Справа № 136/2352/25
22 квітня 2026 року м.Погребище
Погребищенський районний суд Вінницької області в складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
з участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в місті Погребище Вінницького району Вінницької області матеріали кримінального провадження №42025022240000097, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 30.09.2025 року, по обвинуваченню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Ладанці, Перемишлянського району, Львівської області, жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 289, ч.5 ст.407 КК України,-
встановив:
Судом здійснюється судовий розгляд кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 289, ч.5 ст.407 КК України.
Ухвалою суду від 17.02.2026 року прийнято до розгляду цивільний позов потерпілої ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про стягнення матеріальної шкоди в сумі 93700 грн. 00 коп. та моральної шкоди в сумі 400000 грн. 00 коп.
В цивільному позові потерпіла ОСОБА_5 в порядку його забезпечення просила накласти арешт на все рухоме та нерухоме майно обвинуваченого, в тому числі на його грошове забезпечення як військовослужбовця.
Потерпіла ОСОБА_5 та її представник - адвокат ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилися, однак від останнього до суду надійшла заява про розгляд кримінального провадження за їх відсутності.
Обвинувачений ОСОБА_4 заперечував проти накладення арешту на належне йому майно, покликаючись на те, що у нього відсутнє на праві власності нерухоме чи рухоме майно. Також зауважив, що на даний час він звільнений із військової служби і єдине джерело його доходів становить державна соціальна допомога на утримання неповнолітніх дітей, опікуном яких він є.
Прокурор ОСОБА_3 заперечувала проти задоволення клопотання, оскільки у матеріалах судового провадження відсутні докази належності обвинуваченому нерухомого чи рухомого майна, а окрім того звернула увагу суду на те, що забороняється накладення арешту на кошти, які є заробітною платою, або соціальною допомогою на утримання дітей.
Заслухавши учасників судового провадження та дослідивши матеріали цивільного позову, судом встановлено наступне.
Відповідно до ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
В силу п.4 ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За ч.6 ст.170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.
Згідно із ч.10 ст.170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
В ч.11 ст.170 КПК України обумовлено, що заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Відповідно до ч.2 ст.173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Разом із цим, в силу приписів ч.8 ст.170 КПК України вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову або стягнення отриманої неправомірної вигоди, повинна бути співмірною розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або зазначеної у цивільному позові, розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою.
Як встановлено судом ціна позову становить 493700 грн. 00 коп., проте потерпіла та її представник не надали суду докази того, що накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно обвинуваченого, в тому числі на його грошове забезпечення як військовослужбовця, є співмірним заявленому потерпілою в цивільному позові розміру шкоди.
Зокрема, суду не надано докази того, що обвинуваченому на праві власності належить нерухоме чи рухоме майно. Також потерпілою та її представником не спростовано аргументів обвинуваченого про те, що на даний час він звільнений із військової служби і єдине джерело його доходів становить державна соціальна допомога на утримання неповнолітніх дітей, опікуном яких він є.
В ч.1 ст.173 КПК України унормовано, що слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання потерпілої про накладення арешту на майно обвинуваченого.
Керуючись ст.ст.171-173, 369, 372, ч. 2 ст. 376 КПК України, суд, -
ухвалив:
У задоволенні клопотання потерпілої ОСОБА_5 про накладення арешту на майно обвинуваченого ОСОБА_4 відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Заперечення проти ухвали може бути включене до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою статті 392 КПК України.
Суддя