Іменем України
№ 610/1725/25 № 1-кп/610/53/2026
м. Балаклія22 квітня 2026 року
Балаклійський районний суд Харківської області у складі:
судді: ОСОБА_1 ,
за участю
секретаря: ОСОБА_2 ,
прокурорів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
потерпілої: ОСОБА_5 ,
обвинуваченого: ОСОБА_6 ,
захисника: ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; уродженця м. Балаклія Харківської області; зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ; проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ; громадянина України; з професійною освітою; працюючого рубачем м'яса у ФОП ОСОБА_8 ; з інвалідністю 3 групи; розлученого, має на утриманні неповнолітню дитину 2012 р.н., яка проживає окремо, з матір'ю; рнокпп НОМЕР_1 ; раніше не судимого; тримався під вартою з 23.02.2025 до 25.02.2025 включно,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України,
23 лютого 2025 року, приблизно о 05.44 годині, за адресою: Харківська область, Ізюмський район, м. Балаклія, вул. Захисників України, поблизу буд. 41, ОСОБА_6 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керуючи технічно справним автомобілем Peugeot 207 SW номерний знак НОМЕР_2 , при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувала пішохід ОСОБА_5 , діючи необережно, в порушення вимог п. 18.1. Правил дорожнього руху, а саме:
водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека,
не дав їй дороги та здійснив наїзд на неї.
Внаслідок чого пішоходу ОСОБА_5 була спричинена важка сукупна травма у вигляді таких тілесних ушкоджень:
oголови: синці, садна, забійно-рвані рани голови;
oзакрита травма грудної клітини і хребта: підшкірна емфізема лівої половини грудної клітини, уламковий перелом лівої ключиці зі зміщенням, перелом 2-6 ребер зліва зі зміщенням, забій легень, лівобічний гемопневмоторакс, компресійний перелом тіла восьмого і дев'ятого грудних хребців;
oтаза: перелом лівих бічних мас крижів, перелом лівої лонної та сідничної кісток із зсувом,
тобто тяжкі тілесні ушкодження за критерієм небезпеки для життя.
В суді обвинувачений пояснив, що того дня рано вранці, приблизно о 05.45 годині, керуючи своїм автомобілем їхав на роботу. Наближаючись до пішохідного переходу вуличний ліхтар відсвічував йому в очі. Метрів за 5 попереду автомобілю побачив людину, загальмував, збив її і зупинився. Не маневрував, автомобіль серединою передньої частини контактував з лівим боком потерпілої. Намагався допомогти потерпілій, викликав на місце екстрені служби, допоміг відправити потерпілу в лікарню. У місцевій лікарні провели його огляд на стан сп'яніння. З вени відібрали кров, що з нею робили далі не знає. Сечу одразу ж дослідили тестами, наркотиків і алкоголю не виявило. При перевірці технічним приладом Драгер мундштук не розпаковувався, контрольний забір повітря не проводився. Напередодні, 22.02.2025, приблизно о 14.00 випив 1 літр світлого пива "Чайка " алкогольного. Того дня було дуже холодно, дорожнє покриття як у паморозі. Їхав без окулярів, хоча має проблеми з зором, через що користується окулярами, щоби краще бачити вдалину. Не був присутнім під час складання окремих документів на місці ДТП, під час проведення замірів. Потерпілій надає усіляку необхідну їй допомогу, як у лікуванні, так і іншу - супроводжує, возить, оплачує, кормив, тощо, вона претензій не має.
У судових дебатах і останньому слові заявив про неповноту досудового розслідування і судового розгляду, не проведення слідчого експерименту, не визнання перебування у стані алкогольного сп'яніння, через що просив перекваліфікувати його дії на чт. 2 ст. 286 КК України.
Тобто, позиція обвинуваченого - визнає наїзд на пішохода, але не визнає себе винуватим у вчиненні злочину, перебування у стані алкогольного сп'яніння.
Судовим розглядом встановлено наступне.
23.02.2025 о 05.54 до Балаклійського відділу поліції зі служби 102 надійшло повідомлення ОСОБА_6 про здійснений 5 хвилин тому наїзд на пішохода-жінку (т. 1 а.с. 213).
23.02.2025 об 11.12 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про вчинене кримінальне правопорушення (т. 1 а.с. 212).
23.02.2025 о 06.58 розпочався огляд місця ДТП. Місцем є ділянка місцевості за адресою: Харківська область, Ізюмський район, м. Балаклія, вул. Захисників України, поблизу буд. 41 (у самому центрі міста). Ділянка дороги пряма, горизонтальна, далеко проглядається в обидві сторони. Лівою стороною по розділювальній смузі стоїть автомобіль Peugeot 207 SW реєстраційний № НОМЕР_2 . Ліворуч від автомобіля розташоване місце роботи обвинуваченого, куди він направлявся. Позаду автомобіля знаходиться нерегульований пішохідний перехід, позначений дорожньою розміткою "зебра" та дорожнім знаком "Пішохідний перехід". Автомобіль має пошкодження переднього бампера, капота, лобового скла, з вм'ятини лобового скла вилучено пасмо волосся. Поблизу місця події встановлено наявність камер вуличного відеоспостереження (т. 1 а.с 214-232).
Посилання сторони захисту на епізодичну присутність водія ОСОБА_6 та понятих при проведення огляду місця ДТП не впливає на допустимість цього доказу. Оскільки закон (ч. 7 ст. 223, ч. 3 ст. 237 КПК) не вимагає обов'язкової участі понятих під час огляду місця ДТП та забезпечення присутності учасників пригоди. До того ж водій ОСОБА_9 був присутнім на місці події, окрім часу перебування у лікарні для проведення обов'язкової процедури огляду на стан сп'яніння, перешкод для його ретельної участі у слідчій дії не чинилось, модель його поведінки залежала виключно від його волі, він міг скористатися або не скористатися цим правом.
