'язання вчинити дії щодо нарахування та виплати підйомної допомоги у розмірі місячного грошового забезпечення, добові за кожний день перебування в дорозі.
Вінницький окружний адміністративний суд ухвалою від 24.02.2026 визнав неповажними вказані позивачем в клопотанні від 18.02.2026 підстави пропуску строку звернення до суду. Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про зобов'язання вчинити дії разом з доданими до неї матеріалами повернути особі, яка її подала.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу скасувати та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Аргументами скарги зазначає, що у наказі від 12.02.25 року № 17 про його звільнення з військової служби відсутнє будь-яке посилання на те, що йому була нарахована - але невиплачена підйомна допомога і добові для військовослужбовців, які переїхали на нове місце служби з одного населеного пункту в інший у зв'язку з призначенням на посаду.
Також вказав, що про таке порушення, він дізнався лише коли 01.08.2025 ним був надісланий запит до відповідача, щодо видів його грошового забезпечення на день звільнення, а тому, позивач вважає, що дату - 01.08.2025 слід вважати тією, з якої має бути обчислено строк звернення до суду.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що судом першої інстанції розгляд справи проведено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, повно та всебічно досліджено наявні у справі докази та надано їм належну оцінку, а зроблені висновки у справі є правильними і законними.
Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 311, ч. 2 ст. 313 КАС України, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
З матеріалів справи встановлено, що ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 12.08.2025 року позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу, у 5-денний строк з дня отримання копії ухвали, усунути недоліки позовної заяви, шляхом надання мотивованого клопотання про поновлення строку звернення до суду.
Надалі, ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 29.08.2025 позовну заяву разом з доданими до неї матеріалами повернуто особі, яка її подала.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27.01.2026 року ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 29.08.2025 року скасовано та справу направлено для продовження розгляду.
25.08.2025 від позивача надійшли матеріали на усунення недоліків. В обґрунтування клопотання про поновлення строків звернення до суду позивач посилається на практику ЄСПЛ та про незнання, що його права були порушені, до моменту звернення за консультацією до юриста.
Ухвалою від 10.02.2026 визнано неповажними вказані позивачем підстави пропуску строку звернення до суду та запропоновано позивачу надати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших причин, ніж ті які були зазначенні вже, та із обґрунтуванням та доказами поважності причин його пропуску.
18.02.2026 від позивача надійшло клопотання про поновлення строку звернення до суду. В обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду позивач вказав, що у наказі від 12.02.25 року № 17 про його звільнення з військової служби відсутнє будь-яке посилання на те, що йому була нарахована - але невиплачена підйомна допомога і добові для військовослужбовців, які переїхали на нове місце служби з одного населеного пункту в інший у зв'язку з призначенням на посаду. Також вказав, що про таке порушення, він дізнався лише коли 01.08.2025 року ним був надісланий запит до відповідача, щодо видів його грошового забезпечення на день звільнення, а тому, позивач ОСОБА_1 вважає, що дату - 01.08.2025 слід вважати тією, з якої має бути обчислено строк звернення до суду. Також позивач послався на введення в Україні воєнного стану.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Так, положенням частини третьої статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що при переїзді військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, а також тих, хто перебуває на кадровій військовій службі, на нове місце військової служби в інший населений пункт, у зв'язку з призначенням на військову посаду, їм виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена сім'ї військовослужбовця, який переїжджає з ним на нове місце військової служби.
Верховний Суд в ухвалі від 21.02.2022 у справі №340/6958/21 зауважив, що склад грошового забезпечення військовослужбовців визначений частиною другою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», згідно з якою до грошового забезпечення віднесено: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Проте, у наведеному переліку відсутній такий вид виплати як підйомна допомога.
Підйомна допомога військовослужбовцю є самостійним видом допомоги, який має одноразовий характер та виплачується при настанні певних подій.
Отже, за приписами статті 9 зазначеного Закону підйомна допомога не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців.
Аналогічна правова позиція вже була викладена Верховним Судом у постановах від 28 листопада 2019 року у справі №802/1470/16-а, від 05 березня 2020 року у справі №802/689/16-а, від 22 липня 2021 року у справі № 520/4403/2020 та від 21 лютого 2022 року у справі №340/6958/21.
