Справа № 600/5910/24-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Анісімов Олег Валерійович
Суддя-доповідач - Капустинський М.М.
22 квітня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Шидловського В.Б. Сапальової Т.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 15.03.2021 по день фактичного розрахунку 19.12.2024;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь за час затримки розрахунку при звільненні з 15.03.2021 по день фактичного розрахунку 19.12.2024.
Вказує, що відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 01.03.2021 «Про особовий склад» припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону у запас старшого прапорщика ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби 1 категорії - начальника кінологічної групи відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип Б) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_5 » І категорії (тип Б).
Відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 12.03.2021 «Про особовий склад» виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення старшого прапорщика ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби 1 категорії - начальника кінологічної групи відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип Б) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_5 » І категорії (тип Б), звільненого з військової служби у запас Збройних Сил України наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 01.03.2021 № 61-ОС за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону. Остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 14 березня 2021 року.
При виключенні ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) зі списків особового складу, НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) з позивачем не здійснив повного розрахунку при звільненні.
Зокрема, 29.03.2021 відповідач здійснив виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби на загальну суму 120 749,18 грн, що підтверджується випискою по надходженнях по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
16.06.2021 відповідач здійснив виплату компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки за 2015-2021 роки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» на загальну суму 41 520,77 грн, що підтверджується випискою по надходженнях по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
16.04.2021 відповідач здійснив виплату індексації грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у загальному розмірі 20 348,08 грн, що підтверджується випискою по надходженнях по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
19.12.2023 відповідачем на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 18.10.2023 у справі №600/4228/22-а здійснено перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2016-2018 рр. з урахування у складі місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 на загальну суму 7 749,29 грн, що підтверджується випискою по надходженнях по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»..
23.11.2024 відповідачем на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 29.02.2024 у справі №600/4247/22-а, залишеного без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11.10.2024 у справі №600/4247/22-а, здійснено перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 29.01.2020, 01.01.2021 грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби та звільненням із неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2020, 01.01.2021 на загальну суму 92 244,96 грн, що підтверджується випискою по надходженнях по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
19.12.2024 відповідачем на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 29.11.2023 у справі №600/4193/22-а, здійснено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення на загальну суму 78 528,72 грн, що підтверджується випискою по надходженнях по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
Остаточний розрахунок з ОСОБА_1 належних сум при звільненні здійснено відповідачем лише 19.12.2024 на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 29.11.2023 у справі №600/4193/22-а, за період протягом якого відповідач не виконував свій обов'язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 15.03.2021 (з дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу) по 18.12.2024 (день, що передував надходженню коштів на виконання рішення суду). Виходячи із вищезазначеного, відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплатити ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 14.03.2021 року по 19.01.2023 року.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 14.03.2021 року по 19.01.2023 року у сумі 177855,60 грн.
В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
Наголошує, що головним розпорядником коштів є Міністерство внутрішніх справ України, а НОМЕР_2 прикордонний загін є лише розпорядником коштів 3 рівня. Просимо суд звернути увагу на те, що згідно ч.2 ст.19 Конституції України «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб , що передбачені Конституцією та законами України», НОМЕР_2 прикордонний загін діяв суто у межах і у спосіб наданих йому повноважень, не можливо здійснити виплату коштів при відсутності у нього відповідних асигнувань, які повинні бути передбачені державним бюджетом України.
Зазначає, що строки звернення за кожною підставою для нарахування середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку обраховується окремо. Вказане відображено у позиції Верховного суду (постанова від 07.09.2023 р. по адміністративній справі №160/914/23). Позивач звернувся з позовом до суду 21.12.2024, відповідно вимоги про нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку по платежу від 29.03.2021 в сумі 120479,18 грн., 16.04.2021 в сумі 20348,08 грн., 16.06.2021 в сумі 41520,72 грн., 19.12.2023 в сумі 7749,29 грн. не можуть братись до уваги при розрахунку можливої суми середнього заробітку, а позовна заява в цій частині має бути залишена без розгляду. Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні має бути прорахований за період із 15.04.2021 по 14.10.2021 за час затримки розрахунку в сумі 92244,96 грн. та 78528,72 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період із 15.04.2021 по 19.12.2024, Позивач посилається на ст.ст.116, 117 КЗпП України.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Відповідно до довідки НОМЕР_2 прикордонного загону від 10.01.2025 за №115, середньоденний заробіток Позивача за останні два місяці служби (січень та лютий 2021 р., дата виключення зі списків особового складу - 12.03.2021) становить 438,50 грн. Сукупна кількість календарних днів за період із 15.04.2021 по 14.10.2021 складає 183 дні. Таким чином потенційна сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені становить: 438,50 грн. (середньоденне грошове забезпечення Позивача) * 183 календарних днів (час затримки розрахунку з 15.04.2021 по 14.10.2021 (включно)) = 80 245,50 грн. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. п.71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
З огляду на очевидну не співмірність сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, а також діями позивача та відповідача, відповідач вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні Позивача виплат у сумі 11558,81 грн, яка розрахована наступним чином. Можлива сума середнього заробітку (80 245,50 грн.) за несвоєчасний розрахунок при звільнені становить 46,99% від суми фактично отриманих Позивачем (92 244,96 грн. + 78 528,72 грн. = 170 773,68) коштів та є явно не співмірною, враховуючи час затримки із сумою простроченої, але виплаченої заборгованості.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 01.03.2021 «Про особовий склад» припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби за підпунктом «а» ( у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону у запас старшого прапорщика ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби 1 категорії - начальника кінологічної групи відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип Б) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_5 » І категорії (тип Б).
Відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 12.03.2021 «Про особовий склад» виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення старшого прапорщика ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби 1 категорії - начальника кінологічної групи відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип Б) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_5 » І категорії (тип Б), звільненого з військової служби у запас Збройних Сил України наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 01.03.2021 №61-ОС за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону. Остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 14 березня 2021 року.
При виключенні ОСОБА_1 зі списків особового складу, НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) з позивачем не здійснив повного розрахунку при звільненні.
29.03.2021 року відповідач здійснив виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби на загальну суму 120 749,18 грн, що підтверджується випискою по надходженнях по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
16.04.2021 року відповідач здійснив виплату індексації грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у загальному розмірі 20 348,08 грн, що підтверджується випискою по надходженнях по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
16.06.2021 відповідач здійснив виплату компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки за 2015-2021 роки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» на загальну суму 41 520,77 грн, що підтверджується випискою по надходженнях по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
19.12.2023 відповідачем на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 18.10.2023 у справі №600/4228/22-а здійснено перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2016-2018 рр. з урахування у складі місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 на загальну суму 7 749,29 грн, що підтверджується випискою по надходженнях по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»..
23.11.2024 відповідачем на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 29.02.2024 у справі №600/4247/22-а, залишеного без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11.10.2024 у справі №600/4247/22-а, здійснено перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 29.01.2020, 01.01.2021 грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби та звільненням із неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2020, 01.01.2021 на загальну суму 92 244,96 грн, що підтверджується випискою по надходженнях по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
19.12.2024 відповідачем на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 29.11.2023 у справі №600/4193/22-а, здійснено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення на загальну суму 78 528,72 грн, що підтверджується випискою по надходженнях по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
Однак, згідно доводів представника позивача, відповідач не нарахував та не виплатив позивачу середній заробіток за час несвоєчасної виплати грошового забезпечення, що і обумовило звернення до суду з цим позовом.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Предметом розгляду у цій справі є бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 15.03.2021 по день фактичного розрахунку 19.12.2024 року
При цьому, для вирішення цього спору суд має перевірити, чи має право позивач на отримання таких виплат по факту затримки остаточного розрахунку.
Колегія суддів наголошує, що принцип верховенства права підпорядковує державу інтересам людини, а не навпаки. Коли учасником правовідносин виступає держава, остання у суперечці щодо права з будь-якою особою, має поступитися на користь опонента, оскільки вона сама створила ситуацію правової невизначеності і порушила в такий спосіб принцип верховенства права.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XI). Зокрема, вказаний Закон визначає порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Так, абзацом 1 частини 1 статті 9 цього Закону №2011-XI передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Законом №2011-XI не передбачена відповідальність за порушення строків розрахунку при звільненні. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Згідно із частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд касаційної інстанції неодноразово приходив до висновку, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (зокрема, постанова Верховного Суду України від 17 липня 2015 року в справі №21-8а15, постанови Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі №806/1899/17, від 29 березня 2018 року у справі №815/1767/17, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18 та ін.).
Оскільки у спірному випадку, спеціальне законодавство, яким врегульовано порядок проходження військової служби, порядок і строки виплати грошового забезпечення військовослужбовцям при звільненні з військової не передбачає дату проведення остаточного розрахунку та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум при звільненні, що фактично визнавалось сторонами справи, тому до спірних відносин необхідно застосувати норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України, на які посилається позивач в обґрунтуванні заявлених вимог.
За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
За змістом статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: “У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Отже, з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19.07.2022 року, положення статті 117 Кодексу законів про працю України, у попередній редакції Закону №3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 Кодексу законів про працю України. Так, до 19.07.2022 року правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону №3248-IV, тоді як після 19.07.2022 року підлягає застосуванню стаття 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX.
Апеляційний суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, що викладена у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, згідно якої, у тому разі, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону №2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції №3248-IV); у період з 19.07.2022 року підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону №2352-IX).
Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що у постанові від 8 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні. Так, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців (пункти 105, 106 постанови Великої Палати Верховного Суду).
Колегія суддів зазначає, що у постанові від 26.09.2019 року у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду констатувала, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Відповідно, при розгляді даної категорії справ належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України як у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року без обмеження періоду виплати, так і в редакції, чинній після 19.07.2022 року з обмеженням періоду виплати шість місяців, із одночасним урахуванням до обох періодів висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц, в частині співмірності середнього заробітку сумі виплаченої заборгованості.