Тому, суд визнає, що огляд місця ДТП проведено відповідно до вимог кримінального процесуального закону, а протокол огляду від 23.02.2025 складений із дотриманням положенням статей 104, 105 КПК, є достатньо інформативним і наглядим за рахунок додатків та він є допустимим доказом.
Протокол огляду з додатками до нього підписані водієм ОСОБА_6 та понятими без подібних зауважень.
Обвинувачений ОСОБА_6 є власником автомобіля Peugeot 207 SW реєстраційний № НОМЕР_2 на підставі свідоцтва про його реєстрацію (т. 1 а.с. 233).
За запитом слідчого ВП № 1 Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області (сервер системи знаходиться у відділі поліції) надав відеозаписи з камер системи міського відеонагляду "Безпечне місто" в районі місця ДТП, які були оглянуті, про що складено протоколи (т. 1 а.с. 245-246, т. 2 а.с. 1-2, 14).
КПК України не вимагає від слідчого здійснювати збирання доказів виключно шляхом отримання тимчасового доступу до них. У разі, коли особа, в розпорядженні якої знаходяться речі, документи та інші матеріали, які мають доказове значення для встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення, висловлюючи своє волевиявлення, добровільно надає їх слідчому, це не свідчить про здобуття таких доказів органом досудового розслідування у позапроцесуальний спосіб та не є підставою для визнання їх недопустимими.
Безпосереднім дослідженням в суді відеозаписів з камер системи міського відеонагляду "Безпечне місто" в районі місця ДТП встановлено наступне. Автомобіль під керуванням ОСОБА_6 з ввімкненим світлом фар (ближнім або дальнім) рухався по вул. Захисників України від вул. Центральної в напрямку ринку, а це пряма ділянка дороги, протяжністю до місця ДТП не менше 300 метрів. ОСОБА_5 пішохідний перехід переходила звичайним темпом, рівномірно, справа наліво по напрямку руху автомобіля. Коли вона майже дійшла до розділювальної смуги, то зліва до неї наблизився автомобіль, освітив її світлом фар, здійснив на неї наїзд о 05.44 годині, проїхав вперед і зупинився. Водій ОСОБА_6 вийшов, підійшов до передньої частини автомобіля, повернувся і вимкнув світло фар. Підійшов хтось з людей. ОСОБА_6 підійшов попереду свого автомобіля, присів, увімкнув аварійну сигналізацію. Видно, що попереду автомобіля, поперек дороги лежить потерпіла. Перехожі розійшлися, а ОСОБА_6 залишився з потерпілою. О 05.49 на місце прибула екстрена медична допомога, потерпілу забрали о 06.04, поліція прибула о 06.04.
Наближаючись до місця ДТП ОСОБА_6 проїхав: 1) пішохідний перехід навпроти відділу поліції, 2) метрів через 50 другий пішохідний перехід перед перехрестям, 3) третій пішохідний перехід за перехрестям. Метрів через 50 розташований четвертий пішохідний перехід (місце ДТП), за яким одразу розташовано перехрестя і ринок.
Обвинувачений ОСОБА_6 народився і постійно проживає у м. Балаклія, працює за 100 метрів від місця ДТП, тривалий час керує транспортними засобами, тому ця частина вулиці йому добре відома разом з розташованими на ній пішохідними переходами та засобами організації дорожнього руху.
За таких обставин, для забезпечення безпеки дорожнього руху, водій ОСОБА_6 був зобов'язаний: бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, не відволікатися від керування транспортним засобом у дорозі загалом і зокрема - особливо рухаючись автомобілем центром міста, на короткому відрізку дороги проїжджаючи два пішохідних переходи і перехрестя, наближаючись до пішохідного переходу з перехрестям за ним повинен був бути особливо уважним, пильним і обережним.
Тому видимість дорожнього знаку пішохідного переходу на час ДТП у 200, менше чи більше метрів, не має вирішального значення, оскільки обвинувачений достеменно роками знав про наявність там пішохідного переходу, його позначення дорожнім знаком та дорожньою розміткою "зебра", це не було для нього несподіванкою. Водій повинен був ураховувати добре йому відому організацію дорожнього руху на тій ділянці дороги і високу вірогідність наявності пішоходів на пішохідних переходах і не тільки у самому центрі міста, поблизу ринку.
Перешкод для видимості у напрямку руху, його орієнтування у місцезнаходженні, розпізнавання меж елементів дороги та розміщення пішоходу на пішохідному переході, перешкод у оглядовості щоби бачити дорожню обстановку з місця водія, об'єктивно не встановлено.
Хоча обвинувачений і посилається на наявність проблем з зором, проте під час виступу з останнім словом читав з блокнота без окулярів.
Комбіноване природнє освітлення за годину до світанку та штучне освітлення з окремих об'єктів неподалік, сам обвинувачений визнає засліплення вуличним ліхтарем, світло фар самого автомобіля достатньо освітлювали місце ДТП, дорожня розмітка "зебра" пішохідного переходу була чіткою, був відсутній рух транспорту, район місця ДТП був вільним від паркування транспорту. Існуючі дорожні умови і дорожня обстановка не перешкоджали ОСОБА_6 завчасно виявити пішохода на пішохідному переході.
Проте він не зменшив швидкості руху, не зупинився перед пішоходом, навіть не застосував екстрене гальмування, маневрування, а рухаючись прямолінійно зніс потерпілу, протаранив її.
