Справа № 600/45/26-а
Головуючий у 1-й інстанції: Лелюк Олександр Петрович
Суддя-доповідач: Граб Л.С.
21 квітня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Матохнюка Д.Б. Сторчака В. Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13 березня 2024 року №0572186-2412-2412-UA73060610000066784, №0103081-2412-2412-UA73060610000066784, №0103082-2412-2412-UA73060610000066784.
Також позивачем подано клопотання про поновлення процесуального строку, в якому вказав, що про оскаржувані податкові повідомлення-рішення йому стало відомо після отримання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 грудня 2025 року у справі №600/4590/25-а, яким задоволено позовні вимоги Головного управління ДПС в Чернівецькій області про стягнення з ОСОБА_1 податкового боргу в розмірі 165004,80 грн до місцевого бюджету. При цьому, зазначено, що з матеріалами справи останній ознайомився 02 січня 2026 року в приміщенні Чернівецького окружного адміністративного суду.
Однак, позовну заяву залишено без руху (ухвала від 09 січня 2026 року), оскільки до неї не додано копії рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 грудня 2025 року у справі №600/4590/25-а та доказів ознайомлення ОСОБА_1 з матеріалами адміністративної справи №600/4590/25-а у приміщенні суду 02 січня 2026 року.
На виконання ухвали від 09 січня 2026 року позивачем надано суду копії рішення суду від 30.12.2025 у справі №600/4590/25-а та заяви про ознайомлення з матеріалами справи від 02.01.2026.
На підставі наданих позивачем доказів, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що обставини, на які послався останній, дійсно перешкоджали його зверненню до суду з даним позовом у межах встановленого законом строку. При цьому судом зазначено, що докази, які б підтверджували те, що позивач дізнався про прийняті відносно нього податкові повідомлення-рішення від 13 березня 2024 року №0572186-2412-2412-UA73060610000066784, №0103081-2412-2412-UA73060610000066784, №0103082-2412-2412-UA73060610000066784 раніше, ніж до моменту ознайомлення 02 січня 2026 року з матеріалами справи №600/4590/25-а у приміщенні Чернівецького окружного адміністративного суду в матеріалах справи відсутні. А отже, суд прийшов до висновку про наявність поважних причин пропуску позивачем строку звернення до суду та відкриття провадження у справі (ухвала від 16.01.2026).
Проте, після відкриття провадження у справі, 05 лютого 2026 року від відповідача надійшло клопотання про залишення позову без розгляду, мотивоване тим, що копії податкових оскаржуваних податкових повідомлень-рішень направлені 05 лютого 2025 року на адресу позивача та отримані ним 11 лютого 2025 року з проставленням підпису про отримання у графі «Розписка про одержання».
За наведених відповідачем обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що про оскаржувані у даному позові податкові повідомлення-рішення позивач дізнався 11 лютого 2025 року, а не, як було зазначено у поданій разом з позовом заяві про поновлення пропущеного строку, після отримання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 грудня 2025 року у справі №600/4590/25-а, та прийшов до висновку, що позову заяву необхідно залишити без руху на підставі частини тринадцятої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (ухвала від 16.02.2026).
На виконання вимог вказаної ухвали, позивачем подано до суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій останній вказав, що не отримував засобами поштового зв'язку оскаржуваних у даній справі податкових повідомлень-рішень, а підпис, який міститься в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення 11 лютого 2025 року, йому не належить. Крім цього, просив звернути увагу, що у період з 11 квітня 2025 року по 27 жовтня 2025 року перебував за межами України, а тому був позбавлений можливості звернутись до суду в термін до 11 серпня 2025 року. З вирахуванням строку перебування за кордоном (з 11 квітня 2025 року по 27 жовтня 2025 року), позивач вважає, що ним не пропущено строк звернення до суду з позовом у даній справі, адже такий, на його думку, становить 4 місяці 11 днів, враховуючи періоди перебування в межах України з 11 лютого 2025 року по 11 квітня 2025 року (2 місяці) та з 27 жовтня 2025 року по 07 січня 2026 року (2 місяці 11 днів).
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 03.03.2026:
- визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду з позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень;
-відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень;
-залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Не погодившись з вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм процесуального права, які призвели до прийняття неправильного судового рішення.
Розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із наступних підстав.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем пропущено строк звернення до суду та не наведено поважних причин пропуску строку звернення до суду, а відтак наявні підстави для залишення позовної заяви без розгляду.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі, колегія суддів виходить із наступного.
За правилами частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абзац 1 частини 2 статті 122 КАС України).
Відповідно до частини четвертої статті 122 КАС України, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень. Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб'єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб'єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
КАС України передбачає можливість установлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків. Такі спеціальні строки мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним строком звернення до адміністративного суду, визначеним частиною другою статті 122 цього Кодексу, а також скороченими строками, визначеними частиною четвертою статті 122 КАС України.