Повертаючись до спірних правовідносин у цій справі, суд зазначає, що позивач виключений зі списків військової частини 14 березня 2021 року.
Однак, на день звільнення з позивачем не проведеного повного розрахунку, у зв'язку із чим йому не виплачено всіх належних сум грошового забезпечення.
Так, 29.03.2021 року відповідач здійснив виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби на загальну суму 120 749,18 грн, що підтверджується випискою по надходженнях по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
16.04.2021 відповідач здійснив виплату індексації грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у загальному розмірі 20 348,08 грн, що підтверджується випискою по надходженнях по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
16.06.2021 відповідач здійснив виплату компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки за 2015-2021 роки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» на загальну суму 41 520,77 грн, що підтверджується випискою по надходженнях по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
19.12.2023 відповідачем на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 18.10.2023 у справі №600/4228/22-а здійснено перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2016-2018 рр. з урахування у складі місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 на загальну суму 7 749,29 грн, що підтверджується випискою по надходженнях по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
23.11.2024 відповідачем на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 29.02.2024 у справі №600/4247/22-а, залишеного без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11.10.2024 у справі №600/4247/22-а, здійснено перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 29.01.2020, 01.01.2021 грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби та звільненням із неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2020, 01.01.2021 на загальну суму 92 244,96 грн, що підтверджується випискою по надходженнях по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
19.12.2024 відповідачем на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 29.11.2023 у справі №600/4193/22-а, здійснено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення на загальну суму 78 528,72 грн, що підтверджується випискою по надходженнях по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
Оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні з військової служби остаточний розрахунок, суд вважає, що позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а тому відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу такий заробіток.
Колегія суддів наголошує, що Верховний Суд у постанові від 28.06.2023 у справі №560/11489/22 зазначив, що після фактичного розрахунку за зобов'язаннями з виплати індексації грошового забезпечення (яке виплачувалося на виконання судового рішення) позивач мав право звернутися до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку на підставі ст.117 КЗпП України, але реалізувати це право він міг протягом одного місяця відколи відбувся фактичний розрахунок за означеною складовою грошового забезпечення.
Судом встановлено, що позивачем реалізовано право на звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку на підставі ст.117 КЗпП України у місячний строк після фактичного розрахунку.
Висновок щодо врахування позиції Верховного Суду згідно постанови від 28.06.2023 у справі №560/11489/22 зроблено Сьомими апеляційним адміністративним судом у постанові від 07.05.2025 року у справі №600/186/24-а.
Колегія суддів констатує, що остаточний розрахунок з позивачем здійснено 19.12.2024 року, відтак період затримки розрахунку доцільно поділити на періоди:
- з 15.03.2021 року (наступний день з дати звільнення) по 18.07.2022 року (до змін ст.117 КзПП), разом 491 к.д.;
- з 19.07.2022 року (після змін ст.117 КзПП) по 19.12.2024 року (остаточна дата розрахунку). Водночас, до ст.117 КЗпП України Законом №2352-IX запроваджене обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, відтак такий період становитиме з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року, разом 185 к.д.
Обчислення середнього заробітку за час затримки при звільненні проводиться згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).
Колегія суддів наголошує про відсутність спеціального законодавства, яке регулює обчислення середнього заробітку за час затримки при звільненні військовослужбовців з військової служби.
Із пункту 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100 (далі - Порядок №100) вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку №100).
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку).
Відповідно до довідки НОМЕР_2 прикордонного загону від 10.01.2025 за №115, середньоденний заробіток позивача за останні два місяці служби (січень та лютий 2021 р.) становить 438,50 грн.
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби становитиме: за період з 15.03.2021 року по 18.07.2022 року (491 к.д. х 438,50 грн) - 215303,50 грн. за період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року (185 к.д. х 438,50 грн) - 81122,50 грн.
Загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становитиме 296426,00 грн.
Порівнюючи суму розрахованого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка становить 296426,00 грн, із сумою виплаченої позивачу заборгованості по грошовому забезпеченні, яка становить сукупно 361141,00 грн., то суд вважає доцільним застосовувати до даних правовідносин принцип співмірності та здійснювати визначення істотності частки недоплачених сум порівняно із середнім заробітком військовослужбовця.
Колегія суддів зазначає, що істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 0,6 (296426,00 грн/361141,00 грн, тобто фактично виплачену суму поділити на середній заробіток за весь час затримки розрахунку), тому сума, яка підлягає відшкодуванню становить 177855,60 грн (438,50 грн х 0,6 х 676 к.д., тобто середньоденна заробітна плата позивача помножена на істотність частки та кількість днів затримки розрахунку);
Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, а також беручи до уваги наведені вище позиції суду касаційної інстанцій в аналогічних відносинах, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби має бути виплачений позивачу у розмірі 177855,60 грн.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Шидловський В.Б. Сапальова Т.В.