Такі дії водія свідчать про його неуважність , не стеження за дорожньою обстановкою, не реагування на її зміну, відволікання від керування транспортним засобом у дорозі загалом.
Матеріали кримінального провадження з відеозаписом з камер системи міського відеонагляду "Безпечне місто" стали об'єктом проведення комплексної судової експертизи відео-, звукозапису, фототехнічної та автотехнічної експертизи. За висновком експертизи:
1)у даній дорожній обстановці водій автомобіля ОСОБА_6 повинен був діяти відповідно до вимог п. 18.1. Правил дорожнього руху,
2)у даній дорожній обстановці водій автомобіля ОСОБА_6 мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода шляхом виконання вимог п. 18.1. Правил дорожнього руху,
3)у даній дорожній обстановці в діях водія автомобіля ОСОБА_6 вбачаються невідповідності вимогам п. 18.1. Правил дорожнього руху, які, з технічної точки зору, знаходяться в причинному зв'язку з даною ДТП,
4)місце наїзду автомобіля на пішохода розташоване в районі пішохідного переходу, що знаходиться на вул. Захисників України поблизу буд. 41,
5)час, який минув з моменту виходу пішохода на пішохідний перехід по моменту наїзду складав близько 10,4 с.
При цьому розрахунок швидкості руху автомобіля до ДТП проводився при максимально допустимій швидкості руху транспортних засобів в населених пунктах (50 км/год). При меншій швидкості руху автомобіля висновки щодо технічної можливості уникнути ДТП для водія ОСОБА_6 будуть тим більш справедливими, оскільки величина зупиночного шляху автомобіля зменшиться, а видимість дорожнього знаку пішохідного переходу залишиться незмінною (т. 2 а.с. 3-14).
Проте, як було обґрунтовано вище, видимість дорожнього знаку пішохідного переходу саме у цій конкретній справі значення не має, про цей дорожній знак і пішохідний перехід обвинувачений знав, майже щоденно ним користувався або виконував вимоги під час проїзду, чого не заперечував в суді.
Відповідно до п. 18.1. Правил дорожнього руху водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.
Суд установив, що за змістом висновок експертизи відповідає вимогам ст. 102 КПК України, в ньому наведено докладний опис проведених досліджень, у тому числі методи, застосовані в дослідженні, отримані результати та їх експертна оцінка, обґрунтовані відповіді на кожне поставлене питання.
Суд не встановив підстав вважати, що в наданих для проведення експертизи об'єктах та вихідних даних зафіксовано неправдиві, неточні відомості або ж навпаки не зафіксовані важливі відомості щодо обставин ДТП, які б могли позначитися на висновках експертизи та правильному встановленню дійсних обставин ДТП.
Твердження сторони захисту про недостатність відомостей, зафіксованих у протоколах огляду місця ДТП та відеозаписах події ДТП, для проведення експертизи, є надуманими, оскільки у висновку експертизи зазначено конкретні і однозначні відповіді на всі питання, які були поставлені на вирішення експертам. До того ж експерти не заявляли жодних клопотань про надання додаткових матеріалів або вчинення інших дій, пов'язаних із проведенням експертизи, отже, наданих їм документів та наявної в них інформації було достатньо для вирішення питань, поставлених на експертизу, та складання висновку. Результат експертизи ґрунтувався не лише на відомостях, отриманих під час огляду місця події, але й на сукупності інших даних.
Відповідно до ст. 101 КПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи (ч. 1); кожна сторона кримінального провадження має право надати суду висновок експерта, який ґрунтується на його наукових, технічних або інших спеціальних знаннях (ч. 2); висновок експерта не є обов'язковим для особи або органу, яка здійснює провадження, але незгода з висновком експерта повинна бути вмотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку (ч. 10).
Автотехнічна експертиза - це експертне дослідження з метою встановлення механізму й обставин ДТП, технічного стану транспортних засобів, причин виходу з ладу їх деталей, а також обставин, що сприяли чи могли сприяти виникненню ДТП. Предметом цієї експертизи є фактичні дані про дорожню обстановку на місці пригоди, дії учасників пригоди і їх можливості, механізм ДТП, технічний стан транспортного засобу та його деталей, а також про обставини, що сприяли виникненню ДТП, що встановлює експерт-автотехнік на підставі своїх спеціальних знань і матеріалів справи (провадження). Отже, під час експертизи на підставі спеціальних знань експерт за встановленою методикою досліджує об'єкт експертизи, який стосуються обставин кримінального провадження.
Водночас юридичний аналіз причинно-наслідкового зв'язку виходить за рамки дослідження технічної причинності між діями учасника дорожнього руху і виникненням ДТП, яку за встановленими методиками досліджують відповідні автотехнічні експерти. Такий зв'язок, як ознаку об'єктивної сторони кримінального правопорушення, суд установлює за кримінально-правовими правилами оцінки, спираючись на висновки експерта та на інші докази. Вирішення питання про те, чи є діяння учасника дорожньо-транспортної пригоди головною умовою, причиною заподіяння наслідків, з урахуванням характеру допущених ним порушень, належить до компетенції суду, адже автотехнічні експертизи в розумінні ч. 2 ст. 242 КПК України не є обов'язковими для постановлення остаточного рішення у справі та підлягають оцінці в сукупності і взаємозв'язку з іншими доказами.
Суд зауважує, що відповідно до ч. 2 ст. 101 КПК України кожна сторона кримінального провадження має право надати суду висновок експерта, який ґрунтується на його наукових, технічних або інших спеціальних знаннях.
Згідно із ч. 1 ст. 332 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторін кримінального провадження або потерпілого за наявності підстав, передбачених ст. 242 цього Кодексу, має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам.