Відносини у сфері оподаткування, права та обов'язки платників податків і зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження та обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Спеціальною нормою, яка встановлює порядок оскарження рішень контролюючих органів, є стаття 56 ПК України, якою передбачено, що у платника податків є право розсуду в обранні адміністративного та/або судового порядку оскарження такого рішення після його отримання. Обрання платником податків в першу чергу адміністративного порядку оскарження рішення не виключає можливості надалі звернутися до суду з відповідним позовом, що визнається досудовим порядком вирішення спору. Водночас якщо після отримання рішення контролюючого органу платник податків звертається до суду з позовом, його право на адміністративне оскарження такого рішення втрачається.
Пунктом 56.18 статті 56 ПК України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.
Відповідно до пункту 56.19 статті 56 ПК України у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
Пункт 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною нормою, яка регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов'язань за умови використання платником податків досудового порядку вирішення спору, яка встановлює строк для звернення до суду у разі застосування платником податку досудового порядку оскарження податкового повідомлення-рішення чи іншого рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання, і цей строк становить один місяць від наступного дня після закінчення процедури адміністративного оскарження.
У випадку судового оскарження податкових повідомлень-рішень без використання досудового порядку вирішення спору, строк звернення до суду визначається абзацом першим частини другої статті 122 КАС України і становить шість місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Зазначена правова позиція узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 27.01.2022 у справі №160/11673/20.
Питання строків звернення до суду як і з попереднім використанням платником податків досудового порядку вирішення спору, так і без застосування зазначеної процедури було предметом неодноразового розгляду Верховним Судом і станом на сьогодні практика Верховного Суду з цього питання є сформованою і усталеною.
При цьому в кожному випадку темпоральні проміжки, як і момент початку відліку строку, є різними.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 липня 2025 року у справі № 500/2276/24 у пункті 17 виснувала, що в адміністративному судочинстві можна виділити такі строки оскарження рішень / дій / бездіяльності суб'єкта владних повноважень:
1) якщо платник податків не оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку - строк звернення до суду становить 6 місяців (частина друга статті 122 КАС України);
2) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке не стосується нарахування грошових зобов'язань (наприклад, блокування ПН; присвоєння ризикового статусу тощо), - строк звернення до суду становить 3 місяці (частина четверта статті 122 КАС України);
3) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке передбачає нарахування грошових зобов'язань (наприклад, податкове повідомлення-рішення), - строк звернення до суду становить 1 місяць (пункт 56.19 статті 56 ПК України).
Таким чином, строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення, якщо платник податків не оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У справі, що розглядається, після відкриття провадження у справі, відповідач перед судом першої інстанції порушив питання про пропуск позивачем строку звернення до суду та залишення позову без розгляду, посилаючись на отримання позивачем спірних податкових повідомлень-рішень у лютому 2025 року, а звернення до суду з позовом про їх скасування лише у січні 2026 року, тобто з пропуском встановленого шестимісячного строку.
Правила частини четвертої статті 123 КАС України передбачають, що якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Зважаючи на доводи відповідача та на виконання вимог наведеної вище норми процесуального закону, суд першої інстанції повернувся до вирішення питання дотримання позивачем шестимісячного строку звернення до суду.
Позивач зокрема наполягає на тому, що не отримував оскаржуваних податкових-повідомлень рішень, а на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення наявний підпис особи, що його отримала, який ОСОБА_1 не належить.
Стаття 42 ПК України унормовує питання листування платників податків та контролюючих органів.
Пункт 42.1 статті 42 ПК України встановлює, що податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи з питань адміністрування податків, зборів, платежів, податкового контролю, у тому числі з питань проведення перевірок, звірок, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу і відображатися в електронному кабінеті.
Відповідно до пункту 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
За правилами абзаців першого, другого пункту 42.5 статті 42 ПК України у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).
У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв'язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Отже, законодавець передбачив два окремих випадки, коли документи вважаються належним чином врученими платнику податків: надіслані за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Водночас, у разі надіслання документів поштою, крім отримання платником цієї кореспонденції на пошті, вони також вважаються врученими у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
У постанові від 23 травня 2022 року у справі № 810/3116/18 Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що добросовісний платник податків зобов'язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження. У разі невиконання цього обов'язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв'язку з цим негативних для такого платника наслідків.
Як вбачається зі змісту оскаржуваних рішень відповідача, в останніх податковою адресою ОСОБА_1 вказано АДРЕСА_1 , яка рішенням Чернівецької міської ради від 27.07.2023 перейменована на вулицю Сергія Скальда. Така адреса вказана і в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення та в позовній заяві.