Приписами пункту 1 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги, затвердженого Наказом Міністерства оборони України №45 від 05.02.2018 (надалі Порядок №45) передбачено, що у разі переїзду військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, та тих, які проходять кадрову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), на нове місце військової служби в інший населений пункт у зв'язку з призначенням на військову посаду, зарахуванням на навчання до вищих військових навчальних закладів, вищих навчальних закладів, які мають військові навчальні підрозділи (далі - військові навчальні заклади), та військових коледжів або навчальних центрів (навчальних підрозділів), термін навчання в яких становить шість місяців і більше, без збереження посади за попереднім місцем служби або у зв'язку з передислокацією військової частини (підрозділу військової частини), установи, організації (далі - військова частина) їм виплачується: підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена його сім'ї, який переїхав з ним на нове місце військової служби.
Відповідно до пункту 2 Порядку №45 право на отримання підйомної допомоги і добових для військовослужбовців виникає: на дату прийняття військовослужбовцем посади та справ - для військовослужбовців, які переїхали на нове місце служби з одного населеного пункту в інший у зв'язку з призначенням на посаду.
Підйомна допомога та добові в разі переїзду на нове місце військової служби на членів сім'ї військовослужбовця виплачуються на підставі наказу командира військової частини із зазначенням у ньому нарахованої суми до виплати, який видається на підставі рапорту військовослужбовця про виплату підйомної допомоги на членів сім'ї військовослужбовця, які переїхали з ним до нового місця військової служби із застосуванням автоматичних (автоматизованих) систем опрацювання даних за умови наявності (використання) таких систем у військовій частині (установі) (пункт 5 Порядку №45).
Слід також враховувати, що Відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України (в редакції на момент подання адміністративного позову) із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Верховним Судом у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 зазначено, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову у частині вимог за період з 19 липня 2022 року слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Варто зауважити, що така правова позиція не суперечить висновку Конституційного Суду України у Рішенні № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року, яким частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Так, Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов'язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.
Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов'язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов'язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.
Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував:
тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;
тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Останній передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.
Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 січня 2026 року по справа № 420/20606/24.
Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №13 від 13.01.2024, ОСОБА_1 вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця службу АДРЕСА_1 .
Як зазначив сам позивач, він проходив службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 , 16.01.2024 наказом №14 він був зарахований до даного ТЦК.
Отже, з урахуванням пункту 2 Порядку №45 право на отримання підйомної допомоги виникло на дату прийняття позивачем посади, тобто в 2024 році.
При цьому, позивача 12.02.2025 звільнено із військової служби і виключено зі списків особового складу.
01.08.2025 позивачем був надісланий запит до відповідача, щодо видів його грошового забезпечення та стало відомо про порушення свого права.
Із позовом позивач звернувся до суду 07.08.2025, тобто в меж трьох місяців .
Колегія суддів враховує, що чинне законодавство не передбачає форми такого документа та способу його доведення військовослужбовцю. Водночас такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення, фінансові повідомлення або інші документи, які б розкривали зміст виплати грошового забезпечення (складові, їх розміри, утримання), які роботодавець зобов'язаний надати під час виплати грошового забезпечення та з яких працівник (військовослужбовець) може об'єктивно встановити розмір виплаченої йому суми, її складові та можливу неповноту виплат.
Саме з моменту ознайомлення з відповідним документом у військовослужбовця виникає реальна можливість і об'єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення, що і буде усвідомленим сприйняттям особи наявності/відсутності порушеного права щодо належних виплат.
В такому разі суд першої інстанції мав визначати момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату належних йому сум, зокрема, дати ознайомлення військовослужбовця з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат. Такий висновок узгоджується з висновками Судової палати у згаданій вище постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.
При цьому, судом першої інстанції не здійснено жодних дій щодо перевірки вказаного шляхом витребовування у відповідача доказів доведення до позивача відповідної інформації.
Отже, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви ОСОБА_1 є передчасними.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суддею суду першої інстанції неправильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, а тому наявні підстави для його скасування.
Згідно зі ст. 320 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції у випадку неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідності висновків суду обставинам справи; неправильного застосуваннянорм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про зобов'язання вчинити дії скасувати.
Справу направити до Вінницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Смілянець Е. С.
Судді Драчук Т. О. Полотнянко Ю.П.