Таким чином, сторона захисту, яка вважала, що вказаний висновок експерта є необ'єктивним, некваліфікованим через недостатність вихідних даних, без проведення слідчого експерименту, використовуючи відеозаписи події ДТП тощо, мала змогу заявити клопотання про призначення повторної експертизи, однак не заявила його під час проведення досудового розслідування і в суді першої інстанції.
Згідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Стан дорожнього покриття жодного значення не має і на висновок автотехнічної експертизи не впливає, оскільки водій до наїзду на пішохода екстрене гальмування не застосовував і можливість чи неможливість зупинити автомобіль перед пішоходом знаходиться поза межами обвинувачення, він не вплинув на ДТП, оскільки не інкримінується перевищення дозволеної швидкості руху.
В суді сторона захисту заявила клопотання про доручення органу досудового розслідування провести слідчий експеримент з учасниками ДТП для перевірки показань її учасників, встановлення її обставин і механізму. Посилаються на не проведення слідчого експерименту під час проведення досудового розслідування.
Письмовою ухвалою суду від 05.03.2026 у задоволенні клопотання відмовлено з огляду на таке.
За правилом ч. 1 ст. 240 КПК України з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.
Згідно до ч. 5 ст. 40 КПК України слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється.
Підставами для проведення слідчої (розшукової) дії є наявність достатніх відомостей, що вказують на можливість досягнення її мети (ч. 2 ст. 223 КПК України).
Під час проведення досудового розслідування слідчий не вважав необхідним збирати докази шляхом проведення слідчої дії - слідчого експерименту. Проведення слідчого експерименту є правом, а не обов'язком слідчого.
За правилом ч. 3 ст. 333 КПК України у разі, якщо під час судового розгляду виникне необхідність у встановленні обставин або перевірці обставин, які мають істотне значення для кримінального провадження, і вони не можуть бути встановлені або перевірені іншим шляхом, суд за клопотанням сторони кримінального провадження має право доручити органу досудового розслідування провести певні слідчі (розшукові) дії.
Слідчий отримав відеозапис цієї ДТП, зафіксованої системою міського відеонагляду "Безпечне місто", який був використаний при проведенні комплексної судової експертизи відео-, звукозапису, фототехнічної та автотехнічної експертизи, висновок якої покладений в основу обвинувачення (т. 2 а.с. 3-14).
Експерт у своєму висновку надав відповіді щодо наявності у обвинуваченого технічної можливості запобігти наїзду на пішохода, відповідності дій обвинуваченого вимогам Правил дорожнього руху, знаходження їх в причинному зв'язку з ДТП.
Експерт не заявляв клопотань про надання додаткових матеріалів вчинення інших дій, пов'язаних із проведенням експертизи, зокрема, про проведення слідчого експерименту, що свідчить про те, що наданих матеріалів та наявної в них інформації було достатньо для складання повного висновку.
За таких обставин під час судового розгляду не виникає необхідності у проведені слідчого експерименту з учасниками ДТП.
Надані докази будуть оцінені судом з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили ( т. 2 а.с. 177-178).
Відсутня необхідність у відтворення і перевірці дорожньої обстановки та обставин ДТП експериментальним шляхом, оскільки подія ДТП зафіксована відеозаписом, який на відміну від слідчого експерименту, є максимально об'єктивним доказом.
Відмова у задоволенні клопотань не є порушенням вимог кримінального процесуального закону, а свідчить лише про те, що такі клопотання не є належним чином вмотивованими. Враховуючи визначений ст. 26 КПК принцип диспозитивності, згідно з яким сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, що передбачені цим Кодексом, вказані обставини не свідчать про порушення судом прав сторони захисту.
Однак, під час проведення досудового розслідування, сторона захисту не заявляла клопотання про проведення слідчого експерименту, не оскаржувала бездіяльність слідчого/прокурора через його не проведення.
За висновком експертизи технічного стану на момент огляду рульове керування, робоча гальмівна система та ходова частина автомобіля перебували в працездатному стані (т. 2 а.с. 16-24).
Сторона захисту цих обставин і не заперечувала.
За висновком судово-медичної експертизи у зв'язку з подією 23.02.2025 у ОСОБА_5 мала місце важка сукупна травма у вигляді таких тілесних ушкоджень:
oголови: синці, садна, забійно-рвані рани голови;
oзакрита травма грудної клітини і хребта: підшкірна емфізема лівої половини грудної клітини, уламковий перелом лівої ключиці зі зміщенням, перелом 2-6 ребер зліва зі зміщенням, забій легень, лівобічний гемопневмоторакс, компресійний перелом тіла восьмого і дев'ятого грудних хребців;
oтаза: перелом лівих бічних мас крижів, перелом лівої лонної та сідничної кісток із зсувом.
Тобто тяжкі тілесні ушкодження за критерієм небезпеки для життя.
Тілесні ушкодження утворилися від дії тупих твердих предметів, індивідуальні особливості яких не відобразилися, могли утворитися в умовах дорожньо-транспортної події при обставинах і в строк, вказаних у постанові слідчого (т. 2 а.с. 26-27).
Сторона захисту цих обставин і не заперечувала.
За запитом слідчого ВП № 1 Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області надав відеозаписи з портативних (нагрудних) відеореєстраторів поліцейських (т. 2 а.с. 36), які були оглянуті, про що складено протокол (т. 2 а.с. 39-51).
Безпосереднім дослідженням в суді відеозаписів з технічних засобів об'єктивної фіксації - портативних (нагрудних) відеореєстраторів поліцейських убачається, що в лікарні о 07.06-09 годині у ОСОБА_6 відібраний зразок крові для лабораторного дослідження. Добровільність згоди ОСОБА_6 щодо надання зразку крові підтверджується відеозаписом.