Доказів того, що спірні податкові повідомлення-рішення направлені контролюючим органом за невірною адресою, позивачем не надано.
В той же час, судом першої інстанції не перевірено зазначені доводи позивача і не з'ясовано особу, яка отримала оскаржувані податкові повідомлення-рішення, тоді як зазначені обставини входять до предмету доказування і підлягають обов'язковому встановленню судом.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, висловленими у постанові від 09 січня 2025 року у справі № 260/304/24, де також зазначено, що суди першої та апеляційної інстанцій не позбавлені процесуальної можливості пересвідчитись у наявності такого підпису саме позивачем та встановити на підставі належних і допустимих доказів місце знаходження позивача під час проведення перевірки і подальшого вручення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
В свою чергу, за правовою позицією Верховного Суду, що міститься у постанові від 03 березня 2026 року у справі № 500/1767/25 ігнорування таких сумнівів або зведення їх до формальної констатації факту направлення кореспонденції за адресою позивача (без перевірки належності її адресату) суперечить принципу офіційного з'ясування усіх обставин справи та активної ролі суду в адміністративному процесі.
Між тим, як встановлено колегією суддів, судом першої інстанції жодних дій на з'ясування вказаних обставин не вчинено, натомість в оскаржуваній ухвалі наголошено, що визначення належності (дійсності, ідентичності) підпису конкретній особі підлягає з'ясуванню при проведенні судової почеркознавчої експертизи, результат якої оформлюється висновком експерта. Водночас правом ініціювання проведення такої експертизи з метою встановлення особи, якій належить підпис у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення від 05 лютого 2025 року, позивач не скористався. Також вказано, що у разі, якщо позивач стверджує про неналежність йому підпису, який міститься на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення від 05 лютого 2025 року, він міг скористатися правом звернення до правоохоронних органів (органів досудового розслідування) із заявою про вчинення злочину, що містить ознаки підроблення (використання підробленого) документу.
В той же час, визначаючись щодо доводів позивача про те, що в період з 11 квітня 2025 року по 27 жовтня 2025 року від перебував за кордоном, в зв'язку з чим був позбавлений можливості реалізувати своє право на звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.
Так, спірні правовідносини виникли в період дії в Україні воєнного стану.
У постанові Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22 наголошено, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку зі збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків щодо звернення до суду з позовними заявами, апеляційними й касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В свою чергу, у питанні наявності підстав для поновлення строку звернення до суду з позовом, усталеним є підхід Верховного Суду про те, що поважність причин пропуску є оціночним поняттям та за відсутності визначеного законом переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, відноситься до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням фактичних обставин кожної справи.
Усталеною також є і практика Верховного Суду, що в межах кожної конкретної справи під час вирішення питання про поновлення строку суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду у взаємозв'язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.
Відтак, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
Так, перебування особи за межами України під час дії воєнного стану визнається обставиною, що ускладнює своєчасну реалізацію права на звернення за правничою допомогою, проте не позбавляє такої можливості.
Перебування за кордоном також не є автоматичною поважною причиною для поновлення процесуальних строків, а суди мають розглядати кожну ситуацію індивідуально, оцінюючи перешкоди для звернення до суду на які вказують учасники процесу.
Між тим, як встановлено колегією суддів, судом першої інстанції не надано належної оцінки доводам щодо перебування позивача за межами України, що призвело до пропуску строку звернення до суду. Не враховано сукупність обставин, які об'єктивно перешкоджали позивачу реалізувати своє право на звернення до суду у межах визначеного процесуального строку. Не надано оцінку певним подіям (зокрема, введення в країні воєнного стану), чи завадили ці події вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду, не враховано тривалості строку, який пропущений тощо.
Суд лише обмежився висновком про те, що позивач не був позбавлений права на звернення до суду через представника, при цьому, не з'ясувавши чи мав ОСОБА_1 таку можливість.
У справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Право на захист у суді своїх прав і свобод є конституційною гарантією, яка забезпечується реальною можливістю усякій заінтересованій особі звернутися до суду у встановленому законом порядку про захист прав, свобод та інтересів та можливістю обирати спосіб захисту, використовуючи при цьому всі дозволені законодавством інструменти та засоби.
З огляду на недослідження судом першої інстанції всіх обставин, незалежних від сторони, які унеможливили звернення до суду з вказаним адміністративним позовом, колегія суддів вказує на передчасність висновків суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31 січня 2024 року у справі № 320/1753/23.
За правилами частини першої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права є такими, що призвели до неправильного вирішення питання та є підставою для скасування ухвали суду та направлення справи для продовження розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 122, 123, 171, 243, 250, 308, 311, 315, 320, 321, 322, 325, 329,353 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень скасувати.
Справу направити до Чернівецького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Матохнюк Д.Б. Сторчак В. Ю.