Після чого з 07.35 години огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці проведений за допомогою спеціального технічного засобу - професійного алкотестеру Алконт U8200, призначеного для вимірювання вмісту парів етилового спирту в повітрі, яке видихає людина. Результат огляду - 0,965 проміле, який ОСОБА_6 не заперечував. На запитання медичних працівників чи вживав він алкоголь ОСОБА_6 відповів: " ОСОБА_10 " (пиво).
Результат огляду оформлений "Висновком щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції" 23.02.2025 о 07 годині у закладі охорони здоров'я проведений огляд ОСОБА_6 (т. 2 а.с. 28).
За результатом токсикологічного дослідження, виконаного КНП ХОР "Обласна клінічна наркологічна лікарня", у зразку крові ОСОБА_6 виявлено етанол в концентрації 1,04 проміле (т. 2 а.с. 29).
На підставі ухвали слідчого судді про надання тимчасового доступу з можливістю вилучення біологічного матеріалу (крові) ОСОБА_6 слідчий вилучив його у КНП ХОР "Обласна клінічна наркологічна лікарня" (т. 2 а.с. 31-31). Зразок крові ОСОБА_6 став об'єктом проведення судово-медичної (токсилогічної) експертизи. Зразок крові на дослідження надійшов у скляному флаконі, закритому гумовою пробкою, поверх якої хрест на навхрест смужками білого паперу та опечатаний невеликим аркушем з відтиском печатки лікаря ОСОБА_11 . Флакон оформлений етикеткою з написом " ОСОБА_6 , 15.02.1976 № 5 ОСОБА_11 23.02.2025" та двома відбитками печатки лікаря ОСОБА_11 . У флаконі знаходилось 5 мл крові темно-червоного кольору, без згустків і стороннього запаху.
За висновком експертизи: у зразку крові ОСОБА_6 виявлено етиловий спирт в кількості 1,02 проміле (т. 2 а.с. 35).
Не зважаючи на незначні відхилення у числових значеннях, результат є однозначним - алкогольне сп'яніння (легкого степеню, яке викликає відчуття розслаблення, зниження концентрації).
Сам ОСОБА_6 при його огляді у лікарні визнав вживання 1,5 літрів пива напередодні ДТП, а під час допиту у суді применшив його об'єм до 1 літра алкогольного пива. При цьому не посилався на вживання алкоголю після ДТП і до огляду на стан сп'яніння.
Норми кримінального процесуального закону не передбачають необхідності доведення факту перебування особи в стані алкогольного сп'яніння якимось певним видом доказів. Зазначені обставини підлягають доказуванню й оцінці, виходячи із положень статей 84, 92, 94 КПК України, шляхом дослідження і оцінки всієї сукупності доказів.
У кримінальному провадженні допускається доведення стану алкогольного сп'яніння іншими доказами, окрім лікарських оглядів, які оцінюються судом в їх сукупності, що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 03.12.2019 року у справі № 571/1436/15-к.
Відповідно до п. 8 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров'я України від 9 листопада 2015 року № 1452/735 (далі - Інструкція) в разі скоєння ДТП, унаслідок якої є особи, що загинули або травмовані, проведення огляду на стан сп'яніння учасників цієї пригоди є обов'язковим у закладі охорони здоров'я.
Тобто, згідно із вимогами зазначеного нормативного документу, огляд водіїв учасників дорожньо-транспортної пригоди є обов'язковим і ця процедура не є такою слідчою дією, як освідування особи у розумінні ст. 241 КПК, що регулює порядок освідування особи, та ст. 245 цього Кодексу, яка вказує на необхідність дотримання вимог зазначеної статті в ході отримання біологічних зразків. Відповідну практику правозастосування сформував у своїх постановах Верховний Суд (справи № 601/1929/13-к, 678/1495/17, 730/52/22).
Крім того, відповідно до Правил дорожнього руху, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі (п. 2.3. (б); водієві забороняється: керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (2.9. (а).
Стан алкогольного сп'яніння водія очевидно значно знизив безпеку водіння, уповільнюючи реакцію, порушуючи координацію та знижуючи концентрацію уваги, викликаючи надмірну самовпевненість, порушення оцінки ризиків тощо.
Потерпіла в суді пояснила, що того дня приблизно о 05.45-05.50 йшла на роботу. Вуличне освітлення не працювало, діставали ліхтарі з ринку поруч. Видимість була нормальна, проїзна частина суха. Подивилася по бокам, автомобіль з фарами знаходився ще далеко, біля поліції. Коли рухалася по пішохідному переходу, то автомобіль був десь на перехресті, світлофор миготів, трохи прискорилася. Розраховувала, що її пропустять. Трохи не дійшла до розділювальної смуги, де без подання звукового сигналу, екстреного гальмування її збив автомобіль. Вона втратила свідомість, у себе прийшла вже у лікарні. Мала переломи та інші тілесні ушкодження, з лікарні виписалася майже через 3 місяці. Обвинувачений весь час їй допомагає, все оплачує, перевозить тощо під час стаціонарного лікування і досі. Між ними нормальні відносини, пробачила його, примирилися. Майнову і моральну шкоду їй повністю відшкодував, претензій до нього не має.
Свідок обвинувачення ОСОБА_12 в суді пояснив, що вранці того дня знаходився в автомобілі навпроти міського ринку. Почув удар і побачив, що на дорозі стоїть автомобіль, а перед ним на асфальті лежить жінка. Водій ОСОБА_6 вийшов і почав надавати їй допомогу. Звуку екстреного гальмування не чув.
Свідок обвинувачення ОСОБА_13 в суді пояснив, що перед 06 годиною того дня в центрі міста, навпроти міського ринку на дорозі стояв автомобіль, перед яким на асфальті лежала жінка. ОСОБА_6 намагався надати потерпілій першу допомогу. Він був переляканий, у загальмованому стані, але запаху алкоголю від нього не чув.
Свідок обвинувачення ОСОБА_14 в суді пояснив, що біля пішохідного переходу знаходись фрагменти пластмаси, скла, автомобіль ОСОБА_6 . На автомобілі капот деформований, на лобовому склі вм'ятина від голови і там волосся. На місці знаходився ОСОБА_6 і поліцейські. При ньому поліцейські робили заміри, складали схему і протокол, підписав їх, підтвердив їх правильність. Обвинувачений не був присутнім при замірах, він знаходився в стороні біля поліцейського автомобіля. У обвинуваченого ознак алкогольного сп'яніння не бачив, він був знервований, у шоковому стані.
Певні недоліки оформлення окремих процесуальних джерел доказів самі по собі не дають підстав для висновку про недопустимість доказів. Ці недоліки мають оцінюватися в контексті достовірності відображених у них відомостей, а також їх достатності для встановлення тих обставин, на які посилалася сторона обвинувачення, у сукупності з іншими представленими доказами.
Відповідно до ч. 1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Частиною другою даної норми визначено перелік діянь, які суд зобов'язаний визнати істотними порушеннями прав людини й основоположних свобод, на підставі чого можливо зробити висновок про недопустимість доказів.
Для визнання доказів недопустимими є не будь-яке порушення процесуального закону, а порушення фундаментальних прав і свобод особи.
За висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 31 серпня 2022 року у справі № 756/10060/17 імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини - заборони катування та нелюдського поводження (ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ч. 1 ст. 28 Конституції України), прав підозрюваного, обвинуваченого на захист, у тому числі професійну правничу допомогу (п. «с» ч. 3 ст. 6 Конвенції, ст. 59 Конституції України), на участь у допиті свідків (п. «d» ч. 3 ст. 6 Конвенції), права людини на повагу до свого приватного життя, недоторканність житла (ст. 8 Конвенції), на відмову давати показання щодо себе, членів своєї сім'ї та близьких родичів (ч. 1 ст. 63 Конституції України).
Отже, у кожному із зазначених випадків простежується чіткий зв'язок правил допустимості доказів із фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України.
З огляду на це суд, вирішуючи питання про вплив порушень порядку проведення процесуальних дій на доказове значення отриманих у їх результаті відомостей, повинен насамперед з'ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання.
Проте суд не має підстав вважати, що вказані вище докази сторона обвинувачення отримала з порушенням конвенційних або конституційних прав обвинуваченого.
Сторона захисту може бути незгодною з оцінкою доказів та встановленими судом обставинами кримінального провадження, які викладено у судовому рішенні.
Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку визнає їх достатніми для ухвалення обвинувального вироку.
На переконання суду винуватість обвинуваченого доведена поза розумним сумнівом. Можливо дійти висновку про те, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
Проте суд уточнює час вчинення злочину з приблизно 05.50 години у первинному обвинуваченні на приблизно 05.44 годину на підставі найбільш об'єктивного доказу - відеозаписів з камер системи міського відеонагляду "Безпечне місто" в районі місця ДТП, який узгоджується з показаннями потерпілої і обвинуваченого.
Суд кваліфікує дії обвинуваченого за:
ч. 2 ст. 286-1 КК України -
порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що заподіяло потерпілому тяжке тілесне ушкодження.
Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Відповідно до ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Тобто, суд, мотивуючи вид та розмір призначеного ним покарання (основного та додаткового), повинен врахувати всі обставини, які мають значення для його призначення.
Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Тобто, призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме виправленню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність оцінювання представниками судових органів визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду.
Обвинувачений: громадянин України; раніше не судимий; працює рубачем м'яса у ФОП ОСОБА_8 , де характеризується позитивно; має інвалідність 3 групи; розлучений, має на утриманні неповнолітню дитину 2012 р.н., яка проживає окремо від нього, з матір'ю; за місцем проживання характеризується позитивно, не перебуває на обліках у нарколога, психіатра, в органі пробації (т. 2 а.с. 53-62, 163-165).
Згідно досудової доповіді органу пробації ризики вчинення повторного кримінального правопорушення, небезпеки для суспільства та окремих осіб оцінюються як середні (т. 1 а.с. 156-160).
Обвинувачений добровільно відшкодував завдану потерпілій шкоду, надавав їй усіляку допомогу під час та після лікування, налагодив з нею добрі відносини, вона його пробачила, майнових і моральних претензій до нього не має, що на підставі ст. 66 КК України визнається обставиною, що пом'якшує покарання. Проте компенсація шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, є обов'язком винної особи.
Відсутні обставини, що обтяжують покарання.
Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, які містяться у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 629/847/15-к щире каяття - це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування завданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.
Каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, відверту негативну оцінку своєї злочинної поведінки, визнання тих обставин, які ставляться в провину, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, які містяться у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 288/1158/16-к під активним сприянням розкриттю злочину розуміють дії винної особи, спрямовані на надання органам досудового розслідування і суду допомоги у з'ясуванні дійсних обставин справи, які ще не були відомі цим органам. Саме лише визнання власної винуватості під тиском зібраних доказів і підтвердження інформації, вже встановленої компетентними органами з інших джерел, не є активним сприянням розкриттю злочину.
09.03.2026 обвинувачений зробив благодійний внесок на користь Збройних Сил України у розмірі 100 тисяч гривень, за що йому висловили письмову подяку (т. 2 а.с. 183-184).
Однак, цей донат, зроблений саме перед завершенням судового розгляду, на переконання суду, напряму пов'язаний з цим кримінальним провадженням, і є способом обвинуваченого за гроші відкупитися від заслуженого покарання, а це намагання є неправозгідним, несправедливим, дискримінуючим за ознакою майнового стану, за яким багатий може знаходитись у кращому становищі, ніж бідний, який не зможе отримати таких привілеїв і пом'якшень.
Істинна мета донату виключно прагматична - створення формальних підстав для пом'якшення покарання, підтверджується тим, що він здійснений перед самим завершенням судового розгляду. Тобто, не є добровільним покликом серця, не пов'язаним з кримінальним провадженням, а є способом порятунку. А головне, що цей жодним чином донат не стосується цієї справи, він не пішов на користь потерпілої, на відшкодування завданої їй майнової/моральної шкоди, оплату її реабілітації, відшкодування судових витрат тощо.
Тому цю обставину суд не визнає такою, що пом'якшує покарання, в розумінні ст. 66 КК України, та не убачає щирого каяття каяттям. Проте враховує її у сукупності з іншими обставинами.
Позиція обвинуваченого на час ухвалення вироку - визнання наїзду на потерпілу, але не визнання своєї винуватості у вчиненні злочину, заперечення перебування у стані алкогольного сп'яніння.
Проте суд, здійснивши детальний аналіз ДТП з урахуванням тих обставин, які стали відомі не лише з висновків експертиз, наданих стороною обвинувачення, а й з інших досліджених доказів, оцінивши їх із дотриманням вимог статей 85-87, 94 КПК України, мотивовано відхилив надані стороною захисту доводи, водночас дійшов висновку про вчинення ОСОБА_6 злочину не тільки на підставі висновків експертиз, наданих стороною обвинувачення, а й на підставі сукупності досліджених доказів у їх взаємозв'язку.
Визначаючи вид та розмір покарання суд також виходить з того, що в умовах воєнного стану, внаслідок повномасштабної збройної агресії РФ проти України та українського народу в цілому, численних злочинів держави-терориста, тотального насильства, масових вбивств та руйнувань, у складний для країни та людей особливий період боротьби за виживання, на деокупованій території, поблизу фронту, на ґрунті пияцтва, розгульного способу життя, особистої недисциплінованості обвинувачений вчинив хоча і необережний, але тяжкий злочин. Не визнав своєї винуватості у вчиненні злочину, перебування у стані алкогольного сп'яніння, виявив нещирість, не сприяв розкриттю злочину, намагався уникнути кримінальної відповідальності, викривив дійсні обставини події, не продемонстрував осуду своїх вчинків та усвідомлення їх протиправності, належних висновків для себе не зробив, а тому не розкаявся, не сприяв розкриттю злочину та кримінальному провадженню.
Людина, її життя та здоров'я, честь і гідність, недоторканість та безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Керування транспортними засобами у стані алкогольного сп'яніння є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху. Тяжкість такого порушення обумовлена ступенем суспільної небезпеки, яка завдається вказаним діянням. Водій у стані сп'яніння є загрозою як для життя та здоров'я інших учасників дорожнього руху, так і для самого себе та власності третіх осіб.
Вчинений злочин також зазіхає на суспільну складову безпечного життя та здоров'я, бо формує думку суспільства про незахищеність і вразливість до вчинення щодо нього злочинних дій у сфері безпеки дорожнього руху.
Правилами дорожнього руху встановлено єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, якого повинні неухильно дотримуватися всі його учасники, оскільки автомобіль є джерелом підвищеної небезпеки. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодилися нести певну відповідальність і виконувати додаткові обов'язки в правовому полі.
Право на керування транспортним засобом є спеціальним правом, надання якого пов'язане з підвищеними вимогами до поведінки особи, яка його отримала, оскільки таке керування може становити загрозу для життя та здоров'я інших осіб.
Отримуючи право на керування транспортними засобами, особа приймає на себе обов'язок неухильно дотримуватися правил дорожнього руху та усвідомлювати можливі правові наслідки їх порушення.
Керування транспортними засобами у стані алкогольного сп'яніння розцінюється як грубе порушення покладеного державою обов'язку належного користування спеціальним правом, що свідчить про зневажливе ставлення до безпеки інших учасників дорожнього руху та обґрунтовує призначення суворішого покарання в межах санкції статті.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої держава має широкі межі розсуду у сфері кримінальної політики та вправі застосовувати ефективні, у тому числі суворі, санкції щодо осіб, які здійснюють діяльність з підвищеним ризиком та створюють реальну загрозу життю і здоров'ю інших осіб, з метою забезпечення загальної превенції та захисту прав потерпілих.
Суд також зазначає, що при призначенні покарання необхідно дотримуватися справедливого балансу між правами засудженого та правами потерпілих, а також інтересами суспільства у забезпеченні безпеки дорожнього руху.
Потерпіла не наполягала на суворому покаранні, претензій до обвинуваченого не має, пробачила його, не наполягала на суворому покаранні, у питанні призначення покарання покладалася на суд.
Проте за усталеною практикою Верховного Суду у таких справах думка потерпілих щодо виду та розміру покарання не є вирішальною.
Інвалідність обвинуваченого жодним чином його не втримала його від вживання алкоголю і вчинення злочину. Інвалідність обвинувачений використовує як інструмент для отримання поблажливого відношення до нього та маніпуляції для призначення більш м'якого покарання.
Очевидно, що за наявності інвалідності вживання алкоголю не сприяє покращенню стану здоров'я обвинуваченого, проте він від нього не відмовився, тому він байдуже ставиться до стану свого здоров'я.
Маючи інвалідність через захворювання очей, погіршення зору, обвинувачений повинен був бути ще більш обачним і обережним водієм ніж людина без таких вад зору, користуватися окулярами, не лихачити на автомобілі. Або з взагалі утриматися від керування транспортними засобами у разі заборони від лікаря-офтальмолога. Суду не надано доказів підтвердження придатності обвинуваченого керувати транспортним засобом за результатом медичного огляду як водія.
Ця обставина усугубляє відповідальність обвинуваченого. Він виявив злочинну недбалість, керуючи автомобілем з вадами зору та без використання окулярів.
Позитивні відомості про особу обвинуваченого та обставини на його користь, не свідчать про істотне зниження ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, небезпечності вчинених дій, суспільної небезпеки самого обвинуваченого, натомість вони враховані при призначенні йому покарання.
Тому неможливо досягти мети покарання у виді кари, виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень без ізоляції його від суспільства.
Передбачене ч. 2 ст. 286-1 КК України кримінальне правопорушення карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від п'яти до восьми років.
На основі засад законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання його необхідно призначити у виді реального позбавлення волі, однак у наближеному до мінімального розмірі санкції, з позбавленням права керувати транспортними засобами також на дещо перевищуючий мінімальний строк.
Таке покарання буде необхідним і достатнім в якості кари за скоєне, для виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, співмірним характеру вчиненого діяння та його наслідкам, внаслідок чого буде ефективним.
Ефективність покарання визначається тим, наскільки воно є законним, обґрунтованим і справедливим. Правильне призначення покарання є не тільки важливим засобом боротьби зі злочинністю, а й запобігає вчиненню нових кримінальних правопорушень засудженими та іншими особами.
На переконання суду викладені обставини у сукупності та наведені мотиви, на фоні фактичного не визнання винуватості та не розкаяння через це та відсутності позитивних змін в особистості обвинуваченого протягом досудового розслідування і судового розгляду, не усвідомлення порушення закону свідчать про те, що призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, із застосуванням положень ст. 69 КК України, буде явно м'яким і не буде сприяти виправленню та запобіганню вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.
Оскільки у такому разі неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність призведе до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м'якість, воно буде неефективним.
Призначене покарання не є надмірним, відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеру заподіяних наслідків та ступеню вини, водночас забезпечує належний рівень захисту прав потерпілої і загальну превенцію, що узгоджується з підходами Європейського суду з прав людини щодо пропорційності втручання у права особи.
Враховано принцип пропорційності (домірності) скоєному правопорушенню та для досягнення мети загальної превенції, здатної забезпечити такі покарання, які є доволі «відчутними» в очах суспільства (держава в особі суду доносить до суспільства думку про небажаність вчинення в майбутньому діянь, подібних до того, яке вчинила засуджена особа).
Посилання сторони захисту на незадовільний стан здоров'я обвинуваченого не зумовлює неможливість призначення йому реального позбавлення волі. Питання про особи від покарання за хворобою може бути вирішено в порядку виконання вироку, за правилами п. 6 ч. 1 ст. 537, ст. 539 КПК України.
Згідно Правил перетинання державного кордону громадянами України - у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право: особи з інвалідністю (абзац другий пункту 2.1).
З урахуванням фактичних обставин справи, покарання, що призначається, а також для забезпечення виконання цього вироку, для запобігання спробам переховуватися від суду, необхідно застосувати запобіжний захід у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили.
Під час досудового розслідування ОСОБА_6 під вартою тримався з 23.02.2025 до 25.02.2025 включно. Згідно ст. 1 Закону України «Про попереднє ув'язнення» попереднє ув'язнення закінчується з моменту набрання вироком законної сили.
За правилом ч. 5 ст. 72 КК України попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день.
Відповідно, строк перебування під вартою ОСОБА_6 є попереднім ув'язненням та підлягає зарахуванню у строк відбування ним покарання на підставі ч. 5 ст. 72 КК України.
Питання про долю речових доказів суд вирішує відповідно до ч. 9 ст. 100 КПК України, а їх арешт необхідно скасувати за відсутністю потреби у його продовженні.
Процесуальні витрати, пов'язані із залученням експертів, стягнути з обвинуваченого на користь держави.
На підставі викладеного, керуючись ст. 100, 124, 369-378 КПК України,
1)ОСОБА_6 визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України, призначити йому покарання - 4 (чотири) роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 6 (шість) років.
2)Застосувати до ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили.
3)Зарахувати у строк відбування покарання попереднє ув'язнення з 23.02.2025 до 25.02.2025 включно, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
4)Початок строку відбування покарання обчислювати 22.04.2026.
5)Після набрання вироком законної сили речові докази: носії з відеозаписами - зберігати в матеріалах кримінального провадження (судової справи); автомобіль Peugeot 207 SW номерний знак НОМЕР_2 - повернути його власнику або володільцю, скасувати арешт майна, накладений на нього ухвалою слідчого судді Балаклійського районного суду Харківської області від 25.02.2025; інші - знищити.
6)Процесуальні витрати у загальній сумі 15122,1 гривні за проведення судових експертиз - стягнути на користь держави з ОСОБА_6 .
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги, через Балаклійський районний суд Харківської області, протягом 30 днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Обвинувачений має право подати клопотання про помилування, доставку в судове засідання суду апеляційної інстанції, ознайомитися з журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.
Суддя ОСОБА_1